Система соціального захисту населення та її складові

В умовах суспільної трансформації сучасної України особливо гостро постає питання  формування повноцінної правової держави  європейського типу. Нові внутрішні  соціально-політичні умови, вимагають  невідкладних дій щодо реального  реформування системи правоохоронних органів. Послідовне удосконалення  функціонування системи правоохоронних органів має поліпшити її роботу практично з усіх напрямів, але  всі вони підпорядковані головному  – забезпеченню прав і свобод людини. Тому, на сьогоднішній день, дуже актуальним є питання щодо визначення реального  стану правопорядку, фізичної та правової безпеки людини з урахуванням  громадської думки, суб’єктивної оцінки населенням роботи правозахисних органів. Найбільше занепокоєння у громадян викликає небезпека на вулиці. Більшість  респондентів (54,1%) продовжує турбувати  небезпека на вулиці ввечері, майже  кожен п’ятий (22,4%) відчуває себе у  небезпеці на вулиці вдень (таблиця  2.3). 

                                                                                                          Таблиця 2.2

Оцінки  населенням роботи правозахисних органів.  (у %)

Слід  зазначити, що у загальній структурі  злочинності продовжують домінувати злочини з корисливо-майновою спрямованістю, серед яких майже 60% злочинів припадає на крадіжки, пограбування, розбійні напади, шахрайства.

Саме  тому із загальної чисельності респондентів 7,0% (1,3 млн. осіб з урахуванням вагових  коефіцієнтів) відмітили, що протягом останніх 12 місяців були потерпілими  від будь-якої жорстокості чи насильства, з них 53,6% визнали себе потерпілими  від крадіжки приватної власності, від нападу без фізичного насильства – 26,4%, від фізичного насильства – 10,0%, від домашнього насильства – 4,6%, від насильства з боку міліції  – 4,2%, від нападу із застосуванням  зброї – 0,8%, від сексуального насильства – 0,4%.

Правоохоронними органами недостатня увага приділяється розгляду звернень громадян. Тривалі  терміни розгляду кримінальних справ  формують негативний імідж працівників  правоохоронних органів.

Відповіді респондентів щодо причин незадовільної  роботи судів розподілилися наступним  чином: 61,0% відмітили зловживання  службовим становищем, 17,1% – не оперативне реагування на звернення громадян, 9,3% – працівники судів зовсім не реагують на звернення громадян та 6,8% – працівники судів мають низький професійний рівень.

Здебільшого міське населення оцінило роботу міліції (38,1% опитаних), прокуратури (17,8%), судів (19,1%) та податкової міліції (12,2%) як незадовільну, сільське населення  – відповідно 33,3, 12,7, 15,4 та 10,3%, за статевим розподілом – чоловіки відповідно 38,0, 18,5, 19,3 та 13,8%, а жінки відповідно 36,2, 15,2, 17,4 та 10,3%.

      Доходи населення – один з найважливіших показників, що характеризує рівень економічного та соціального стану та захищеності суспільства. Питання цього розділу сформовані з метою отримання даних про елементи доходу, контроль за ними та ступінь захищеності кожного з них. Сенс цього поняття полягає в тому, що працюючим та членам їх сімей повинно бути гарантовано право на отримання достатнього мінімального доходу як на сьогоднішній день, так і в майбутньому для задоволення матеріальних потреб, доступності до якісної освіти, медичних послуг та відпочинку, що забезпечує нормальну життєдіяльність та можливості розвитку людини. Підготовка працівників, які за загальноосвітнім, професійно-кваліфікаційним, культурним рівнем відповідають вимогам сучасного виробництва та розвитку суспільства є необхідною передумовою для забезпечення якісного відтворення робочої сили. В сучасних умовах демократичних та ринкових перетворень перед освітніми закладами України стоїть відповідальне завдання задовольнити потреби суспільства у спеціалістах з глибокою професійною підготовкою, здатних до творчої праці, самовдосконалення, освоєння новітніх інформаційних технологій – людей високої фахової освіченості.

Розвиток  продуктивних сил визначається різними  чинниками й включає як зростання  та якісну модернізацію засобів виробництва, так і збагачення виробничого  досвіду та трудових навичок працівників, трудової активності, підвищення рівня  кваліфікації та професіоналізму.

Можна зробити висновок про підвищення мотивації респондентів відносно ступеня відповідності здобутій професії. Так, якщо у 2004 році тих, кому дуже важливо та важливо слідувати основній професії при виборі роботи було ще 62,7%, то у 2006 році таких було вже 66,7%. Таке ж незначне підвищення відбулося і серед працюючих, кому дуже важливо й важливо слідувати своїй професії при виборі роботи – працівники бюджетної сфери 78,0% (2004 рік – 76,6%), сільського господарства 64,1% (2004 рік – 60,3%), працівники промисловості 62,1% (2004 рік – 61,2%). Проблема безробіття – надзвичайно гостра проблема для нашого суспільства. Прикро, що вагомий внесок до формування безробіття в Україні здійснює прихована форма, тобто небажання та неможливість значної частини реально безробітних осіб працездатного віку реєструватися в службах зайнятості. Цим пояснюється різниця між рівнем зареєстрованого безробіття (у 2005 р. – 3,1%) та рівнем безробіття за методологією МОП (7,2%). Результати даного обстеження ще раз підкреслили досить значний рівень безробіття серед населення.

Втрата  роботи є надзвичайно тяжким випробуванням  для більшої частини населення, адже мало хто з них має додаткову  роботу. Лише 7,9% працюючих респондентів мають додаткову роботу, причому  у 49,1% вона принципово відрізняється  від заняття за основним місцем роботи. Тих, що підробляють, найбільше серед  працівників невиробничої сфери (42,3%), що й не дивно, зважаючи на мізерну  заробітну плату таких працівників. Також, в порівнянні з іншими віковими категоріями найбільше підробляють  молоді люди до 35 років. 

Зайнятість  населення має бути гарантом у  забезпеченні кожним працюючим свого  добробуту, відповідного до трудового  вкладу, знань і здібностей.

   Зазначимо, що протягом 2002-2006 років, поступово зменшується частка зайнятих у галузях економіки, які були відсутні на роботі більше 1 тижня через хворобу, пов’язану з роботою (2002 рік – 4,5%, 2003 рік – 4,3%, 2004 рік – 3,9%, 2006 рік – 3,7%). Частка працівників, що не працювали через стрес, пов’язаний з роботою та через виробничу травму за час обстежень залишається стабільною упродовж чотирьох останніх років на рівні 3% та 1,4% відповідно. Хоча частка робітників, що постраждали на виробництві не така й значна, але ця причина відсутності на робочому місці є найнебезпечнішою. Серед зайнятих в економіці, звичайно, травматизму найбільше піддаються працівники промисловості – 37,1%. Але цей показник за останні роки дещо знизився: у 2004 році – 39,4%, у 2003 – 44,1%.  На діаграмі 2.2 представлений розподіл випадків виробничого травматизму за видами економічної діяльності. 

Рис. 2.2 Відсутність працівників на роботі у зв’язку з виробничою травмою, %

           Питома вага працюючих, які вважають умови своєї роботи небезпечними або дуже небезпечними становить 23,7% (у 2004 році – 22,6%). Найбільше занепокоєння у працівників, з точки зору небезпечності умов праці, викликають надмірний шум (61,7% опитаних, які оцінили умови своєї роботи як небезпечні), небезпечні механізми (60,2%), робота з хімічними речовинами (50,4%) та підвищена або понижена температура повітря (49,7%).

.

РОЗДIЛ 3

ОСНОВНI ПРОБЛЕМИ СОЦIАЛЬНОЇ ПОЛIТИКИ ТА ШЛЯХИ        ЇХ ПОДОЛАННЯ ДЛЯ УКРАЇНИ

Проблеми  рухають світ, історію, думки людей. Передовсім проблеми соціальні —  незадоволення рівнем життя, низькою  зарплатнею чи відсутністю засобів  до існування через безробіття, поганим  житлом, недостатнім чи надто дорогим  медичним обслуговуванням, неякісною  освітою, незахищеністю в старості тощо. Як стверджує Г. Лейчер, існує  універсальне визнання бажаності кращої освіти, здоров'я та безпечнішого життя  для всіх, однак немає, й ніколи не було, загальної згоди щодо засобів  досягнення такої мети.

 Більш  того, саме визначення соціальних  проблем доволі суперечливе, а  відтак цілі й цінності політики, спрямованої на їх пом'якшення,  відмінні у різних країнах.  Коли говорять про соціальну  політику у глобальному вимірі, то найчастіше згадують про  бідні країни. Проте, наприклад,  одна з найбагатших та найпотужніших  країн світу — США, котра  надає допомогу багатьом іншим  країнам, не позбавлена власних  проблем. Серед них називають  такі:

• проблема бідності - кожен восьмий американець бідний;
• зростає кількість звернень за терміновою допомогою в харчуванні    та притулку;
• рекордно високою є нерівність доходів (крива Лоренца);
• щорічно 5 тисяч дітей гинуть від рук своїх батьків, а 30 тисяч стають інвалідами внаслідок знущання та занедбання (недосконалість соціального захисту дітей.

 Всі  ці соціальні проблеми вважаються  такими, що порушують норми та  цінності суспільства. І хоча  такі труднощі й перешкоди  інколи розглядають та оцінюють  як проблему самої людини (наприклад,  звинувачують бідних у тому, що  вони, мовляв, лінуються заробляти), проте досить часто провину  за скрутне становище певного  сегменту населення несе на  собі система, оскільки вона  не забезпечила адекватних програм  для запобігання бідності й  допомоги вразливим групам. Насправді, істина перебуває посередині — звинуваченнями особи й звинуваченнями системи. Адже зрештою систему формують люди й вони впливають на неї. Для розв'язання цих проблем не існує єдиного рішення, кожна країна вирішує їх по-своєму.

Сьогодні  комплекс проблем соціального захисту  населення України розглядається  крізь призму стану суспільства, стану «перехідності», коли нові реалії громадського та економічного життя  замінюють старі та відживші. Для  цього періоду характерне відставання  розвитку нормативів та стандартів правового  регулювання повсякденних потреб суспільства. Це відставання найбільш вразливе у  порівнянні з соціальними стандартами (нормативами) Європейських країн. І  хоча, Україна вже визнана країною  з ринковою економікою, нажаль в  питаннях соціального захисту населення  ми ще відстаємо від розвинутих країн  світу.

Актуальною  залишається проблема економічної  підтримки ефективно працюючого національного товаровиробника  як на внутрішньому, так і на зовнішньому  ринках, її розв'язання лежить у площині  оптимізації податкового навантаження, усунення можливостей для недобросовісної  конкуренції з боку зарубіжних виробників, розширення підтримки експортної діяльності в межах міжнародного правового  поля, використання потенціалу міжнародної  організаційно-економічної інтеграції.

 Першочерговою  проблемою у контексті соціального  захисту населення є проведення  повномасштабної реформи пенсійної  системи, яка повинна здійснюватися  за трьома рівнями: солідарної  системи пенсійних виплат (перший  рівень), системи накопичувальних  індивідуальних пенсійних рахунків  у рамках загальнообов'язкового  державного пенсійного страхування  (другий рівень) та системи недержавного  пенсійного страхування, яка забезпечуватиме  виплату додаткової пенсії за  рахунок добровільних пенсійних  внесків громадян (третій рівень). Зараз середній рівень пенсій  складає біля 40 відсотків прожиткового  мінімуму, а розмір максимальної  пенсії в 19 разів перевищує  контрольну цифру. 

 Порядок  функціонування першого та другого  рівнів системи пенсійного забезпечення, а також механізм переходу  до обов'язкової накопичувальної  системи мають бути визначеними  у Законі про загальнообов'язкове  державне пенсійне страхування. 

 Для  удосконалення системи і вирішення  проблем і завдань соціального  захисту інвалідів важливим стає  прийняття нової редакції Закону  України «Про основи соціальної  захищеності інвалідів в Україні», який створить відповідну нормативно-правову  базу соціального захисту інвалідів,  сформує ефективний організаційно-фінансовий  механізм його забезпечення.