Державне агентство України з авторських і суміжних прав

Суть концепту ва полягає  в тої фактично як фо[ юридичною  осоЄ форма власності, ристування майї право автора таю во так само, як і власності.. Ці особливості зберігалися  ц праві Сполучених Штатів до 1976 року, коли було прийнято чинний нині закон, що встановив термін охорони протягом життя ангора і додатково 50 років (нині — 75 років) після його смерті, тим самим привівши його у відповідність із законами практично всіх країн, де діє авторське право. Однак Закон 1976 року (до приєднання СШАдо Бернської конвенції) зберігав вимоги реєстрації та депонування, джерелом походження яких був Статут Анни 1709 року.

Суть концептуальних відмінностей між системами загального і цивільного права полягає в тому, що країни загального права розглядають авторське право фактично як форму власності, яка може бути створена автором — фізичною або юридичною особою, і яка може використовуватися так само, як і будь-яка інша форма власності, при цьому складові його правомочності спрямовані лише на користування майновим потенціалом цієї власності. У країнах цивільного права право аізтора також розглядається як таке, що має риси власності. Авторське право так само, як і система загального права, прагне охороняти майновий зміст цієї власності. Однак, і в цьому полягає відмінність, с додаткове вимірювання прав автора, тобто інтелектуальна або філософська концепція, яка проголошує, що твір аізтора є вираженням його особистості, яке внаслідок природної справедливості вимагає охорони тією ж мірою, що і майновий потенціал твору.

Міжнародний період охорони  авторських прав розпочався з підписання Бернської конвенції про охорону  літературних і художніх творів у 1886 році. Подальші перегляди Бернської конвенції вдосконалювали міжнародну систему охорони авторського права, враховуючи досягнення технологічного прогресу, що стосувався авторських і суміжних прав.

 

 

 

 

 

 

ГЛАВА 2

Поняття основні завдання (функції)

та принципи авторського права

 

 

1. Поняття авторськош прааа   

Авторське право, як частина  цивільного законодавства, регулює відносини, пов'язані з використанням творів літератури, науки і мистецтва. У цих відносинах беруть участь, з одного боку, автори творів, їх спадкоємці, правонаступники та інші володільці авторського права, з другого — організації, заінтересовані у використанні творів: видавництва, редакції періодичних видань, кіностудЇЇ, телестудії, радіостанції, театри, концертні організації, фірми звукозапису тощо. Відповідно законодавство забезпечує охорону прав не тільки авторів творів, а й творців об'єктів суміжних прав (виконавців, виробників фонограм, радіомовних і телевізійних компаній), що сприяють розповсюдженню цих творів. Охорона прав творців об'єктів суміжних прав або професій, суміжних з творчими професіями, становить особливий інтерес для країн, що розвиваються, оскільки дає змогу захистити в законодавчому порядку фольклорні твори шляхом охорони прав саме цих суміжних професій.

Існують відмінності  між майновими правами автора і його особистими немай-новими правами, які в сукупності і утворюють авторське право. Авторське право звичайно розуміється як виняткове право автора твору, що надається йому законом, оголосити себе автором твору, відтворювати його, розповсюджувати або доводити його до відома публіки якими-небудь способами і засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твір певними способами.

Основним положенням авторського права є монопольне право автора на обнародування твору — дію, завдяки якій твір уперше стає доступним для публіки. За жиггя автора ніхто, крім самого автора, не вправі вирішувати, чи буде випущено у світ його твір, а якщо буде, то коли і яким чином. Використання твору після обнародування підкоряється певним правилам, Автор, який володіє правами на свій твір, і твір (або його правовласник) користуються правовим захистом. Але авторське право на твір не пов'язано з правом власності на матеріальний об'єкт, в якому він виражений. Тому перехід права власності на матеріальний об'єкт або право володіння матеріальним об'єктом не тягне за собою перехід авторських прав на твір як благо нематеріальне.

Часто охорона авторських прав є гарантією інвестицій, що вкладаються в опублікування твору, сприяє отриманню і цілеспрямованому розподілу прибутку між автором і особами, які сприяли використанню його твору,

У тих країнах, де існує  таке законодавство, його практична  цінність залежить від ефективності застосування. Однак прийняття того або іншого закону — цс ли-

ше перший крок. Р хом  створення відп використання творі  торів, так ідля клас

Не зовсім правил ристання твору, ще личина винагороди го твору, і навіть не чається в процесі в> ближче до торговел безпечує автору спр

Система охорони го процесу. А без с науковий і культури службу максимальні най ширшої популя] соціального і культу

Основне завданні суспільства. ЄдиниІ прав дозволяти і ти\ бами, отримуючи з пості на матеріальні рактер, право власн ри і мистецтва, зазн їх існування у часі, змогу встановити в ними інтересами зе користання їхніх тв створених творів.

Ще у XVIII ст. < визнання прав авт< писав, що авторам того, що вони кори користувачами доп ється зобов'язання кової кон'юнктури

В основному зав справа, кінематогрї

 ше перший крок. Результативне правозастосуванпя може бути забезпечено шляхом створення відповідних організацій, які займаються збиранням винагород за використання творів і виплатою їх авторам, що в результаті с стимулом як для авторів, так і для власників суміжних прав (агентів, видавців тощо).

Не зовсім правильно  порівнювати прибутки, які автор  може отримати від використання твору, що охороняється авторським правом, із заробітною платою. Величина винагороди автора визначається не часом, витраченим на створення цього твору, і навіть не його якістю і цінністю. Вона залежить бід попиту, що визначається Із процесі використання твору. Таким чином, йдеться про винагороду, яка ближче до торговельного прибутку, ніж до заробітної плати, а законодавство забезпечує автору справедливу оплату за використання його творів.

Система охорони авторських прав не може функціонувати у відриві  від творчого процесу. А без охорони прав авторів суспільство не спроможне забезпечити науковий і культурний прогрес, тобто поставити досягнення науки І мистецтва на службу максимально широкому колу заінтересованих осіб. Зізідси необхідність якнайширшої популяризації питань авторського права в інтересах економічного, соціального і культурного прогресу.

 

 

2. Основні  завдання (функції) авторського права

Основне завдання авторського  права — це примноження культурної спадщини суспільства. Єдиним засобом  досягнення цієї мети с падання автору виняткових прав дозволяти і тим самим контролювати використання своїх творів іншими особами, отримуючи з цього матеріальну вигоду. Однак, на відміну від права власності на матеріальні об'єкти, що має фактично необмежений або абсолютний характер, право власності на нематеріальні об'єкти, якими є твори науки, літератури і мистецтва, зазнає певних обмежень, що стосуються обсягу правомочностей та їх існування у часі. Такий підхід до права власності на нематеріальні об'єкти дає змогу встановити в законодавчому порядку справедливий баланс між індивідуальними інтересами авторів, зацікавлених у отриманні матеріальної вигоди у разі використання їхніх творів, і суспільства загалом, зацікавленого у вільному доступі до створених творів.

Ще у XVIII ст. французький письменник Бомарше, який немало зробив для визнання прав авторів у законодавчому порядку, відповідаючи своїм критикам, писав, що авторам несправедливо дорікають у прагненні до наживи на додаток до того, що вони користуються славою і суспільним визнанням. Під час укладання з користувачами договорів на той або інший вид використання творів встановлюється зобов'язання виплати авторської винагороди, розмір якої залежить від ринкової кон'юнктури і популярності автора, підвищуючи його договірну силу.

В основному завдяки  творчості авторів створюється  і розвивається видавнича справа, кінематограф, виробництво аудіовізуальної  продукції, радіомовлення і телебачсння, чия діяльність ґрунтується передусім  на використанні творів, що охороняються, з мстою доведення їх до споживача, з отриманням при цьому матеріальної вигоди.

Суспільне визнання достоїнств творів і матеріальна забезпеченість авторів як результат використання їх творів суспільством стимулюють тізорчий процес, дають можливість авторам повністю присвятити себе плідній роботі. Найважливішою умовою для успіху в цьому є ефективне застосування законодавства про охорону авторського права, розробленого з урахуванням соціальних і економічних реалій країни.

 

3Принципи  авторського права

Авторське право поширюється на твори літератури, науки і мистецтва, які є результатом творчої діяльності, незалежно від призначення, способу і форми їх вираження, а також художніх достоїнств або наукової цінності, уявлення про які вкрай суб'єктивне.

Однак твір як результат творчої діяльності автора стає об'єктом авторського права лише за умови, що він виражений в якій-небудь об'єктивній формі, безпосередньо пов'язаній з можливістю його відтворення. Думки і образи автора, що існують лише у формі творчого задуму, не можуть бути сприйняті іншими людьми і, отже, не існує і практичної потреби в їх правовій охороні. Твір повинен існувати в формі, яка відокремлена від особистості автора і набула самостійного буття. При цьому для визнання твору об'єктом авторського права не вимагається завершеності роботи. Закон рівною мірою охороняє як закінчені, так і незавершені твори, зокрема ескізи, плани та їх проміжні результати, що використовуються авторами у процесі створення творів.

Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація, спеціальне оформлення твору або дотримання якої-небудь іншої формальності. Однак слід мати на увазі, шо на друкованих виданнях може проставлятися знак охорони авторського права, який складається з трьох елементів: латинської букви С в колі — ©; імені (найменування) володільця виключних авторських прав; року першого опублікування твору. Правовою охороною рівною мірою будуть користуватися як твори, на яких проставлено знак охорони, так і твори без такого знака. Основною метою забезпечення твору даним знаком є інформування третіх осіб про те, що цей твір охороняється. Таким чином, спрощується процес доведення провини порушника, якщо подібне порушення сталося. Аналогічне значення має також реєстрація прав автора на твір. Реєстрація здійснюється лише за бажанням правовласника, їй не надають ніякого правоутворювального значення, але факт реєстрації може відіграти корисну роль у разі розв'язання спору про авторство на твір або його незаконне використання.

В англійі ня копій),: може викої топлення гг ни, скульп' використої кладено фа кладу, праї тися лише примірник від автора.

 

ГЛАВА З

Винятковії  природа і види авторського права

 

 

 

1. Виняткова  природа авторською права

В англійській мові існує  термін «копірайт» (буквально —  право на виготовлення копій), що означає дію, яка відносно літературних або інших художніх творів може виконуватися тільки самим автором або з його дозволу. Йдеться про виготовлення примірників літературного або іншого твору, наприклад книжки, картини, скульптури, фотографії чи кінофільму. Але в законодавстві більшості країн використовується словосполучення «авторське право». В основу цього терміна закладено факт надання автору певних повноважень відносно його твору. Для прикладу, право перешкодити його спотвореному відтворенню, яке може здійснюватися лише самим автором. Тоді як інші права, наприклад, право на виготовлення примірників, можуть здійснюватися третіми особами, які отримали на це ліцензію від автора.

Охороні підлягають форми  вираження ідей автора, а не самі ідеї. Так, якщо автор публікує у формі журнальної статті стислий виклад своїх ідей про те, як побудувати радіоприймач, ніхто не може перешкодити третій стороні використати ці ідеї для створення такого приймача; однак авторське право захистить автора від відтворення примірників його статті без його дозволу. Що стосується самого винаходу, то на нього не поширюється охорона відповідно до авторського права, але він може бути захищений на інших підставах, наприклад, в контексті промислової власності. Головним є те, що ідеї не охороняються авторським правом.

Остаточна фіксація твору  в матеріальній формі (рукопис, друкарський  відбиток, фотографія, звуко- або відеозапис, скульптура, архітектура, живопис, відтворення в графічній формі тощо) не обов'язкова для виникнення його як передумови для охорони. Однак деякі країни, в основному з англ о-американською юридичною системою, вимагають тієї або іншої фіксації твору до того, як йому буде надана охорона, роблячи це з міркувань використання такої форми як доказ у разі позову.

Авторське право загалом, а також усі права авторів, що включаються до нього, є винятковими. Власник виняткового права на твір може його здійснювати відповідно до законодавства, причому придбання аналогічних прав на той же твір якою-небудь іншою особою виключається. Ніяка інша особа, крім власника таких прав, не може використати твір, не маючи на те дозволу, за винятком випадків, обумовлених законом. Ліцензії, що видаються правовласником на використання твору, можуть також включати виняткові права, якщо це обумовлено або передбачено законом.

Винятковий характер авторських прав полягає не у визнанні 'їх невіддільності від особистості  автора, а у визнанні того, що тільки сам володілець авторського