Система соціального захисту населення та її складові

 З  посиленням відповідальності регіонів  за стан соціального розвитку  необхідним стає удосконалення  фінансового забезпечення здійснення  регіональних соціальних заходів  (стимулювання інвестиційної діяльності, формування регіонального соціального  бюджету, підтримка підприємництва  тощо).

 Однією  з першочергових проблем соціального  захисту є реформування системи  соціального обслуговування та  надання допомоги малозабезпеченим  верствам населення. Воно має  спрямовуватися на розроблення  нових механізмів реалізації  чинних законодавчих актів з  питань соціальної політики, послідовне  здійснення заходів щодо розвитку  та зміцнення системи соціального  захисту, вдосконалення механізму  фінансування надання державної  соціальної допомоги, що забезпечить  гарантований рівень соціального  захисту малозабезпечених прошарків  населення. 

 Найбільш  важливою проблемою соціального  захисту сім'ї, жінок, дітей  і молоді є законодавче забезпечення  створення сприятливих умов для  розвитку сім'ї, ефективного виконання нею репродуктивної, виховної, економічної, соціальної функцій, дотримання на практиці конституційного принципу рівності прав жінки і чоловіка, здійснення цілеспрямованої політики щодо працевлаштування молоді, профілактики дитячої та молодіжної злочинності, наркоманії, алкоголізму, дитячої безпритульності тощо.

 Виходячи  з цілої низки сучасних проблем  соціального захисту, головною  мстою соціальної політики є  забезпечення гідного рівня життя як працюючого, так і непрацюючого населення. Вона може бути реалізована шляхом забезпечення максимального позитивного впливу національної системи соціального захисту та попередження її негативних наслідків. Основою управління цими процесами є наявність прогнозних розрахунків соціальних витрат у відповідності із встановленими державою пільгами та гарантіями, збалансованими з їх фінансовим забезпеченням.

 У  цьому зв'язку дуже важливою  проблемою соціального захисту  населення є прогнозування соціальних  витрат, яке передбачає визначення  на перспективу тенденцій створення  сприятливих умов для поліпшення  добробуту громадян, які у відповідності  з чинним законодавством мають  потребу у державній підтримці.  Це дає можливість здійснювати  загальний аналіз зворотних зв'язків  між соціальним сектором та  економікою, враховувати зміни у  законодавчо-правовому полі, розглядати  вплив різних сценаріїв розвитку  економіки, характеризувати потребу  у коштах, призначених для компенсації  соціальних витрат, виходячи з  економічних перспектив та життєвих  реалій, як тенденцію розвитку  соціального захисту населення  у даний період. На цій основі  можна створити сценарій майбутнього  розвитку соціальної сфери та  мати ключову інформацію для  планування соціальної політики, враховувати їх при розробці  консолідованого бюджету України  та окремих регіонів.

 У  теперішній період низький рівень  соціального захисту населення  обумовлений відсутністю ефективної  системи управління цим складним та багатофакторним явищем. Отже, вирішення проблеми удосконалення соціального захисту населення, перш за все, необхідно шукати у площині взаємовідносин між керованими та керуючими структурами. Первинною ланкою визначеної соціальної системи будь-якого порядку є звичайна людина, а мета управління полягає в поліпшенні умов її життя. Але механізм прийняття рішень з соціальних проблем не є достатньо прозорим. При цьому управлінським апаратом не завжди прогнозуються результати тих чи інших заходів та не аналізуються їх соціально-економічні і соціально-психологічні наслідки, незважаючи на наявність підходів та моделей прогнозування соціальних витрат з урахуванням різних сценаріїв розвитку економіки.

 

1.2. Соціальна політика як знаряддя реалізації системи соціального                                                      захисту.

Соціальна політика — діяльність держави з  управління розвитком соціальної сфери  суспільства, спрямована на підтримку  на належному рівні трудової мотивації  населення, задоволення його інтересів  і потреб, утвердження способу  життя, що сприяє комплексному розвитку особистості. Соціальна політика охоплює  побут, культуру, освіту, охорону здоров'я  і т.ін., причому колена з цих  сфер через свою специфіку є або  об'єктом прямого регулювання  чи впливу з боку держави, або вплив  на неї здійснюється через створення  умов, що спонукають людей до бажаної  для суспільства соціальної поведінки.

У системі  соціальної політики важливе місце  належить соціальному захисту. Соціальний захист — система заходів, що забезпечує соціальну захищеність перевалено непрацездатного населення та соціально  уразливих верств працездатного  населення.

“Вирішення  проблем, пов'язаних із функціонуванням  соціального захисту, є прерогативою держави.

Система соціального захисту — підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів. Це систему принципів, методів, законодавче встановлених державою соціальних гарантій, заходів і закладів, які забезпечують оптимальні умови життя, задоволення потреб населення.

Соціальний захист створює гарантії допомоги на випадок настання соціальних ризиків, яких може зазнати будь-який громадянин упродовж життя: хвороба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття, міграція та ін. Охоплює соціальне забезпечення, соціальне страхування і соціальну допомогу , сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз. Реалізується державою через соціальну політику.

Соціальна політика:

• діяльність держави  щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні;
• система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання.

це соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знеціненя трудових заощаджень ”. [10]

“Державне регулювання соціальних процесів — вплив органів державної  влади за допомогою різноманітних  засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови  життя та праці населення країни.

Соціальна політика держави включає:

• регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);
• вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;
• розподіл і перерозподіл доходів населення;
• формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;
• створення системи соціального захисту населення;
• забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

захист навколишнього  середовища тощо. Системотворчий характер соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом: — життєздатності суспільства; стабілізації та розвитку суспільства; консолідації суспільства ” [11]

“Модель соціальної політики Української  держави має представляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабезпечення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення.

В умовах соціально-ринкової трансформації  держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і  одночасно проводити активну  соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах.

Соціальні амортизатори — це механізми  соціального захисту. Їх призначення:

• нівелювання дестабілізуючих наслідків ринкової економіки;
• пом’якшення соціальної напруги;
• забезпечення м’якої адаптації суспільних структур.

Підвищення ролі соціальних амортизаторів  має місце на етапах:

• системної, соціально-економічної трансформації;
• структурної перебудови;
• виходу на новий щабель економічного розвитку;

переходу  до нового рівня цивілізації ” [12]

 

 

 

 

 

       

                                                            

 

 

 

                                                                             РОЗДIЛ 2.

         ОCОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО СТАНУ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО

                                      ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

     

  2.1. Оцiнка соціально – демографічної ситуації в Україні

 

Глибока соціально-економічна криза в Україні  спричинила до катастрофічного погіршення демографічної ситуації. Такий висновок ґрунтується на результатах статистичного  аналізу динаміки відтворення населення, на дослідженнях характеру та особливостей демореальності з боку генези її чинників, механізму взаємодії її складових.

При аналізі  користуємось показниками народжуваності-смертності, кількості шлюбів-розлучень, міського-сільського населення, вікового складу.

З чотирьох можливих одиниць виміру - подушне  обчислення, індекс, відсотки, коефіцієнт на 1000 чол. нас. - користуватимемось  двома останніми.

         Особливості сучасної демографічної ситуації в Україні полягають перш за все в таких змінах показників народжуваності і смертності населення, що призводять до зменшення його чисельності - депопуляції.Природний рух населення у січні-лютому 2012 року можно побачити у таблицi 2.1 

                       

                                                                                                          Таблиця 2.1

 . Абсолютні дані кількості народжених і померлих, природного приросту 

 

	Народжені, осіб	Померлі, осіб	Природний приріст, осіб	Кількість померлих у віці до 1 року, осіб
Україна	84247	118738	–34491	750
Автономна Республіка Крим	3976	4866	–890	27
області
Вінницька	3107	4445	–1338	30
Волинська	2568	2375	193	17
Дніпропетровська	6067	9040	–2973	56
Донецька	6956	12915	–5959	85
Житомирська	2457	3766	–1309	20
Закарпатська	3116	2640	476	22
Запорізька	2970	4771	–1801	24
Івано–Франківська	2739	2986	–247	27
Київська	3463	4855	–1392	25
Кіровоградська	1839	3103	–1264	17
Луганська	3494	6710	–3216	32
Львівська	4767	5585	–818	36
Миколаївська	2236	3208	–972	22
Одеська	4928	6090	–1162	54
Полтавська	2372	4297	–1925	23
Рівненська	2992	2529	463	26
Сумська	1852	3317	–1465	14
Тернопільська	1985	2620	–635	14
Харківська	4288	7156	–2868	38
Херсонська	2009	2869	–860	17
Хмельницька	2444	3577	–1133	27
Черкаська	2071	3637	–1566	18
Чернівецька	1918	2089	–171	13
Чернігівська	1631	3596	–1965	13
м.Київ	5280	4752	528	49
Севастополь (міськрада)	722	944	–222	4

 

 

2. Загальні коефіцієнти  народжуваності і смертності, природного  приросту

(на 1000 осіб наявного населення)

	Загальні коефіцієнти
	народжуваності	смертності	природного приросту	смертності дітей у  віці до 1 року1
Україна	11,3	15,9	–4,6	8,9
Автономна Республіка Крим	12,3	15,1	–2,8	6,9
області
Вінницька	11,6	16,6	–5,0	10,0
Волинська	15,1	14,0	1,1	7,0
Дніпропетровська	11,1	16,6	–5,5	9,3
Донецька	9,6	17,9	–8,3	12,2
Житомирська	11,8	18,1	–6,3	7,9
Закарпатська	15,2	12,9	2,3	7,1
Запорізька	10,1	16,2	–6,1	7,9
Івано–Франківська	12,1	13,2	–1,1	9,8
Київська	12,3	17,2	–4,9	7,4
Кіровоградська	11,2	18,9	–7,7	9,6
Луганська	9,4	18,0	–8,6	9,0
Львівська	11,4	13,4	–2,0	7,5
Миколаївська	11,6	16,6	–5,0	10,1
Одеська	12,6	15,6	–3,0	11,1
Полтавська	9,8	17,8	–8,0	9,7
Рівненська	15,8	13,4	2,4	8,8
Сумська	9,8	17,6	–7,8	8,0
Тернопільська	11,2	14,8	–3,6	7,0
Харківська	9,5	15,9	–6,4	8,7
Херсонська	11,3	16,2	–4,9	8,4
Хмельницька	11,3	16,5	–5,2	11,2
Черкаська	9,9	17,4	–7,5	8,7
Чернівецька	12,9	14,1	–1,2	6,9
Чернігівська	9,2	20,2	–11,0	7,7
м.Київ	11,4	10,3	1,1	9,2
Севастополь (міськрада)	11,6	15,1	–3,5	5,7