Система соціального захисту населення та її складові

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ  І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА  ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                    КУРСОВА РОБОТА

          

             "Система соціального захисту населення та її складові"

 

 

 

 

Студент  - Марченко  Анастасiя Андрiївна                                             

Спеціальність           –  6.030503 “Міжнародна економіка”

Форма навчання       –  денна                                               

Керівник  :  Кислова Л.А., старший викладач кафедри економічної теорії

                              

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Маріуполь – 2012

 

 

                                           ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………………...3

РОЗДIЛ 1  Теоретико – методологічні основи дослідження системи соціального захисту населення ………………………………………………………………….…4

1.1.   Сутність і структура  системи соціального захисту населення …………….4

1.2. Соціальна політика як знаряддя реалізації системи соціального                      захисту…………………………………………………………………………….…11

РОЗДIЛ 2. Особливості  сучасного стану системи  соціального захисту населення......................................................................................................................14

2.1.Oцiнка соціально – демографічної ситуації в Україні…………………….......14

2.2Соціально-економічна захищеність населення України, за матеріалами вибіркового обстеження ……………………………………………………………18

РОЗДIЛ 3 . Основні проблеми соціальної політики та шляхи їх подолання для України…………………………………………………………………………….…….28

ВИСНОВОК……………………………………………………………………...................33

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………....34

ДОДАТКИ……………………………………………………………………………..…35

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                 ВСТУП

 

Актуальність  теми:. Прагнення України увійти в Європейську співдружність країн та у Європейський союз неможливе без створення системи правових, економічних, організаційних та інших заходів державних і недержавних установ та організацій, що впливатимуть та сприятимуть підтриманню соціальної стабільності в суспільстві, створенню умов для зростання добробуту населення, забезпечення належного рівня та якості життя населення.

Метою роботи є дослідження сучасної структури системи соціального захисту населення і політики України, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в соціальній сфері.

             Для  написання курсової роботи були розгляненi наступнi завдання:

 

• Розкрити значення, сутність і структуру  системи соціального захисту населення; 
• Розглянути соціальну політику як знаряддя реалізації соціального   захисту.
• Проаналiзувати соціально – демографічну ситуацію в Україні;
• Дослідити соціально-економічну захищеність населення України, за матеріалами вибіркового обстеження;
• Визначити основні проблеми соціальної політики та шляхи їх подолання для України;

Об'єктом дослідження є система соціального захисту населення.

Предметом  дослідження  є особливості соціального захисту населення в                Україні.

Методи  дослідження : діалектичний, порівняльний, індуктивний, метод обробки літературних джерел.

Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, висновку, трьох розділів, списку літератури з 9 джерел. Зміст роботи викладено на 36 сторінках комп’ютерного тексту, включаючи 3 таблиці, 2 рисунки.

 

                                                                             

                                                                           РОЗДIЛ 1.

            ТЕОРЕТИКО -МЕТОДОЛОГIЧНI ОСНОВИ ДСЛIДЖЕННЯ    

                 СИСТЕМА СОЦIАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

         

 1.1.   Сутність і структура  системи соціального захисту населення    

 

       Конституцією України нашу державу проголошено суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою. Проголошення України соціальною державою – великий крок у розвитку української державності, однак це не означає, що держава дійсно є соціальною, а лише свідчить про наміри держави та спрямування її політики на соціальний захист населення.

 Державу,  що забезпечує своїм громадянам  і особам, що знаходяться на  її території на законних підставах,  достойний рівень життя і вільний  розвиток, називають соціальною. Така  держава створює систему соціального  захисту, що охоплює систему  соціального страхування, соціальні  гарантії, соціальну допомогу, систему  фінансування пенсій, допомог, компенсацій,  медичних і інших соціальних  послуг. Окремі функції держави в соціальній сфері делеговані окремим юридичним особам: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування населення, Фонд соціального розвитку, Фонд зайнятості, фонди створені при підприємствах, тощо. Основним законом нашої країни є Законодавство України   про   забезпечення   санітарного   та епідемічного  благополуччя  населення (санітарне   законодавство) базується на  Конституції України ( 254к/96-ВР ) і складається з Основ законодавства України про охорону здоров'я (  2801-12  ), цього   Закону,   законів   України   "Про захист  населення від інфекційних хвороб"  (  1645-14  ), "Про протидію захворюванню на туберкульоз" ( 2586-14 ), "Про запобігання захворюванню на синдром набутого  імунодефіциту (СНІД)  та  соціальний захист населення", інших нормативно-правових актів та санітарних норм" ( 1972-12 ). {  Стаття  2  в редакції  Закону  N  3037-III  (  3037-14  )  від 07.02.2002;  із  змінами,  внесеними згідно  із Законом N 4565-VI ( 4565-17 ) від 22.03.2012 } визначено, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека. Згідно з Конституцією, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Із змісту зазначених положень витікає, що держава не є пасивним спостерігачем при реалізації прав і свобод громадян, а активним учасником забезпечення їх реалізації. Зокрема, наша держава зобов’язується забезпечувати: право особи на соціальний захист, що включає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості, та в інших випадках, передбачених законом; право на достатній життєвий рівень, тощо. Це, безперечно, свідчить про її соціальну орієнтацію. Як вже зазначалося, право громадян на соціальний захист закріплене в основному Законі України-Конституції. Згідно ст.46, воно гарантується і забезпечується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування. Зі змісту цієї статті Конституції України випливає, що в нашій країні розвиватиметься тристороння схема фінансування соціального захисту населення. Така схема сьогодні діє практично у всіх промислово розвинутих країнах. Відповідно до неї сторони, що беруть участь у фінансуванні соціального захисту, це: по-перше, кожен працездатний працюючий громадянин, потенційний отримувач пенсії, допомоги, і т. д., по-друге, роботодавець і, по-третє, держава. Варто відзначити, що від колишнього Союзу СРСР нам у спадок дісталася державна адміністративно-розподільча (бюджетна) система асигнувань соціального захисту, де основним суб’єктом фінансових ресурсів виступала держава. Із змісту ст. 46 Конституції України випливає, що держава не залишається осторонь від участі у фінансуванні соціального захисту своїх громадян, хоч вагоміший вклад в нього повинні вносити роботодавці, а також самі громадяни.

 Універсальним  методом фінансування соціального  захисту визнається соціальне  страхування робітників. Побудоване  на принципах солідарності поколінь, паритетності і перерозподілі  засобів від працездатних –  непрацездатним, соціальне страхування  є матеріальною основою реалізації  права громадян на соціальний  захист. Воно нерозривно пов’язане  з трудовою діяльністю людини  в різних сферах народного  господарства.

 Справедливою  є думка, що людство, на будь-якому  етапі свого розвитку не могло  б нормально існувати не тільки  без праці – головної умови  людського життя, а й без  врахування потреб непрацездатних в засобах існування.

 Вперше  термін “соціальний захист”  чи “соціальна безпека” з'явився в США у 1935 і поступово розповсюдився на всі західні країни для позначення системи заходів, що захищають будь-якого громадянина і будь-якого жителя країни від економічної і соціальної деградації внаслідок безробіття, втрати чи різкого скорочення прибутку, хвороби, народження дитини, виробничої травми чи професійного захворювання, інвалідності, старості, втрати годувальника та ін.

 Теоретичне  обґрунтування необхідності соціального  забезпечення непрацездатних громадян  розробляється в багатьох країнах  в кінці XIX- на початку XX століття.

 Термін  “соціальне забезпечення”, що  означає одну з форм соціального  захисту громадян, офіційно закріплений  у міжнародному Пакті про економічні, соціальні та культурні права,  ухваленому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року. В ст. 9 цього документу йдеться про те, що “держави, які беруть участь у цьому Пакті, визначають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.”

 Цей  термін застосовується і в  Концепції соціального забезпечення  населення України, схваленої Верховною Радою України від 21 грудня 1993 р. Проте, у Конституції України у ст.46 вживається термін – “соціальний захист”. “Соціальний захист” – ширше поняття і включає в себе поняття “соціальне забезпечення.” На думку автора навчальних посібників “Право пенсійного забезпечення в Україні” та “Право соціального забезпечення в Україні” І.М. Сироти, ці терміни – слова-синоніми.

 Проте,  ряд економістів розглядають  “соціальний захист” як ширше  поняття, яке включає в себе  поняття “соціальне забезпечення.” На думку автора навчального посібника “Порівняльна соціальна політика” Т.В. Симигіна “соціальний захист – термін, який активно вживали у радянські часи і який охоплює соціальне забезпечення, а також часткове регулювання трудових відносин та інших сфер”.

 Разом  з тим, вона зазначає, що термін  “соціальний захист – це сукупність соціальних і юридичних гарантій, метою яких є забезпечення державою для кожного члена суспільства реалізації його основних соціально – економічних прав, передовсім права на рівень життя, необхідний для нормального відтворення та розвитку особистості”.

 На  сьогоднішній день, багато вчених  пропонують різні підходи що  до визначення терміна “соціальний  захист”. Наприклад, у термінологічно-понятійному  словнику за редакцією М.Ф.  Головатого подано 2 підходи до  визначення соціального захисту  такi як:

    “систему принципів, методів,  законодавче встановлених державою  соціальних гарантій, заходів і  закладів, які забезпечують оптимальні  умови життя, задоволення потреб  населення. Соціальний захист  створює гарантії допомоги на  випадок настання соціальних  ризиків, яких може зазнати  будь-який громадянин упродовж  життя: хвороба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття, міграція та ін. Охоплює соціальне  забезпечення, соціальне страхування  і соціальну допомогу (підтримку), сукупність дій, спрямованих на  надання допомоги під час життєвих  криз (у цьому значенні також  вживають термін "соціальне забезпечення");

певні види колективного забезпечення, мета яких — підтримання добробуту людей, а також безпосередня допомога особам у складних життєвих ситуаціях, запровадження  превентивних механізмів, спрямованих  на запобігання виникненню таких  ситуацій. Наприклад, захист працюючих  здійснюється завдяки державному регулюванню  мінімальної заробітної плати таким  чином, щоб особа, яка працює, не опинилася  за межею бідності. Для того, щоб  необачлива людина, яка не дбала  про свою старість упродовж трудового  активного життя, не лишилася без  засобів існування, необхідний механізм перерозподілу доходів особи  протягом її життя. Державний соціальний захист має будуватися таким чином, щоб, окрім розв'язання індивідуальних проблем кожної людини, забезпечувати  й інтереси всього суспільства (навряд чи можна очікувати від країни з низьким рівнем освіти її громадян високого рівня розвитку). Отже, у  широкому сенсі охоплює: соціальну  допомогу; соціальне страхування; соціальні  гарантії. Громадяни мають право  на соціальний захист — забезпечення їх у разі часткової або повної втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших передбачених законом випадках. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Конституцією України передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від встановленого законом прожиткового мінімуму”.[2]

 Як  бачимо, Головатий М.Ф. пропонує  вживати соціальний захист як  бiльше поняття ніж соціальне забезпечення.

 В  енциклопедичній літературі економічного  спрямування соціальний захист  розглядається як два взаємопов’язаних  поняття, з одного боку, - надання  всім громадянам рівних можливостей  у забезпеченні своєю працею  гідного життя собі, з іншого, - державну підтримку непрацездатних  і соціально-вразливих громадян; або передбачає тільки турботу держави про громадян, які потребують допомоги та сприяння у зв’язку з віком, станом здоров’я, соціальним станом, недостатнім забезпеченням у наданні засобів існування.

 Що  ж до поняття “соціальне забезпечення”,  то слід зазначити, що воно  відноситься до числа найбільш  багатогранних категорій. В правовій  і економічній літературі це  поняття вживається в різних  значеннях, серед яких, на думку  правознавця Р.І. Іванової: суспільно-історичний  тип матеріального забезпечення  людей у старості і непрацездатних; особлива форма розподільчих  відносин; предмет соціальної політики; самостійна функція держави; правова  форма матеріального забезпечення  осіб, що мають соціально-правові  підстави для такого забезпечення; форма опосередкованого стимулювання  активної участі громадян у  соціально-економічному житті суспільства;  важливе соціально-економічне право  громадян; галузь права та ін. Разом з тим, звертає увагу  Р. І. Іванова, не можна не  помітити, що при всій різноманітності  проявів, в кожному з них  так чи інакше відображаються  загальні риси вихідного розуміння  соціального забезпечення, що надається  суспільством. У згадуваному вже економічному термінологічно-понятійному словнику соціальне забезпечення формулюється як “державна система допомоги громадянам, які через соціально значимі причини не мають самостійних засобів існування у вигляді винагороди за працю або отримують їх в обсязі, недостатньому для задоволення життєвих потреб. Категорії громадян, яких необхідно охопити, визначаються чинним законодавством. До них відносять: осіб, які перебувають за межами юридично встановленого працездатного віку (діти і підлітки до 14-16 років, люди пенсійного віку); осіб, які не можуть бути повноцінними учасниками суспільного виробництва за станом здоров'я (мають вади фізичного або психічного розвитку, тимчасово непрацездатні); жінок у період вагітності і догляду за дитиною; осіб, які виконують у сім'ї функції, що не можуть поєднуватися з роботою (догляд за малолітніми дітьми, інвалідами, людьми похилого віку). Система соціального забезпечення охоплює: пенсії, допомоги працюючим (за тимчасової непрацездатності, вагітності і пологів), одиноким матерям, багатодітним і малозабезпеченим сім'ям та ін. Здійснюється за рахунок державного бюджету і страхових внесків, що акумулюються в Пенсійному фонді України, фондах соціальної підтримки населення.”. [2]