Літературно-художні видання в українському сегменті Інтернету

 

Але все ж я сподівався зустріти в літературному Інтернеті щось "ексклюзивно-інтернетівське" і довго напружувався, щоб вловити риси нової естетики. Але потім зрозумів, що напружуватися не треба. Що не я для Інтернету, а Інтернет для мене. Що стосується фірмової інтернетівської літературної форми - гіпертексту, то вона не нова. Будь-який художній текст передбачає читання в певній послідовності. Будь-яка метафора, будь-який монтажний стик у класичного письменника - те ж саме миттєве перекидання читача з одного смислового простору в інше. Тому в цілому до літературного Інтернету я ставлюся як до певної культурної інфраструктури, як до простору, який обслуговує літературу, але не народжуює її за власними законами» [43].

 

Думку Сергія Костирка підтримала більшість співрозмовників. Можна зробити висновок, що «мережева» література, хоч і має специфічні ознаки, продиктовані середою її існування (такі, як гіпертекст, мультимедійність, інтерактивність), але все одно залишається насамперед художнім втіленням думок.

 

 

 

 

 

2. Типологія літературно-художніх  видань в Інтернеті

 

Завдання класифікації сайтів мережевої журналістики виникає кожного разу, коли з'являється необхідність відповісти на запитання «що це таке?» щодо будь-якого ресурсу. Проте зробити це не так просто. Починаючи з того моменту, що важко відокремити вебмедіа-ресурс просто від веб-ресурсу. Наприклад, пошукові машини Yandex і Rambler на перших сторінках виводять новинні стрічки, а також інші засоби інформації, які можна було б віднести до масових. Але чи означає це, що Yandex і Rambler відносяться до ЗМІ? Зрозуміло, що ні, оскільки у цих каталогів зовсім інше завдання, новинні стрічки виступають тут як додатковий сервіс, що приваблює відвідувачів. Крім того, ці стрічки (за допомогою технології RSS) можна вивісити і на своєму сайті, чи стане він після цього вебмедіа? Потрібно сказати, що в інтернеті взагалі важко знайти які-небудь «чисті» типи, будь-який сайт можна за бажання розглядати як ЗМІ, а можна і позбавити його такого статусу.

 

У цій ситуації найбільш розумно відносити до вебмедіа ті проекти, які самі себе так називають, використовуючи в назвах розділів сайтів традиційні для ЗМІ терміни(журнал, альманах, газета, редакція, редактор і т.п.). Це коло можна було б обмежити віднесенням до ЗМІ тільки тих проектів, які були зареєстровані як ЗМІ, але це некоректно через те, що вимога реєстрації не є обов'язковою відповідно до діючого законодавства. А.А.Калмиков та Л.О.Коханова вважають, що мережевим виданням є будь-який сайт, призначений для вирішення завдань, властивих друкованим засобам масової інформації [20, с.21]. Ми з цим погодимось.

 

Всі видання в Інтернеті можна поділити на дві категорії - власне мережні видання та онлайнові версії друкованих ЗМІ. Ця класифікація, як правило, не викликає суперечок і непорозумінь, хоча тут бувають протиріччя. Так, не завжди мережеве видання з назвою, аналогічною назві друкованого, представляє в Мережі свого побратима.

 

Ще одна невід'ємна характеристика будь-якого видання - спосіб його розповсюдження. На думку М.В.Шкондіна, для інтернет-ЗМІ цих способів два. Перший - створення сайту, на якому у відкритому або обмеженому режимі викладаються призначені для читачів матеріали. Другий - організація розсилки. Зазвичай розсилка служить свого роду доповненням до існуючого сайту видання, допомагаючи інформувати читача про надходження нових матеріалів і формуючи стійку дружню аудиторію [51, с.22].

 

Деякі з факторів, які дозволяють диференціювати мережеві видання, прийшли в Мережу з традиційної преси. За характером аудиторії Я.Н.Засурський виділяє типи видань для:

• етнічних спільнот;

• територіальних спільнот;

• професійних груп;

• вікових груп;

• жінок і чоловіків;

• різних груп віруючих;

• груп за інтересами.

 

Ще один критерій, на думку Засурського, – поділ преси на загальну і спеціалізовану. Загальна преса - це ті видання, при читанні яких не доводиться замислюватися над сенсом слів і виразів. Що ж стосується спеціалізованих видань, то в них на першій сторінці зазвичай зазначено, фахівцям якого профілю вони призначені.

 

Поділ преси на новинну, інформаційну та аналітичну характерний тільки для Мережі. Втім, часом не з першого погляду вдається визначити, до якої з цих категорій належить той чи інший проект. Різниця полягає в тому, що будь-яка новина - це інформація, проте не будь-яка інформація - новина.

 

У реалізації функцій мистецтва, літератури, освіти, науки, духовної культури в цілому, пов'язаних з масовим інформаційним процесом, ЗМІ беруть участь як організатори. На цій основі формуються видання:

1. розважальні;
2. культурно-освітні;
3. науково-популярні;
4. наукові;
5. рекламні;
6. інформаційні;
7. навчальні, освітні;
8. літературно-публіцистичні, літературно-художні [17, с.34-46].

 

Види літературно-художнього книжкового видання - традиційно виокремлюваний рівень майже всіх типологічних розробок у галузі книгодрукування. Г.В.Кожевніков пропонує таку систему видів літературно-художніх видань:

1. Зібрання творів:

- Повне зібрання творів 

-Повне зібрання текстів 

-Повне зібрання текстів  з обраними нетворчих текстами 

-Повне зібрання творів 

-Повне зібрання художніх творів

-Повне зібрання творів  одного жанру 

-Зібрання вибраних творів 

2. Видання одного твору 

3. Збірник творів:

- Авторський збірник 

- Колективний збірник 

- Альманах 

- Антологія 

- Хрестоматія 

 

Типологічний ряд літературно-художніх видань включає масові, науково-масові, наукові, академічні. Типоформуючою ознакою тут є цільове призначення видання [24].

 

Але така типологія може бути актуальною лише для паперових видань або електронних версій паперових видань. Для розгляду суто електронних видань вона найчастіше не підходить. Також дана типологія не підходить для позначення видань, які знаходяться на межі літератури та журналістики.

 

Проблемним з точки зору особливостей типології також є виокремлення безпосередньо «мережевої» літератури, доречність протиставлення та порівняння її з літературою паперовою. Наприклад, Дмитро Биков висловлює наступну думку: ніякої «мережевої» літератури не існує, скоро паперові видання перейдуть у електронний формат і таким чином чітко поділять літературні видання у інтернеті на професійні та маргінальні, посунувши письменників-графоманів, які використовують інтернет як колишній «самсебевидав» [7]. А, на думку Генадія Рябова, «мережева» література існує. "Мережература" - заснований на використанні писемності вид творчості, кінцевий продукт якого (твір) може розміщуватися на рознесених в просторі вузлах комп'ютерної мережі, видозмінюватися (редагуватися) у часі і бути доступним багатьом споживачам з різних місць одночасно. Інтернет-література - це новий вид творчості, корінням занурений в літературу, який використовує нові технології, які без мережі просто неможливі. Генадій Рябов виділяє такі ознаки «мережевого» твору: творчій підхід, використання літер у якості головного інструменту творчості, наявність гіперпосилань, динамічність (здатність змінюватися у часі), мультимедійність, зворотній зв'язок з читачем [42].

 

До літературного процесу відноситься:

1. Створення онлайн-бібліотек («Бібліотека української літератури», «Весела Абетка»).

Світ, у якому ми живемо, стає усе більше складним, головним чином, через значно зрослу роль, що відіграє інформація. Існують різні погляди щодо розвитку нового інформаційного світу. Однією з основних складових цього світу залишатиметься бібліотека, але не класична, а швидше електронна. Існуючі зараз електронні бібліотеки це фактично копія класичних бібліотек за своїми функціями: каталог, текстові, аудіо– та відеоматеріали, все це, звичайно в електронному вигляді [52].

Електронна бібліотека(англ. Digital library) — розподілена інформаційна система, що дозволяє зберігати і використовувати різнорідні колекції електронних документів (текст, графіка, аудіо, відео і т.і.) завдяки глобальним мережам передачі даних в зручному для кінцевого користувача вигляді [23].

 

2. Створення форумів («ЛітФорум»).

У Древньому Римі форумом (Forum Romanum) називалася міська ринкова площа. У сучасному інтернет-просторі форум - це форма спілкування на сайті. Кожне повідомлення на форумі має свого автора, тему і власний зміст. Як правило, форуми підрозділяються на теми, і кожна відповідь буде частиною загального відкритого обговорення певної теми. Ще одна особливість форуму - необов’язково відповідати в реальному часі. Теми і відповіді зберігаються протягом необмеженого періоду. Багато форумів існують протягом великого часу і декілька років може йти обговорення однієї теми [50].

 

3. Створення літературних блогів («Важко бути жабою...» Артема Чеха, «Рукописи не горять», «Сумно?» - спільнота блогів та інтернет-видання, «Трансліт»).

Блог (також блоґ, англ. blog, від web log, «мережевий журнал чи щоденник подій») — це веб-сайт, головний зміст якого — записи, зображення чи мультимедіа, що регулярно додаються. Для блогів характерні короткі записи тимчасової значущості. Блогерами називають людей, які є авторами блогів. Сукупність усіх блогів в Інтернеті створює блогосферу.

Надзвичайна популярність блогів зумовлена двома головними обставинами: по-перше, публікувати в Інтернеті за допомогою блогів неймовірно легко — фактично, створення нового поста зводиться до набирання його тексту у веб-формі та відправки його до сервера натисканням кнопки «Публікувати» (англ. англ. - Publish) або подібної. І друга причина – це моментальна доступність в Інтернеті опублікованої інформації. Саме з цих характеристик – мобільності та доступності блогів випливає їх визначна роль у творенні інформаційного суспільства, реалізації свободи слова, боротьбі за права людини у світі, та й просто у комунікації та обговоренні яких-завгодно ідей поміж людьми.

За технічною основою можуть бути Stand alone блоги (блоги на окремому хостингу), мобільні блоги та блоги на блог-платформі. Найпопулярніша платформа серед українських блогерів — це LiveJournal. Станом на 20 травня 2010го кількість блогів у livejournal, у профілі яких заявлена Україна як місце проживання власника блога, становила близько 256 тис. Серед українських інтернет-видань поширена практика створення власних блогів та блогів для своїх авторів. Велика кількість відомих літературних діячів та літературних об’єднань також веде блоги. Загалом літературними блогами вважаються блоги, які мають літературну тематику [9].

 

4. Створення веб-сервісів літературно-художнього спрямування («Публикатор», «Анумо знову віршувать!»).

Веб-сервіс зазвичай вирішує конкретне завдання, безпосередньо пов'язане з мережею Інтернет. Наприклад, сайт «Публикатор» дає можливість своїм користувачам розміщувати власні твори у мережі [39].

 

5. Створення сайтів видавництв («Буквоїд»).

Найчастіше це сайт-візитка (містить загальні дані, прайс-лист, контактні дані), корпоративний сайт (відрізняється повнотою наданої інформації, часто містить різні функціональні інструменти для роботи з контентом (пошук і фільтри, календарі подій, фотогалереї, блоги, чати, форуми) або інтернет-магазин (веб-сайт з каталогом продукції, за допомогою якого клієнт може замовити потрібні йому товари) [6].

 

6. Створення персональних сторінок письменників (наприклад, О.Забужко).

Персональна сторінка письменників зазвичай містить біографію, фотогалерею, бібліотеку творчості автора, інтерв’ю та матеріали преси [36].

 

7. Створення літературних сторінок на новинних сайтах («Правда життя», «УНІАН», «Донбасс», «Кримська світлиця») та на сайтах, які присвячені культурі («АртВертеп», «Сумно?»).

Захарченко вважає, що комерційні інтернет-ЗМІ ще більшою мірою, ніж традиційні друковані видання, залежать від реклами, а отже, від кількості переглядів. Через те непрофільні новинні сайти майже не приділяють уваги літературі, зважаючи на вузьке коло потенційних реципієнтів таких матеріалів. Одним із винятків є видання «Правда життя», що входить до холдингу «Українська правда». Час від часу тут з’являються матеріали про літературний процес – в основному це стосується масштабних літературних подій, гучних скандалів.

Протилежна ситуація – у культурній рубриці на сайті інформаційного агентства «УНІАН», своєрідному інформаційному «гетто» культури. До того ж, теми, які там висвітлюються, цікаві, переважно, самим журналістам, а не потенційній аудиторії. На цьому ресурсі тексти про літературу з’являються нечасто, серед них так само переважають репортажі і майже немає рецензій.