Поняття корпоративного права

Щодо сфери  суспільних відносин, котрі складають  предмет корпоративного права висловлювалися різні думки. Один із перших дослідників  корпоративних правовідносин –  Т.В. Кашаніна – визначає корпоративне право як систему норм, що встановлюються органами управління корпорації, що виражають волю її членів, обов’язкових для членів корпорації та охороняються силою корпоративного примусу, а у разі його недостатності – силою державного примусу⁶. Тобто сфера корпоративного права обмежується лише тими нормами, які створюються самими корпораціями. За такого підходу правові норми, тобто норми, встановлені державою, до корпоративного права не належать.

Окремі науковці включають до предмету корпоративного права відносини, пов’язані із діяльністю юридичних осіб⁷. Вважаю, що це недоцільно. Діяльність юридичних осіб – це багатоаспектне явище, яке не піддається визначенню якимись чіткими межами. Діяльність – це будь-яка форма активності. Вона може виявлятися у різних суспільних відносинах, а отже і регулюватися нормами різних галузей права. Тому відносини, пов’язані з діяльністю юридичної особи, взагалі недоречно відносити до якоїсь однієї галузі права, тим більше до корпоративного. Це призвело б до невиправданого розширення предмету правового регулювання і розмило б його межі.

На думку О.М. Вінник, корпоративні відносини –  це відносини, що виникають у процесі  створення, функціонування та припинення господарських товариств за участю безпосередніх (засновники, учасники, саме товариство, його органи) та опосередкованих  учасників (кредитори, споживачі, наймані працівники, облігаціонери товариства, територіальна громада, держава в особі уповноважених органів) і забезпечують збалансовану реалізацію інтересів зазначених осіб.

Вважаю, що недоцільно звужувати сферу регулювання  корпоративного права лише певними організаційно-правовими формами юридичних осіб, наприклад, господарськими товариствами або корпораціями. Це б призвело до неврегульованості аналогічних за своєю правовою суттю відносин за участю інших юридичних осіб. Принципова схожість відносин між учасниками і юридичними особами існує незалежно від їх виду. Разом з тим, для кожного виду юридичної особи існують певні особливості цих відносин. Тому справедливим буде твердження, що корпоративне право – це право юридичних осіб.

Оскільки немає єдності у розумінні предмету, не може бути й єдиного визначення поняття корпоративного права. На думку О.Р. Кібенко, корпоративне право - це комплексний міжгалузевий правовий інститут, норми якого регулюють приватно-правові і публічно-правові відносини, що складаються у зв’язку зі створенням, діяльністю та ліквідацією господарських товариств, в тому числі відносини внутрішньофірмового характеру⁸.

Н.С. Глусь вважає, що корпоративне право в об’єктивному значенні є сукупність правових норм, які регулюють і охороняють цивільні та інші відносини, що виникають між акціонером, учасником і самою корпорацією, а також між самими учасниками чи акціонерами з приводу реалізації їх права власності на акцію чи права власності на частку в статутному фонді корпорації⁹.

Обидва вченних не вважають корпоративне право галуззю права. Переважає  думка, що копоративне право –  це підгалузь цивільного права, тобто  його відносно самостійна частина.

На думку О.М. Вінник корпоративні відносини є різновидом господарських¹⁰.

Специфіка предмету корпоративного права, про яку йшлося вище, дозволяє дійти висновку, що корпоративне право - це галузь права, що регулює суспільні відносини, які виникають між учасниками, юридичними особами та їх органами у зв’язку зі створенням, управлінням та припиненням юридичних осіб.

 

Суб’єкти корпоративних правовідносин. Суб’єктами корпоративних правовідносин є учасники корпоративних відносин, зокрема:

1) юридична особа. Це – центральний суб’єкт корпоративних відносин, оскільки ці відносини виникають саме у зв’язку із юридичною особою. Більшість корпоративних правовідносин існують саме за участю юридичної особи;

2) учасники – тобто особи, які мають корпоративні права щодо певної юридичної особи. Поряд із терміном “учасник”, законодавство містить інші, близькі, але не тотожні за змістом поняття “засновники”, “члени”, “акціонери”, “вкладники”.

Засновники –  це особи, які прийняли рішення про  створення юридичної особи.

Члени – це поняття, найбільш наближене до поняття “учасник”. Воно застосовується для позначення учасників непіприємницьких товариств (наприклад, політичних партій, громадських організацій), виробничих кооперативів. Вважаю, що оскільки різниці між учасником і членом немає, законодавцеві слід було б уніфікувати термінологію і використовувати один термін – “учасник”.

Акціонер –  це власник акції, учасник акціонерного товариства.

Вкладник –  учасник командитного товариства, який несе обмежену відповідальність.

Учасниками можуть бути фізичні, юридичні особи, територіальні  громади, держава.

3) органи управління юридичних осіб. Це специфічні учасники корпоративних відносин. Вони не мають цивільної правосуб’єктності, але закон надає їм певні права та передбачає обов’язки у сфері корпоративного управління. Назовні дії органів управління вважаються діями юридичної особи, однак у внутрішньокорпоративних відносинах кожен орган має свій правовий статус;

4) органи державного управління (Державна комісія з цінних  паперів та фондового ринку,  Антимонопольний комітет України,  Фонд державного майна, місцеві  державні адміністрації та ін.). Ці органи, як правило, не є безпосередніми учасниками корпоративних правовідносин, але вони здійснюють контроль за дотриманням корпоративного законодавства або управління державними  корпоративними правами.

 

Назва галузі. Досі ми застосовували термін “корпоративне право” до усіх наведених відносин. Однак поряд із цією назвою галузі зустрічаються інші: “кооперативне право”, “акціонерне право”, “право господарських товариств”. Чому ж, власне, “корпоративне” право?

Напевно, жоден  з термінів не є точним. Усі вони мають один спільний недолік: походять від якоїсь однієї організаційно-правової форми (виду) юридичної особи: корпорація, кооператив, акціонерне товариство, господарське товариство. При вузькому тлумаченні це дозволяє зробити висновок, що галузь стосується лише певного виду юридичних осіб, а це не відповідає дійсності.  

Термін “корпоративне  право” походить від терміну “корпорація”. Останній, в свою чергу, означає об’єднання осіб. Отже, корпоративне право –  це право, що регулює відносини щодо об’єднання осіб. Однак як бути з тими юридичними особами, які не є об’єднаннями (наприклад, унітарними підприємствами)? Аналогічні зауваження можуть бути і до “кооперативного права”, адже “кооперація” і “корпорація” – це об’єднання.

З огляду на викладене, вважаю, що найбільш вдалим був би термін “право юридичних осіб”. Така назва підкреслює, що предметом галузі є відносини щодо юридичної особи. Однак у науковому світі цей термін малопоширений. Натомість термін “корпоративне право” застосовується широко і вже претендує на загальне визнання.

 

Взаємодія з іншими галузями права. Корпоративне право існує в тісному взаємозв’язку з іншими галузями права. Щоб переконатися в цьому достатньо подивитися лише на зміст цієї книги. Однак не усі галузі рівною мірою стосуються корпоративних відносин. Найбільш близькими є цивільне та адміністративне право.

Цивільне право є джерелом, з  якого виникло корпоративне право. Це, так би мовити “материнська”, базова галузь. Корпоративне право – це наслідок розвитку цивільно-правового інституту юридичної особи. Тому взаємозв’язок цивільного і корпоративного права є найбільший. Цивільне право визначає поняття юридичної особи, її систему та правовий статус, умови виникнення (створення) та припинення. Усі ці відносини є цивільно-правовими. Однак ми їх включаємо до корпоративного права з огляду на предметну пов’язаність з юридичною особою, яка, безперечно, є центральною категорією корпоративного права.

Адміністративне право регулює  публічно-правові аспекти “життя”  юридичних осіб: їх державну реєстрацію, економічну концентрацію, реєстрацію емісії цінних паперів та діяльність на ринку цінних паперів, відповідальність посадових осіб тощо.

Трудове право частково регулює  працю учасників товариств, контрактну форму роботи керівників виконавчих органів, участь трудових колективів у процесі прийняття корпоративних рішень.

Фінансове право  регулює особливості формування статутного капіталу юридичної особи, бухгалтерський облік його майна  та господарських операцій, оподаткування  операцій з корпоративними правами тощо.

Кримінальне право  встановлює відповідальність за злочини, так чи інакше пов’язані із використанням  юридичної особи, наприклад за фіктивне підприємництво, фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства, незаконні  дії у разі банкрутства, порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів, виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів, незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару.

 

Система корпоративного права традиційно може складатися із Загальної і Особливої частини. До Загальної частини слід віднести інститути та норми права, котрі визначають загальні для усіх видів юридичних осіб положення:

• поняття та  види юридичних осіб;
• правоздатність та дієздатність юридичної особи;
• створення юридичної особи;
• припинення юридичної особи;
• поняття та зміст корпоративних прав;
• правовий режим майна юридичної особи;
• загальні засади корпоративного управління.

До Особливої частини  слід було б включити норми, що стосуються окремих видів (організаційно-правових форм) юридичної особи: господарських товариств, виробничих кооперативів, установ, непідприємницьких товариств, публічних юридичних осіб тощо.

 

Джерела корпоративного права. Основними джерелами корпоративного права України є нормативні акти:

• закони: Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, закони України від 19 вересня 1991 р. “Про господарські товариства”; від 15 травня 2003 р. “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”;
• підзаконні нормативні акти: постанови Кабінету Міністрів України, накази Фонду державного майна України, рішення Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку; 
• акти органів місцевого самоврядування.

Діяльність юридичної особи регулюється не лише правом, але й тими правилами поведінки, які встановлює для себе сама організація. Таке регулювання називається корпоративним. Воно здійснюється шляхом встановлення, зміни або скасування корпоративних норм, тобто обов’язкових до виконання корпоративних рішень.

Корпоративні норми – це  вид соціальних норм, які встановлюються органами юридичної особи і поширюються  на суб’єктів корпоративних відносин.

Ознаки корпоративних  норм:

1) різновид локальної  норми;

2) встановлюються, змінюються і припиняються органами управління юридичної особи;

3) регулюють корпоративні відносини;

4) обов’язкові для  виконання суб’єктами корпоративних  відносин;

5) за змістом не  можуть суперечити законодавству  України та корпоративним нормам  вищого рівня; 

6)  закріплюються в  корпоративних актах.

Структурно корпоративна норма, так само як і правова норма, складається з диспозиції, гіпотези і санкції.

Корпоративні норми  можуть бути класифіковані за різними  критеріями:

1) за строком дії: 

• постійні – встановлюються безстроково і діють до їх скасування;
• тимчасові – встановлюються на певний строк.

2) за органом:

• норми, встановлені вищим органом юридичної особи;
• норми, встановлені виконавчим органом;
• норми, встановлені наглядовим (контрольним) органом.

3) за колом осіб:

• норми, які поширюються на всіх суб’єктів корпоративних відносин;
• норми, які поширюються на певну групу суб’єктів: учасників, правління, працівників;
• норми, які поширюються лише на одного суб’єкта (наприклад, лише на голову правління).

4) за юридичною силою:

• норми, які мають вищу юридичну силу;
• норми, які мають нижчу юридичну силу.

5) за джерелом закріплення:

• норми, що закріплені в установчих документах;
• норми, що закріплені в рішеннях органів управління.

6) за формою закріплення:

• письмові;
• усні.