Кредит як форма руху позичкового капіталу

Центральний банк забезпечує стабільність національної грошової одиниці та сприяє стабільності банківської системи  країни. Основними функціями центрального банку на грошово-кредитному ринку є: розробка і реалізація грошово-кредитної політики держави; монопольне здійснення емісії національної валюти та організація її обігу; кредитне обслуговування банків другого рівня та держави; регулювання та нагляд за банківською діяльністю; встановлення правил проведення банківських операцій; ведення реєстру банків і ліцензування банківської діяльності.

Центральний банк виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування. Він також представляє інтереси держави в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співпраця здійснюється на рівні центральних банків.

Основними економічними засобами і  методами грошово-кредитної політики, яку розробляє і реалізує центральний банк, є регулювання обсягу грошової маси через:

• регулювання норм обов'язкових  резервів для комерційних банків та фінансово-кредитних установ;

• процентну політику;

• систему рефінансування комерційних  банків;

• управління золотовалютними резервами;

• операції з цінними паперами на відкритому ринку;

• регулювання імпорту та експорту капіталу.

Центральний банк встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам  нормативи обов'язкового резервування коштів. Розмір обов'язкових резервів, як правило, встановлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. При цьому для різних видів зобов'язань можуть встановлюватися різні норми обов'язкового резервування коштів. При підвищенні центральним банком норм обов'язкових резервів зменшується сума вільних коштів, а отже, кредитний потенціал банків. При зниженні норм обов'язкових резервів збільшується кредитний потенціал банків.

Виступаючи в ролі кредитора  останньої інстанції, центральний  банк надає позички комерційним банкам. Ці позички — короткострокові й надаються банкам у порядку обліку комерційних векселів (обліковий кредит) чи під заклад інших цінних паперів (ломбардний кредит). Як правило, ломбардні кредити надаються на коротші терміни та під вищі процентні ставки, ніж облікові. Надаючи облікові чи ломбардні кредити, центральний банк збільшує кредитний потенціал банків-позичальників та загальну масу грошей в обігу.

Центральний банк встановлює також  порядок визначення облікової та інших процентних ставок за своїми операціями. Регулюючи облікову і ломбардну ставки, а також ліміти кредитування за ломбардними та обліковими кредитами, центральний банк здійснює вплив на загальну масу грошей в обігу та на параметри ринку банківських кредитів.

Операціями відкритого ринку центрального банку є купівля-продаж казначейських зобов'язань, власних зобов'язань банку, комерційних векселів, інших цінних паперів та боргових зобов'язань.

Центральний банк також визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків і кредитних установ для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, процентних та інших фінансових ризиків банків.

Представниками небанківських кредитно-фінансових інститутів є:

• інвестиційні компанії,
• страхові компанії,
• ощадно-кредитні асоціації та кредитні спілки,
• пенсійні та інші фонди.

Слід враховувати, що кредитна система  функціонує через кредитний механізм. Він представляє собою, по-перше, систему зв'язків з мобілізації  та акумуляції грошового капіталу між  кредитними інститутами і секторами економіки; по-друге, відносини, пов'язані з перерозподілом капіталу між кредитно-фінансовими установами в межах ринку позикових капіталів; по-третє, відносини між кредитними інститутами та іноземними клієнтами.

Таким чином, кредитний механізм включає всі аспекти позикової, інвестиційної, засновницької, посередницької діяльності кредитної системи в особі її інститутів.

Сучасна кредитна система характеризується наступними важливими процесами:

• концентрацією і мобілізацією банківського капіталу;
• подальшим зростанням конкуренції між різними видами кредитно-фінансових установ;
• продовженням злиття великих кредитно-фінансових інститутів з потужними промисловими, торговими, транспортними корпораціями і компаніями;
• інтернаціоналізацією діяльності кредитно-фінансових інститутів і створенням міжнародних банківських об'єднань і груп.

Сучасна кредитна система – це сукупність кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію та мобілізацію грошового капіталу. Через кредитну систему реалізується сутність та функції кредиту. Тому кредитна система включає в себе два основних поняття:

1) сукупність кредитно-розрахункових  і платіжних відносин, які базуються  на певних формах і методах  кредитування. Вони пов'язані з рухом позикового капіталу у формі різноманітних форм і видів кредиту;

2) сукупність кредитно-фінансових  інститутів, які акумулюють вільні  грошові кошти і направляють  їх господарюючим суб'єктам, населенню, уряду.

 

2. Форми та види  кредиту

 

Кредитні відносини є дуже різноманітні. Тому вони проявляються в різних конкретних формах. Розрізняють такі форми кредиту.

1. Комерційний кредит надається одними фірмами іншим у товарній формі з відстрочкою платежу.
2. Банківський кредит надається банками й іншими кредитними установами підприємцям у вигляді грошових позик.
3. Державний кредит надається населенням країни своєму уряду (державі) шляхом купівлі державних облігацій внутрішньої позики.
4. Споживчий кредит надається фізичним особам на придбання товарів тривалого використання (меблі, автомашини, побутова техніка).
5. Міжнародний кредит надається країнами одна одній в грошовій, товарній, валютній формах на умовах поворотності, строковості і платності та цільового характеру.
6. Іпотечний кредит надається у вигляді довгострокових позик банками під заставу нерухомості для купівлі або будівництва житла, купівлі землі, потреб господарювання тощо.
7. Міжгосподарський кредит надається одним суб'єктом господарювання іншому і включає комерційний кредит, дебіторсько-кредиторську заборгованість та ін.

Найбільш зручною є класифікація банківських позик за:

• призначенням та характером використання позикових коштів;
• наявністю та характером забезпечення;
• строками використання;
• методами надання та способами погашення;
• характером та способом сплати відсотків;
• кількістю кредиторів.

Формами забезпечення зобов’язань по кредиту можуть бути:

• застава майна позичальника;
• гарантія або доручення;
• переуступка на користь банку контрактів, вимог та розрахунків позичальників до третьої особи;
• договір страхування відповідальності позичальника за непогашення заборгованості по кредиту;
• супровідні та товарні документи;
• цінні папери;
• інші грошові вимоги позичальника до третьої особи.

Незабезпечені (бланкові) позики, які називаються в банківській  практиці довірчими, надаються тільки під зобов’язання позичальника погасити позику. При видачі таких кредитів виникає великий ризик для банку, тому вони потребують більш ретельної перевірки кредитоспроможності позичальника та видаються під більш високий відсоток лише надійним постійним клієнтам.

За строками використання (терміном) позики поділяють  на: строкові, безстрокові, прострочені, відстрочені.

За методами надання  розрізняють позики, які видаються:

• в разовому порядку;
• у відповідності з відкритою кредитною лінією (кредити по необхідності);
• гарантовані кредити.

По характеру та способу  сплати відсотків виділяють позики з:

• фіксованою відсотковою ставкою;
• плаваючою відсотковою ставкою;
• сплатою відсотків по мірі використання позикових коштів (звичайні позики);
• сплатою відсотка одночасно з отриманням позичених коштів (дисконтний кредит).

За кількістю кредиторів позики комерційних банків поділяють  на:

• такі, що надаються одним банком;
• синдикативні (консорціумні) кредити;
• паралельні.

Найбільш розповсюдженими є  позики, які видаються одним банком. Синдикативні кредити видаються банківським консорціумом, в якому один з банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, укладає з ним кредитний договір та видає позику. Провідний банк (менеджер) займається також розподілом відсотків. За операції, пов’язані з синдикативним кредитуванням, банк-менеджер (лідер консорціуму) отримує відповідну винагороду

 

3. Особливості розвитку  процесів кредитування в Україні

 

Пропозицію на кредитному ринку  формують банки та небанківські кредитні установи. Станом на 2012 рік у Україні зареєстровано 875 установ що мають право надавати кредитні послуги, з них – 177 банки, - 698 небанківські кредитні установи.

Таблиця 3.1

Динаміка діяльності банків України (2007-01.11.2012)

(млн.грн.)

Дата	2007	2008	2009	2010	2011	2012	01.11.2012
Кількість банків за реєстром	193	198	198	197	194	198	177
виключено з реєстру  банків з початку року	6	1	7	6	6	0	25
Кількість банків, що мають ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій	170	175	184	182	176	176	177
Активи банків	340 179	599 396	926 086	880 302	942 088	1 054 280	1 122 121
Резерви під  активні операції банків	13 289	20 188	48 409	122 433	148 839	157 907	147 733
% виконання формування  резерву	100.1	100.04	100.1	100.05	100.01	100.00	100.00
з них: резерв на відшкодування  можливих втрат за кредитними операціями	12 246	18 477	44 502	99 238	112 965	118 941	109 837
Доходи	41 645	68 185	122 580	142 995	136 848	142 778	124 424
Витрати	37 501	61 565	115 276	181 445	149 875	150 486	120 626
Результат діяльності	4 144	6 620	7 304	-38 450	-13 027	-7 708	3 798
Рентабельність  активів, %	2	2	1	-4.38	-1.45	-0.76	0.42
Чиста процентна  маржа,%	5.30	5.03	5.30	6.21	5.79	5.32	4.61