Операції комерційних банків з цінними паперами

Важливим моментом у діяльності банків на ринку цінних паперів є  контроль (зовнішній і внутрішній) за використанням конфіденційної інформації співробітниками банків, тому що виникає конфлікт інтересів між банком, який має власний портфель цінних паперів, і його клієнтами, яким він надає послуги на фондовому ринку, та між окремими підрозділами банку (наприклад, інвестиційним і кредитним). З метою гарантування безпеки банку і додержання інтересів клієнтів, необхідно дотримуватися «концепції китайської стіни», суть якої полягає у розмежуванні потоків конфіденційної інформації всередині банку, в організаційному відособленні окремих підрозділів, що забезпечують діяльність банків на фінансовому ринку.

Діяльність банків на ринку цінних паперів передбачає вироблення відповідної  політики як важливої складової загальної  політики банку з управління активами і пасивами. З метою узгодженості функціонування окремих підрозділів банки створюють координаційний орган — Комітет з питань управління активами і пасивами (КУАП). Основні завдання Комітету:

формування для управління активами і пасивами банку стратегії, яка  спрямована на забезпечення стійкої ліквідності, мінімізації ризиків і максимізації доходу;

розроблення бюджету і стратегічного  плану банку;

координація оперативного інвестування надлишкових ресурсів і знаходження  додаткових ресурсів для розширення кредитно-інвестиційної діяльності і поповнення ліквідності у разі відпливу коштів з банку;

визначення цінової політики банку, як за депозитно-кредитними, так і  за емісійно-інвестиційними та посередницькими  операціями;

аналіз ризиків, притаманних банківській  діяльності, і хеджування цих ризиків.

Для розрахункового обслуговування угод, які укладені на організованих біржових та позабіржових ринках цінних паперів, в Україні згідно з чинним законодавством можуть створюватись спеціалізовані розрахункові (клірингові) банки. Положення НБУ, яке регламентує діяльність цих банків, забороняє їм здійснювати такі операції:

проведення ризикованих активних операцій з коштами клієнтів;

залучення міжбанківських кредитів для  проведення власних активних операцій;

видачу гарантій та поручительств (за деякими винятками).

Крім того, НБУ встановлює для  розрахункових банків спеціальні вищі, ніж для універсальних комерційних  банків, — граничні значення економічних  нормативів, що регламентують адекватність капіталу банку, ліквідну позицію, кредитний  ризик і ризик інвестування.

1.3 Суть,значення та структура ринку цінних паперів у комерційних банках

Для розвитку економіки  необхідна постійна мобілізація, розподіл і

перерозподіл  фінансових ресурсів. У будь-якій країні, де економіка функціонує ефективно, цей процес здійснюється на ринку фінансових ресурсів. Однак ринок фінансових ресурсів це скоріше загальна назва цілої системи ринків, що зосереджує попит і пропозицію на різні за своїм характером платіжні засоби. Ринок фінансових ресурсів об’єднує чотири головні складові: грошовий ринок, кредитний ринок, валютний ринок та ринок цінних паперів. В свою чергу кожна з цих складових синтезує в собі групу ринкових відносин, що взаємопов’язані в рамках загальної системи. Розглянемо ринок цінних паперів більш детальніше. Ринок цінних паперів (РЦП) об’єднує частину кредитного ринку (зокрема ринок позичкових боргових інструментів, або ринок боргових зобов’язань) і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами цей ринок інтегрує операції щодо випуску та обігу боргових інструментів,інструментів власності, а також їх похідних. До боргових інструментів належать, передусім, облігації, векселі, сертифікати. До інструментів власності всі види акцій, а до їх похідних – опціони, ф’ючерси та інші аналогічні цінні папери.

 Отже, ринок інструментів позики, будучи елементом кредитного ринку, є сферою відносин, що стосується позичкового капіталу, в той час, як ринок інструментів власності стосується відносин щодо власного капіталу, тобто пайових внесків власників статутних фондах підприємств. Тому, якщо всі ці ринки розглядати концептуально, то можна стверджувати, що концепція ринку цінних паперів – поняття ширше, ніж концепція фондового ринку чи фондових цінних паперів, бо охоплює численні складові, а не лише акції і облігації та офіційний біржовий ринок. Тобто не можна розглядати питання щодо ринку цінних паперів і залишати поза увагою ринки грошових та кредитних ресурсів, іпотечних закладів, валюти, банківських акцептів, позичкових капіталів, євровалют, тощо [33, c.21].

Також ринок цінних паперів повинен включати три складові: попит, пропозицію і ціну. Попит формується підприємствами і організаціями, яким не вистачає власних коштів для фінансування інвестиційних програм, а також державою для покриття бюджетних витрат, що тимчасово не забезпечуються відповідними грошовими надходженнями. Основні пропозиції – заощадження населення, а в деяких випадках тимчасово вільні кошти підприємств і держави. Необхідна умова функціонування на ринку цінних паперів інституційних інвесторів, що здатні мобілізувати на тривалі строки великі суми грошових коштів, пропонуючи їх до вкладення в цінні папери. Ними можуть бути пенсійні, інвестиційні, ощадні фонди, страхові компанії, ряд інших спеціалізованих організацій. [33. с.20] Враховуючи різноманітність операцій на фондовому ринку та багатогранність функцій його учасників, практично можливо запровадити щодо них чітку і сталу класифікацію. Та все ж спробуємо зробити це за найтиповішими ознаками: характером економічної поведінки, різновидами діяльності, належністю до громадянства конкретної країни.

Учасники ринку  цінних паперів, з урахуванням їх економічної поведінки, поділяються на такі категорії: держава, населення, комерційні організації. У свою чергу комерційні організації поділяються на нефінансові і фінансові. До останніх належать комерційні банки, інвестиційні фонди, акціонерні товариства, страхові та брокерські компанії та інше. Суб’єктів фондового ринку поділяють також на професійних і непрофесійних його учасників. Професійні учасники працюють на ринку цінних паперів постійно і лише на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються у порядку, встановленому чинним законодавством. Учасників ринку цінних паперів поділяють також за ознаками громадянства. Громадяни України є національними учасниками (резидентами), іноземні громадяни — зарубіжними учасниками ринку (нерезидентами). Залежно від характеру операцій на ринку цінних паперів серед учасників торгів розрізняють кінцевих продавців, кінцевих покупців і посередників між ними. [37.с.36] Залежно від стадії та місця руху цінних паперів, цей ринок поділяється на первинний і вторинний, біржовий та позабіржовий. У своїй сукупності вони утворюють систему ринків позичкових капіталів. Первинний ринок — це ринок перших і наступних емісій (випусків) цінних паперів (шляхом відкритої чи закритої передоплати) на якому здійснюється їх початкове розміщення серед інвесторів.

Тобто рамки  первинного ринку фактично обмежуються  найпершим актом купівлі продажу того чи іншого цінного паперу. На цій стадії емітент передає майнові права на свою власність (чи частину власності) іншим особам, одержуючи натомість грошові кошти для інвестицій. Найважливіша особливість — повне розкриття інформації для потенційних інвесторів при умові емісії. Як правило, більшість цінних паперів (отже і майнові права, що в них виражені) згодом переходять від одного власника до іншого — продаж, інші операції, що залежать і в свою чергу впливають на кон’юнктуру ринку.  

Іншими словами, цінні папери надходять в обіг. Обіг цінних паперів — це прерогатива вторинного ринку. Отже, на вторинному ринку відбуваються операції з цінними паперами, випущеними раніше на первинному ринку. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінних паперів, тобто створення умов для найширшої торгівлі ними. Це в свою чергу, надає можливості власникові цінних паперів реалізувати їх у найкоротший строк при незначних варіаціях курсів та невисоких витратах на реалізацію. В Україні на вторинному ринку обертаються здебільшого цінні папери новостворених структур фінансової спрямованості, в основному банків. Це пов’язано з недосконалістю законодавства стосовно регулювання ринку цінних паперів, низькими темпами приватизації, відсутністю достатньої кількості високопрофесійних посередників, дається в знаки недосконалості систем зв’язку і комунікацій. Все це позбавляє цінних паперів ліквідності. На вторинному ринку формується також справжня ціна на різні види паперів під впливом поточної кон’юнктури. Торгівля цінними паперами може здійснюватись за двома напрямками: у формі організаційно оформленого і постійного функціонуючого обігу цінних паперів між банками, брокерськими та дилерськими фірмами, що утворюють позабіржовий ринок. Біржовий ринок нерозривно пов’язаний з поняттям фондова біржа, власне, ці терміни тотожні. Під ними обома розуміють ринок з найвищим рівнем організації (як правило вторинний), що максимально сприяє підвищенню реальних ринкових цін на фінансові вклади, які перебувають в обігу. Позабіржовий ринок охоплює операції з цінними паперами поза біржею. Він складається з обігу цінних паперів між банками і іншими структурами. У більшості випадків на цьому ринку відбувається первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не бажають чи з об’єктивних причин не можуть виставити свої активи на біржу.

Крім наведеної  класифікації ринку цінних паперів  можна диференціювати ще

за такими ознаками (за кожною ознакою ринок поділяється  на сегменти):

 

 ·за категоріями емітентів (ринок цінних паперів корпорацій, ринок

державних цінних паперів);

 

 ·за строками випуску (ринок цінних паперів без установленого строку

обігу, ринок  цінних паперів з установленими  строками обігу, ринок

безстрокових  цінних паперів тощо);

 

 ·за категоріями розповсюдження (інтернаціональний, національний,

регіональний);

 

 ·за видами цінних паперів (ринок акцій, в тому числі за їх видами;

облігацій, інші цінні папери).

 

Ринок цінних паперів  безумовно належить до особливих  сфер соціально-економічного життя країни. Тут переплітаються інтереси банків, акціонерних товариств, товаровиробників, посередницьких контор, власників вільних грошових коштів, акцій і приватизаційних сертифікатів. Їхні інтереси або збігаються, або вступають у суперечність. У цьому складному процесі значну роль має відігравати держава, бо саме вона повинна розробити і встановити такий механізм взаємодії учасників ринку цінних паперів, який дав би змогу максимально активізувати економічне життя суспільства з позитивними його результатами.

 

 

 

 

 

 

 

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ДЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ

 

Згідно з  чинним законодавством комерційні банки в Україні можуть поєднувати банківські, інвестиційні та страхові операції. Участь комерційних банків в інвестиційному процесі має як позитивні, так і негативні моменти.

До позитивних можна віднести наступні:

1. Допуск банків на фондовий ринок сприятиме конкуренції між його учасниками, що означає зменшення витрат емітентів та інвесторів.

2. Вкладення  банком коштів у цінні папери  диверсифікує його активи, що  підвищує стабільність банку,  а отже, і надійність збереження  коштів вкладників.

3. Взаємопроникнення  банківського та промислового  капіталу покращує потік інформації, посилює конкурентоздатність банків  та виробничого сектора. Володіючи  акціями підприємства, банки отримують  доступ до депозитів, а також  мають вплив на підприємство у поверненості кредитів.

Проте є ряд  негативних аспектів щодо участі комерційних  банків в інвестиційному бізнесі:

1. Операції з  цінними паперами є більш ризиковим  видом діяльності, ніж банківська  справа.

2. Збитки банків  від зміни курсової вартості цінних паперів або невдалого їх розміщення при емісії цінних паперів можуть зашкодити інтересам банків, дестабілізувати банківську систему.

3. Наявність  системи страхування депозитів  зменшує самосвідомість банкірів.

4. Поєднання  банківського та інвестиційного бізнесу здатне спричинити конфлікт інтересів між структурними підрозділами банку.

5. Занадто близькі  відносини банку та підприємства  внаслідок володіння банком пакетом  акцій можуть спричинити ситуацію, коли в разі погіршення фінансового  становища підприємства банк буде продовжувати його кредитування, щоб запобігти збиткам від зниження курсової вартості акцій.

Професійна  діяльність на ринку цінних паперів - це підприємницька діяльність з перерозподілу  фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів й організаційного, інформаційного, технічного та іншого обслуговування випуску обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом діяльності. Професійну діяльність на ринку цінних паперів здійснюють юридичні і фізичні особи тільки на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, встановленому чинним законодавством і нормативними документами Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку.

В Україні зараз  випускаються та перебувають в обігу  такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішньої республіканської і місцевої позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати та векселі.

Згідно з  чинним законодавством комерційні банки  можуть здійснювати операції з цінними  паперами у таких напрямах:

1. Як емітенти  цінних паперів (випуск акцій,  облігацій, ощадних і депозитних  сертифікатів, емісія банківських  векселів).

2. Як інвестори  (вкладання коштів банків у  цінні папери).

3. Як посередники, що  виконують операції з цінними  паперами в інтересах та за дорученням своїх клієнтів (брокерські операції, дилерські, довірчі, реєстраторські, депозитні, розрахунково-клірингові, консультаційні).

Діяльністю по випуску  цінних паперів визначається виконання  торговцями цінних паперів за дорученням від імені та за рахунок емітента обов'язків по організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому торговець може брати на себе зобов'язання викупити в емітента нереалізовані цінні папери.

Обігом цінних паперів  називають укладання та виконання угод щодо цінних паперів, яке не пов'язане з їх випуском.

Торгівля цінними паперами - це здійснення угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінними  паперами проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення  чи комісії за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність), або від свого імені і за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерські чи комерційні операції).