Право на чужі речі

Стосовно «вторинних»  способів встановлення суперфіцію (передачі суперфіцію суперфіціарієм іншим особам), то поміж них варто назвати  договір та спадкування після суперфіцію.

Суперфіцій припинявся з багатьох підстав: загальні способи  припинення - загибель предмета права, вилучення її з цивільного(як приватного, так і публічного) обігу, смерть суперфіціарія за відсутності спадкоємців. Існували також спеціальні підстави припинення суперфіцію: співпадіння суперфіціарія  і власника в одній особі; відмова суперфіціарія від свого права.

 Суперфіціарій, як і власник, може визначити фактичну або юридичну долю речі. Наприклад, він може передати своє право іншим особам, уклавши відповідний договір чи склавши заповіт .

Стосовно договорів, то їхній спектр доволі широкий. Існував  donates mortis causa – дарування на випадок смерті. Але також були можливі і договори inter vivos – між живими.

Повнота прав суперфіціарія  щодо розпорядження своїм правом і подібність їх до правомочності власника свідчить те, що він може обтяжувати ділянку сервітутами, які зберігають чинність, доки існує сам суперфіцій.

Слід виділити, що для  захисту свого права суперфіціарій  міг користуватися actio in rem, подібний до такого, який може подати власник. У даному випадку такий позов називається actio de superficie. Захист здійснюється за допомогою прийому actio utilis або як його ще називають – actio ad exemplum, сутність якого полягало в тому, що в кожному новому випадку претор, коли вважає це за необхідне, поширює на нові відносини аналогічну формулу, що вже застосовувалася, або дає досконалішу формулу, порівняно з її  колишнім призначенням для цивільного або преторського позову.

Суперфіціарій міг витребувати своє майно з чужого незаконного володіння за допомогою actio Publiciana in rem utilis¹⁶.

Проти власника суперфіціарій  подати речовий позов не міг, але  сам проти позову власника про  витребування земельної ділянки  з будівлями мав exceptio in factum, тобто забезпечену преторським захистом можливість заперечувати позовні вимоги, посилаючись на те, що звів будівлю і користується нею  разом із даною ділянкою на підставі суперфіцію.

Варто зазначити, що суперфіціарій  міг захистити своє право не лише в разі позбавлення його предмета суперфіцію, але й тоді, коли виникали проблеми щодо користування ним.

Якщо суперфіцій належав  кільком особам, то вони могли вирішувати суперечки між собою щодо нього  способом actio communi dividundo utilis – позову, аналогічного тому, який могли подати співвласники для поділу спільної власності.

Отже, можна підвести підсумок, що суперфіціарій, загалом, мав ті самі права, що і власник речі. До змісту суперфіцію входили повноваження: користування, розпорядження, отримання плодів і доходів та захисту своїх прав.

Але разом з тим,  суперфіціарій  мав певні обов’язки, які в дечому співпадали з тими обтяженнями, що могли бути покладені й на власника (обов’язок не порушувати у процесі користування річчю права інших уповноважених осіб, обов’язок нести витрати з утримання речі).¹⁷

Варто відзначити, що обов’язки  суперфіціарія полягали в наступному:

він мав нести державні повинності; сплачував власнику земельної ділянки орендну платню за користування майном; забудовник зобов’язувався звести будівлю на ділянці у строк, зумовлений сторонами; якщо суперфіціарій знаходив на ділянці скарб, він мав віддати його власнику землі.

Деякі з обов’язків суперфіціарія  були специфічними і свідчили про  його похідний характер від права власності. До таких обов’язків належав обов’язок вносити власнику платню за користування суперфіцієм solarim або pensio.

Потрібно відзначити, що плата за суперфіцій могла бути внесена  як за один раз, так і виконана у  вигляді щорічних платежів. Крім того, не виключена була ситуація, коли суперфіцій встановлювався без обтяжень для суперфіціарія - наприклад, заповітом власника земельної ділянки.

Але при відчуженні права  суперфіцій не зв’язаний обов’язками, як емфітевта. Так, на відміну від останнього, він не повинен повідомляти власника про намір провести відчуження ділянки, яке у випадку емфітевзису встановлено для того, щоб власник протягом двох місяців міг скористатися правом переважної купівлі. Не повинен він також сплачувати при відчуженні ділянки два відсотки покупної ціни на користь власника, як це встановлено для емфітевзису.¹⁸

4. Рецепція емфітевзису і суперфіцію  в сучасному праві України

За словами Харитонова: «Рецепцію римського приватного права визначають як його відродження, сприйняття духу і головних засад та основних положень тією чи іншою цивілізацією на певному етапі її розвитку».

Рецепція римського приватного права, яка охопила практично  всю Європу називається прямою рецепцією римського права. Але виділяють ще опосередковану (похідну) рецепцію, яка базується на запозичені римських правових ідей та рішень не безпосередньо з першоджерел, а з тих правових систем, де рецепція відбулась раніше¹⁹.

Варто зазначити, що вплив римського приватного права на українське право простежується впродовж усього історичного процесу становлення та розвитку Української держави, про що, власне, свідчить рецепція положень римського приватного права у джерелах права України та у її сучасному праві. Адже у Цивільний Кодекс 2003 р. (набув чинності з 1 січня 2004 р.) були включені норми, що закріплюють право користуватись чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та забудови (суперфіцій).

Рецепція емфітевзису  і суперфіцію сприяла вирішенню  політичних, соціально-економічних та юридичних питань. Україна ставить за мету вступ до Європейського Союзу, а євроінтеграція передбачає гармонізацію законодавства України  із законодавством ЄС, а невід’ємними елементами правових систем деяких країн – членів ЄС (Нідерланди, Франція) є емфітевзис та суперфіцій. Соціально-економічний блок проблем пов'язаний з тим, що велика кількість осіб, які одержали землю у власність, не мають змоги її обробляти через вік, нестачу знань, досвіду, техніки, добрив, тощо. Крім того, серед осіб, які займаються обробітком землі, тільки невелика частина здатна забезпечити ефективне використання цих земель відповідно до їх цільового призначення. У зв’язку з цим постає проблема пошуку оптимальних форм господарювання на землі, які стануть на заваді виведення земель з господарського обороту та зниженню ефективності їх використання²⁰.

Якщо проаналізувати джерела  права України, можна дійти висновку про наявність опосередкованої  рецепції норм римського права щодо емфітевзису в джерелах права України, які регулювали вотчинне володіння, чиншове право, спадкове оброчне утримання, та довгострокову спадкову оренду землі. Виходячи з поняття довгострокового спадкового відчужуваного права користуватися чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, його мети, змісту прав та обов’язків сторін договору, підстав виникнення і припинення, можна з впевненістю стверджувати, що в Цивільному Кодексі України 2003 р. вперше має місце пряма рецепція норм римського приватного права, що регулюють емфітевзис²¹.

Відповідно до Глави 33 Цивільного кодексу України право користуватися чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевт).

Що стосується терміну, то договір про надання права  користуватися чужою земельною  може бути укладений на певний строк  або бути безстроковим. Строк договору встановлюється за домовленістю сторін і вказується у договорі.

Власник, при передачі права  користування своєю земельною ділянкою , має право вимагати відповідної  плати. ЇЇ розмір, форма, умови, порядок  та строки встановлюються безпосередньо  у договорі. Так як законом не встановлено, що така оплата має бути тільки в грошовій формі, то сторони можуть домовитися про оплату у будь-якій формі, не забороненій чинним законодавством (натуральній, відробітковій, надання послуг). Також договором може бути встановлена і змішана форма оплати – частина виплачується грошима, а частина натурою.

Законом не визначено чіткого  порядку та строків оплати за користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб за договором емфітевзису. Тобто сторони мають право передбачити в договорі порядок та строки виплати на свій розсуд: оплата може здійснюватись одноразово за весь термін використання землі. Земельна ділянка,що передбачається емфітевту, повинна використовуватися виключно для сільськогосподарського виробництва. Ще одним важливим моментом є те, що договір емфітевзису має містити перелік видів сільськогосподарського виробництва, який дозволяється здійснювати емфітевті. Емфітевзис є майновим правом, а тому воно має свою вартість і може відчужуватися емфітевтом, якщо інше не передбачено договором. Вартість такого права визначається на підставі експертної оцінки, яку здійснюють суб’єкти господарської діяльності,  які мають відповідну ліцензію на проведення оціночних робіт. 

Договір емфітевзису має  бути обов’язково зареєстрованим в  органах державної реєстрації –  Центр земельного державного кадастру при Держкомземі України та його органи на місцях²².  

Одночасно з емфітевзисом в Цивільному кодексі було закріплено й суперфіцій (глава 34, статті 413-417). Укладається нотаріально посвідчена угода – договір на встановлення суперфіцію. Учасників також двоє – власник та суперфіціарій , а замість емфітевтичного права набувається суперфіціарне право. Взагалі, предмет договору, умови, права та обов’язки сторін, причини припинення суперфіцію тотожні до емфітевзису. Але є і відмінності, бо капітальна споруда – все ж таки не врожай пшениці. Договір про встановлення суперфіцію може бути укладений на певний і невизначений строки²³.

Мінімальний та максимальний  строки суперфіцію в Цивільному кодексі не визначено, вони підлягають встановленню сторонами та фіксуються у договорі.

Стосовно об’єктів, які можна  зводити на чужій землі, то тут  дуже широкий вибір: промислові, побутові, соціально-культурні, житлові та інші споруди. Якщо на ділянці зведено промислові об’єкти, угодою може бути передбачено право власника на отримання частки доходу суперфіціарія. Стосовно наслідків припинення дії суперфіцію відносно подальшої долі зведених споруд, то сторони мають спільно вирішити, що з ними робити: знести, продати будівлі або ділянку. Якщо знесення споруди забороняється законом ( житлові будинки, пам’ятки історії та культури )  чи є недоцільним, бо вартість забудови перевищує вартість самої ділянки, сторони звертаються до суду. За його рішенням можливий або викуп (власником прав суперфіціарія чи навпаки), або продовженням дії суперфіцію на новий термін²⁴.

Донедавна на законодавчому рівні  не були визначені ні особливості, ні процедура встановлення суперфіцію на землі комунальної та державної  власності. Так право користування земельною та ділянкою державної та комунальної власності для забудови (суперфіцій ) не може бути відчужене землекористувачем будь-яким третім особам, внесене до статутного фонду, передане в заставу. Крім того, право користування земельною ділянкою державної та комунальної власності під забудову може бути отримано виключно на конкурентній основі. Така законодавча регламентація попереджає зловживанням інститутом суперфіцію.²⁵

Висновки

З проголошення незалежності Україна стала на шлях ринкової економіки. Вона проголосила свободу підприємництва, рівність усіх форм власності, що зумовило розвиток підприємницької діяльності і в свою чергу визначило потяг до вивчення цивільного законодавства, цивільного права, оскільки  всі суспільні відносини, пов'язані з набуттям, користуванням і розпорядженням майном, регулюються саме цивільним правом. Право стало класичним юридичним виразом життєвих умов і конфліктів суспільства, в якому панує приватна власність.

На підставі порівняльного  аналізу норм римського приватного та сучасного цивільного права України виявлено моменти рецепції положень стародавньої римської правової системи з регламентації речово-правових обмежень права приватної власності, віднайдено сутність, встановлено первинний зміст відроджених у Цивільному кодексі України категорій речових прав. Рецепція емфітевзису і суперфіцію сприяла вирішенню політичних, соціально-економічних та юридичних проблем.

Загальна спрямованість курсової роботи надала змогу сформулювати й  обґрунтувати ряд наступних положень, висновків та пропозицій:

1. Визначено поняття  речового права на чужі речі, яке спрямоване на задоволення інтересів управомоченої особи шляхом безпосереднього впливу на майно, забезпеченим абсолютним захистом.
2. Доведено, що сучасні  речові права на чужі речі у первісному стані відтворює відповідну класифікацію римського приватного права та обґрунтовано, що їх елементи в системі цивільного права України займають важливе місце.
3. На основі аналізу історичного матеріалу розвинуто висновок про права та обов’язки суб’єктів суперфіцію та емфітевзису. Проведено аналіз їх сучасного етапу розвитку.
4. На основі аналізу сучасного законодавства України було вказано на їх недоліки.
5. Розглянуто питання стосовно імплементації суперфіцію та емфітевзису в Земельний кодекс України.
6. Доведено, що за умов додержання викладених законів, які ще далеко не бездоганні,  а також обґрунтованого волевиявлення повноважного органу влади чи самоуправління використання договорів суперфіцію та емфітевзису має право на існування.
7. Доведено, що було вирішено важливі питання, правового статусу особи, зокрема в частині майнових прав, відповідність їх до міжнародних стандартів.