Екзамен з демократії

 Загальна характеристика Української держави за Основним Законом 1996 року.

 Розділ перший Конституції України закріплює основи конституційного ладу України. До них належать такі положення (конституційні характеристики): положення про Україну як державу суверенну; положення про Україну як державу демократичну з республіканською формою правління, державу, в якій людина, її честь і гідність, життя і здоров’я, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; положення про Україну як державу правову та державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права; положення про Україну як державу соціальну; положення про Україну як державу, в якій державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; положення про Україну як державу, в якій визнається і гарантується місцеве самоврядування; положення про Україну як державу, в якій суспільне життя ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

 Вищеперераховані конституційні положення, які безпосередньо визначені як засади конституційного ладу України. Однак це далеко не вичерпний перелік основних засад конституційного ладу України. При детальному розгляді положень Основного Закону помітні ще декілька важливих конституційних характеристик сучасної Української держави на рівні засад її конституційного ладу. До них без будь-яких застережень, наприклад, можна віднести наступні положення: положення про Україну як державу національну та положення про Україну як державу світську.

 Розділ ІІ Конституції України закріплює конституційні права та свободи людини і громадянина в Україні. Серед особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України 1996 року, знаходимо: право на життя (ст. 27 Конституції України); право на повагу своєї гідності (ст. 28 Конституції України): право на особисту свободу і недоторканність (ст. 29 Конституції України); право на таємницю особистого життя (ст.ст. 31, 32, 51, 52 Конституції України); право на недоторканність житла (ст. 30 Конституції України); свобода світогляду і віросповідування (ст. 35 Конституції України); свобода пересування та право вільного вибору місця проживання (ст. 33 Конституції України); право знати свої права (ст. 59 Конституції України); право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (ст. 56 Конституції України); право на судовий захист своїх прав (ст. 55 Конституції України); право на правову допомогу (ст. 56 Конституції України); свобода від зобов’язання виконувати явно злочинні розпорядження і накази (ст. 60 Конституції України).

 Палітра політичних прав і свобод громадян України представлена наступним: право на участь в управлінні державою (ст. 38 Конституції України); право на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39 Конституції України); право на об’єднання в політичні партії та громадські організації (ст.ст. 36, 37 Конституції України); свобода думки і слова (ст. 34 Конституції України); право на індивідуальні та колективні скарги (ст. 40 Конституції України).

 Соціально-економічні права і свободи включають в себе: право на працю (ст. 43 Конституції України); право на відпочинок (ст. 45 Конституції України); право на страйк (ст. 43 Конституції України); право на власність (ст. 41 Конституції України); право на підприємницьку діяльність (ст. 42 Конституції України); право на охорону здоров’я (ст. 49 Конституції України); право на соціальний захист (ст. 46 Конституції України); право на житло (ст. 47 Конституції України); право на освіту (ст. 53 Конституції України); свободу літературної, художньої, технічної та наукової діяльності (ст. 54 Конституції України); право на достатній життєвий рівень (ст. 48 Конституції України); право на безпечне довкілля (ст. 50 Конституції України)/

 Наступні розділи Конституції України визначають засади виборчої системи держави, порядок формування та повноваження парламенту, уряду, глави держави – Президента України, а також територіальний устрій держави, статус органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування тощо.

 Так, за конституційними положеннями, Україна визначена як президентсько-парламентська республіка, в якій главою держави є Президент України. Президентом України обирається громадянин України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на п'ять років. Вимоги до кандидата в Президенти України: громадянство України; вік – не молодше 35 років; наявність права голосу; проживання протягом 10 останніх років на території Україні; володіння державною мовою.

 Верховна Рада України є однопалатним парламентом, конституційний склад якого – 450 народних депутатів України. Парламент обирається громадянами України за змішаною мажоритарно-пропорційною системою: 225 народних депутатів обираються від одномандатних виборчих округів; інші 225 народних депутатів обираються за пропорційною системою (від політичних партій). Термін повноважень Верховної Ради України – 4 роки.

 Уряд України – Кабінет Міністрів – очолює Прем'єр-міністр, якого призначає Президент України за згодою парламенту. Інших членів Уряду призначає Президент України за поданням Прем'єр-міністра. Органами державної виконавчої влади на місцях є місцеві державні адміністрації; сільські, селищні, міські, районні та обласні ради – органи місцевого самоврядування.

 Юридичні властивості Конституції України 1996 року.

 Чинній Конституції України притаманні тією чи іншою мірою майже всі загальновідомі юридичні властивості конституції. Так, вона є Основним Законом держави, тобто це документ, який повинен виступати основою (фундаментом) національного законодавства. Більшість конституційних норм закладають основу (ґрунт) для прийняття відповідних законів і підзаконних нормативно-правових актів. Наприклад: статті 69-73 Конституції України виступають основою для законодавства про референдуми в Україні; група статей від 147 до 153 – для законодавства про конституційну юстицію, перш за все – про Конституційний Суд України і т.д.

 Конституція України – це закон, що має вищу юридичну силу, тобто всі інші нормативно-правові акти повинні відповідати положенням Конституції. Жоден нормативно-правовий акт держави не може суперечити Конституції. Про це прямо говориться в ст. 8 Основного Закону України: “В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй /.../”.

 У випадку появи будь-якого нормативно-правового акта, положення якого не відповідають Конституції України, даний акт повинен бути відмінений. Якщо це, наприклад, закон чи будь-який інший акт Верховної Ради України, а також акти Президента України, відміну дії цього акта має вчинити Конституційний Суд України.

 Конституція України як нормативний акт має підвищений ступінь стабільності в порівнянні з іншими нормативно-правовими актами. Останнє забезпечується як особливим порядком внесення змін до Конституції України, так і наявністю системи її правової охорони.

44.

Засоби масової інформації (ЗМІ), мас медіа (Mass media) — преса (газети, журнали, книги), радіо, телебачення, інтернет, кінематограф, звукозаписи та відеозаписи, відеотекст, телетекст, рекламні щити та панелі, домашні відеоцентри, що поєднують телевізійні, телефонні, комп'ютерні та інші лінії зв'язку. Всім цим засобам притаманні якості, що їх об'єднують — звернення до масової аудиторії, доступність багатьом людям, корпоративний зміст виробництва і розповсюдження інформації. Термін мас медіа застосовується також до організацій, які контролюють ці технології, наприклад, телевізійних каналів або видавництв.[1][2]

В Україні діяльність ЗМІ регулюється законами «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про інформацію», «Про рекламу», «Про телебачення та радіомовлення» та низкою інших. Разом із тим, в Україні діє чинний Закон Союзу Радянських Соціалістичних Республік «Про пресу та інші засоби масової інформації» від 01.08.1990 року (див. документ ВР України № v15552400-90, v15552400-90), в якому зазначено, що під ЗМІ розуміються — газети, журнали, теле — і радіопрограми… Про інтернет-видання взагалі мова не йдеться.

Громадські медіа, часто пов'язані з «громадськими комунікаціями» та можуть приймати різні форми, можуть стосуватись різних груп людей та бути пов'язані з великою кількістю різних напрямків. Разом із тим, громадські медіа являють собою засіб для створення дискусії та залучення звичайних громадян, що об'єднані певними цілями. Головна риса громадських медіа полягає в тому, що вони не залежать від комерційних тенденцій та популярних тем для обговорення. Це дозволяє створювати різні моделі громадських медіа, які можуть пропонувати відкриту редакційну політику, або більш сфокусовану на залученні громадян.

З появою і поширенням мережі Інтернет з'явилися інтернет-ЗМІ. Вони швидко завоювали популярність, хоча їхня аудиторія поки що набагато менша, ніж «традиційних» (як їх стали називати) ЗМІ. Майже всі ЗМІ мають сайт и в Інтернеті, на багатьох з них публікуються регулярно оновлювана інформація: як правило, це інтернет-версії тих самих матеріалів, іноді вони виходять із затримкою, іноді до матеріалів та / або архівів доступ є платним. Звичайно, основні доходи інтернет-ЗМІ надходять також від реклами, хоча ЗМІ може бути і спонсорованим і як мовний орган будь-якої організації. Питання про те, наскільки рівноправні поняття ЗМІ та інтернет-ЗМІ, є предметом чисельних обговорень і судових позовів у всьому світі (див., наприклад: справу Терентьєва).

• Інтернет-ЗМІ в си