Особливості та склад конституційного делікту

Безпосередньо з суб'єктом відповідальності пов'язаний такий елемент складу конституційного правопорушення, як його суб'єктивна сторона, тобто внутрішнє ставлення особи до свого діяння, яке не відповідає його належній поведінці як учасника конституційно-правових відносин та  наслідків.

Основною ознакою суб'єктивної сторони конституційного делікту є вина. Питання про вину як підставу юридичної відповідальності є одним з найбільш спірних у теорії відповідальності. Деякі науковці вважають, що в певних випадках конституційно-правова відповідальність може наставати і без вини [14, c. 125], тобто допускається відповідальність за об'єктивно протиправні діяння без установлення вини суб'єкта правопорушення[15, c. 38—39]. Н. Батанова зазначає, що без вини немає конституційно-правової відповідальності [2, c. 108]. Вважаю таку думку слушною.

Особливість установлення вини суб'єкта конституційно-правової відповідальності також залежить від того, індивідуальний чи колективний цей суб'єкт. Вина індивідуальних суб'єктів за загальним правилом розглядається як психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та їхніх наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

У конституційно-правових нормах форма вини, як правило, не зазначається [4, c. 47]. Лише в окремих випадках формулювання конституційно-правових деліктів припускає, що деякі з них можуть бути вчинені лише у формі умислу. Наприклад, така підстава відкликання депутата, як «пропуск депутатом місцевої ради протягом року більше половини пленарних засідань ради або засідань постійної комісії, невиконання ним без поважних причин рішень і доручень ради та її органів» [11]. Важко уявити, що пропустити засідання ради без поважних причин можна через необережність. Проте це радше виняток, аніж загальне правило.

Значно складніше визначити вину колективних суб'єктів конституційно-правових деліктів. Розробляючи проблему відповідальності, деякі юристи категорично заперечують саму можливість виокремлення вини колективних суб'єктів. На їхню думку, вина будь-якої організації завжди знаходить своє вираження у вині конкретного індивідуума — працівника або керівника та проявляється через його психічне ставлення до дій, що вчиняються [3, c. 421]. Організація апріорі не може мати відповідного психічного ставлення, і суть вини цієї організації не має свого специфічного змісту, що відрізняється від вини конкретної особи.

Інші науковці вину колективних суб'єктів розглядають безвідносно до психічного ставлення правопорушника, а як можливість вибору поведінки колективом загалом. Водночас формування волі колективного утворення не зводиться до простої суми індивідуальних воль. Діяльність колективу, стверджують прихильники цієї позиції [8, c. 213], хоч і складається з вольових актів його працівників, зовні є діяльністю єдиного організованого утворення.

Специфіка відповідальності колективних суб'єктів у місцевому самоврядуванні, а саме місцевих рад, органів самоорганізації населення, полягає в тому, що більшість власних рішень вони приймають колегіально. Їхня колективна воля набуває самостійного характеру і розглядається як суб'єктивне ставлення колективу до своїх суспільно небезпечних діянь та їх наслідків. Відповідно колективна вина виражається неправомірною волею більшості членів колективу шляхом прийняття відповідних рішень у межах функцій та повноважень цього колективного суб'єкта.

Об'єктом конституційного делікту більшість вітчизняних та зарубіжних учених-конституціоналістів визнають суспільні відносини, які охороняються конституційним правом [10]. Так, політико-правові суспільні відносини, які регламентуються нормами конституційного права України,

О. Фрицький визначає об'єктом конституційного правопорушення [13, c. 26]. У сфері місцевого самоврядування об'єктом є суспільні відносини, пов'язані з організацією і здійсненням цієї форми публічної влади. Однак останніми роками дедалі частіше висувають критичні зауваження щодо визначення об'єктом правопорушення відповідних суспільних відносин.

Зокрема, вказується, що визначення об'єкта конституційного делікту як сукупності суспільних відносин є надто загальним і може бути лише загальним об'єктом конституційної деліктності як сукупності всіх конституційних деліктів. Об'єкт як елемент складу конкретного конституційного делікту значно вужчий. Ним є те, на що посягає суб'єкт конституційно-правової відповідальності, вчиняючи конституційний делікт, тобто конкретні цінності певного характеру [2, c. 73—74].

Відповідно органи та посадові особи місцевого самоврядування своїми неправомірними діями посягають на суспільні цінності, які можуть бути об'єктами конституційних деліктів, — конституційний лад, суверенітет народу, право на місцеве самоврядування; порядок організації та діяльності органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб тощо. Крім того, їхні дії можуть мати ознаки чи форми посягання на особисті цінності, до яких належать права і свободи людини та громадянина.

Як правило, об'єкти правопорушень класифікують за ступенем їх узагальненості — по «вертикалі». Так, залежно від ступеня узагальненості цінностей, яким спричиняється або створюється загроза спричинення шкоди, можна виокремити чотири види об'єктів конституційних деліктів: загальний, родовий, видовий та безпосередній.

Загальним об'єктом конституційного делікту є сукупність цінностей, які охороняються нормами конституційного права. Родовим об'єктом конституційного делікту є група цінностей, яким спричиняють шкоду або створюють загрозу її спричинення однорідні конституційні делікти [2, c. 81]. Родовим об'єктом конституційного делікту у сфері місцевого самоврядування буде власне місцеве самоврядування як один із інститутів конституційного права.

У певних випадках можна виокремити й видові об'єкти конституційних деліктів. Наприклад, у межах інституту форм безпосередньої демократії  виокремлюють підінститути виборів, референдумів, інших форм безпосереднього народовладдя. У такому разі видовими об'єктами для низки конституційних деліктів будуть вибори, референдуми тощо. Безпосереднім об'єктом конституційного делікту, на думку Н.  Батанової, є цінності, на які посягає конкретний конституційний делікт [2, c. 82]. Безпосередній об'єкт можна встановити лише шляхом наукового тлумачення під час кваліфікації кожного конкретного делікту. Наприклад, у разі дострокового припинення повноважень міського голови безпосереднім об'єктом такого конституційного делікту буде порядок здійснення повноважень міським головою.

Розрізняють об'єкти конституційних деліктів та їх предмети. Предмети конституційних деліктів — це речі матеріального світу, діючи на які, суб'єкт посягає на відповідні соціальні цінності, що охороняються конституційно-правовими нормами. Так, наприклад, предметом конституційного делікту може бути рішення відповідної місцевої ради, що було прийнято з порушенням Конституції та законів України.

Об'єктивна сторона конституційно-правового делікту характеризує його зовнішню сторону. Об'єктивною стороною є зміст самого діяння і наслідків, які заподіюють шкоду об'єкту конституційно-правового делікту. Цей елемент є характеристикою тих змін, які створені неналежною поведінкою суб'єкта. Нерідко конституційне законодавство з усіх елементів складу конституційно-правового делікту визначає тільки ознаки об'єктивної сторони, чітко описуючи саме правило поведінки, вираженням якого є диспозиція конституційно-правової норми. Наприклад, ч. 2 ст. 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачена підстава для дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови, якщо він «порушує Конституцію або закони України, права і свободи громадян, не забезпечує здійснення наданих йому

повноважень» [11].

Для характеристики деяких конституційно-правових деліктів важливим є визначення не тільки обов'язкових ознак об'єктивної сторони, а й факультативних. Наприклад, систематичний пропуск депутатом пленарних засідань ради потребує визначення саме факультативної ознаки.

І все-таки основним елементом об'єктивної сторони є протиправне діяння, виражене зовні у формі фактичних протиправних дій або в протиправному нездійсненні визначеної законом поведінки. Протиправним є діяння, яке не відповідає нормам конституційного права.

Неналежною відповідно до конституційно-правових норм може бути як активна дія, так і бездіяльність. На відміну від дії бездіяльність може бути визнана такою, що не відповідає належній поведінці, передбаченій конституційно-правовими нормами, тільки в разі, коли суб'єкт конституційно-правової відповідальності був зобов'язаний вчинити певні дії, але вони не були ним учинені. Говорити про невідповідність бездіяльності необхідній або належній поведінці немає підстав, якщо такого роду обов'язок не встановлений конституційно-правовими нормами.

Приміром, про бездіяльність, за яку встановлено конституційно-правову відповідальність органу місцевого самоврядування, ідеться в п. 2 ст. 78 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», котра встановлює підставу дострокового припинення повноважень рад у разі, якщо сесії ради не проводяться без поважних причин у строки, визначені законом, або рада не вирішує питань, віднесених до її відання [11].

Установлення конституційної відповідальності за бездіяльність зменшує небезпеку, про яку зазначає

Д. Шон: «... якби відповідальність застосовувалася тільки за неправильні і протизаконні рішення, то органи і посадові особи прагнули б узагалі ухилятися від прийняття будь-яких рішень» [15, c. 38].

Проаналізувавши чинне конституційне законодавство України, норми якого встановлюють підстави для настання конституційно-правової відповідальності, слід зазначити, що за об'єктивною стороною всі конституційні делікти умовно можна поділити на такі, де об'єктивна сторона виражається в прямому порушенні конституційно-правових норм; невиконанні або неналежному виконанні суб'єктом конституційного делікту своїх обов'язків; а також у зловживанні суб'єктами конституційного делікту своїми правами.

Щодо характеристики таких елементів об'єктивної сторони правопорушення, як шкідливі наслідки та причинний зв'язок, слід указати, що більшість складів конституційних деліктів є формальними. Це пов'язано з тим, що самі діяння, які визнаються конституційними деліктами, незалежно від конкретизації їх наслідків становлять значну суспільну небезпеку, адже безпосередньо чи опосередковано вони посягають на конституційний лад України. Тому для кваліфікації діяння як конституційного делікту встановлення наслідків та причинного зв'язку не завжди є обов'язковим.

На мій погляд, необхідність доведення настання шкідливих наслідків, а отже, і причинного зв'язку існує не завжди, а лише в разі спеціальної вказівки на них у законі. Тобто під час розгляду складу конституційно-правових порушень доречніше говорити про особливості їх об'єктивної сторони, про їх усічений склад у багатьох випадках, ніж про цілковите заперечення обов'язкових елементів об'єктивної сторони конституційно-правових деліктів.

Окрім обов'язкових елементів об'єктивної сторони правопорушення, виокремлюють також її факультативні елементи  — спосіб, час, інші обставини здійснення правопорушення. Однак докладний опис об'єктивної сторони конституційно-правового делікту є радше винятком, аніж правилом. Законодавство лише узагальнено вказує на ознаки делікту, що належить до його об'єктивної сторони. Саме це дало А. Кондрашеву підстави вважати, що в процесі реалізації конституційно-правової відповідальності детальне встановлення деяких особливостей об'єктивної сторони не має юридичного значення [5, c. 55]. Проте, на мій погляд, у деяких випадках факультативні ознаки об'єктивної сторони конституційно-правового делікту набувають юридичного значення.

Безперечно, у невизначеності формулювань, що становлять об'єктивну сторону конституційно-правового делікту, є певна загроза, адже це призводить до зниження ефективності конституційно-правової відповідальності. Дати повний і вичерпний перелік конституційно-правових деліктів неможливо, але це не означає, що законодавець узагалі не може сформулювати конкретні склади конституційно-правових деліктів органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Метою такого формулювання має бути реальна можливість застосування конституційно-правової відповідальності до органів та посадових осіб місцевого самоврядування як додатковий спонукальний чинник ефективного здійснення ними своїх повноважень.

Висновок

Таким чином, конституційний делікт – це суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на конституційний лад та його інститути, за вчинення якого передбачена конституційно-правова відповідальність. За сутністю конституційний делікт є суспільно небезпечним посяганням на цінності, що охороняються конституційним правом, шляхом спричинення або загрози спричинення їм шкоди. За змістом він є винним діянням суб’єкта конституційно-правової відповідальності, що посягає на конституційний лад та його інститути. За формою конституційний делікт є протиправною дією або бездіяльністю, за вчинення якої передбачена конституційно-правова відповідальність.

Для конституційного делікту властиві усі загальні ознаки правопорушення, які характерні й для інших видів правопорушень: суспільна небезпечність, протиправність, винність, караність. Він також є діянням (дією або бездіяльністю), яке вчинене деліктоздатним суб’єктом. Проте дані ознаки у конституційному делікті мають свої особливості, які свідчать про своєрідність його як самостійного виду правопорушення.

Конституційний делікт є юридичним фактом, внаслідок якого виникають відносини конституційно-правової відповідальності і, одночасно, підставою конституційно-правової відповідальності. Саме з моменту вчинення конституційного делікту у правопорушника виникає обов’язок зазнати мір конституційно-правової відповідальності, які передбачені санкцією порушеної норми, і понести несприятливі наслідки, а у суб’єкта, який є інстанцією конституційно-правової відповідальності, з’являється право і обов’язок притягнути його до конституційно-правової відповідальності. Таким чином між інстанцією конституційно-правової відповідальності та правопорушником виникає правовідношення конституційно-правової відповідальності. Це правовідношення нерівноправних сторін –владовідношення, яке засноване на державному примусі.

Список Літератури