Західноєвропейська  модель характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП у бюджеті — 35—45 %. Такою ж поміркованою вона є й у сферах оподаткування та надання державою соціальних послуг, передусім у галузі освіти. Загальна середня та вища освіта в умовах західноєвропейської моделі є досить доступними. Це забезпечується відповідною державною політикою, яка має об'єктивні передумови, адже у сучасному світі тільки освічена нація має широкі перспективи економічного та соціального розвитку. Однак, звичайно, це можливо в умовах багатої країни, яка має необхідні кошти. Тобто, відзначаючи певні переваги західноєвропейської моделі, слід пам'ятати про реальні можливості.

      Вибір моделі фінансових відносин і побудови бюджету держави залежить від  багатьох чинників. Головним критерієм  впливу на суспільство, на стимули до праці та до ефективного господарювання. Різноманітність моделей визначається конкретними історичними традиціями, природними умовами, багатством країни, завданнями, що стоять у соціальній та економічній сферах, а також психологією тієї чи іншої нації. Врешті-решт, кожний народ обирає ту економічну систему, ту фінансову модель, яка йому найбільше підходить і водночас дає відповідні результати.

      Як  система розподільних відносин, що характеризують рух вартості від  одного суб'єкта до іншого, бюджет держави  виражає певні фінансові протиріччя у суспільстві. Кожний суб'єкт хоче віддати до бюджету якомога менше, а отримати — якнайбільше. Це об'єктивне  явище, притаманне і фінансам у цілому. Адже об'єкт фінансових відносин один — ВВП, а суб'єктів — троє: юридичні та фізичні особи і держава. Ці протиріччя обов'язково мають бути збалансованими, інакше підривається економічна база і порушується соціальний спокій у суспільстві. Тобто необхідно  досягти оптимальних пропорцій  розподілу ВВП через бюджет. Проблема полягає в тому, що науково встановлених пропорцій не існує. Ніхто у світі  ще математично не обґрунтував критерії оптимальності, не довів, якими ж  мають бути пропорції. При цьому  кожна країна має свої індивідуальні  особливості, які впливають на її фінансову модель.

      За  відсутності прямих і точних критеріїв  оптимальності кожна країна використовує опосередковані показники, які дають  змогу оцінити її фінансову модель і збалансувати суперечності. Як зазначалося  раніше, основним критерієм ефективності є економічна і соціальна стабільність. Якщо економіка працює нормально, то значних суперечностей у ній  загалом і у фінансовій моделі зокрема немає. Якщо відсутнє соціальне  напруження у суспільстві, то це означає, що в цілому воно задоволене пропорціями  розподілу. Такі критерії оцінювання відображаються й у досить точних економічних  показниках — в обсязі ВВП (ВНП) на душу населення і темпах економічного зростання. Це саме ті показники, які  є основними для оцінювання стану  економіки кожної країни.

      Обсяг національного продукту на душу населення  характеризує ступінь розвитку країни, життєвий рівень її громадян. Як відносний  показник, ВВП на душу населення  показує, що підлягає розподілу в  розрахунку на одного громадянина. Очевидно, що чим більший він за обсягом, тим більше матеріальних благ одержить кожен суб'єкт, отже тим повніше будуть задоволені його потреби. При цьому між показником національного продукту на душу населення і фінансовою моделлю існує тісний взаємозв'язок. З одного боку, чим більший ВВП за обсягом, тим легше задовольнити потреби всіх суб'єктів, у тому числі й держави, тим легше реалізувати певну модель фінансових відносин. З іншого боку, правильно обрана модель формує ту систему розподільних відносин, яка стимулює зростання ВВП як у загальному обсязі, так і в розрахунку на одного члена суспільства. Що ж при цьому є первинним явищем? Очевидно, що вибір фінансової моделі. Вона має створити стимули до продуктивної діяльності. Якщо цього немає, то немає ні передумов для зростання ВВП, ні перспектив розвитку суспільства і створення відповідного обсягу національного багатства.

      Саме  проблема вибору фінансової моделі є  найактуальнішою для України. На сьогодні, з одного боку, залишається  певна пріоритетність формування бюджету, що в окремих випадках підриває фінансовий потенціал підприємницьких структур. З іншого боку, до цього часу чітко  не визначена економічна доктрина держави  і, відповідно, засади формування фінансової моделі.

      Якщо  показник ВВП (ВНП) на душу населення  характеризує досягнутий рівень економічного розвитку і фінансового благополуччя, то темпи економічного зростання  — динаміку фінансових відносин. Кожен  із суб'єктів розподільних відносин, заінтересований не тільки в одержанні  належної йому частки, а й у постійному зростанні маси доходів. Суперечності фінансових відносин значно пом'якшуються  при досягненні стабільних темпів зростання  ВВП. Адже психологічно передусім сприймається не сам по собі рівень доходу на душу населення і маса доходів кожного  суб'єкта, а їх динаміка.

      Постійне  зростання доходів створює сприятливий  клімат у суспільстві. Як відомо, будь-яке  зменшення доходів і зниження життєвого рівня негативно сприймаються населенням незалежно від абсолютної величини доходів. Навіть у найбагатших країнах сповільнення темпів зростання доходів, не кажучи вже про їх падіння, викликає незадоволення. І навпаки, в бідних країнах сприятливою є ситуація зростання хоч і незначних доходів. Отже, сприймається насамперед динаміка. Саме тому таким важливим у фінансовому контексті є зростання ВВП.

      Для бюджету зростання ВВП теж  має дуже важливе значення. По-перше, при цьому за стабільних пропорцій  розподілу зростають доходи держави, як і решти суб'єктів фінансових відносин. По-друге, і це головне, стабільне  зростання ВВП створює передумови для зменшення частки держави. Розглядаючи  цю залежність, слід спинитися на факторах, які визначають рівень бюджетної  централізації ВВП. Основним із них  є обсяг і характер виконання  державою її функцій.

      Характерне  явище новітньої історії —  розвиток функцій держави, розширення сфери її фінансової діяльності. Закономірним наслідком цього є зростання  рівня бюджетної централізації, що притаманне практично всім країнам. Якщо ж абстрагуватись від цієї динаміки і виходити із масштабів державної  діяльності, то закономірним буде зменшення  бюджетної централізації. Адже при  стабілізації функцій держави відносно стабілізується і маса ресурсів, які  потрібні для їх реалізації. В умовах, коли джерело цих ресурсів — ВВП  — постійно зростає, з'являється  можливість зменшувати рівень бюджетної  централізації. Саме цей чинник обумовив тенденцію до поступового зниження рівня податкових ставок. Зростання  ВВП вигідне всім суб'єктам, але  найбільше заінтересовані в цьому  юридичні та фізичні особи, адже у  такому випадку їхні чисті доходи зростають як за рахунок підвищення загального рівня доходів, так і  зниження рівня їх оподаткування.

РОЗДІЛ 3.

БЮДЖЕТ  ДЕРЖАВИ В РІЗНИХ ФІНАНСОВИХ МОДЕЛЯХ  ЕКОНОМІКИ

    Участь  держави у розподілі ВВП залежить від моделі фінансових відносин у  суспільстві. В основі побудови цієї моделі лежить саме роль і місце  в ній бюджету. Моделі фінансових відносин у суспільстві розрізняються  за двома ознаками: по-перше, за послідовністю  розподілу ВВП і умовами формування бюджету, і, по-друге, за рівнем централізації  ВВП (ВНП) в бюджеті.

    За  послідовністю розподілу ВВП  розрізняється дві моделі - ринкової і планової економіки. Розглянемо ці моделі на основі розподілу заново створеної вартості - національного доходу, який є основним і обов'язковим об'єктом розподілу. Основним в розподільних відносинах він є як за питомою вагою, так і за значимістю. При цьому він не може залишитись нерозподіленим, інакше зупиниться процес відтворення виробництва.

    Основною  в розподілі національного доходу виступає модель ринкової економіки, яка  пройшла значний історичний етап розвитку і домінує у світі. Суть її дуже проста і логічна: спочатку вартість реалізованого національного  доходу розподіляється між тими, хто  зайнятий у його створенні. Це, як було показано раніше, власники засобів  виробництва, котрі отримують прибуток, і робітники і службовці, яким виплачується заробітна плата. У  загальному вигляді ця модель може бути зображена у вигляді такої  схеми - штрихована частина показує оподаткування заробітної плати і прибутку окремих робітників і службовців (а, б) та підприємців (А, Б). - рис. 1.

А

податки

Б

    Рис. 1. Фінансова модель ринкової економіки 

    Як  видно із схеми, держава отримує  свої доходи і формує бюджет в процесі  перерозподілу національного доходу. Це стосується і державних підприємств, до яких держава, як правило, застосовує ті ж податкові методи централізації  доходів, оскільки вони знаходяться  у ринковому середовищі і організують  свою фінансову діяльність на загальноприйнятих  засадах. Така модель є відкритою  і зрозумілою. По-перше, досить точно  через рівень доходів відображається вклад кожної юридичної і фізичної особи у створення національного  доходу. При цьому рівень доходів  в умовах ринку є основним критерієм  їх діяльності. По-друге, достовірно визначається рівень оподаткування. Тобто кожний суб'єкт знає, скільки він заробляє і скільки він сплачує податків. За таких умов держава може підвищити  рівень оподаткування тільки гласно і відкрито. По-третє, при цій моделі чітко видно, що держава практично  нічого сама не створює, а тільки перерозподіляє створене. Це ні в якому разі не критична оцінка ролі держави. У неї досить своїх дуже важливих функцій. Це відображення реалій. Навіть в рамках державного сектору, держава швидше виступає організатором виробництва, ніж підприємцем.

    Суть  фінансової моделі планової економіки, яка застосовувалась у колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах, полягає в тому, що переважна частка національного доходу відразу ж  централізувалась у бюджеті. Держава, як практично монопольний власник  засобів виробництва, з самого початку  виключала цю частину із розподільних відносин. Вона ж установлювала шляхом нормування оплати праці і планового  ціноутворення пропорції між  заробітною платою і грошовими нагромадженнями, які включали прибуток підприємств, децентралізований чистий доход  і податок з обороту - централізований чистий доход. При цьому, на відміну від ринкової економіки, де в складі національного доходу, як видно із рис. 1, переважає доля заробітної плати, частка грошових нагромаджень була основною.

    Фактично  пропорції розподілу національного  доходу при цих двох моделях є  прямо протилежними. Фінансова модель планової економіки може бути представлена у вигляді такої схеми - рис. 2. 

п л а т е ж і

б

Б

А