Шпаргалка з "Адміністративного права"

— як норми-презумпції.

Довгий час  законодавець не звертав уваги на необхідність норм-дефініцій, що не сприяло  правильному й однаковому застосуванню законів, однаковому їх тлумаченню. Нині дещо змінюється, й законодавець все частіше звертається за допомогою до норм-дефініцій для роз'яснення свого ставлення до того чи іншого поняття, яке використовується в правовому акті.

Норми-дефініції — це норми, які містять визначення правових категорій і понять. Наприклад, у ст. 202 ЦК України наведено визначення поняття правочину, одностороннього правочину та дво- чи багатостороннього правочину. Стаття 11 КК України містить визначення поняття злочину, а ст. 364 — визначення поняття службової особи. Ці норми виконують головним чином орієнтаційну і інформаційну функції в правовому регулюванні, допомагаючи в застосуванні тих норм права, в яких використані відповідні категорії і поняття. Відсутність

норм-дефініцій  у системі права позбавила  б право ясності, ускладнивши  процес його застосування.

 

 

35. Інститут  представників Президента України.(ПУ)

Враховуючи  те, що Президент України є головою  держави постає необхідність інформування цього органу та представлення його інтересів в різних органах та на підприємствах України. Такими суб'єктами є Представники Президента України у АРК, Конституційному Суді України, ВРУ, Кабмін України та на Чорнобильській АЕС.

Представництво  ПУ в АРК є державним органом, утвореним відповідно до Конституції України з метою сприяння виконанню в АРК повноважень, покладених на Президента України. Представництво очолює Постійний Представник ПУ в АРК. Представництво утворюється ПУ і безпосередньо йому підпорядковується. У своїй діяльності Представництво керується Конституцією України, цим та іншими законами України, указами і розпорядженнями П У та актами Кабміну України.

Представник ПУ в Конституційному Суді України - посадова особа, яка уповноважена Президентом представляти його у Конституційному Суді України.

Представник:

бере участь у підготовці проектів конституційних подань до Конституційного суду і представляє їх Президентові України.

вносить за дорученням Президента зміни, або уточнення  до конституційних подань внесених до Конституційного, а також до тих подань, що перебувають у конституційному провадженні.

інформує ПУ про хід і результати розгляду справ у Конституційному Суді.

Представник ПУ на Чорнобильській АЕС представляє ПУ у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями з питань, що виникають у зв'язку зі зняттям з експлуатації Чорнобильської АЕС, перетворенням зруйнованого четвертого енергоблоку цієї АЕС (далі – об'єкт «Укриття») на екологічно безпечну систему, а також з питань забезпечення соціального захисту персоналу Чорнобильської АЕС та жителів міста Славутич.

На Представника ПУ покладається здійснення постійного аналізу стану реалізації заходів із вирішення організаційних, економічних, соціальних, технічних, екологічних та інших питань, що виникають у зв'язку зі зняттям з експлуатації Чорнобильської АЕС, перетворенням об'єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, забезпеченням соціального захисту персоналу Чорнобильської АЕС та жителів міста Славутич, та підготовка за результатами такого аналізу пропозицій Президентові України.

 

 

36. Історико-генетична  природа Адміністративного права.

АП у своїй ґенезі пов'язується з трьома видами публічної діяльності: камеральною, поліцейською і такою, що обмежує вільний розсуд адміністрації у її стосунках з людиною. Кожна з них, відповідно до наявних соціально-економічних умов, виконала функції обов'язкового інструменту щодо можливості для становлення та існування адміністративного права у його сучасному вимірі.

Камеральна  діяльність відома з часів феодалізму. її назва походить від латинського слова "сатега" (казна) - сховище грошей, золота, коштовностей та інших цінностей, які належали королям, царям, князям, монастирям тощо.

Змістом камеральної діяльності була розбудова і примноження фондів властителя, а метою - отримання максимально можливих прибутків. Фактично вона охоплювала все доменіальне господарство, всі джерела надходжень до казни. Єдиною підставою рішень і дій у сфері камерального господарювання була воля властителя. Вона фіксувалась в актах правителя, рішеннях церкви, правових аналогіях, прецедентах, традиціях.

Безпосередня  реалізація волі властителя у сфері  камерального господарювання покладається на спеціальні структурні утворення. Ці квазі-адміністративні органи мали форму і функції, які відповідали розумінню їх призначення з боку верховного розпорядника фінансово-майнових ресурсів. За правило вони опікуються військовою службою, судовою справою, оборотом майна, чеканкою монет, кредитами та боргами.

Знання щодо камеральної діяльності у період феодалізації існували у вигляді  управлінських рекомендацій щодо задоволення  фінансово-майнових потреб.

Другим видом  суспільної діяльності, яка вплинула на формування адміністративного права, є поліцейська діяльність.

Термін "поліція" походить від грецького "поліс", тобто місто-держава. Тому за первісним  розумінням зміст поліцейської діяльності збігається з поняттям управління загальнодержавними справами. Вона обіймає шляхове господарство, охорону здоров'я, будівельну і пожежну справи, публічний порядок і спокій, поштовий зв'язок, мануфактуру, торгівлю та інші об'єкти, які утворюють сферу внутрішнього управління в державі. Наукові знання щодо цієї діяльності отримали назву "поліцейська наука", "поліцейське право".

Головне призначення  поліцейського права полягає  у впровадженні тотального підкорення державним інтересам всіх складових  суспільної системи. З цією метою  юридичний інструментарій спрямовується  на втілення жорстких примусових заходів  за невиконання будь-якої поліцейської вимоги.

Третім видом  суспільної діяльності, яка вплинула на формування АП, є діяльність щодо обмеження вільного розсуду адміністрації у її стосунках з людиною. Такі обмеження є найважливішою ознакою правової держави.

На тривалому цивілізацій ному шляху - від античності до постмодерну - люди спромагалися знайти справедливу форму державного устрою, у якій би закон став домінантою життя, визнавався обов'язковою настановою як для суспільства, так і для влади, обмежував адміністративне свавілля, гарантував громадянам неупередженість розгляду правових питань.

До цього  пошуку причетні мислителі античності, представники механістичного матеріалізму, західного лібералізму, теорії розподілу  влад, ідеї прямого народного правління, німецької класичної філософії. їхні погляди згенерували апріорне розуміння правової держави, яке згодом було втілено в законодавство. Найбільш рельєфне відображення вони знайшли в положеннях конституційних законів США і Франції.

Результат нормативних  нововведень виявляється у новому погляді на сутність управління, яка концентрується у тезі: управлінська діяльність повинна базуватись на законі і здійснюватись на основі чіткого визначення: а) прав і обов'язків людини щодо держави; б) прав і обов'язків держави щодо людини.

Упорядкованість управлінської діяльності шляхом нормативного закріплення взаємних прав і обов'язків  між державою і громадянином постає генетичним витоком доктрини, на базі якої сформувалась нова юридична галузь - АП. Вона є найбільш характерним критерієм, за яким розмежовуються поліцейське і адміністративне право, а також поліцейська і правова держава.

Інституціонально-правовий розвиток ідеї про юридичну відповідальність держави перед громадянином отримала у формуванні адміністративної юстиції (адміністративних судів).

 

 

37. Кабмін  у системі органів виконавчої  влади.

Кабмін в своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України.;

Загальні засади правового становища Кабміну встановлено в розділі VI Конституції України. Відповідно до ст. 113 Конституції Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Він відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний ВРУ в межах, передбачених у статтях 85,87 Конституції України (розгляд і прийняття рішення про схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України; надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України; здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України; вирішення питання про відповідальність Кабінету Міністрів України тощо).

Кабміну виконує свої функції у сфері виконавчої влади в тісному взаємозв'язку з Президентом України, бере участь у розв'язанні тих завдань, які ставить Президент перед Кабміном. Діяльність Кабміну має бути врегульовано ЗУ «Про Кабінет Міністрів України».

До складу Кабміну входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.

Кабмін забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики в сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки й культури, охорони природи, екологічної безпеки та природокористування; розробляє й здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціально-культурного розвитку України; організовує та забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи. Кабмін забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону; розробляє проект закону про Державний бюджет України й забезпечує виконання затвердженого ВРУ Державного бюджету України, подає ВРУ звіт про його виконання; здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності й національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; спрямовує та координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

38. Класифікація  адміністративних послуг.

Класифікації адміністративних послуг, слід виділити основні критерії їхнього розподілу залежно від: змісту адміністративної діяльності; рівня встановлення повноважень щодо надання адміністративних послуг та правового регулювання процедури їх надання; форми їх реалізації; предмета (характеру) питань, за розв'язанням яких звертаються особи до адміністративних органів; оплати (безоплатності); суб'єкта, що надає адміністративні послуги.

І. Залежно від  змісту адміністративної діяльності щодо надання адміністративних послуг виділяють:

а) видачу дозволів (наприклад, на зайняття окремими видами підприємницької діяльності; на проведення мітингів, демонстрацій; на розміщення реклами; на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї; у тому числі акредитація, атестація, сертифікація (наприклад, акредитація вищих навчальних закладів, закладів охорони здоров'я; атестація підприємств, робочих місць; сертифікація товарів, робіт і послуг);

б) реєстрацію з  веденням реєстрів (наприклад, реєстрація актів цивільного стану, суб'єктів  підприємницької діяльності, автомототранспортних засобів), у тому числі легалізація суб'єктів (наприклад, легалізація об'єднань громадян);

в) легалізацію  актів (консульська легалізація  документів), нострифікація (визнання дипломів, виданих в інших країнах) та верифікація (встановлення достовірності сертифікатів про походження товарів з України);

ІІ. Залежно  від рівня встановлення повноважень  щодо надання адміністративних послуг та правового регулювання процедури їх надання, зокрема:

а) адміністративні  послуги з централізованим регулюванням (закони, акти Президента України, Кабінету Міністрів України та центральних органів виконавчої влади);

б) адміністративні  послуги з локальним регулюванням (акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади);

в) адміністративні послуги зі "змішаним" регулюванням (коли відбуваються водночас централізоване і локальне регулювання).

ІІІ. Залежно  від форми їх реалізації поділяють на такі групи:

а) послуги, пов'язані  з реальним здійсненням конституційних прав і свобод громадян (медичні послуги, послуги у сфері культури, соціального захисту, освіти та ін.);

б) власне адміністративні  послуги, пов'язані з юридичним  оформленням умов, необхідних для  реалізації прав і свобод громадян (видача свідоцтв, ліцензій).

IV. Залежно від  предмета (характеру) питань, за розв'язанням яких звертаються особи до адміністративних органів:

1) підприємницькі (або господарські); 2) соціальні; 3) земельні; 4) будівельно-комунальні; 5) житлові та інші види адміністративних послуг.

V. За критерієм  платності адміністративні послуги можна поділяти на платні й безоплатні.

VI. Залежно від  суб'єкта, який надає адміністративні  послуги, їх можна поділити  на державні послуги і муніципальні  послуги.

Державні послуги - це послуги, що надаються органами державної влади (насамперед виконавчої) та державними підприємствами, установами, організаціями.

Муніципальні  послуги - це послуги, що надаються органами місцевого самоврядування та комунальними підприємствами, установами, організаціями.

 

 

39. Класифікація  адміністративно-правових норм. (прочитать)

1. За спрямованістю  змісту:

а) такі, що закріплюють  порядок утворення і правовий стан суб'єктів.

б) такі, що визначають форми і методи управлінської  діяльності.

в) такі, що встановлюють порядок проходження державної  служби, права і обов'язки державних службовців.

г) такі, що визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управлінні,