Рис. 2. Фінансова модель планової економіки 

    Порівняльний  аналіз двох моделей свідчить, що основна  відмінність між ними полягає  у відображенні фінансових реалій у  суспільстві. Модель ринкової економіки  дозволяє за допомогою показника  доходів юридичних та фізичних осіб реально оцінити результати їх діяльності. Модель планової економіки створює  систему кривих дзеркал, оскільки доходи юридичних і фізичних осіб відображають тільки те, що їм залишила держава. Звідси витікає проблема стимулів до праці  і до раціонального господарювання. В умовах соціалізму цих стимулів, скільки їх не шукали, знайти так  і не змогли. Це об'єктивна закономірність, оскільки неможливо знайти те, чого немає, що не закладено в модель. Нинішня ситуація в Україні характеризується необхідністю реформування фінансової моделі саме з позицій встановлення діючих стимулів до праці і до ефективності виробництва.

    Необхідно відзначити, що будь-яка схема тієї чи іншої моделі є узагальненою. Звісна річ, що і в моделі ринкової економіки, з одного боку, є елементи первинного вилучення доходів, насамперед, через систему непрямих податків. Кожний механізм потребує відповідних  інструментів. Інструментами первинного розподілу доходів на користь  держави виступають саме непрямі  податки. І хоча соціалістична фінансова  наука не визнавала існування  в СРСР непрямих податків, насправді  основні доходи бюджету - податок з обороту і платежі з прибутку - були нічим іншим, як одним з видів непрямого оподаткування - фіскальною монополією. Одночасно підкреслювалось, що переважна частина доходів бюджету формувалась саме в процесі первинного розподілу національного доходу, що по суті було посереднім визнанням непрямого оподаткування. В моделі планової економіки, з другого боку, є теж елементи перерозподілу. Але це перерозподіл не всієї суми доходів, а тільки їх залишку після первинного вилучення доходів. Таким чином, відмінність між моделями полягає в різних, прямо протилежних пропорціях первинного розподілу і перерозподілу на користь держави доходів юридичних і фізичних осіб. Тобто з позицій послідовності розподільних відносин проблема полягає не в тому, скільки забирає держава, а коли і як вона це робить і як це впливає на систему економічних інтересів у суспільстві.

    За  ознакою рівня централізації  національного доходу в бюджеті  різні варіанти виділяються тільки в рамках моделі ринкової економіки. В фінансовій моделі планової економіки  були відмінності, однак у порівнянні між окремими країнами вони не були суттєвими, а стосувались лише історичного  аспекту. Так, в СРСР спостерігалось поступове досить плавне зростання  долі централізації національного  доходу в бюджеті - від рівня 40 % в шістдесяті роки до 75 % напередодні розпаду СРСР.

    На  підставі аналізу рівня централізації  ВНП в бюджеті різних розвинених країн можливе умовне виділення  трьох основних моделей: американської, західноєвропейської та скандинавської. Відмінність між цими моделями полягає  у рівні фінансового забезпечення держави, що, в свою чергу, визначається характером виконання державою її функцій. Практично єдиним для всіх країн  є повне забезпечення функції  управління. Звісна річ, є відмінності  у побудові державного апарату влади  й управління, у структурі його органів, у чисельності зайнятих у ньому працівників. Однак у  відносному вираженні частки видатків на державне управління у складі ВНП  суттєвих відмінностей між країнами не існує, тобто вони не впливають  на побудову фінансової моделі суспільства. Забезпечення виконання державою другої історичної функції - оборони - має більш значні відмінності. Є деякі країни, які практично відмовляються від воєнних видатків, є окремі країни, що мають досить потужний воєнний потенціал. Але більшість виходить з принципу мінімальної достатності. При цьому кожна країна має своє розуміння цієї достатності. Однак відмінності у підході до видатків на оборону не є визначальними у побудові фінансової моделі, хоча і впливають на неї.

ВИСНОВОК

    Рішення проблем бюджетних витрат Україні  в умовах перехідного періоду  пов'язане, перш за все, з послідовним  скороченням прямої участі держави  в сфері виробництва. Передача відповідних функцій приватному сектору дозволить істотно скоротити поточні витрати бюджету, а також створить передумови для збільшення майбутніх доходів у результаті підвищення ефективності роботи приватизованих господарських об'єктів.

    Важливим  інструментом стабілізації стає проведення політики жорсткого обмеження бюджетних  витрат і підвищення ефективності використання державних коштів. Для цього необхідно перейти до системи бюджетного планування, в рамках якої кожній групі (програмі) державних витрат буде виділятися певна частина у вигляді квоти витрат у відсотках від ВВП. Завданням Міністерства фінансів і його бюджетних органів в такій системі стає пошук найбільш ефективних варіантів використання виділених асигнувань.

    З метою постійного контролю за розмірами  бюджетного дефіциту, джерелами його фінансування та видами фінансуються за рахунок бюджетного дефіциту витрат доцільно бюджет України розділити  на регулярний і надзвичайний. Регулярний охоплював би, в основному, поточні витрати, що фінансуються за рахунок стабільних поточних доходів, а надзвичайний включав би інвестиційні витрати, фінансування яких допускається за рахунок державної заборгованості. Важливою умовою вирішення проблеми ефективного управління бюджетним дефіцитом має стати поділ кредитної та бюджетної системи країни і відповідну зміну функцій Мінфіну і Нацбанку, спрямоване на виключення можливостей автоматичного кредитування державних витрат. У разі ж браку бюджетних коштів можуть допускатися короткострокові касові кредити для фінансування сезонного коливання доходів.

Перелік використаних джерел

    1. Бюджетний кодекс України: Закон  України від 21 червня 2001 року №  2542 - III.

    2. Бюджетні резолюції Верховної  Ради України за 1995-2002 роки.

    3. Основні напрями бюджетної політики  на 2003 рік: Кабінет Міністрів України.  — 31 травня 2002року, №34-1888/4.

    4. Послання Президента України  до Верховної Ради України  «Про внутрішнє і зовнішнє  становище України у 2001 році».  Офіційне видання. - Київ: Інформаційно-видавничий  центр Держкомстату України. - 2002.

    5. Програма діяльності Кабінету  Міністрів України: постанова  Кабінету Міністрів України від  5 червня 2002 року № 779.

    6. Про основні напрями бюджетної  політики на 2002 рік. Послання Президента  України до Верховної Ради  України та Кабінету Міністрів  України. - У кн.: Бюджетна реформа  в Україні: проблеми та шляхи  розв’язання. Міжнародна науково-практична  конференція. Київ, 25-26 травня 2001 року. - К: НДФІ при Міністерстві фінансів  України. — 2001.

    7. Про основні напрями бюджетної  політики на 2003 рік. Постанова  Верховної Ради України від  4 липня 2002 року, №32-IV.

    8. Азаров М. Я. Формування бюджетної  політики економічного зростання  //Фінанси України. - 2006. - № 9 . - С.3-9

    9. Буковинський С. Формування бюджетної  політики у ринковому середовищі //Вісник Національного Банку  України. - 2006. - № 6. - C. 14-21. 

    10. Буковинський С.А. Концептуальні  підходи до формування перспективного  бюджетного плану// Фінанси України. - 2006. -№3.- С 21—28.

    11. Буковинський С.А. Шляхи розвитку  бюджетної системи України // Фінанси  України. — 1998. — № 9.

    12. Буковинський С.А., Комаров В.А.  Бюджет розвитку та пріоритети  бюджетних інвестицій // Фінанси  України. - 2004. —N2 9. — С 3—19.

    13. Бюджетна політика у контексті  стратегії соціально-економічного  розвитку України: У 6 т./ Редкол.: Азаров М.Я. (голова) та ін. - К: НДФІ, 2004.

    14. Гальчинський А. Три кроки бюджетної  політики // Дзеркало тижня. —  2006. — № 37. — 30 верес.

    15. Гончарук А.Г. Вплив бюджетної  політики на розвиток національної  економіки //Фінанси України. - 2006 . - № 12 . - С. 33-39 

    16. Державна фінансова політика  та прогнозування доходів бюджету  України / М.Я. Азаров, Ф.О. Ярошенко, Т.І. Єфименко й ін. — К., 2004. — С. 52.

    17. Єрмошенко М.М. Фінансова безпека  держави: національні інтереси, реальні  загрози, стратегія забезпечення. — К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т.  — 2001.

    18. Жибер Т.В. Бюджетна політика  України //Фінанси України. - 2005. - № 8. - C. 7-11

    19. Запатріна О. В. Бюджетна політика  стимулювання економічного зростання  та механізми її реалізації //Фінанси  України. - 2006. - № 4. - С.38-45 
20. Лютий І. О. Бюджетна політика і стабільність соціально-економічного розвитку України //Фінанси України. - 2006. - № 10. - С.3-12. 

    21. Огонь Ц.Г. Доходи бюджету України:  теорія та практика. — К., 2003. —  С 126.

    22. Плужников І.О. Інформаційно-аналітичне  забезпечення прогнозування і  планування бюджетної політики  держави//Актуальні проблеми економіки. -2002. — № 9.

    23. Плужніков І. Засади визначення  пріоритетів бюджетної політики  держави //Економіст. - 2003. - № 2. - С.25-29. 

    24. Полозенко Д.В. Бюджет і бюджетна  політика України в умовах  трансформаційної економіки //Економіка  АПК. - 2006. - № 12. - С.29-33. 

    25. Про основні напрями бюджетної  політики на 2007 рік //Праця зарплата. - 2007. - № 28. - C. 1-3

    26. Януль І. Бюджетна політика  України: проблеми та перспективи  //Фінанси України. - 1998. - № 2. - C. 38-48