Класифікація журналів

Вона використовується як засіб акцентування уваги читачів. Завдяки привабливості фотографічного зображення знімок нерідко грає роль зорового центру смуги. У композиційному плані фотоілюстрація як би замикає на себе решту публікацій і є початковою точкою в знайомстві зі змістом матеріалів смуги. Це передбачає публікацію фотознімків, що відображають суспільно важливі факти або явища.

Все частіше останніми роками в практиці оформлення періодичних видань фотографії разом з малюнками використовуються як засіб орієнтації. Йдеться про клішовані заставки до окремих текстових матеріалів або серії публікацій певної тематики.

Велике значення фотоілюстрації як засобу художнього оздоблення у формуванні естетичної привабливості журнальних сторінок. По-перше, фотоілюстрації грають активну роль у конструюванні смуги, виступаючи в композиційній єдності з іншими оформлювальними елементами; багато в чому завдяки фотографіям журнальні сторінки набувають вигляду завершеного, гармонійного цілого. По-друге, художні достоїнства періодичних видань залежать також від образотворчої досконалості опублікованих фотознімків. Обидва моменти однаково важливі.

Нарешті, можна виділити ще одне значення фотоілюстрацій як оформлювального елементу. Вони набувають значущості засобу, що характеризує вид і тип періодичного видання. Так, молодіжні газети за характером фотопублікацій відрізняються від газет, розрахованих на ширшу аудиторію. За цією ж ознакою можна знайти відмінність між газетою і журналом. У свою чергу, кожен журнал ілюструється також своєрідно.

Всі відмічені значення розкривають можливості фотоілюстрації. Реалізація цих можливостей передбачає, з одного боку, неформальний підхід до відбору фотографій, боротьбу з штампом, тобто фотознімками, що образотворче повторюють один одного, виконаними "за шаблоном"; з іншого боку, вміле використання їх в якості елементу оформлення на смузі.

На практиці виробилися деякі стійкі, в основних рисах схожі прийоми композиційного розташування фотознімків на смузі. В числі їх можна виділити наступні побудови: блокову (добірка фотографій, як правило, поміщена в рамку); діагональну (розміщення фотознімків по діагоналі смуги); кругову (обрамлення фотографіями текстового матеріалу); стрічкову (послідовне розташування один після одного по горизонталі або вертикалі); перехресну (перетин двох образотворчих рядів із загальним кадром у точці перетину); центрову (розташування навколо основного, ключового фотознімка інших, які доповнюють його в просторовому або тимчасовому плані).

2.5. Композиція періодичних видань

Термін "композиція" широко використовується в теорії всіх видів мистецтва. У найбільш загальному і стислому визначенні він означає побудову витвору мистецтва. Композиція – найважливіший синтезуючий компонент художньої форми, що додає твору єдність і завершеність, організує сприйняття його ідейно-художнього змісту. Встановлюючи зв'язки між різноманітними елементами форми, підпорядковуючи їх один одному і загальному, виділяючи головне, композиція додає твору стрункість, гармонію, забезпечує його нерозривну цілісність.

У кожному виді мистецтва композиція виявляється специфічно. Оформленню періодичних видань властива композиція, яка об'єднує за законами гармонії текстові колонки, ілюстрації, заголовки та інші графічні елементи на площині кожної сторінки, в просторі всього номера видання і разом з тим створює необхідний порядок сприйняття інформації, що міститься в цьому номері.

Естетичні закони композиції складалися поступово, в ході розвитку людського суспільства. Вони спираються на такі об'єктивні закономірності будови природних об'єктів, як, ритм, контраст, симетрія і асиметрія, пропорції і т.п. У цих закономірностях людина бачила організуюче начало, що протистоїть хаосу, безладу.

Створюючи композицію журнального номера, оформлювач свідомо (а деколи інтуїтивно) керується закономірностями побудови художньої форми, враховує психологію читацького сприйняття з тим, щоб композиція не тільки була б гармонійною, естетично бездоганною, але й відповідала б функціональному призначенню видання [20, 118].

Специфіка композиції періодичних видань розкривається в її властивостях, засобах і прийомах.

Графічна композиція в періодичному виданні повинна володіти наступними основними властивостями: цілісністю; стильовою єдністю всіх елементів; постійністю і універсальністю елементів, засобів і прийомів композиції.

Гармонія, тобто відповідність, злагодженість усіх частин композиції, виникає завдяки використанню цілого ряду засобів, в яких знаходять відображення об'єктивні закономірності побудови художньої форми. Ці засоби – пропорції, рівновага, контраст, симетрія, ритм та ін. – діють не ізольовано, а сукупно, взаємно проникаючи один у одного. Треба враховувати, що засоби гармонізації виявляються по-особливому в кожному виді мистецтва, погодившись з властивими тільки йому внутрішніми законами існування, матеріалом і мовою.

Розділ 3. Класифікація журналів

Журнал – друковане періодичне видання. Як і газета, журнал є одним з основних засобів масової інформації і пропаганди, робить вплив на громадську думку, формуючи його відповідно до інтересів певних суспільних класів, політичних партій, організацій. З розвитком газетної преси, радіомовлення, телебачення, із збільшенням об'єму і складності вироблюваної і споживаної сучасним суспільством інформації роль журналу як засобу відбору, аналізу і оцінки фактичного матеріалу суттєво зросла.

Термін "журнал" походить від французького слова journal – щоденник, газета, яке фігурувало в назвах ряду перших журналів на французькій мові, коли журнал ще не зовсім відокремився від газети; нині за кордоном уживається лише в деяких країнах і вкрай рідко. В іноземних мовах поняттю журналу відповідають: "Magazine" (англ.), "Revue" (франц.), "Zeitschrift" (нім.), "Rеvista" (ісп.), "Списание" (болг.) і т.д.

Журнали розрізняють: 1) за періодичністю – тижневик, своєрідний тип видання, який в умовах бурхливого зростання засобів масової комунікації отримує переважаючий розвиток (тижнева періодичність дозволяє оперативніше, ніж щомісячна, відгукуватися на події, і разом з тим більш глибоко й докладно, ніж у щоденній газеті, аналізувати й оцінювати явища поточної дійсності); видання, що виходять раз в декаду, раз у 2 тижні, щомісячник, двомісячник, щоквартальник, піврічне видання; 2) за змістом – суспільно-політичні, літературно-художні, виробничо-технічні, наукові галузеві, науково-популярні, науково-інформаційні й реферативні, бібліографічні журнали, сатиричні, спортивні, журнали змішаного змісту; 3) за читацькою адресою – призначені для певних категорій читачів (наприклад, дитячі та юнацькі журнали) [7].

3.1. Дитячі журнали

Дитячі та юнацькі журнали – періодичні видання для дітей дошкільного, молодшого, середнього та старшого шкільного віку. В Росії перший дитячий журнал – "Детское чтение для сердца и разума" (1785-1789), заснований Н.І. Новіковим, – носив просвітницький характер. У 1-й половині 19 століття дитячі та юнацькі журнали мали в основному релігійно-монархічний напрям. Єдиним заслуговуючим уваги, на думку В.Г. Бєлінського, був журнал "Новая библиотека для воспитания" (1847-1849) під редакцією П.Г. Редкіна. У 2-й половині 19 століття під впливом революційно-демократичного руху з'явилися прогресивні дитячі та юнацькі журнали: "Подснежник" (1858-1862), "Рассвет" (1859-1862), "Родник" (1882-1917), "Детское чтение" (1869-1906, з 1906 перейменований у "Юную Россию", виходив до 1918), останній редагували спочатку А.Н. Острогорський, потім В.П. Острогорський і Д.І. Тихомиров. У цих журналах друкувалися кращі твори російської і світової літератури. В той же час набули поширення журнали, в яких значне місце займали романтичні повісті, пропагувалися філантропічні ідеї ("Задушевное слово" та ін.). В кінці 19 століття почали виходити науково-популярні журнали ("Юный читатель", з 1899, заборонений в 1906, та ін.). У літературному журналі "Тропинка" (1906-1912) разом із стилізованими фантастичними і містичними казками, віршами символістів друкувалися твори А. Купріна, А.Н. Толстого, К. Чуковського та ін. Процес наростання революційної боротьби відобразився і на характері нових дитячих і юнацьких журналів. З'являються журнали, близькі революційно-демократичному напрямку: "Золотое детство" (1907-1917), "Маяк" (1909-1918) під редакцією І.І. Горбунова-Посадова [7].

Всього в Росії з кінця 18 століття до жовтня 1917 р. видавалося у різний час більше 100 дитячих і юнацьких журналів.

Після жовтневої революції радянські дитячі і юнацькі журнали, як і вся дитяча література, стають активними помічниками більшовицької партії у справі комуністичної пропаганди серед підростаючого покоління. Перший радянський журнал для дітей "Северное сияние" (1919-1920) був заснований М. Горьким. З 1919 дитячі та юнацькі журнали виходять не тільки в Петрограді і в Москві, але також і в багатьох інших містах. Із створенням піонерської організації (1922) з'являються піонерські журнали "Барабан" (1923-26, злився потім з "Пионером"), "Юные строители" (1923-25), "Юные товарищи" (1922), "Пионер" (з 1924); спеціалізовані журнали для селянських дітей: "Искорка" (1924-33), "Дружные ребята" (1927-53, в 1933-1937 виходив під назвою "Колхозные ребята"). Певну роль у розвитку радянської дитячої художньої літератури зіграли журнали "Воробей" (згодом "Новый Робинзон", 1923-1925), "Ёж" (1928-1935), "Чиж" (1930-1941), "Затейник" (1929-1941 і 1946-1953). Зростання інтересу юнацтва до питань перетворення природи, до техніки викликав необхідність створення спеціалізованих науково-популярних журналів – "Юный натуралист" (з 1928), "Юный техник" (з 1956), "Квант" (з 1969) та ін.

У колишньому СРСР випускалися центральні дитячі та юнацькі журнали: "Весёлые картинки", "Мурзилка", "Пионер", "Юный натуралист", "Костёр", "Юный техник", "Советский школьник" (для сліпих дітей). У союзних республіках, а також в Татарській і Башкирській АРСР виходять дитячі та юнацькі журнали на національних мовах. У деяких великих містах випускаються дитячі альманахи ("Звёздочка", з 1953, і "Дружба", з 1951, в Ленінграді, " Волжские зори ", з 1949, в Куйбишеві, " Тропинка", з 1967, в Новосибірську, та ін.). У коло читання старшокласників входять також комсомольсько-молодіжні журнали – "Вожатый", "Комсомольская жизнь", "Юность", "Смена", "Знание – сила", "Техника – молодёжи" та ін. Питання дитячої журналістики і керівництва дитячим читанням освітлюються критико-бібліографічним журналом "Детская литература" [7].

Перші журнали для дітей з'явилися в кінці 18 століття в Німеччині ("Leipziger Wochenblatt" – "Лейпцігський щотижневий листок", 1772-1774, заснований И.Х. Аделунгом, та ін.). Широке поширення в Західній Європі і США дитячі та юнацькі журнали отримують до середини 19 століття. Разом з журналами, що мали літературно-художню спрямованість (напр., в США "Youth's Companion" – "Друг юнака", 1827-1941; у Великобританії "Boy's own Paper" – "Власний листок хлопчика", з 1879), видавалося значне число дитячих та юнацьких журналів релігійного напрямку (у Німеччині "Deutscher Kmderfreund" – "Німецький друг дітей", 1878-1932, в США "The Catholic Youth Magazine" – "Журнал католицької молоді", 1857-1861, та ін.). У сучасних західних країнах (особливо в США) найчисленнішу групу дитячих та юнацьких журналів складають комерційні видання, що перебувають на досить низькому художньому рівні. Величезними тиражами виходять "комікси" – серії смішних картинок з постійними гумористичними героями, і т.зв. хоррор-комікс – комікси жахів, що пропагують насильство. Продовжують розповсюджуватися періодичні видання релігійного характеру.

У колишніх соціалістичних країнах видавалися: у Болгарії – "Дружінка" ("Ланка", з 1949), "Другарче" ("Друг", з 1965), "Піонерські ръководител" ("Піонерський вожатий", з 1946) та ін.; в Угорщині – "Pajtas" ("Жовтеня", з 1946), ("Піонер", з 1949) та ін.; у НДР – "Bummi" ("Буммі", з 1957), "Junge Generation" ("Молоде покоління", з 1947) та ін.; у Польщі – "Plomyczek" ("Вогник", з 1948) та ін.; у Румунії – "Ariel pogonici" ("Їжачок", з 1957), "Cravata rosie" ("Червоний галстук", з 1953) та ін.; у Чехословакії – "Ceskoslovensky pionyr" ("Піонер Чехословаччини", Прага, з 1954), "ABC pionierov" ("Азбука піонерів", Братислава, з 1960) та ін.; в Югославії – "Другарче" ("Друг", Скоп'є, з 1953), "Pionir" ("Піонер", Загреб, з 1942), "Піонірі" ("Піонери", Белград, з 1944) та ін.

3.2. Журнали для дорослих

Внутрішньовидова класифікація журналів основана на читацькій адресі і функціональному призначенні видання і багато в чому умовна.

За читацькою адресою виділяють журнали призначені для читачів-спеціалістів і для читачів-неспеціалістів, масового читача і окремих його груп. До ряду професійних відносять "Бібліографічний вісник", "Друкарня", "Кур'єр ЮНЕСКО", "Вісник книжкової палати". Крім того, видають журнали, розраховані на дорослих і дітей.

За функціональним призначенням розрізняють такі види журналів: суспільно-політичний, науковий, науково-популярний, виробничо-практичний, популярний, літературно-художній і реферативний.

Під суспільно-політичним розуміють журнал, який містить статті матеріалів актуальної суспільно-політичної тематики для широкого кола читачів. В залежності від читацької адреси він може бути призначений для молоді, жінок, спеціалістів в різних сферах діяльності. За складом текст цього виду журналу може містити матеріали галузевого характеру, сатиричного та гумористичного витвору.

До наукового відносять журнал, призначений науковим робітникам, який містить статті та матеріали про теоретичне дослідження, а також прикладного характеру. В залежності від цільового призначення наукові журнали поділяються на науково-теоретичні, науково-практичні, науково-методичні. Видаються наукові журнали, як правило, академіями наук, університетами, науковими товариствами, окремими міністерствами. Ілюстраційні матеріали звичайно відсутні або подаються у вигляді схем, графіків, таблиць ("Журнал Академії наук України", "Інформація та нові технології", "Кібернетика і системний аналіз").

Науково-популярний – це журнал, який містить статті і матеріали про основи наук, про теоретичні і/або експериментальні дослідження в сфері науки, культури і практичної діяльності, яка служить для поширення знань і самоосвіти. Для цього різновиду відносять і журнали для дітей. Функціональне призначення науково-популярних журналів – формування наукового світогляду читача, розширення його кругозору, популяризація досягнення науки й техніки. Журнали ілюструються фотографіями і рисунками; поряд із статтями різної тематики містять практичну інформацію, розважальні матеріали, літературно-художні твори. Виданням науково-популярних журналів займаються різні державні і громадські організації, добровільні громади.