Отруєння тварин рослинами, що містять серцеві глікозиди

Поширення. Наперстянку пурпурову вирощують у спеціалізованих радгоспах як лікарську рослину.

Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують листя наперстянки (Folium Digitalis purpureae). Збирають сировину (обов'язково без черешків) двічі на рік: у рослин першого року вегетації — в кінці літа (коли листки досягнуть стандартної довжини 20 см) і восени (не пізніше вересня), а у рослин другого року вегетації — у фазі утворення пагонів і у фазі масового цвітіння. Зібране листя швидко сушать у сушарках спочатку при температурі 55—60 ° (ЗО хвилин), а потім досушують при температурі 40 °. Сухого листя виходить 20—22 % . Готову сировину треба зберігати в сухому приміщенні (при зволоженні біологічна активність сировини знижується) без доступу світла. Строк придатності — 2 роки (підлягає щорічному переконтролю!).

Хімічний  склад. Листя наперстянки пурпурової містить серцеві глікозиди (пурпуреаглікозиди А і В, які в процесі сушіння і зберігання від дії ферментів перетворюються відповідно на дигітоксин і гітоксин), стероїдні сапоніни (дигітонін, дигонін, гітонін), флавоноїди (лютеолін, 7- глікозидлютеолін), холін, органічні кислоти та інші сполуки. Фармакологічні властивості і використання. Діючими речовинами наперстянки пурпурової є глікозиди серцевої дії. Найактивніша терапевтична роль належить дигітоксину й гітоксину. Особливістю глікозидів наперстянки пурпурової (рівною мірою це стосується й інших видів наперстянки) є їхня здатність посилювати скорочення серцевого м'яза, одночасно зменшуючи їх кількість, що сприяє, з одного боку, кращому відпочинку серця, а з другого — більшому його кровонаповненню. Це зумовлює збільшення об'єму крові, що виштовхується в аорту, прискорення течії крові, зниження венозного тиску. Внаслідок нормалізації гемодинаміки й розширення ниркових судин відчутно збільшується сечовиділення, що приводить до зникнення або зменшення набряків. За фізико-хімічними властивостями глікозиди наперстянки належать до групи ліпофільних глікозидів. Вони добре всмоктуються і не руйнуються в шлунково-кишковому тракті, швидко вступають у взаємодію з білками плазми, отже є досить ефективними при прийманні всередину (у разі неможливості введення у шлунок, наприклад, при блюванні, їх вводять ректально). їхня дія починає проявлятися через 2—4 години, досягає максимуму через 8—12 годин, а повністю припиняється через 14— 21 день. Порушення видільної функції нирок мало впливає на екскрецію глікозидів, оскільки з сечею вони виділяються в незначній кількості. Після всмоктування в кишечнику значна кількість їх надходить у печінку й виділяється з жовчю, а потім знову реабсорбується в шлунково-кишковому тракті. Одночасна наявність відмічених властивостей дає повне право називати наперстянку «королем серцевих засобів». Показаннями до призначення препаратів є хронічна серцева недостатність різного походження, пароксизмальна тахікардія. Слід пам'ятати, що препарати наперстянки мають високу кумулятивну здатність і токсичність, а тому приймати їх можна тільки за призначенням лікаря.

Токсини, токсикологічне значення і патогенез. В усіх частинах рослини утримується велике число серцевих глікозидів карденолідної природи. З них пурпуреаглікозид А и пурпуреаглікозид В, що під впливом ферментів розщеплюються на дигітоксин і глюкозу. Містить цукри дигітоксози, дигіталози, глюкометилози; стероїдні сапоніни дигітонін, гітонін і їх аглікони. Рослина містить також флавоноіди лютеолін і 7-глікозидлютеолін, дигітолютеін; кавову кислоту, холін, солі калію. Сума глікозидів у листах рослини може доходити до 1%. Дигітоксин і інші глікозиди наперстянки роблять основну токсичну дію на організм тварин, підсилюючи систолічні скорочення серця, сповільнюючи його ритм за рахунок подовження діастоли і підвищення тонусу блукаючого нерва, а також викликають зниження збудливості провідної системи серця. Відбувається пригнічення роботи натрій-калієвого насоса міокарда, що приводить до значної втрати іонів калію і розвиткові екстрасистолії. Сапоніни наперстянки роблять місцеву подразнюючу дію на слизові оболонки, що сприяє підвищенню швидкості усмоктування глікозидів; збільшуючи токсикоз. Крім цього, сапоніни є гемолітичними отрутами.  Отруєння сільськогосподарських тварин можливо лише при їхньому доступі до плантацій, де вирощується наперстянка. Глікозиди наперстянки - кумулятивні отрути. Коні більш чуттєві до отрут наперстянки, чим велика рогата худоба, що, очевидно, порозумівається ферментативним руйнуванням токсинів рослини в передшлунках жуйних.

При отруєннях  наперстянкою клінічні ознаки токсикозу спостерігаються з боку шлунково-кишкового тракту і серця. У тварин через подразнення слизових оболонок настає слинотеча, втрата апетиту, блювота, розвивається симптомокомплекс "кольки", поноси. Вплив отрути на серце виявляється спочатку уповільненням частоти пульсу, переходячи в різке частішання. Розвивається аритмія, пульс стає нитковидним. Настає різке посилення серцевого поштовху. Тахіпное. Розширюються зіниці. У випадках важких отруєнь можливі паралічі. На розтині виявляють геморагічне запалення слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, крововиливи під епі- і ендокардом. Серце збільшене в обсязі, серцевий м'яз блідуватий, у легенях застій крові.

Діагноз. Враховують дані анамнезу (наявність контакту тварин з отруйною рослиною). Клінічні ознаки (при аускультації в хворих тварин - порушення функціональної діяльності серця).

Лікування. Спочатку проводять маніпуляції по видаленню і знешкодженню отрути (промивання шлунка водною суспензією активованого вугілля або 0,5% розчином таніна). У залежності від змін роботи серця призначають регулюючу терапію (кофеїн, камфора й ін.). Для усунення подразнюючої дії на слизову оболонку шлунково-кишкового тракту застосовують слизові й обволікаючі засоби (відвари насіння льона, крохмальний слиз і інші). З метою профілактики отруєнь наперстянкою необхідно обмежити доступ тварин на плантації, де вона вирощується. 

КОНВАЛІЯ  ЗВИЧАЙНА 

Ландиш майский -Convallaria majalis — багаторічна трав'яниста рослина родини лілійних, заввишки 20—ЗО   см.   Має   довге   повзуче   розгалужене   кореневище. Квітконосне стебло прямостояче, просте, голе, безлисте, коротше за шістки.Листки (їх 2, рідше 1 або 3) 
прикореневі, видовженоланцетні       або еліптично- ланцетні,загострені, звужені в черешок. Квітки дзвониковидні,    білі,    запашні,    в однобічній 6—10-квітковій пониклій   китиці.   Плід — червона куляста   ягода.    Цвіте   у квітні —травні.

Поширення. Конвалія звичайна росте по всій території України у світлих мішаних і листяних лісах, серед чагарників.

Заготівля    і   зберігання.    Для   виготовлення ліків

використовують 3 види сировини: свіжі й сушені квітки (Flores Convallariae), ; які збирають і сушать або цілими суцвіттями або окремо, листя (Folia Convallariae) і всю надземну частину, або траву (Herba Convallariae). Квітки, як і траву, заготовляють на початку цвітіння рослини. Суцвіття рекомендується зрізувати як найближче до нижньої квітки, а траву — на рівні нижніх плівкових листків (3—5 см від поверхні грунту). Пожовклі квітки збирати не можна. Збирати листя починають за 1—2 тижні до початку цвітіння рослин, а закінчують, коли рослини відцвітуть. Сушити сировину треба в день збирання, в затінку, розкладаючи її дуже тонким шаром і час від часу перемішуючи. Штучне сушіння проводять при температурі 50— 60°. Сухої трави виходить 20— 23 % , листя — 20 %, квіток — 14%. Висушені квітки зберігають у ящиках (у домашніх умовах — у добре закупорених банках), а листя і траву — в мішках. Строк придатності — 1 рік.

Хімічний  склад. Надземні частини конвалії звичайної містять серцеві глікозиди (конвалятоксин, конвалозид, дезглюкохейротоксин, валаротоксин та ін.), сапонін конвалярин, флавоноїди (3-глікозиди ізорамнетину, квертецину і кемпферолу), яблучну і лимонну кислоти. В квітках, крім того, є ефірна олія.

Фармакологічні  властивості і використання. Препарати конвалії звичайної регулюють діяльність і підвищують тонус серця, заспокійливо діють на центральну нервову систему, збільшують діурез. За характером дії вони подібні до строфантину:  при  внутрішньовенному  введенні  їхня  дія   на  

організм настає через 3—10 хвилин, досягає максимуму через 1—2 години і триває одну добу. З другого  боку, препарати конвалії відзначаються майже повною відсутністю кумулятивних властивостей (повністю виводяться з організму за 3 доби) і дужче вираженою брадикардичною дією на серце. Ефективність препаратів конвалії при пероральному введенні в організм знижується і на перший план виступає їхня седативна дія. В науковій медицині настойку конвалії й новогаленовий препарат корглікон призначають при гострій і хронічній серцевій недостатності, кардіосклерозі, пороках і неврозах серця. Сумарний флавоноїдний препарат конвафлавін, який виробляють з трави конвалії, застосовують як жовчогінний засіб при холециститах і холангітах.

Значно ширше  використовують конвалію в народній медицині. Всередину настойку квіток вживають як сечогінний засіб при різних хворобах сечостатевих органів та при набряках, при хворобах шлунка та при кишкових коліках. Розведеною настойкою (у співвідношенні 1:10) промивають очі при кон'юнктивітах. Настій трави конвалії застосовують як серцевий і снотворний засіб. У поєднанні з іншими лікарськими : рослинами (валеріана лікарська, собача кропива п'ятилопатева, глід криваво-червоний, м'ята перцева, меліса - лікарська та ін.) її застосовують при тиреотоксикозі, епілепсії, атеросклерозі, гіпертонічній хворобі, для збільшення сечовиділення, при серцевій недостатності, при різних нервових станах, безсонні тощо. Препарати конвалії протипоказані при органічних змінах у серці і судинах, гострому міокардиті, ендокардиті та при різко вираженому кардіосклерозі. Крім усіх вищезазначених випадків, неочищені від сапонінів препарати конвалії протипоказані при катарі шлунково-кишкового тракту та при гострих захворюваннях печінки і нирок.

Токсини, токсикологічне значення і патогенез. Конвалія травнева містить більше 20 серцевих глікозидів (0,1-0,6%), за структурою аглікона, що належить до групи перипдогеніна, сарментогеніна, строфантидину, строфантидола, біпіндогеніна і нітросцигеніна (конвалотоксин, конвалозид, конвалотоксол, локундіозид, дезглюкохейротоксин, дезгяюкохей-ротоксол, перигулозид, каногенол-3, рамнозид і інші); флавоноіди: кемпферол, кверцетин, ізорамнетин, лютеолін, апінгенін, хризоериол, 3-галактозиди,  3-галакторамнозиди і 3-галактодирамнозиди ізорамнетина, кемпферола і кверцетина; сапонін конваларин; вітамін С, фарнезол і лікопін. Глікозиди конвалії роблять дію на організм тварин подібно глікозидам наперстянки, з менш вираженим кумулятивним ефектом. Сапоніни подразнюють слизову оболонку шлунково-кишкового тракту, викликаючи діарею. Отруєння тварин конвалією -дуже рідке явище. Воно можливо лише в тих місцевостях, де пасовища примикають до лісових масивів, або де заготовлюють сіно на лісових галявинах, лісових вирубках і т.д.

Клінічні  ознаки отруєння конвалією подібні з отруєнням наперстянкою, оскільки основну токсикологічну дію роблять глікозиди і сапоніни.

Діагноз. Враховують дані анамнезу(наявність контакту з конвалією на пасовищах). Ботанічне дослідження сіна на засміченість конвалією травневою. Клінічні ознаки (при аускультації хворих тварин - порушення функціональної діяльності серця).

Лікування. Проводять за класичною схемою лікування тварин при токсикозах. На початку призначають маніпуляції по швидкому видаленню отрутної рослини з організму тварин (промивання шлунка, дача проносних). Проводять симптоматичне лікування, спрямоване в основному на усунення відхилень у роботі серця (кофеїн, камфора) і ліквідацію подразнюючої дії на слизову оболонку шлунково-кишкового тракту (слизові й обволікаючі відвари). Для профілактики отруєнь необхідно усунути доступ тварин на пасовищах до місць, де маються суцільні зарості конвалії травневої.

ГОРИЦВІТ  ВЕСНЯНИЙ,- дуже цінна лікарська рослина.На Чернігівщенні її з давніх-давен використовували проти водянки.На горецвіт звернув увагулікар М.О.Бубнов.У 1880р.він у лабораторії при клініці С.П.Боткіна під керівництвом І.П.Павлова дав наукове значення цій рослині. Жовтоцвіт весняний, заячий мак, купавник, польовий кріп, стародубка, чорногірка - горицвет весен ний - Adonis vernalis — багаторічна трав'яниста рослина родини жовтецевих. Стебла численні, голі або злегка опушені, прості або розгалужені, 5—20 см заввишки. Низові листки бурі, лусковидні; серединні — сидячі, тричіперисторозсічені, з вузьколінійними частками. Квітки великі (4—5,5 см у діаметрі), правильні, одиничні, на верхівках стебел і гілок; пелюстки яскраво-жовті, видовженояйцевидні, в кількості 12—20. Плід — сім'янка. Цвіте у квітні — травні.      

Поширення. Трапляється на Україні в лісостепових і степових районах, у Криму , зрідка — на півдні Полісся в степах, на схилах.

Заготівля і зберігання. З лікувальною метою використовують траву (Herba Adonis vernalis), яку заготовляють від початку цвітіння рослини і до осипання плодів, тобто з травня до початку липня. Найкращою є сировина, зібрана під час цвітіння рослини. Рослину зрізують на висоті 5— 10 см від землі, вилучають побурілі частини і сушать у сушарках при температурі 40—50 °С, в добру погоду — на відкритому повітрі, під наметом або на горищі. Сухої 0сировини виходить 19—20%. Строк придатності — до 1 року. Аптеки сировину не відпускають.

Хімічний  склад. Трава містить серцеві глікозиди, головними з яких є адонітоксин, цимарин, ацетиладоні-токсин, адонітоксол та вернадигін. Крім того, трава містить геніни (р-строфантидин, строфадогенін, ацетил-строфадогенін та інші), флавоноїди (адоніверніт, вітексин, гомоадоніверніт, фітостерин, спирт адоніт тощо). Фармакологічні властивості і використання. За характером дії препарати Горицвіту весняного належать до групи серцевих глікозидів і посідають проміжне місце між строфантом і наперстянкою. Горицвіт весняний має кардіотонічну дію, уповільнює ритм серця, подовжує діастолу, посилює систолу, збільшує ударний об'єм крові, помірно гальмує внутрішньосерцеву провідність. Дія Горицвіту весняного настає скоріше, але вона коротша і слабша за дію дигіталісу. Препарати Горицвіту весняного показані при серцевій недостатності, яка супроводиться порушенням провідності, бо дигіталіс у таких випадках може спричинити явища серцевою блоку. Препарати Горицвіту весняного , порівняно з іншими глікозидами, мають дужче виявлену седативну й діуретичну дію. Остання пов'язана з вмістом у рослині цимарину, який має високу біологічну активність. Характер дії цимарину близький до строфантину, але він має дужче виражені кумулятивні властивості. Порівняно з наперстянкою кумулятивні властивості глікозидів Горицвіту весняного значно менші. Горицвіт весняний застосовується при функціональних неврозах серця, вегетодистонії, інфекційних захворюваннях, що проходять з ослабленням серцевої діяльності, при нервово-психічних хворобах, ниркових захворюваннях з явищами недостатності серцево-судинної системи та при гострих приступах глаукоми. Горицвіт весняний  — давній