Екологічна етика

Важливо зазначити  ту обставину, що принцип автономії  особи пацієнта, як ключової у розумінні  ролі і значення біоетики в контексті  соціальної регламентації сфери  медицини, є свого роду сполучною  ланкою між принципами біоетики і  однією з головних її проблем - взаєминами між лікарями і пацієнтами. "За останні тридцять років принцип  автономії займає фактично головну  роль у всіх дискусіях з медичної етики. Можна стверджувати, що це найбільш радикальна переорієнтація у довгій історії Гіппократівської традиції. Певною мірою завдяки цим змінам взаємовідносини між лікарем і хворим поступово стають все більш відкритими і шанобливими"1.

Основний офіційний  документ у галузі біоетики - Конвенція  про захист прав і гідності людини у зв'язку з використанням досягнень  біології і медицини (Конвенція про  права людини і біомедицини) 1996 р. проголошує, що "сторони цієї Конвенції  зобов'язуються при використанні досягнень  біології і медицини захищати гідність й індивідуальну цілісність кожної людини, гарантувати всім без виключення недоторканність особи і дотримання інших прав і основних свобод". Слід зазначити, що, на відміну від  більшості офіційних документів, що приймаються різними громадськими організаціями, ця Конвенція має  силу не тільки морального заклику - кожна  держава, що приєдналася до неї, зобов'язана  реально утілювати положення  Конвенції у власному внутрішньому законодавстві (Україна ще не ратифікувала цього документу). Це ще одне свідчення  важливості розгляду біомедичної етики як морально-етичної основи законотворчості в галузі медицини. Принцип автономії особи пацієнта потрібно розглядати як необхідний атрибут законотворчості у сфері медицини, з одного боку, і як важливу умову освоєння біомедичної етики медиками і юристами з погляду рівнів соціального регулювання медичної діяльності - з іншого. Окрім цього, на сьогодні розроблено проект Загальної декларації про біоетику і права людини ЮНЕСКО (2005 p.), метою якої є забезпечення універсального комплексу принципів і процедур, якими можуть керуватись держави при розробленні своїх законодавчих норм, політики й інших інструментів у галузі біоетики.

Принцип справедливості в галузі біомедичної етики полягає у тому, що кожен пацієнт, незалежно від соціального походження, матеріального стану, інших чинників, має право на отримання рівного обсягу медичної допомоги і рівного доступу до медичних ресурсів.

Особливе значення принцип справедливості має у  сфері трансплантації органів і  тканин людини і у військово-медичній практиці. Наприклад, "лист очікування" - документ, що засвідчує черговість реципієнтів на необхідний для пересадки  донорський орган, відповідно до міжнародних  і вітчизняних етичних і нормативно-правових документів - єдиний критерій черговості для реципієнтів. Однак існує  практика лікування так званих комерційних  хворих, які вносять грошові кошти  за надання медичних послуг у сфері  трансплантології, отримують необхідний трансплантат, минаючи черговість, не повинна розповсюджуватися1. До того ж Всесвітня організація охорони здоров'я проголошує, що необхідно забезпечувати рівний доступ трансплантантів виключно за медичними, а не за фінансовими чи іншими міркуваннями. Іншими словами, тільки медичні показання бути орієнтиром для лікарів при визначенні витрачання обмежених медичних ресурсів. У цьому і полягає принцип справедливості в біомедичній етиці.

Військово-медична  практика містить у собі достатню кількість прикладів, коли під сумнів ставиться той або інший принцип  як права, так і біоетики. Під подвійною  підлеглістю військових лікарів  розуміється необхідність надання  медичної допомоги з урахуванням  принципів і правил біомедичної етики, проте в той же час службова залежність від військового командування полягає в необхідності здійснення дій, що виключають їх пояснення нормами біоетики. Прикладом порушення принципу справедливості в практиці діяльності військових лікарів може бути відома система сортування поранених і відбору пацієнтів у військовий час для першочергового лікування. Необхідність виконання великого обсягу роботи за рахунок обмежених людських ресурсів зобов'язує управління військовою медициною при масових втратах здійснювати заходи щодо першочергового винесення з поля бою, надання медичної допомоги й евакуації тих осіб, які перспективні в плані одужання і повернення їх до лав. Відповідно, ті поранені, які за наслідками швидкоплинного огляду не потрапили до цієї групи, на жаль, часто залишаються на полі бою. Тут принцип справедливості тісно пов'язаний із протиставленням права окремо взятої особи на життя та отримання медичної допомоги, з одного боку, й інтересами військової служби (держави) - з іншого. У демократично розвинених країнах, та і в Україні, стосовно цивільного населення це питання вирішується на підставі правових документів, які базуються зокрема на біоетичному принципі справедливості.

Таким чином, значення принципів біомедичної етики полягає у визначенні загальних напрямів її розвитку, появі нових положень, що регулюють ті чи інші суспільні відносини в медицині в ракурсі вже сформованих загальних положень цієї міждисциплінарної галузі знань. Принципи біоетики важливі в плані розуміння етичної і моральної складової процесу законотворчості в сфері охорони здоров'я. Нормативно-правові документи працюватимуть тільки за умови, що вони базуються на первинно опрацьованих в аспекті біоетики положеннях.

Комітети з  етики та їх роль в ухваленні рішення  про біомедичне дослідження. Важливий чинник адекватного сприйняття біоетики як один з рівнів соціального регулювання медичної діяльності - функціонування комітетів (комісій) з етики. В даний час у межах проблем правового регулювання медичної діяльності особливого значення набувають питання ролі, значення і правових особливостей функціонування комітетів з питань етики (етичних комітетів) в галузі охорони здоров'я громадян. Ситуація, що існує сьогодні, дозволяє розглядати етичні комітети у таких аспектах:

— засіб захисту  прав пацієнта й окремих категорій  населення;

— один з розділів біомедичної етики - нової міждисциплінарної галузі знань;

— важливий інструмент юридичної регламентації окремих  видів медичної діяльності.

Для кращого  розуміння суті і призначення  етичних комісій необхідно зазначити, що в Україні це питання регламентується  Законом України "Про лікарські  засоби" від 04.04.1996 р. № 123/96 та Наказом  МОЗ України "Про затвердження Типового положення про комісію  з питань етики" від 13.02.2006 р. № 66. Серед основних завдань комісії  передбачено, зокрема, захист прав та інтересів  залучених до клінічних випробувань  лікарських засобів досліджуваних, захист прав та інтересів дослідників, забезпечення етичної та морально-правової оцінки матеріалів клінічного випробування. Як бачимо, в Україні сфера діяльності комісій, їх обсяг повноважень обмежені лише клінічними випробуваннями лікарських засобів.

Позитивним у  цьому контексті є досвід РФ. Однією з основних функцій етичних комітетів  у РФ є захист прав пацієнтів при  наданні медичної допомоги і проведенні біомедичних досліджень. Новий імпульс становленню етичних комітетів додав інтенсивний розвиток нових і вже існуючих напрямів медицини: трансплантації органів і тканин людини, клонування й інших маніпуляцій з генетичним матеріалом, психіатрії. У зв'язку з цим актуальною є практика діяльності Етичного комітету Російського наукового центру хірургії РАМН, який виніс позитивну ухвалу щодо можливості виконання анатомічних резекцій печінки у живих споріднених донорів. Оскільки на законодавчому рівні подібне питання не знайшло вирішення, така діяльність етичного комітету може частково замінювати правотворчу. В той же час не можна визнати, що рішення комітетів з питань етики носять юридичний характер, бо комітети не наділені такими повноваженнями.

У багатьох країнах  світу прийнято оптимальні рішення  щодо правового статусу етичних  комітетів. Наприклад, у Німеччині  в сферу діяльності етичних комітетів  входять дві важливі функції - обов'язкова етична експертиза наукових проектів, що фінансуються з бюджету, а також експертиза програм випробування нових лікарських засобів. У США  існує комітет з біоетики при  президентові, який є найвищим експертним органом, що готує продумані рішення  і щорічні доповіді для конгресу і президента з найбільш важливих проблем медицини і біоетики.

Крім діяльності з надання медичної допомоги і  проведення біомедичних досліджень важливою функцією етичних комітетів є їх робота в справі вирішення конфліктних ситуацій між пацієнтами і медиками, з одного боку, і між медичними працівниками — з іншою. Це свого роду окремий випадок досудового рішення спірних питань. Звичайно, рішення етичного комітету не може слугувати формою правового акта, проте як варіант розв'язання спірних ситуацій є виправданим. Це буде одним з чинників запобігання юридичним конфліктам, які, на жаль, досить часто виникають у сфері медичної діяльності.

Для того, щоб  у Росії етичні комітети не були декларативними утвореннями, члени  яких мають неадекватне уявлення про те, чим вони займаються, вчені  пропонують необхідним на законодавчому  рівні наділити етичні комітети відповідними повноваженнями в галузі захисту  прав пацієнтів і досліджуваних, проведенні наукових досліджень і досудових  форм вирішення конфліктних ситуацій у медицині. При цьому в дискусіях  з даного питання доцільно брати  участь юристам, медикам, філософам, представникам  інших сфер діяльності.

Тому вважаємо, враховуючи позитивний зарубіжний досвід функціонування етичних комітетів, що було б доречно та своєчасно  створити етико-правовий комітет (етико-правову  раду) в Україні як неупереджений  і незалежний орган для вирішення  конфліктів, що виникають при наданні  медичної допомоги між суб'єктами медичних правовідносин.

Таким чином, підводячи  підсумок щодо значення біоетики як рівня  соціальної регламентації медичної діяльності, слід зазначити ряд важливих обставин:

Біомедичну етику необхідно розглядати як якісно новий (в порівнянні з лікарською етикою і медичною деонтологією) рівень соціального регулювання медичної діяльності.

Основне призначення  біоетики — захист прав пацієнтів  при здійсненні складних у медичному, етичному і правовому аспектах втручань.

Принципи і  правила біомедичної етики важливо і необхідно розглядати в процесі законотворчості з актуальних питань охорони здоров'я.

Необхідно розширювати  обсяг викладання біоетики у межах  соціогуманітарних дисциплін медичної освіти, тим самим формуючи світогляд майбутніх лікарів з урахуванням як етичного, так і правового регулювання надання медичної допомоги. В той же час потребують певного висвітлення питання біоетики в курсах медичного права юридичних ВНЗів і факультетів.

Необхідно розширювати  повноваження етичних комітетів  при лікувальних установах, при  цьому основною метою їх діяльності повинен стати захист прав пацієнтів  при наданні медичної допомоги.

Соціально-філософські міркування

Біоетика або  етика життя — це розділ прикладної етики, філософської дисципліни, що вивчає проблеми моралі насамперед стосовно людини, визначає, які дії щодо з морального погляду є припустимими, а які — неприпустимими. Або іншими словами: біоетика — це органічне поєднання новітніх досягнень біологічної науки та медицини з духовністю. У сучасному суспільстві вона стала ознакою цивілізованості.

Утвердження засад  біоетики внесе відповідну частку в  практичну реалізацію в суспільстві  основних засад християнського буття, побудові цивілізації любові та формування здорового способу життя громадян. Дані біоетики є додатковим імпульсом  для поглиблення богословського розуміння гідності людської особи, бо висвітлюють досі невідомі аспекти  людського існування ^[6].

Біоетика як біологія духовності застерігає молодь перед загрозами для життя, які  часто проявляються як егоїстичні задоволення. Біоетика — це сукупність понять і принципів, направлених на моральне вдосконалення людства, охорону прав і достоїнств людини у зв'язку з революційними досягненнями сучасної біології, особливо молекулярної генетики, генетичної інженерії, розшифрування генома людини і тварин. Біоетика старається визначити рубежі медичного втручання людини, а також визначити моральну вартість медичних діянь, які розглядаються. «Становлення і все ширший розвиток біоетики сприяє рефлексії і діалогу — між віруючими і невіруючими, а також між прихильниками різних релігій — про основні етичні проблеми, пов'язані з людським життям». Біоетика закладає глибокий фундамент «цивілізації любові та життя», без якої існування осіб і суспільства втрачає свій найбільш людський сенс.

Біоетика спричиняється  до зростання інтересу до якості життя, а також до екології, що особливо актуально в суспільствах з високим  ступенем розвитку, в яких люди прагнуть вже не тільки до запевнення собі основних засобів до життя, скільки до глобалістичного покращення умов життя. В сучасному суспільстві людство стоїть перед надлюдським, драматичним змаганням між злом і добром, між смертю і життям, між «культурою смерті» і «культурою життя». Всі ми беремо участь у цьому, а отже, не можемо ухилятися від безумовного обов'язку відповідальності за життя ^[7]. Біоетика — це наука, яка займається відношеннями, які етика має із проблемою пов'язаної з життям, як наприклад: штучне запліднення, генетична маніпуляція, розмноження — in vitro, тощо. Наука яка ставить у стисле відношення науки, як наприклад: біологія, біомедицина, технологія, яка ними пов'язана, якої природа не тільки етична, але юридична і соціальна. Щоправда, дебат дуже відкритий між науковими працівниками, економістами, політиками і церковної владою, з наміром уникнути розділення і відокремлення наукового дослідження щодо філософсько-моральної рефлексії.