Сучасні проблеми та перспективи розвитку грошового ринку в Україні

МД =f (Y, P),

де Y - фізичний обсяг ВНП, Р - рівень цін.

При макроекономічному підході до аналізу попиту на гроші з'являється третій чинник - швидкість обігу грошей. Чим вища швидкість обігу грошей, тим меншим буде попит на гроші, і навпаки. Тобто вплив цього показника на попит обернено пропорційний. Оскільки швидкість обігу грошей формується під впливом багатьох чинників, то всі вони опосередковано теж впливають на попит на гроші. Проте прибічники такого підходу до аналізу попиту на гроші вважають, що швидкість обігу грошей є відносно стабільною, тому її вплив на попит мало відчутний. Через це у своїх теоретичних висновках вони абстрагуються від цього чинника. Тому до формули попиту на гроші чинник швидкості, як правило, не входить.

При мікроекономічному  підході до аналізу попиту на гроші  швидкість обігу грошей зникає з поля зору. Замість неї використовується чинник зміни норми процента. Така трансформація чинників не випадкова. Адже швидкість обігу грошей - явище потоку, і воно не кореспондує з попитом на гроші, який є явищем залишку. Попит на гроші скоріше кореспондує з тривалістю зберігання їх запасу індивідом, яка є протилежним швидкості показником руху грошей: чим довше вони зберігаються в індивідів, тим більшим буде їх залишок і тим рідше вони передаватимуться одним індивідом іншому. А тривалість зберігання залежить від зміни очікуваного доходу на менш ліквідні (альтернативні грошам) активи, у тому числі й унаслідок зміни норми процента: у міру зростання очікуваного доходу (норми процента) на альтернативні грошам активи тривалість зберігання буде скорочуватися і попит на гроші знижуватися, а в міру зниження очікуваного доходу - зростати. Вплив цього чинника на попит виражається формулою: МД = f(R), де R - норма доходу на капіталізовані активи, яка значною мірою залежить від норми процента.

З інфляційними очікуваннями тісно переплітаються очікування погіршення кон'юнктури ринків взагалі, зокрема скорочення товарної пропозиції, посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції тощо. В усіх цих випадках економічні суб'єкти віддадуть перевагу накопиченню багатства у товарній формі, а не в грошовій, і попит на гроші скоротиться.

З урахуванням новітніх чинників впливу на попит формулу його можна записати у такому вигляді:

,

де ¡ — реальний обсяг ВНП; Р — середній рівень цін; R — рівень очікуваного доходу на альтернативні грошам активи; В — обсяг багатства; І — рівень інфляції; О — очікування змін ринкової кон’юнктури.

Графічне зображення попиту на гроші. Щоб краще зрозуміти  функціональну залежність між основними  чинниками, що визначають попит на гроші, зобразимо їх у вигляді кривих у системі координат, як це показано на рис. 1.1.

По вертикалі системи координат  відображена норма (в %) очікуваного  доходу на альтернативні грошам активи, включаючи норму депозитного  процента. Зміна цієї норми означає  зміну альтернативної вартості зберігання грошей у формі, яка не приносить доходу. По горизонталі відображений обсяг попиту на гроші в млрд. грн. Сукупність кривих МД, МД1, MД2 відображає функціональну зміну попиту на гроші залежно від двох груп чинників: зміни номінального обсягу ВНП та зміни норми очікуваного доходу (тобто альтернативної вартості зберігання грошей). Криві ПК, ПК1 і ПК2 відбивають зміну поточної каси як трансакційної складової попиту на гроші.

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Графік кривої попиту на гроші

У перехідній економіці діють й інші чинники, що визначають особливий характер формування попиту на гроші. Проте дія всіх таких чинників буде поступово послаблюватися, і вирішального значення набуватимуть класичні чинники. Тому вивчення механізму попиту на гроші має важливе значення для практики регулювання грошового обороту як у сучасних умовах, де його закономірності істотно деформовані, так і на перспективу, де вони діятимуть у більш чистому вигляді.

Пропозиція грошей - друга  сила, що у взаємодії з попитом  визначає кон'юнктуру грошового ринку. Як і попит на гроші, пропозиція їх є явищем залишку. Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот.

Оскільки пропозиція грошей як явище  екзогенне формується насамперед банківською  системою, графічне зображення кривої пропозиції в системі координат  буде залежати від тактичних цілей  грошово-кредитної політики. Якщо тактичною  ціллю цієї політики є підтримання на незмінному рівні маси грошей в обороті при вільному русі процентної ставки, то крива пропозиції грошей матиме такий вигляд (рис. 1.2).

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2 Крива пропозиції грошей при орієнтації монетарної

політики на підтримання  маси грошей в обороті на незмінному рівні

1.3 Графічна модель грошового ринку. Рівновага на грошовому ринку

 

Якщо дві криві - попиту і пропозиції - накласти одну на Другу в одній системі координат, то одержимо завершену графічну модель грошового ринку. У ній попит і пропозиція подаються у взаємодії і визначається результат цієї взаємодії: рівень їх урівноваження та норма рівноважної ставки процента, що відповідає цьому рівню (рис. 1.3).

 

 

 

 

Рис. 1.3 Графічна модель ринку грошей

Порушення рівноваги  на грошовому ринку може обумовлюватися також чинниками, які діють на боці пропозиції грошей та на боці попиту на гроші. У цих випадках рівновага  може відновитися тільки на інших рівнях як процента, так і грошової маси.

Припустимо, що за умови урівноваженості  грошового ринку в точці А, що відповідає 8% номінального процента і 4,0 млрд. грн. грошової маси, Центральний  банк приймає рішення збільшити  пропозицію грошей до 5,0 млрд. грн. Фактичний коефіцієнт мультиплікації депозитів становить 2,0. За цієї умови центральному банку достатньо купити у комерційних банків цінних паперів на 0,5 млрд. грн., щоб збільшити загальну масу грошей (пропозицію) на 1,0 млрд. грн., тобто до запланованого рівня. Унаслідок додаткової пропозиції грошей її крива _М1 на графічній моделі зміститься вправо в точку, що адекватна 5,0 млрд. грн. (рис. 1.4).

 

 

 

 

 

Рис. 1.4. Вплив на ринок змін у попиті і пропозиції грошей

У реальній дійсності  цим змінам відповідатиме збільшення попиту економічних суб'єктів на банківські позички. Для надання таких позичок банкам потрібні будуть додаткові резерви, і вони збільшать попит на ресурси на міжбанківському ринку. Проте задовольнити всі додаткові потреби в ресурсах таким способом банки не зможуть, бо загальна пропозиція грошей залишається незмінною - 4,0 млрд. грн. Між банками розпочнеться конкуренція за ресурси, відсутність яких спричинить зростання ставки процента на міжбанківському ринку, а потім і по інших позичках. У міру зростання рівня процента зростатиме альтернативна вартість зберігання грошей, і в економічних суб'єктів буде зменшуватись бажання накопичувати запаси грошей, а отже - одержувати додаткові позички. При досягненні ставкою процента 10% бажання економічних суб'єктів збільшувати запаси грошей стабілізується і відновиться рівновага на грошовому рівні, однак за значно вищого рівня процента.

У реальній дійсності  може бути багато й інших варіантів  зміни попиту та пропозиції грошей і багато інших точок рівноваги на моделі ринку. Проте в усіх випадках зміна ставки процента являє собою механізм урівноваження попиту і пропозиції, а кожний новий рівень процентної ставки є наслідком зміни попиту і пропозиції на грошовому ринку. З цього погляду рух процента підкоряється тим же ринковим силам, що й рух ціни на товарних ринках, що дає підстави розглядати процент як ціну грошей, що формується на грошовому ринку.

 

1.4 Грошова система Франції

 

 

Франк було введено в  обіг замість лівру у роки Великої  французької буржуазної революції - 6 травня 1789 р. Та офіційною грошовою одиницею він став з 1803 р.

У ХІХ ст. у Франції  панував біметалізм. Згідно з законом 1803 р. золоті та срібні монети вільно карбувалися  і мали необмежену силу законного  платіжного засобу. З 1 кг золота карбували 3100 франків, а з 1 кг срібла - 200 франків, тобто законне співвідношення між сріблом та золотом становило 1:15,5. Фактичне співвідношення цих металів на ринку відхилялося то в один, то в інший бік, унаслідок чого в грошовому обігу переважало то золото, то срібло.

У 1865 р. Франція очолила  Латинський монетний союз, валютне  угруповання, до якого увійшли країни, що намагалися зберегти біметалізм за допомогою міжнародної угоди. У 1873 р. держава заборонила вільне карбування срібла, воно зберігалося лише за золотом. Це означало перехід від біметалізму до золотого монометалізму, однак за раніше накарбованими п'ятифранковими срібними монетами зберігалася необмежена платіжна сила.

У перші ж дні Першої світової війни золотий монометалізм зазнав краху. 5 серпня 1914 р. було прийнято закон про припинення Банком Франції розміну банкнот на золото. З фактичним скасуванням золотого стандарту в країні почалася інфляція, бо емісія нерозмінних на золото банкнот використовувалася для фінансування військових витрат держави.

За роки війни кількість  банкнот в обігу збільшилась  майже в 6 разів, а індекс оптових цін зріс у 3,4 рази. Інфляція тривала у Франції довше, ніж в інших промислове розвинутих країнах. Це пояснюється тим, що перемога у війні дісталася Франції ціною величезних витрат. Фінансування розбудови зруйнованої економіки, субсидії монополіям під виглядом відшкодування збитків призвели до великого бюджетного дефіциту, а для його покриття використовувалася емісія нерозмінних банкнот.

Зростання дефіциту державного бюджету супроводжувалося зростанням внутрішнього та зовнішнього боргу країни. Невідповідність грошової маси потребам товарного обігу посилювалася скороченням виробництва, рівень якого за роки війни знизився до 58%. Надмірне зростання грошової маси викликало знецінення франка та підвищення оптових та роздрібних цін.

Інфляція у Франції  продовжувалася до 1926 p., коли купівельна сила франка порівняно із довоєнним рівнем зменшилася у 9,5 раз. Після збалансування державного бюджету за допомогою збільшення податків та проведення дефляційної політики грошова маса дещо знизилася, а в 1928 р. було проведено грошову реформу, внаслідок якої країна повернулася до золотого стандарту методом прихованої девальвації. Золотий вміст франка було знижено У 5 разів (з 0,290323 г до 0,05895 г золота). Це означало конфіскацію 4/5 усіх грошових збережень.

Франція, так само як і  Великобританія, унаслідок грошової реформи перейшла до золотого стандарту  у зливковій формі. (До цього з 1926 р. була золотодевізна система.) Мінімальна сума банкнот для обміну на золото становила 215 тис. фр., що дорівнювало 12,5 кг золота. Це була недосяжна сума для дрібних власників банкнот. Золотозливкова система у Франції проіснувала до 1936 р.

Спираючись на великі золоті резерви, Франція виступила  ініціатором створення "золотого блоку" (1933-1936 pp.) з метою збереження золотого стандарту. До нього, крім Франції, увійшли Бельгія, Голландія, Швейцарія та Італія.

Франції, на відміну від  інших країн, вдалося під час  світової економічної кризи 1929-1933 p.p. зберегти золотозливковий стандарт. Це пояснюється тим, що криза охопила Францію пізніше за інші країни, бо народне господарство на початку кризи ще мало внутрішні потенційні можливості для свого розвитку, оскільки Франція пізніше інших країн розбудувала свою економіку після першої світової війни. Крім того, з поновленням золотого стандарту французька буржуазія почала інтенсивно повертати капітали із зарубіжних країн, почався інтенсивний приплив іноземних капіталів до країни.

У цей період Франція  посилено обмінювала фунти стерлінгів та долари на золото. Золоті резерви Банку Франції збільшилися за 1929-1932 p.p. з 29 млрд. до 83 млрд. фр. Емісійна система в цей час базувалася на 35-відсотковому забезпеченні емісії золотом.

Економічна криза, хоча з деяким запізненням, все ж охопила і Францію. Погіршення економічного та фінансового стану викликало відплив золота з країни. Фінансова олігархія свідомо вивозила капітали за кордон, щоб підірвати довіру до уряду Народного фронту.

Курс валюти з золотим  стандартом завжди є завищеним, а експортні можливості такої країни знижуються, проте французький фінансовий капітал як міжнародний лихвар був заінтересований у золотій валюті. Крім того, уряд побоювався незадоволення з боку середньої та малої буржуазії в разі скасування золотого стандарту та нового знецінення франка.

У середині 30-х років  економічне та фінансове становище  Франції погіршилося. Індекс її промисловового виробництва знизився за 1933-1935 pp. на 12%, бюджетний дефіцит збільшився з 4,6 млрд. фр. у 1932 р. до 16,9 млрд. фр. у 1936 p., за той самий період золотий запас Банку Франції знизився з 83 до 50 млрд. фр. У жовтні 1936 р. уряд на чолі з правим соціалістом Блюмом девальвував франк на 25% та припинив розмін банкнот на золото. Було створено стабілізаційний фонд.

Унаслідок трьох девальвацій за період 1936-1938 p.p. франк утратив 58% того золотого вмісту, який було встановлено під час проведення грошової реформи 1928р. Ці девальвації означали крах золотого стандарту та подальше знецінення франка. Загалом же через низку девальвацій у міжвоєнний період франк утратив 91,5% золотого вмісту, який він мав напередодні Першої світової війни, тобто Франція вступила в Другу світову війну з помітно знеціненою валютою.

До Другої світової війни  франк був вільно конвертованою  валютою, тобто вільно обмінювався на валюту інших країн. З початком війни всі країни запровадили валютні обмеження, франк став неконвертованою валютою.