Учет нематериальных ативов

     У додатку В наведено класифікацію нематеріальних активів, запропоновану Рудницьким В.С.  Її особливість полягає у виділенні більшої кількості класифікаційних ознак: за шляхами надходження, очікуваним терміном отримання економічних вигод від використання, ідентифікація товару, відокремленість від підприємства [24].

     Кошупько  О.Л. вважає, що для вирішення завдань бухгалтерського обліку пріоритетною є правова ознака, що передбачає групування нематеріальних активів за трьома видами права користування ресурсами та майном; права на здійснення певних видів діяльності; права на об’єкти інтелектуальної власності. У додатку Г запропонована класифікація, розроблена Кошупко О.Л., яка містить мінімальну кількість класифікаційних одиниць і значно полегшує роботу бухгалтера та стає простою для використання. Разом з тим вона досить точно характеризує всі види нематеріальних активів.

     Право користування тут слід розглядати як елемент права власності на певне  майно. До прав користування природними ресурсами належать права користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про нього. Права користування майном являють собою права на користування земельною ділянкою, будівлею та орендою приміщень.

       Право на здійснення певного  виду діяльності засвідчено ліцензіями згідно із Законом України «Про ліцензування певних видів діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-ІІІ, відповідно до якого ліцензуванню підлягають 59 видів господарської діяльності.

     Серед об’єктів інтелектуальної власності центральне місце належить промисловій власності, що нею охоплено винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки та знаки обслуговування, зазначення місця походження товару, фірмове його найменування, топологію інтегральних мікросхем.

     Авторські права – це особисті немайнові  права та майнові права авторів і їх правонаступників, пов’язані з створенням і використанням науково-технічних творів, а також – літератури, мистецтва. Суміжні права - це права виконавців, виробників фонограм і відеограм й організацій мовлення.

     Результати  творчої діяльності людини, що не належать до об’єктів промислової власності й об’єктів, які охоплюються авторськими та суміжними правами, та до прав користування природними ресурсами і прав користування майном утворюють групу так званих специфічних об’єктів інтелектуальної власності. До них належать раціоналістські позиції,  ноу-хау, гудвіл [12].

     Тарасова  І. вважає, що до нематеріальних активів відносять тільки об’єкти інтелектуальної власності, а право користування природними ресурсами, право на об’єкти промислової власності, незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи та інші нематеріальні активи помилково включені до складу нематеріальних активів.  Усі ці «зайві» об’єкти можна об’єднати в одну категорію – «відкладені витрати», відкинувши які, до нематеріальних активів варто віднести:

• право на використання неологічною й іншою інформацією про навколишнє середовище;
• право на знаки для товарів і послуг;
• право на об’єкти промислової власності;
• авторські та суміжні з ними права.

     Однак і ця класифікація не є досконалою. Слово «право», на думку вченого, необхідно відкинути, оскільки не права є нематеріальними активами, а самі об’єкти інтелектуальної власності [29].

     У таблиці 1.1 наведена класифікація нематеріальних активів, запропонована Проскурною Н.М., Сьомченко В.В., Бондаренко О.М. 

     Таблиця 1.1 – Класифікація нематеріальних активів

Продовження таблиці 1.1

     Автори  вважають, що запропонована класифікація наближає бухгалтерський облік до норм і принципів Європейського співтовариства, дозволяє більш правильно відображати в обліку об’єкти інтелектуальної власності – нематеріальні активи [23].

     Отже, на сьогодні немає єдності в підходах до класифікації нематеріальних активів, хоча обґрунтована класифікація є основою організації аналітичного обліку, економічного аналізу та контролю. 

3. Історія розвитку бухгалтерського обліку нематеріальних активів

     Історія розвитку нематеріальних активів і  інтелектуальної власності починається в XV-XVIII ст. з появою привілеїв і документів, що засвідчують їх, згідно з якими  ті або інші особи звільнялися від податків або отримували пріоритет в окремих видах діяльності. Так, у Росії один з перших привілеїв був подарований М.В. Ломоносову в 1752 р. "на виробництво різнокольорового скла,  інших галантерейних речей".

     Зареєстровані факти платні привілеїв в XII ст. в Єрусалимському королівстві, в Сицилії. Привілеями не були законодавчі акти, а милістю монарха. У найбільш ранніх привілеях на використання винаходів не робилося відмінностей між автором, замовником і особою, що упровадила винахід.  Петиція, направлена італійцем Джакобусом Аукантіусом англійській королеві в 1559 р., містила наступні аргументи: "Вкрай справедливо, щоб той, хто, проводячи дослідження і знаходячи корисні для суспільства речі, користувався правами, що охороняють продукти його праці, забороняючи їх використання іншими, оскільки витрачено багато засобів на проведення експериментів, як це сталося зі мною. Я винайшов новий тип колісних машин і печей. Красильники і пивовари, дізнавшись про мій винахід, можуть його використовувати без мого дозволу, а я, витративши багато грошей і праці, не отримаю жодного відшкодування. Отже, я прошу заборонити використання будь-яких колісних машин як для поліровки, так і для подрібнення або яких-небудь печей, подібних моїм, як для поліровки, так і для подрібнення без мого дозволу".

     Привілеї  часто служили збагаченню наближених суверена. Так, відома  видана в 1565 р. в Шотландії привілея  на сіль, що закріпила право на цей вид діяльності за однією особою з 100. Всі інші  повинні були міняти свою комерційну спеціалізацію. Привілеями часто маніпулювали цехи, чия діяльність була заснована на секретах виробництва. Винахідники представляли загрозу цим могутнім співтовариствам, які частенько були кладовищем ідей.

     Феодальні стандарти неминуче трансформувалися у зв'язку з розвитком виробництва. Із часом привілеї переходять в національних і, далі, зарубіжні патенти. Монарші милості набувають законодавчого, тобто єдиний для всіх характер.

     У XIX столітті в обліку країн Європи з’явилося поняття  «ділові активи», або «нематеріальні активи». До початку XIX століття в ряді праць зустрічалися назви «безтілесні активи» та «невідчутні активи», під якими розуміли борги підприємства. У бухгалтерському обліку Росії поняття «нематеріальні активи» виникло у 1900-1917 рр., їх називали «нереальним майном». Слово «нематеріальний» (intangible) походить від латинського tangier і означає торкатися, відчувати [2].

     Перша спроба нормативного регулювання обліку нематеріальних активів була здійснена  у 1944 році (бюлетень «Амортизація нематеріальних активів»  Комітету з методів бухгалтерського обліку Американського інституту бухгалтерів»). У 70-их роках ХХ століття почали використовувати термін «інтелектуальна власність» як юридичну категорію, пов’язану з правовою охороною результатів творчої діяльності людини, її привілеїв. У 1967 році офіційно вперше запроваджено назву «інтелектуальна власність» Концепцією про утворення Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Тоді ж        Дж. Ф. Фейвел сформулював поняття «інтелектуальний капітал» у сучасному значенні. Термінологія для позначення результатів інтелектуальної діяльності людини почала формуватись в кінці ХХ століття, і цей процес триває й досі.

     У системі Міжнародних стандартів спочатку був прийнятий  МСФЗ 9 «Витрати на дослідження й розробки». Потім  в липні 1998 року його замінив  МСФЗ 38 «Нематеріальні активи». На підставі цього документу в Міністерстві фінансів України було розроблено П(С)БО 8 «Нематеріальні активи».

     Нормативне  введення нематеріальних активів у  бухгалтерський оборот підприємств  України вперше було започатковане  в 1993 році Положенням про організацію  бухгалтерського обліку і звітності  в Україні. Повторно це було зроблено з прийняттям Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. № 334 та № 283/97-ВР у редакції від 22.05.1997р. Подальшого розвитку ця категорія набула під час проведення  реформи бухгалтерського обліку в Україні відповідно до Наказу Мінфіну України про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи» від 18.10.1999р. № 242 [12].

     У вітчизняну облікову практику поняття  нематеріальні активи увійшло значно пізніше його нормативного введення - в 1998р., коли було дозволено створювати спільні підприємства. Ці активи слугували внесками іноземних інвесторів у статутний капітал українських підприємств. У подальшому поняття було значно збагачене у зв’язку з використанням західного досвіду. 

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ 

     2.1 Первинний та аналітичний облік  нематеріальних активів 

     Обов’язковою  підставою відображення в обліку  будь-якого об’єкту нематеріальних активів на підприємстві слугують правильно оформленні первинні документи. Документування господарських операцій здійснюється під час надходження і вибуття нематеріальних активів. Під час документування використовують типові форми документів для обліку основних засобів.

     При оприбуткуванні нематеріального активу на підприємстві оформляються договори (купівлі-продажу, дарування та інші), податкові накладні, акт приймання-передачі, прибутковий ордер, платіжне доручення, ВКО, ОЗ-1 «Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів», ОЗ-5 «Акт про установку, пуск та демонтаж будівельних машин», ОЗ-6 «Інвентарна картка обліку», ОЗ-7 «Опис інвентарних карток по обліку основних засобів», ОЗ-8 «картка обліку руху основних засобів», ОЗ-9 «Інвентарний список основних засобів»

     При вибутті нематеріального активу на підприємстві оформляються ОЗ-1 «Акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів», ОЗ-3 «Акт на списання автотранспортних засобів», ОЗ-6 «Інвентарна картка обліку», ОЗ-7 «Опис інвентарних карток по обліку основних засобів», ОЗ-8 «картка обліку руху основних засобів» [6].

     У додатку Д наведені типові форми первинної облікової документації з обліку основних засобів, які використовуються для документування обліку нематеріальних активів.

     Документація  операцій з об’єктами права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів здійснюється з використанням таких типових форм первинних документів: НА-1 «Акт введення в господарський оборот об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів», НА-2 «Інвентарна картка обліку об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів», НА-3 «Акт вибуття (ліквідації) об’єкта права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів», НА-4 «Інвентаризаційний опис об’єктів права інтелектуальної власності у складі нематеріальних активів». Характеристика форм документів наведена в      додатку Е [22].

     У таблиці 2.1 наведені  документи, які  додаються до типових форм, що описують сам об’єкт або порядок його використання, а також документи, які підтверджують існування цього   об’єкту та права підприємства на   його використання.