Облік урожаю зернових колосових культур звичайного рядкового способу сівби

Для аналізу на цукристість у стаканчик, де вже визначали вміст золи, додають 1 мл маточного розчину свинцевого оцту, добре перемішують скляною паличкою і залишають на 3—5 хв для освітлення, після чого вміст стаканчика фільтрують у чисту суху посуди-

ну і поляризують у трубці довжиною 400 мм. Показники цукрометра виражені в процентах вмісту цукру в коренеплодах.

2.5.7.  Технологічні властивості коренеплодів

Знаючи вміст кондуктометричної золи і цукру в коренеплодах, можна розрахувати втрати цукру з мелясою, вихід цукру, вихід меляси, МБ-фактор.

Втрати цукру в мелясі визначають за формулою

ПМ = 3, 76 КЗ,

де ПМ — втрати цукру з мелясою, % від маси коренеплодів; 376 — перевідний коефіцієнт (постійне число); КЗ — вміст кондуктометричної золи, %.

Для визначення втрат цукру з мелясою в зоні достатнього зволоження рекомендується така формула:

ПМ = 5,454 КЗ - 0,828.

Вихід цукру визначають за формулою

Б = Д-0,9-ПМ,

де Б — вихід цукру, % маси коренеплодів; Д — вміст цукру у коренеплодах, %; 0,9 — втрати цукру у виробництві, % від маси коренеплодів.

Вихід меляси (М) у процентах до маси коренеплодів визначають як добуток вмісту кондуктометричної золи на емпіричний коефіцієнт 7,5.

МБ - фактор, який характеризує кількість одержуваної меляси на кожні 100 кг білого цукру, розраховують за формулою

2.5.8.   Вмісту жиру в рослинницькій продукції

Вміст жиру в рослинницькій продукції визначають методом знежиреного залишку, суть якого полягає у екстрагуванні жиру органічними розчинниками, серед яких найчастіше використовують етиловий ефір.

Для аналізу з фільтрувального паперу роблять пакет, висушують його при температурі 105 °С і зважують. Після цього в пакет вміщують 1—2 г подрібненої маси, яку висушують протягом 2— З год. при 100—105 °С. Охолодивши, пакет знову зважують і вміщують у екстрактор апарата Сокслета, а у колбу цього апарата вище рівня сифона наливають ефір. Колбу з ефіром з'єднують з екстрактом за допомогою холодильника, через який пропускають холодну воду. Колбу з ефіром нагрівають на водяній бані так, щоб за І год екстрактор наповнювався І звільнявся 6—8 разів.

Після закінчення екстракції пакет із екстрактора виймають, відразу підсушують у витяжній шафі, а потім у сушильній при 100— 105 °с до постійної маси.

Охолоджений пакет зважують, а вміст жиру розраховують за формулою

де x — вміст жиру, %; а — маса пакета без проби, г; в — маса пакета з пробою до екстрагування, г; с — маса пакета з пробою після екстрагування, г.

2.5.9.    Вміст каротину

Визначають цей показник за методом Циррела, який грунтується на здатності каротину розчинятися в органічних розчинниках.

Для аналізу беруть І—3 г дрібно посіченої свіжої рослинної маси, яку змочують невеликою кількістю бензину і перемішують у фарфоровій ступці з 5 г чистого піску або подрібненого скла і 15 г сірчанокислого натрію. Після розтирання до однорідного стану вміст ступки переносять у скляну банку ємкістю 200 мл, споліскуючи ступку невеликою кількістю бензину. При цьому в банку додають 10 г оксиду алюмінію і 5 г оксиду кальцію. Після цього банку до 200 мл позначки доливають бензином, закривають поліетиленовою кришкою і залишають на 18—20 год у темному місці. Відстояний прозорий розчин піпеткою з гумовою грушею переносять у кювету фотоелектроколориметра, а в контрольну кювету наливають чистий бензин. Після фотоелектроколориметрування вміст каротину визначають за формулою

де X— вміст каротину, мг/кг; а — еквівалентна кількість вихідного розчину згідно з робочим графіком, мл; Н — наважка рослинної маси, г; 0,00416 — перевідний коефіцієнт для перерахунку 1 мл вихідного розчину біхромату калію в еквівалентну кількість мг каротину; 1000 — перевідний коефіцієнт для перерахунку маси проби на 1 кг рослинної маси.

Для побудови робочого графіка виготовляють стандартний розчин. Для цього беруть 0,720 г біхромату калію, розчиняють його дистильованою водою в мірній колбі місткістю 1 л. При цьому 1 мл розчину відповідає 0,00416 мг каротину. Для приготування шкали зразкових розчинів у мірні колби місткістю 100 мл беруть по 10, 20, ЗО, 40 і 50 мл стандартного розчину. Колби доливають водою до мітки. При цьому в 1 мл першої, другої, третьої, четвертої і п'ятої колб буде міститись відповідно 0,000416; 0,000832; 0,001248; 0,001664 і 0,00208 мг каротину. Пропустивши розчини на фотоелек-троколориметрі, одержані дані про їх густину відкладають на осі Y, а концентрації каротину — на осі X. Точки перетину цих показників і будуть основою для побудови робочого графіка, за допомогою якого визначають показник а.

Так, якщо для аналізу маса наважки становила 3 г, а оптична щільність досліджуваного розчину — 0,2, що відповідає 20 мл вихідного розчину біхромату калію, то

 

ВИСНОВКИ

Збір – завершальний і найбільш відповідальний етап польового дослідження. За декілька днів до початку збору слід ретельно оглянути дослідну ділянку, встановити її границі, виділити кожну ділянку, при необхідності зробити виключки або вибраковкуцілих ділянок. Виключка – частина звітної ділянки, яка виключається з звіту внаслідок випадкових пошкоджень або помилок, допущених під час роботи. Допускаються наступні основи для виключок або браковкицілих ділянок: пошкодження, викликані стихійними явищами природи (заморозки, дощ, град і інше); випадкові пошкодження в результаті потрави стоком, птахів, гризунами, дощувальними машинами і ін.; помилки при закладці і проведенні дослідів. Прийнято рахувати, що якщо виключки складають більше 25% всієї площі ділянки або більше 50% звітної площі, то символічне виключати всю ділянку.

Перед тим як перейти до збору врожаю з звітних ділянок, прибирають захисні смуги, виключки, вибраковані ділянки, врожай яких виноситься за межі дослідної ділянки. Після такої підготовки приступають до збору врожаю на звітних ділянках, причому збір на всіх ділянках повинен бути закінчений за один, в виключених випадках за два дня.

В дослідній роботі використовуються два основні методи звітності врожаю: 10 суцільний і 20 звіт по пробним снопам. Суцільний метод звіту врожаю застосовується в поглинаюча більшості польових дослідів; він найбільш точний. Весь врожай кожної ділянки при суцільному звіті зважують і враховують окремо. До звіту врожаю по пробним снопам приходять в дослідах з прядильними і кормовими культурами. Суть його полягає в наступному. Рослини на звітній ділянці скошують або жнуть, всю масу врожаю одразу після збору і після деякої просушки зважують безпосередньо в полі і тут же відбирають в 40-60 місцях кожної ділянки і зважують на більш точних вагах два пробних снопа масою від 5-7 кг, потім їх поміщають в мішки, перевозять в садибу, підвішують в добре провітрюваному приміщенні і сушать до постійної маси. Після цього кожний сніп зважують, молотять на лабораторній молотарка або вручну і знаходять масу зерна. Розраховують врожай зерна з ділянки по рівнянні:

                                    Х = А (В : Б),

де Х – врожай зерна з ділянки, кг; А – врожай загальної маси з ділянки, кг; Б – маса сирого пробного снопа, кг; В – маса зерна з пробного снопа, кг.

При звіті врожаю обов’язково порахунок на стандартну 14%- у вологість, тому експериментом повинен визначити вологість зерна.

Аналіз рослинних зразків включає в себе визначення наступних параметрів:

• азот, %
• фосфор, %
• сірка, %
• калій, %
• натрій, %
• кальцій, %
• магній, %
• цинк, ppm
• марганець, ppm
• мідь, ppm
• залізо, ppm
• бор, ppm
• хлорид, %
• молібден, ppm

Більшість фермерів і агрономів використовують дані аналізу рослинного матеріалу для розуміння, які саме поживні елементи в рослині знаходяться в дефіциті або перевищують оптимальну концентрацію, необхідну для нормального росту рослини.

Основні цілі аналізу рослин:

• визначення концентрації основних поживних речовин, необхідних для розвитку рослини;
• у разі виникнення зовнішніх ознак дефіциту - визначення, який саме елемент знаходиться у дефіциті;
• моніторинг рівня забезпеченості елементами живлення рослин для досягнення запланованої врожайності.

У більшості випадків дефіцит або надлишок елементів живлення виникає через:

• бідна культура землеробства;