Екологічна етика

♦ екологічна етика  вирішує одне завдання, але кардинальне. Вона намагається вияснити, чи дійсно в множинному знанні багато смутку (Ф. Гіренок);

♦ а) відмінною  ознакою першої групи підходів є  акцентування ролі зв'язку гомеостазису з моральністю, назвемо її вторинною екологічною етикою; б) інше розуміння - превалює перше за значенням і ґрунтується на відкритті, що моральний обов'язок внутрішньо пов'язаний з ідеєю цілісності екосистем, звідки і випливає етика первинно екологічна (X. Ролстон III).

Незважаючи на таке різноманіття у визначенні екологічної  етики в загальному контексті, виникає  розуміння, що основною проблемою екологічної  етики є сама природа людини, як вона (людина) має вести себе стосовно до навколишнього середовища і до будь-чого живого Іншого.

Таким чином, екологічна етика у своїй цілісності є  невід'ємною складовою різних рівнів людської життєдіяльності і розглядається:

♦ як етика екологічної  відповідальності, що розробляється  на засадах єдності біологічної  еволюції і соціального прогресу;

♦ як етично значущої цінності, як збереження природного гомеостазу, бо вона включена в більш загальну моральну цінність - сприяти життю  людини.

Така етика  не змінює уявлення про природу, а  змінює ставлення до природи, "коли етика стає екологічною за сутністю, якщо моральність виводиться з цілісності екосистеми. Слідування екологічній  сутності речей при такому підході  до екологічної етики стає фундаментальною  метою. І вже сама єдність людини з її оточенням визнає основу для  людських цінностей" .

Якщо людина створює загальнолюдські цінності, то вона звичайно мусить узгоджувати  їх з екологічними законами. Це ставлення  до природи, яке визначене розумними  потребами цілісної особистості. Саме воно виступає моральним обов'язком  людини та науковим пошуком реальної альтернативи, що відповідає сучасній екологічній ситуації та відповідає на три основні питання: якою є  природа природи? якою є природа  людини? і як людина повинна ставитися  до природи?

Внаслідок, екологічна етика орієнтована на збереження універсально-життєвих, а не винятково  людських цінностей і її головним завданням є оберігаюча діяльність, що ґрунтується на таких ціннісних засадах:

♦ вища цінність - це гармонія у відношенні "людина - природа";

♦ природа і  людина - елементи єдиної системи;

♦ взаємодія  людини з природою - це дія на природу, що обертається на взаємодію з  природою;

♦ природа є  суб'єктом взаємодії з суспільством;

♦ цінності розповсюджуються і на взаємини людей і на взаємини зі світом природи.

Предметом екологічної  етики виступають моральні вимоги до людини у процесі взаємодії із природою і стосовно неї. Завданнями екологічної етики є:

♦ формування моральної  відповідальності людини за Іншу частину  природи;

♦ формування почуття  любові і співчуття до природи;

o створення чітко  виражених моральних цінностей,  що лежать в основі обов'язків;

o формування  гармонійного і рівноправного  співтовариства людини і інших  живих і неживих компонентів  природи;

o перебудова  моральної свідомості, що сприяє  морально-екологічному вихованню  і освіті;

o становлення  необхідного обґрунтування у  діяльності морально-екологічного  імперативу як основного напряму  у розвитку ноосфери;

o перетворення  і доповнення основного етичного  принципу гуманізму принципом  "благоговіння перед життям".

Екологічна етика  переосмислює метафізичні засади нашого мислення та розповсюджує етичні принципи на всі живі істоти, і природу  взагалі виступаючи універсальною  етикою людської діяльності. Адже людська  діяльність здатна виконувати позитивну  роль лише при моральному осмисленні, усвідомленні її у рамках людяних  смислів, де окреслюється один із важливих моментів розуміння меж людської діяльності, а саме проблема лімітів  інструментальної дії, абсолютизації  її перетворюючих дійсність функцій. А діяльність завжди реалізується через  співвідношення цілей і засобів  досягнення, але не всі дії людини інструментальні. Існують форми  діяльності, пов'язані не з фізичним перетворенням світу, а з маніфестацією  духу та людської гідності (самопожертва, героїзм, безкорисливе служіння ідеалу).

Діяльність людини може виступати як смислодіяльність і самодіяльність як відтворювальна сила. Це призначення людини є цінним саме по собі і потребує особливого типу діяльності, на думку українського дослідника В. Крисаченка, що здатна зберігати, а не перетворювати природу. Технологічне гетеротрофне ставлення до природи має бути таким, де утилітарно-технічний компонент становить підпорядкований елемент та конструювання системи ціннісних нормативних настанов, які визначають ставлення людини, поведінку людини, дії людини, направлені на довкілля.

Екологічна етика  виступає універсальною етикою в  умовах кризового стану сучасного  буття та є дієвим засобом у  поліпшенні відносин між людиною  та природою, внесенням екологічної  орієнтації у різних галузях людської діяльності, доповнюючи ставлення людини до людини ставленням її (людини) до живої  природи. Та є мірою сутності людини та її гідності, вона створює передумови дій, зорієнтованих на збереження і  розвиток людського природного буття  і відображає становлення нової  форми свідомості, яка синтезує глобальне  бачення природи людини (де єдність  і спільність набувають практичного  значення). 
 
 
 
 
 
 
 

Біоетика  як комплексна наука, що займається питаннями  медицини в рамках захисту прав людини

Виходячи із запропонованої раніше багаторівневої системи соціального регулювання  медичної діяльності, наступним після  лікарської етики і медичної деонтології  рівнем є біомедична етика (біоетика). Розвиток біоетики став реальним і можливим тільки в другій половині XX ст., коли світова спільнота зіткнулася з двома важливими обставинами: 1) пріоритет прав людини і зосередження уваги до захисту цих прав і 2) прогрес багатьох напрямів медицини (трансплантологія, генетика, реаніматологія та ін.). Розвиток нових медичних технологій виявив велику кількість морально-етичних проблем, які не могли бути вирішені в рамках лікарської етики і деонтології. У зв'язку з цим виходом із ситуації, що склалась, стало закріплення біоетики як міждисциплінарної галузі знань, як науки, що дає можливість пояснити морально-етичні і правові аспекти медицини.

Важливу роль у  розумінні біомедичної етики як одного з рівнів регулювання медичної діяльності відіграє визначення самого поняття. У контексті розгляду рівнів соціального регулювання медичної діяльності біоетика (біомедична етика) — це міждисциплінарна наука, що займається вивченням морально-етичних, соціальних і юридичних проблем медичної діяльності в контексті захисту прав людини.

Фундатором біоетики вважається американський біолог В.Р. Поттер, який у 1971 р. опублікував книгу "Біоетика, міст у майбутнє", де висвітлював цю науку в ракурсі біологічних знань і загальнолюдських цінностей. Надалі біоетика розвивалася переважно в контексті медичних проблем, що дало привід для появи її синоніма - біомедичної етики. Слід зазначити, що в Україні загально-цивілізаційні передумови біоетичного знання повною мірою почали проявлятись в 90-і pp. XX ст., хоча самі біологічні технології почали освоюватися набагато раніше.

Можна виділити основні причини, що зумовили актуальність та інтенсивний розвиток біомедичної етики (біоетики) останнім часом:

— якісно новий  рівень розвитку медицини, що поставив перед суспільством безліч соціальних, морально-етичних і правових проблем;

— заклопотаність населення небезпекою, яка виникла, і непередбачуваністю наслідків  впровадження у практику недостатньо  перевірених нових досягнень  біомедичних технологій;

— гуманітаризація  медицини взагалі і медичної освіти зокрема;

— видання великої  кількості спеціальної літератури, присвяченої різним питанням біоетики;

— проведення міжнародних  конгресів, симпозіумів і т.п., у  центрі уваги яких — проблеми нових  медичних технологій у контексті  захисту прав людини і пацієнта;

— зростання  ролі і значення громадських організацій  в ухваленні суспільно значимих рішень, у тому числі і правових, щодо розвитку тих або інших напрямів медицини;

— недостатність  норм медичної етики і деонтології  при поясненні і пошуках розв'язань  проблемних питань медицини.

Поява нових  медичних технологій активізувала ряд  морально-етичних і правових питань, які могли бути вирішені тільки в  ракурсі біоетики. Як приклад можна  навести трансплантацію органів і тканин людини, де основними питаннями, що знайшли своє вирішення у цьому ракурсі, є: межі допустимості трансплантації, особливості поведінки медиків при пересадках і соціальна вартість трансплантації1.

На медичну  діяльність все більшою мірою  впливає процес гуманітаризації. Це виражається у тому числі і  в підготовці майбутніх лікарів. Гуманітарна підготовка медика може і повинна відрізнятися від гуманітарної підготовки фахівця іншого профілю  — тут йдеться про виховання  професіонала, в руках якого знаходитимуться  здоров'я і життя людини. В зв'язку з цим необхідно всіляко підтримувати процеси інтенсифікації викладання і збільшення кількості годин, що виділяється у системі вищої  медичної освіти на соціогуманітарні суспільні дисципліни, зокрема на біоетику і право. В той же час потребують певного висвітлення питання біоетики в курсах медичного права юридичних ВУЗів і факультетів.

Свідченням актуальності і підвищеної уваги до проблем  біомедичної етики може бути збільшення кількості спеціальної літератури, присвяченої даному питанню. Якщо звернутися до практики України, то і тут за останні роки з'явилося безліч наукових праць з основних питань біомедичної етики, при цьому деякі роботи носять характер фундаментальних досліджень. Доцільно зазначити і значну кількість міжнародних наукових форумів, пов'язаних з обговоренням проблемних питань біоетики. Наприклад, у 2000 р. відбувся п'ятий Всесвітній конгрес з біоетики, що зібрав близько 700 учасників із понад 50 країн. Важливість подібних заходів полягає і в можливості обміну думками з актуальних питань біоетики, обговорення нових проблем. Враховуючи, що проблематика біомедичної етики постійно оновлюється, подібні заходи можна вважати вельми значимою обставиною для розвитку біоетики.

Істотним підтвердженням необхідності виділення біомедичної етики як окремого рівня соціальної регламентації медичної діяльності є більші можливості біоетики порівняно з традиційними медичною етикою і деонтологією при вирішенні складних міждисциплінарних проблем, які виникають при наданні медичної допомоги. Чинниками, що свідчать про ширші можливості біомедичної етики порівняно з лікарською етикою, є:

— розгляд складних медичних питань у ракурсі міждисциплінарного підходу;

— висвітлення  спектру соціальних питань, пов'язаних з громадською охороною здоров'я;

— вихід за межі життя і здоров'я людини, розгляд  загальних проблем екологічної  безпеки;

— яскраво виражений  акцент на проблемах захисту прав пацієнтів при наданні медичної допомоги.

Факт створення  комісій з етики підтверджує, по-перше, ширші можливості біоетики і, по-друге, - наближення біомедичної етики в контексті регламентації медицини безпосередньо до права, оскільки без обов'язкової оцінки етичних та морально-правових аспектів програми клінічних випробувань комісіями з питань етики стає неможливим проведення самого випробування - це вимога нормативних документів.

Основні принципи, якими оперує біоетика. Доцільно зупинитися на трьох принципах біоетики, які  тісно пов'язані з питаннями  регулювання медичної діяльності та вносять чіткість у розуміння  зв'язку біомедичної етики і права. До принципів біоетики, які відповідають вказаним ознакам, належать:

— принцип автономії  особи пацієнта;

— принцип справедливості.

Під автономією особи пацієнта розуміють фізичну  і психічну недоторканність при  наданні медичної допомоги. Цей принцип  має тісний зв'язок з концепцією інформованої згоди, про яку буде сказано далі. Ключова ознака автономії  пацієнта - будь-які заходи, спрямовані на проникнення крізь тілесну  або духовну оболонку пацієнта, виправдані лише тоді, коли вони здійснюються за його згоди. Етична цінність автономії пацієнта полягає в тому, що дії лікаря спрямовані на благо хворого з  метою його одужання, але які здійснюються всупереч його волі і бажанню, - недопустимі.

Процес інформування пацієнта, завдяки якому останній набуває знань, повинен проводитися  так, щоб у неосвіченої спочатку людини з'явилася певна компетентність щодо стану свого здоров'я і  тих маніпуляцій, які щодо нього  планують здійснити медики. Це положення  знаходить у повній відповідності  з принципом автономії особи  пацієнта.