Суть та структура грошового ринку в Україні. Кредитна діяльність банків України

1) емісійні операції, які  передбачають випуск та розміщення  цінних паперів (як власних, так  і третіх осіб) серед інвесторів та посередників;

2) операції купівлі-продажу  цінних паперів на ринку з  доручення і а  за рахунок  клієнтів (брокерські операції);

3) операції  зберігання   й   управління   цінними   паперами   (операції депо);

4) операції надання кредиту під заставу цінних паперів.

Первинні резерви - це вкладення банку у високоліквідні активи, які можуть бути негайно використані як засіб платежу. До них належать кошти" на кореспондентському рахунку в центральному банку і на рахунках в інших банках, що забезпечують можливість безперебійної організації безготівкових розрахунків, а також залишки готівки в касі банку для готівкових платежів.

Групу вторинних резервів утворюють вкладення в активи, які можна перетворити на платіжні засоби з мінімальною затримкою, - це, як правило, інвестиції у короткострокові державні цінні папери або боргові зобов'язання інших банків, що дають невеликий дохід, але мають високий рівень ліквідності. Вторинні резерви, по суті, є джерелом поповнення коштів первинних резервів.

4. Система банківського кредитування

В умовах функціонування економіки нашої країни, коли йде процес становлення ринкових відносин, вирішальне значення має розвиток та удосконалення діяльності комерційних банків, проведення ними активних операцій.

Кредитні операції відносяться до групи активних операцій. Вони пов'язані з раціональним розміщенням банківських ресурсів. Головною метою проведення кредитних операцій залишається прибуток. Банк прагне його максимізації з урахуванням допустимого ступеня ризику. Від того наскільки добре банк реалізує свої кредитні функції в багатьох випадках залежить й економічне становище регіонів, які вони обслуговують, оскільки банківські кредити сприяють появі нових підприємств, збільшенню кількості робочих місць, сприяють забезпеченню їх економічної працездатності. Тому розуміння змісту кредитних операцій банку вкрай важливо, особливо для українських банків. Саме нашим, українським банкам надзвичайно важко вирішувати питання про кредитування, оскільки більшість підприємств та галузей економіки мають фінансові труднощі.

• Проблема кредитування та створення оптимального кредитного механізму не є новою. Її вивчанням займаються як вітчизняні (Л.Примостка, Шевченко Р.І., А.Мороз та інші) так і іноземні економісти (Дж.Сінкі, П.Роуз та інші) бо перед кожним банком на протязі його діяльності постають такі питання: куди направити кредити? Яким підприємствам їх надати? Як уникнути кредитного ризику?

Система банківського кредитування - це модель, що відповідає характеру ринкових відносин, тобто добі переходу від централізованих до децентралізованих методів кредитування економічних суб'єктів. Вона охоплює принципи, об'єкти та методи кредитування, механізми надання та погашення позик, а також банківський контроль у процесі кредитування.Сучасну систему кредитування побудовано на ліберальній основі: клієнт не змушений триматися якогось певного банку, а сам вибирає кредитну установу, послугами якої він хотів би скористатися; йому надано право відкривати позичкові рахунки не в одному, а в кількох банках. Лібералізація системи кредитування розширює можливості клієнта отримати кредит та створює умови для розвитку міжбанківської конкуренції. У свою чергу, комерційні банки, проводячи кредитну політику, виходять із необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів, вкладників та клієнтів з урахуванням загальнодержавних інтересів.

Сучасну систему кредитування побудовано на договірній основі, коли всі питання, що виникають з приводу кредитування, вирішуються безпосередньо між банком і позичальником. Згідно з договором кожна зі сторін бере на себе певні зобов'язання щодо виконання умов договору. За ринкових умов змінився характер кредитних договорів, активну роль стали виконувати обидва суб'єкти цих догорів на паритетних засадах у межах правового поля діяльності кредитора й позичальника.

Сучасну систему кредитування побудовано на комерційній основі. Комерційні банки здійснюють кредитні операції за рахунок власних і залучених коштів, тобто в межах наявних кредитних ресурсів. Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банку (фонди банку, нерозподілений прибуток), залишки на розрахункових та поточних валютних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, отримані від випуску цінних паперів. Установи банку мають право продавати (купувати) кредитні ресурси в банків інших систем за умови більшого зиску, але з дозволу вищого органу управління банком.

Важлива умова кредитування - це пріоритетність надання кредитів, яка визначається тільки ефективністю проектів (заходів) кредитування, мірою кредитного ризику та розміром очікуваного банком прибутку.

У процесі кредитування рекомендується віддавати перевагу позичальникам, які забезпечують своєчасне та повне виконання договірних зобов'язань і зберігають свої кошти на депозитах та інших рахунках в інвестиційному банку.

Обов'язковою умовою кредитування має бути використання власних коштів позичальника у фінансуванні комерційного контракту (цільової програми, технічного проекту). Отже, бажано, щоб позичальник і кредитор брали спільну участь у фінансуванні проекту чи контракту на паритетних засадах, хоч, як правило, банк бере на  себе більшу суму (у межах 70-90% вартості контракту чи проекту). Але жоден з виданих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банку, а загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

Чинна система кредитування залежить не тільки від ресурсів, а й від встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових та резервних фондів. Ці нормативи регламентують максимально допустимий обсяг залучених коштів, розмір резервних фондів, граничну суму видачі кредиту, що робить кредитний механізм залежним від ліквідності балансів комерційних банків.

5.Організація банківського кредитування  в Україні

Сучасна система кредитування в Україні базується на нових методах та формах кредитування. Нині принципово змінився підхід банків до організації кредитних відносин: відбувся перехід від пооб'єктного кредитування до кредитування суб'єкта, тобто кредитування юридичної або фізичної особи; до уніфікації методів кредитування клієнтів незалежно від їхнього галузевого підпорядкування та форм власності. Зараз кредити беруть участь у процесі приватизації державних організацій та управлінні державним боргом. Склалась система багатоваріантного кредитування, коли позичальники й банки, користуючись своїм правом, вибирають найбільш прийнятну для них форму: кредити, що постійно перебувають в обороті позичальника, або разові, що покривають тимчасовий розрив у платіжному обороті.

Водночас сучасна система кредитування не відмовляється і від традиційних загальних принципів, які гарантують повернення банківської позики. У світовій практиці й досі найбільш надійним уважають заставне право (в тім числі іпотека, застава, поручництва й гарантії, система страхування), яке дає змогу банкові мінімізувати кредитний ризик.

Принципи кредитування - це основні положення банківської системи, що визначають процес кредитування. До основних принципів кредитування, яких повинні дотримуватися як кредитори, так і позичальники, належать такі: цільовий принцип, строковий принцип, принципи обов'язкового повернення, оплачування та забезпечення кредиту.

6.Економічна сутність кредитного механізму комерційного банку

Категорія “кредит” як в теоретичному, так і практичному аспекті явище без сумніву цікаве. Слово “кредит” походить від латинського “сreditum”, що означає “позика”, “борг”. Деякі лінгвісти пов'язують його із “credos”, тобто “вірю”, „довіряю”. Отже, категорія кредиту так чи інакше розглядається економічною наукою, як відносини про надання позики однією особою іншій, що засновані на довірі та передбачають повернення наданої вартості у певний строк з сплатою ціни за користування. Таким чином, можна говорити, що кредитним відносинам притаманні такі базові ознаки:

• Феномен кредитування означає передачу вартості однією особою іншій у тимчасове користування на умовах повернення та платності;
• Економічною основою кредиту є тимчасово вільна від обігу мобілізована вартість, що здатна до відчуження та формування позичкового капіталу;
• Кредитні відносини передбачають наявність довіри, тобто передбачають вільний рух інформації між позичальником і кредитором.

Таким чином, кредит – це економічні відносини, що виникають між кредитором та позичальником з приводу передачі тимчасово вільних коштів на умовах їх повернення та сплати ціни за користування. Кредит є однією з основних форм руху позичкового капіталу.

Банківський кредит виступає однією з провідних форм кредитування як суб'єктів господарювання, так і населення.

Банківське кредитування здійснюється в межах параметрів, визначених кредитною політикою банку. Ці параметри знаходять своє відображення в бізнес-плані банку і включають:

1. пріоритетні напрямки кредитування;
2. обсяги кредитів;
3. структуру кредитного портфеля;
4. граничний розмір кредитів на одного позичальника;
5. методику оцінки фінансового стану тощо.

Процес банківського кредитування – це сукупність певних дій банку, пов’язаних із наданням і поверненням кредиту.

Для вирішення питання про надання кредиту позичальником надаються необхідні документи, склад яких залежить від характеру кредитної операції. Для різних груп клієнтів можуть розроблятися різні пакети документів. До складу пакета документів входять:

- нотаріально завірені  копії установчих документів, положень, реєстраційних посвідчень (свідоцтв), дозволів на право здійснення окремих видів підприємницької діяльності, документи, що посвідчують право власності на землю або право тимчасового користування земельною ділянкою, та інші документи, що підтверджують правомірність клієнта в одержанні кредиту;

- техніко-економічне обґрунтування  кредитованого заходу, що характеризує  рівень його ефективності, рентабельності  та окупності з розрахунками  очікуваних надходжень від реалізації  продукції (проведення робіт, надання  послуг), за рахунок яких передбачається погасити майбутній кредит;

- річний звіт, баланс  позичальника на дві останні  звітні дати з періодичними  статистичними звітами та звітами  про фінансові результати, декларації  про доходи, інша звітність і  матеріали для визначення кредитоспроможності позичальника, забезпеченості повернення кредитів, а при необхідності - висновки аудиторських організацій для підтвердження його фінансового стану;

- копії контрактів на  підтвердження кредитної операції  або договір про наміри, включаючи договори оренди приміщень, обладнання, а також інші документи, які супроводжують здійснення кредитного заходу;

- виписки із рахунків  позичальника, у разі якщо його  поточний рахунок відкрито в  іншому банку;

- перелік майна (майнових  прав), що пропонується в заставу, оригінали і належним чином завірені копії документів, що підтверджують право власності заставника на це майно (майнові права).

Позичальник подає банку копію картки зі зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпоряджатися рахунками в банку та підпису на платіжних та інших розрахункових документах, довідку податкової адміністрації про постановку на облік, довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками.

У разі необхідності банк може вимагати пред'явити інші документи і відомості, що підтверджують забезпеченість повернення кредиту та надійність фінансового стану позичальника.

Для позичальників, які мають постійні кредитні відносини з банком і хорошу репутацію, перелік документів може бути скорочений.

До укладення кредитного договору, на третьому етапі банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються банком на основі специфіки його кредитної діяльності.

Кожен банк удається до своїх методів оцінки кредитоспроможності позичальників, однак усі ці методи підпорядковані певній системі фінансових показників, які характеризують клієнта: обов'язковість у розрахунках за раніше одержані кредити, поточний фінансовий стан, здатність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел.

Рішення про надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймається колегіальне (Правлінням банку. Кредитним комітетом, і т. ін.) більшістю голосів і оформляється протоколом.

На підставі висновків служб банку (юридичної, СБ, та ін.) кредитний комітет приймає відповідне рішення, яким дає свою згоду на надання кредиту.

Цим завершується третій етап процедури отримання кредиту .

Відповідно до Положення «Про кредитування», кредитні договори укладаються тільки в письмовій формі.

Після укладення кредитного договору наступним етапом процедури отримання кредиту є надання кредиту позичальникові.

Видача кредиту проводиться в порядку, передбаченому в кредитному договорі.

У банківській практиці відомо два основних методи кредитування:

а) одноразова видача кредиту на конкретний термін, коли питання про надання позички щоразу вирішують індивідуально, з обов'язковим оформленням пакету документів, необхідних для одержання позички;

б) видача кредиту в міру виникнення потреби в ньому протягом заздалегідь обумовленого періоду. При цьому документи необхідні для видачі позики, оформлюють тільки один раз на початку кредитної угоди між банком і позичальником. Такі позички видають у межах заздалегідь Установленого банком ліміту кредитування, який вичерпується в міру того, як позичальник використовує позичку.

Забезпечення кредиту є одним з основних принципів кредитного механізму.

Під формою забезпечення повернення кредиту слід розуміти конкретне джерело погашення наявного боргу, юридичне оформлення права кредитора на його використання.

Кредити, що надаються банком, в основному забезпечуються заставою.

Предметом застави згідно Закону України «Про заставу» можуть бути:

- іпотека (земля, нерухоме  майно);

- товари в обороті або у переробці (сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція);

- заклад (рухоме майно, яке  може передаватись у володіння  банку):

- майнові права (право вимоги, яке належить позичальнику);

- цінні папери (купонні  листи на виплату процентів, дивідендів).

Таким чином, право на заставу - це спосіб забезпечення зобов'язань, при якому кредитор (в даному випадку банк) має право у разі неповернення позики клієнтом одержати перевагу щодо її погашення, виходячи з вартості заставного майна перед іншими кредиторами .