Шпаргалка з "Адміністративного права"

Адміністративне право

9.Адміністративно-правовий  статус Президента України.

Президент України  за Конституцією є главою держави  і виступає від її імені. Він є  гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції  України, прав і свобод людини і громадянина.

Інститут глави держави, зокрема Президента України, є порівняно  новим явищем у політичному житті  України, оскільки був заснований законом  лише у 1991 році.

Президент України безпосередньо  обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх років перед днем виборів та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд. Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об’єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною діяльністю. Новообраний Президент складає присягу. Після її складання Президент вступає на цей високий пост.

На час виконання повноважень  Президент України користується правом недоторканності. Звання Президента України зберігається за ним довічно, якщо тільки він не був усунутий з поста в порядку імпічменту.

Як глава держави Президент  України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво  держави. Він звертається з посланнями до народу та зі щорічними й позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України.

Окрім повноважень глави  держави, Президент виконує велике коло функцій, які подібні до функцій  парламенту. Загалом він реалізує представницьку, нормотворчу, установчу та контрольну функції.

Однією з  основних функцій Президента є представницька: він представляє державу в  міжнародних відносинах, здійснює керівництво  зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України, приймає рішення про визнання іноземних держав, призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах та при міжнародних організаціях, приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав.

Реалізуючи  нормотворчу функцію, Президент  України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання  на території України.

На виконання  установчої функції Президент України  бере участь у формуванні органів  державної влади, насамперед органів  виконавчої влади. Так, Президент вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України подання про призначення Прем’єр-міністра України, вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України та Міністра закордонних справ України, призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України, призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України тощо.

Для реалізації контрольної функції Президент володіє низкою стримувань і противаг щодо інших органів державної влади: у визначених випадках припиняє повноваження Верховної Ради, зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності, скасовує акти Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд парламенту.

Крім того, Президент України приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні; нагороджує державними нагородами, встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними; здійснює помилування тощо.

Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам; він виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.

Повноваження  Президента України припиняються достроково у разі: відставки; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я; усунення з поста в порядку імпічменту; смерті.

У разі дострокового припинення повноважень Президента України виконання його обов’язків на період до обрання і вступу на пост нового Президента покладається на Прем’єр-міністра України.

Оскільки Президент  України є одноосібним органом, він не має розгалуженої системи  підпорядкованих відомств. Проте  на допомогу у виконанні повноважень  Президента при ньому створюється  Секретаріат. Окрім того, Президент  є Головою Ради національної безпеки і оборони України – координаційного органу з питань національної безпеки і оборони, до складу якого в обов’язковому порядку входять Прем’єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України.

 

10. Адміністративно-правові  методи діяльності публічної  адміністрації.

 

Поряд з формами  публічного адміністрування в процесі  практичного виконання адміністративних зобов'язань публічної адміністрації  важлива роль відводиться методам її діяльності. У загальноприйнятому розумінні метод означає спосіб, прийом практичного здійснення чого-небудь. Стосовно діяльності публічної адміністрації під ним розуміється спосіб, прийом практичної реалізації її суб'єктами завдань і функцій в повсякденній діяльності на основі закріпленої за ними компетенції, у встановлених межах і у відповідній формі. Категорії форми та методу публічного адміністрування необхідно розглядати в нерозривному зв'язку.

Методи  публічного адміністрування застосовуються владними суб'єктами адміністративного права (публічною адміністрацією). Форма є первинною щодо методу. Вона показує, що конкретні дії публічної адміністрації здійснюються шляхом оформлення їх, наприклад, у правовий акт, що тягне за собою юридичні наслідки. Метод, у свою чергу, дає можливість побачити характер взаємовідносин між суб'єктом і об'єктом впливу. Він обов'язково знаходить своє вираження у формі публічного адміністрування. Інакше кажучи, якби не було форми публічного адміністрування, методи публічного адміністрування втратили будь-який сенс. Наприклад, як можна застосувати заходи адміністративного стягнення або надати ліцензію фізичній чи юридичній особі без документального оформлення таких дій, тобто без прийняття відповідного правового акта публічного адміністрування. Таким чином, стає очевидним нерозривний зв'язок методу діяльності публічної адміністрації з її формами.

Методами  публічного адміністрування є певні способи практичного виконання суб'єктами публічної адміністрації своїх адміністративних зобов'язань, що відповідають характеру й обсягу наданої їм компетенції.

Особливості методів публічного адміністрування:

- у методах  знаходить своє вираження публічний інтерес;

- вони реалізуються  в процесі публічного адміністрування;

- вони виражають упорядковуючий вплив публічної адміністрації на поведінку суб'єктів суспільства та становлять зміст цього впливу;

- у методах  завжди міститься керівна воля  держави, яка проявляється у  юридично владних приписах публічної адміністрації;

- вони використовуються суб'єктами публічної адміністрації як засіб реалізації закріпленої за ними компетенції. Це означає, що юридична сила методів завжди знаходиться в межах повноважень того органу, який їх використовує;

- методи, як  і будь-який зміст, мають свою  форму, своє зовнішнє вираження. Для методів публічного адміністрування засобом зовнішнього вираження є форми публічного адміністрування (правові і неправові);

- вибір конкретних  методів публічного адміністрування  знаходиться у прямій залежності  не тільки від особливостей організаційно-правового статусу суб'єктів публічної адміністрації, а насамперед - від особливостей об'єкта впливу (індивідуальний чи колективний, форма власності, адміністративно-правовий статус тощо).

За своїми ознаками метод публічного адміністрування є засобом цілеспрямованого владного впливу на суспільство. І перший, і другий є засобами регулюючого впливу, тобто виступають у ролі "носіїв" адміністративно-правових приписів, заборон і дозволів. Однак акценти при цьому різні: йдеться або про механізм правового регулювання (однаковий для всіх галузей права), або про владні засоби публічної адміністрації, які використовуються нею для виконання адміністративних зобов'язань. Методи правового

регулювання поширюються  на всіх учасників суспільних відносин, включаючи публічну адміністрацію та невладних суб'єктів, в той час, як методи адміністрування використовуються тільки суб'єктами владних повноважень. Правове регулювання завжди нормативне. Методи ж публічного адміністрування переважно індивідуалізовані. Не всі вони є правовими.

Головним критерієм  розмежування названих методів є: метод  правового регулювання - функція  адміністративного права; метод  публічного адміністрування - функція  суб'єкта адміністративного права, причому не будь-якого, а лише того, який одночасно є суб'єктом владних повноважень (публічна адміністрація).

Метод публічного адміністрування, будучи способом безпосереднього  владного впливу з боку публічної  адміністрації на певний об'єкт, несе у своєму змісті юридично владні повноваження, сукупність яких безпосередньо обумовлена змістом адміністративно-правового регулювання.

Сьогодні набувають  поширення такі методи публічного адміністрування, що мають потужний і ефективний потенціал  впливу на поведінку людей (державний  контроль (нагляд), диференційоване оподаткування, антимонопольне регулювання, видача ліцензій на право здійснення тієї чи іншої господарської діяльністю та ін.). Ці методи спрямовані на захист публічних інтересів, посилення ролі публічної адміністрації у здійсненні заходів, спрямованих на забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Сукупність  методів публічного адміністрування  розподіляється на види за різними критеріями:

1) залежно від  форми вираження:

- правові - містяться  в нормативних та індивідуальних правових актах і тягнуть юридичні наслідки;

- неправові  - характеризуються здійсненням  суб'єктом публічної адміністрації  певних дій організаційного характеру (наради, інструктажі тощо);

2) залежно від правових властивостей:

- нормативні - застосовуються з метою прийняття нормативних правових актів;

- індивідуальні  - застосовуються з метою прийняття  індивідуального адміністративного акта;

3) за ступенем владного впливу на об'єкти:

- імперативні  - містять владні приписи, які  зобов'язують до вчинення необхідних дій або належної поведінки;

- уповноважуючи - дозволяють здійснювати певні дії (наприклад, приймати правові акти публічного адміністрування);

- заохочувальні  - реалізуються за допомогою встановлення  стимулів до правомірної поведінки  суб'єктів адміністративного права;

- рекомендаційні - містять рекомендації щодо здійснення  певних дій необов'язкового характеру;

4) за суб'єктним  складом:

- одноосібні (єдиноначальні);

- колегіальні.

Найбільш поширеним  є розмежування методів публічного адміністрування:

1) залежно від  міри використання владних повноважень публічної адміністрації

- переконання;- заохочення;- примус.

2) залежно від  ступеня врахування у владному  впливі інтересів і правових можливостей його об'єктів:- адміністративні;- економічні.

Метод переконання використовується публічною адміністрацією в процесі вжиття роз'яснювальних, виховних, заохочувальних та інших заходів з метою дотримання вимог чинного законодавства. Він спрямований на те, щоб громадяни самі виконували виражену в правових актах волю публічної адміністрації.

Переконання - це процес послідовно здійснюваних дій  правового та неправового характеру, який включає такі елементи, як оволодіння увагою, прищеплення, вплив на свідомість, емоції, створення інтересу та ін.

До заходів  переконання відносять:

- навчання;

пропаганду, рекламу, агітацію з метою підвищення рівня  правової свідомості та правової культури громадян (пояснення сутності законів, правової політики держави);

- роз'яснення  завдань і функцій публічної  адміністрації;

- виховання;

- інструктажі;

- обмін передовим  досвідом.

Чинними правовими  актами закріплюються види заохочення, підстави їх застосування, повноваження публічної адміністрації у цій  сфері.