Ознайомлення дітей молодшого шкільного віку з петриківським розписом

Кольорове рішення такого букета завжди тримається на основних акцентуючих плямах (в даному разі - на трьох центральних квітках), котрим ритмічно відповідають-перекликаються з ними - маленькі кольорові плямочки другорядних елементів композиції. Для колориту традиційного петриківського розпису характерне контрастне сполучення основних і додаткових кольорів спектра, причому переважають червоні та зелені барви. Нині петриківські майстри, які мають вже певну художню професійну освіту, часто виконують свої композиції в теплій або холодній гамі.

Найцікавіший момент у даному творчому процесі — компонування деталей. І великі форми, і наступне прописування їх безліччю ліній, крапок, кривизн були суворо підпорядковані суто декоративним принципам. Кущ, вазон наче розпрямлялися на площині стіни (або аркуша паперу, коли композиція виконувалась як панно), деталі не затуляли одна одну, всі елементи гармонізувалися — найчастіше за принципом симетрії.

Найпоширеніша схема  композиції у петриківських розписах — еліпс. Тому здаля така композиція нагадує писанку. Цьому сприяє ще й те, що в самому центрі розміщувалась  найбільша квітка, дві квітки або  два грона ягід.

Виділення центрального композиційного елемента надавало еліпсові вигнутої назовні форми, посилюючи враження округлості розмальованого яйця. Це наштовхує на думку, що петриківський розпис бере свій початок від мистецтва українського писанкарства, яке виникло ще на ранньому етапі культури слов'ян Придніпров'я.

Цікаво, що і писанка, і такий розпис символізують зародок  життя, циклічність розвитку живого, цвітіння, достигання плодів. У розписах такої натуралістичної школи, як петриківська, постійно розроблялися певні теми, а саме теми уславлення життя.

Змальовуючи центральну квітку, плід чи ягоду, майстри-петриківці вибирають найзручніше положення, при якому глядачеві можна показати багато гарних і дрібненьких деталей. Найчастіше це була квітка, повернута голівкою до глядача, або напівпрофільні (злегка нахилені до переднього краю) чи цілком профільні зображення.

Характерне сполучення елементів у петриківських розписах — розгорнені до глядача листочки і профільне розташування квітки. Композиція декоративно увиразнює  букет, кущ, вазон.

Півпрофільний чи профільний малюнок дозволяв підкреслити тужаві, гарно вигнуті лінії, особливо контурні. Прорисовуючи стебельця, чашечки, майстри  за допомогою різнобарвних ліній  чітко окреслюють форму квітки, вирізняють на білому тлі навіть такі незначні деталі, як пушок на поверхні чашечки, зигзаги й зазубринки на кінчиках пелюсток тощо. Обвідні лінії роблять малюнок петриківців, може, надмір чітким. Традиційно розписи виконувалися густими фарбами, і кожний мазок відтінявся від сусіднього. Отож обвідні лінії посилюють контрастність і пружність форми.

Звичайно, у цьому загостренні  форми, у чистоті кольорів, у надмір чітких лініях відбилося прагнення  до точності, абсолютної визначеності. У петриківських розписах відсутні складні напластування і переплетення. У них все гранично й до кінця виражене через форму, лінію, колір. Всі елементи укладені в певному ритмі, один біля одного, а не один за одним. Жоден листок не затуляє сусідній або квітку, хіба що самий її краєчок. Така впорядкованість, делікатність співвідношень частин і цілого йде від особливостей народного побуту, де ні в чому не допускалося зайвого нагромадження, перенасичення.

Головна ознака образної мови петриківського розпису - це прийоми  виконання його елементів і способи  поєднання кольорів. Народні майстри виконували розпис саморобними пензлями з котячої шерсті, фарбами, розведеними на жовтку курячого яйця (здебільшого яєчною темперою), що давало змогу накладати мазок будь-якої сили натиску і змінювати цю силу натиску, не відриваючи "котикового" пензлика від поверхні паперу, досягати різних відтінків одного кольору, збагачувати малюнок тонально і в кольоровому відношенні, виконувати оригінальний прийом одночасного накладання двох кольорів одним пензлем, так званий перехідний мазок - наслідком його є найтонші переходи від одного кольору до іншого без змішування їх.

Учням необхідно навчитися  тримати пензлик трьома пальцями так, щоб він «крутився», і тримати  його перпендикулярно до площини  картини, забезпечуючи вільний мазок.

Для опанування техніки петриківського розпису необхідно оволодіти чотирма типами мазка, традиційна назва яких «гребінчик», «зернятко», «горішок», «перехідний мазок».

«Гребінчик» - мазок, що починається  з потовщення, яке робиться натиском пензля, і закінчується "тоненьким  вусиком", що малюється легким дотиком кінчика пензля. Покладені поряд кілька таких мазків нагадують гребінець.

Гребінчиковий мазок  може бути і коротким, і видовженим, тому він найпоширеніший у роботі петриківців. Ним малюють пелюстки, листя і трави різноманітної форми.

«Зернятко» - мазок, який починається з найлегшого дотику і закінчується найсильнішим натиском. Якщо мазки «зернятко» покладені по обидва боки стеблини вістрям назовні, зображення нагадує колосок, звідси і назва мазка – «зернятко» ( див. Додатки Д , Е) .

«Горішок» складається  з двох гребінчикових мазків, вигнутих півлунками і покладених один проти  одного. Заповнивши між півлунками порожнє місце гребінчиковим  або двома-трьома зернятковими мазками, матимемо форму, подібну до лісового горіха, звідки й назва його. Без «горішка» не можна намалювати зав'язі, пуп'янка чи квітки.

«Розетка» (кругла або  овальна квітка) виконується за допомогою  пензля, пальця чи тампону. Для цього  у центрі майбутньої розетки ставить  крапку, навколо якої щільно один до одного кладуть мазки, повертаючи аркуш паперу. Палець, палички або тампон слід добре притискати до паперу, тоді всередині мазок буде світлішим ніж по краях. У «розетці» можна робити два чи навіть три ряди мазків, після чого пальцем слід намалювати серцевину.

«Листя» (стебла, траву) малюють пальцем, а також тампоном чи паличкою (заокругленою лопаткою). Мазки кладуть «до себе» притискуючи або трохи протягуючи кінець інструменту до паперу. Мазок виконується способом прима кування пензлем «від себе», придатний лише для зображення листочків, подібних до акацієвих. Траву малюють без проміжків, м’яким пензлем, тримаючи його «від себе»: починаючи з м’якого дотику і протягуючи мазочок узору, плавно нагинати пензлик і натискати на нього.

«Цибулька» (напіврозкриті  квіти, пуп’янки) виконуються також за допомогою пальця, тампону і палички.

«Ягоди» малюються пальцем  або тампоном тримаючи його майже  вертикально над папером і, щоразу, вмощуючи в фарбу, щільно притискати до паперу. Щоб намалювати кетяг  ягід, слід зображувати їх щільно одну біля одної. Такий вид роботи викликав у деяких учнів неабияку цікавість та захоплення.

«Перехідний мазок» накладається одним пензлем, але двома фарбами. При цьому фарби розмішуються до густоти сметани, сухий пензель  умочають в одну фарбу (наприклад, у зелену), а потім у другу (наприклад, у жовту). На папері залишається слід від жовтої фарби, який плавно переходить у зелений без змішування їх. Фарби не рідкі, розведені на яєчному жовтку, тому вони не зливаються, а лише проглядають одна з-під однієї, створюючи дивовижно тонкі переходи від одного кольору до іншого, яких не можна досягти іншими технічними прийомами.

Оволодіваючи технікою виконання традиційних мазків петриківців, учні поступово ускладнюють виконання  кожного з чотирьох мазків, вчаться  аналізувати форму квітів, листя, плодів, а пізніше і тваринного світу, перетворювати її в декоративні форми і самостійно створювати декоративні композиції, навчаючись у народних майстрів, у природи, у професійних художників.

Вивчаючи петриківський  народний декоративний живопис, його давні традиції, учні повинні глибше оволодіти і деякими прийомами, які слід використовувати в роботі

До цих прийомів належить, наприклад, нанесення на папір плям пальцем. Умочивши кінчик пальця у фарбу, доторкаються ним до паперу. На ньому залишається кругленька пляма, трохи світліша в центрі з немовби темнішим контуром довкола. Поклавши в певному порядку подібні плями, можна зобразити гроно винограду, горобини, калини, смородини ( див. Додаток Є ) .

Цікавий прийом - накладання кольорових плям і смужок за допомогою зрізаного навскіс стебла рогози. Покладені ритмічно, у певному порядку кольорові смужки дають можливість зобразити квіти майорів, айстр, грона ожини

Широко використовують і прийом продряпування по сирій  фарбі прожилок на листках і пелюстках квітів загостреним кінцем палички або держальцем пензля.

Уже намальовані листочки або квіти ефективно і швидко прикрасити невеличкими випуклими  цяточками, накладеними кінцем держальця  пензля, вмоченого в густу фарбу. Накладені в ряд випуклі цяточки збагачують і малюнок, і колорит відповідних рослинних форм.

Тим, хто звертається  до малювання на кольоровому тлі, яке часто приглушує фарби  нанесеного зверху малюнка, корисно  знати такий старовинний прийом: народні майстри (зокрема П. Глущенко) у відповідних місцях поверх тла накладали білилами плями певної форми, а по них малювали квіти, пуп'янки, які потім вражали яскравістю і чистотою кольору.

Використовуючи прийоми  народних майстрів, слід пам'ятати, що вони працювали відразу фарбами, без попереднього контура олівцем, не робили ні етюдів, ні ескізів, свій творчий задум до дрібних деталей виношували в уяві, а з'ясувавши все, втілювали задум у відповідному матеріалі, не допускаючи правок і переробок. У цьому і полягає висока майстерність народних художників, чия творчість радує і збагачує нас.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Ознайомлення дітей молодшого шкільного віку з петриківським розписом

 

2.1 Вдосконалення методики  залучення учнів до національної культури в процесі занять петриківським розписом

 

Основна мета освітньої галузі «Технологія», відповідно до Державного стандарту, полягає у формуванні технічно, технологічно освіченої особистості, підготовленої до життя та активної трудової діяльності в умовах

сучасного високотехнологічного інформаційного суспільства, життєво необхідних знань, умінь і навичок ведення домашнього господарства і сімейної економіки, основних компонентів інформаційної культури учнів, забезпеченні умов для їх професійного самовизначення, виробленні в них навичок творчої діяльності, вихованні культури праці, здійсненні допрофесійної та професійної підготовки за їх бажанням і з урахуванням

індивідуальних можливостей [9].

Пріоритетне завдання трудового  навчання згідно з Національною доктриною  розвитку освіти у ХХІ столітті полягає  у формуванні технологічно грамотної особистості, забезпеченні підготовки її до трудової діяльності в умовах високотехнологічного інформаційного суспільства.

Прилучення учнів середніх загальноосвітніх шкіл до надбань національної культури через заняття народними ремеслами і декоративно-ужитковим мистецтвом в процесі засвоєння курсу трудового навчання є необхідним.

У загальному вигляді  в процесі трудового навчання освітні, виховні та розвивальні  цілі знаходяться в нерозривній  єдності. Вони поєднані загальним завданням повноцінного, цілісного розвитку школярів.

До кожного уроку  формулюються виховні завдання, що передбачають, який крок у формуванні тих чи інших якостей особистості  буде зроблено на даному занятті. Вони визначаються так, щоб повноцінно використовувати  можливості змісту навчального матеріалу  або організації поведінки школярів для їх виховання [10, c.153].

Не варто забувати, що цілеспрямоване виховання школярів триватиме багато років. Тому треба ставити конкретні  виховні завдання і намагатися розв'язати  їх саме на даному уроці. Зокрема, не записують  до окремого уроку мету «виховати» чи «сформувати». Педагогічно правильними є такі формулювання: пробуджувати почуття..., зміцнювати бажання..., викликати бажання наслідувати..., виховувати основи..., закріплювати прагнення..., заохочувати до праці..., формувати позитивне ставлення до трудової діяльності. Зміни в якостях особистості дитини відбуваються дуже повільно.

Тому, формуючи їх, необхідно багато разів повертатися до однієї й  тієї самої мети.

Розвивальні цілі уроків також мають визначатися відповідно до можливостей дітей і конкретного  навчального матеріалу. Однак вони мають бути спрямовані на цілісний розвиток особистості учня. Розвиток людини, становлення її особистості  – цілісний процес, в якому взаємозалежні різні його сторони: фізичні, інтелектуальні, соціальні, духовні [10, c.49].

Трудове навчання базується  на практичній діяльності учнів. Засвоєння  теоретичного матеріалу доцільно проводити  під час практичних робіт, не витрачаючи на це окремого навчального часу. Однак, не виключається можливість проведення уроків засвоєння нових знань, під час яких вчитель може розкрити навчальний матеріал всього модуля, або його окремої частини. Такі уроки у навчальному процесі можуть бути одиничними.

На перший погляд здається, що трудове навчання, в основі якого лежать практичні заняття з обробки найпоширеніших матеріалів: металу, деревини, тканин та харчових продуктів, за своєю культурологічною насиченістю не може жодною мірою суперничати із такими предметами, як мова й література, образотворче мистецтво, музика і співи.

Насправді ж воно має  величезні потенційні можливості культурного  і мистецького розвитку школярів, хоч на практиці ці можливості реалізуються далеко не повністю [34, с. 15].