Лексика і фразеологія гімну України

Міністерство науки  і освіти України

Дніпропетровський Національний Університет  імені Олеся Гончара

Факультет української та іноземної  філології та мистецтвознавства

Кафедра української мови

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

Лексика і фразеологія гімну  України

 

 

 

 

                                                                     

 

 

 

Виконавець                                                                                           Керівник роботи

студентка I курсу                                                                    проф. Горпинич Володимир                  групи УУ-09-3                                                                                    Олександрович

Чорна Анастасія Євгенівна                                                     «___» ____________ 2010 р.

«___»  ____________ 2010 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Дніпропетровськ

2010 р.

 

ЗМІСТ

 

                                                                                                                                                           стор.

 

Вступ…………………………………………………………………………………….5

Розділ 1:  Лінгвістичні засади дослідження…………………………………………..9

1.1.  Основні типи лексичних значень слова…………………………………………9

1.2.  Прямі й переносні, первинні і вторинні значення слів………………………..10

1.3.  Багатозначність слова, переносне значення і переносне вживання слова………………………………………………………………………………………...14

1.4.  Розвиток лексичного значення слова…………………………………………..14

5. . Фразеологія……………………………………………………………………….15

Розділ 2: Лексичний і  фразеологічний склад гімну………………………………...20

         2.1. Текст Гімну України……………………………………………………….20

         2.2. Класифікація лексики Гімну України за частинами мови………………24

         2.3. Лексичні значення слів Гімну України…………………………………...26

         2.4. Типи фразеологізмів Гімну………………………………………………..33

Висновки………………………………………………………………………………37

Список літератури…………………………………………………………………….39

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

 

Курсова робота: 40 с.,  16 позицій списку використаної літератури.

Перелік ключових слів: гімн України, лексика і фразеологія  гімну України, слово, лексичне значення слова, метафора, метонімія, синекдоха, фразеологізми, класифікація.

 

Курсова робота складається  зі вступної частини, двох розділів, висновків  та списку використаної літератури.

У вступній частині формулюється актуальність даної теми, мета та завдання роботи.

В першому розділі  висвітлюється питання про лексичне значення слова, процеси метафоризації, метонімізації та питання про  синекдоху, як першооснови фразеологізмів, а також питання про фразеологізми  як стійкі мовні вирази та їх класифікацію.

Основним змістом другого  розділу є характеристика лексики  гімну України за морфологічним  складом, походженням та стилістичним забарвленням. Висвітлюється також  питання про історію створення  гімну України та його фразеологічний склад.

Висновки, якими закінчується робота, містять узагальнення щодо виконаної праці, результатів дослідження  лексики та класифікації фразеологізмів, а також необхідність подальшого розгляду цієї проблеми.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Анотація

 

В роботі аналізується лексика  та фразеологізми  гімну України. Визначається морфологічний склад та тематичні групи лексики, її стилістичне забарвлення. Подано значення всих слів гімну, а також типи і значення фразеологізмів.

 

Annotation

 

In this work analyses lexicon and phraseological units of The hymn of Ukraine. Morphological structure and lexical sets, its stylistic coloration here are determined. The meanings of all words of The hymn, and also types and meanings of the phraseological units are submitted.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Ця курсова робота присвячена проблемі дослідження лексики  і фразеології гімну України. «Ще не вмерла Україна» протягом тривалого  часу була і залишається найпопулярнішою  патріотичною піснею. У недалекому минулому за виконання цієї пісні  і поширення її тексту можна було тяжко поплатитися: згаданий вірш П. Чубинського був заборонений і не входив до жодних видань. Наприкінці 1989 року пісня знову «воскресла із мертвих» над відновленою могилою П. Чубинського у виконанні народного хору під диригуванням Леопольда Ященка, а вже у 2003 році була визнана офіційним гімном України. Весь час вона хоч і не звучала публічно, але жила в серці кожного патріота. Тепер «Ще не вмерла Україна» є музично-поетичною емблемою нашої держави.

Оскільки, як вже було зазначено, національний гімн не тільки не виконувався, а й не друкувався, то й не здійснювалося його детального дослідження ані з музичної, ані з філологічної сторонни не здійснювалося. Тепер, зі здобуттям незалежності, на це треба спрямувати всі сили. Саме у цьому і полягає актуальність даної теми – у новизні дослідження лексики і фразеології гімну України.

Предметом дослідження  курсової роботи є текст вірша  «Ще не вмерла Україна», написанного  Павлом Чубинським у 1862 році, а також  всі його модифікації, які були здійснені до прийняття остаточного офіційного варіанту гімну України.

Об’єктом дослідження  є такі розділи мовознавства як лексика  і фразеологія. Вивчення і дослідження  лексики і фразеології здійснювалося  багатьма вченими. Варто сказати, що «стимулом для поглибленого вивчення лексичних і фразеологічних багатств стало виділення їх в окремий розділ курсів української літературної мови для вузів, створюваних з кінця 20-тих років»[17, 10]. Можна назвати багатьох вчених, які присвятили своє життя дослідженню різних аспектів лексичного складу української мови. Написаний М.А. Жовтобрюхом розділ «Лексика і фразеологія»  у курсі «Сучасної української літературної мови» (останнє видання здійснене у 1965 році; співавтор        Б.М. Кулик) ознайомив з новими деталями та основними особливостями лексики і фразеології. Спробу огляду лексики як певної системи було зроблено у статях С.П. Левченка і М.Я. Плющ. Предметом вивчення багатьох вчених стали різноманітні тематичні словесні об’єднання, тобто предметно-тематичні групи лексики. Це: назви спорідненості і свояцтва (А.А.  Бурячок «Назви спорідненості і свояцтва в українській мові», Й.О. Дзендзелівський, В.А. Прокопенко), назви грошей та грошових одиниць (Є.І. Чернов, М.Л. Худаш), метрологічні поняття (В.О. Винниченко «Назви одиниць виміру і ваги в українській мові»), часові поняття (М.П. Кочерган) тощо. Широкого висвітлення у працях багатьох мовознавців здобули і міжсловесні зв’язки, а особливо явище синонімії у творах українських письменників (В.С. Ільїна «До питання синоніміки Шевченка»,     Л.С. Паламарчук «Лексична синоніміка художніх творів М.М. Коцюбинського», І.Й. Ощипко (проза І.Я. Франка), монографія Г.М. Колесника «Слово крилате, мудрее прекрасне» (поезія                       М.Т. Рильського)). Початком же дослідження синонімії фолькльорних творів є стаття Л.К. Рак «Синоніми українських народних дум». У розв’язанні проблеми дослідження омонімії брали участь А.П. Критенко (запропонував класифікацію омонімів), В.В. Коптілов (досліджував міжмовні омоніми). Увагу українських вчених привернули й пароніми, дослідженню яких присвячені статті Д.Х. Баранника, О.С. Шевчук та ін.

Зростає й кількість  статей, присвячених дослідженню  лексичного складу мови, його формуванню. «Період XIV-XV ст. був об’єктом дослідження О.І. Бріциної, І.Й. Ощипко,                Д.Г. Гринчишина, Л.М. Полюги та інших… періоду XVI-XVIII ст. – праці, де це питання розглядається у комплексі з іншими, як-от у дослідженнях істориків мови – Л.А. Булаховського, Л.Л. Гумецької, А.А. Москаленка, П.П. Плюща та інших, об’єктом яких є лише лексика» [20, 10]. Основні процеси, що відбувалися в лексиці української мови періоду Великої Вітчизняної війни, висвітлені у працях І.Г. Співака, І.Й. Тараненка, І.К. Білодіда.  

Найвідомішими ж лексикографічними  працями є: Словник української мови: В 11 томах (К.: Наукова думка, 1970 – 1980), Словник епітетів української мови (авт. Бибик С.П., Єрмоленко С.Я, Пустовіт Л.О., К.: Довіра, 1998), Гринчишин Д.Г. Словник паронімів української мови (К.: Рад.шк., 1986), Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів (К.: Вища шк., 1985), Коломієць М.П., Регушевський Є.Є. Короткий словник перифраз (К.: Рад.шк., 1985), Полюга Л.М. Словник антонімів української мови (К.: Довіра, 1999), А.А. Бурячок, Г.М. Гнатюк, С.І. Головащук та ін. Словник синонімів української мови: В 2 томах (К.: Наук.думка, 1999-2000), Б. Грінченко. Словарь української мови: В 4 томах (К.: Довіра, 1997).

Що ж до фразеології, то протягом тривалого часу весь фразеологічний матеріал дослідники черпали зі словника Б. Грінченка. «Новий етап у вивченні української фразеології починається після опублікування відомих праць про фразеологію акад. В.В.Виноградова (1946-1947 рр.)» [22, 7]. Вплив цих праць відчутний і у визначенні основних понять фразеології, і у класифікації фразеологізмів, і у методиці його обробки. Саме ці праці, а потім і ряд праць інших російських вчених привернули увагу і українських мовознавців до вивчення фразеології. З найважливіших видань, присвячених фразеології можна назвати: «Українські приказки, прислів’я і таке інше» М. Номиса, видані в Петербурзі в 1864 році; «Галицько-руські приповідки» І.Я. Франка, видані у Львові у 3-х томах (1901-1910); «Українські народні прислів’я і приказки» (1963); «Фразеологічний словник»            Н.О. Батюка (1966); «Словник українських ідіом» Г.М. Удовиченка (1968); «Крилаті вислови в українській літературній мові» А.П. Коваль і В.В. Коптілова (1975); «Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник» І.С. Олійника і М.М. Сидоренка (1971); «Крилаті латинські вислови» Ю.В. Цимбалюка і Г.О. Краковецької (1976); «Українські прислів’я і приказки» (1984); «Фразеологічний словник української мови» Г.М. Удовиченка (тт. 1, 2; 1984).   

Метою дослідження є  вивчити лексичний склад гімну  України, з’ясувати значення усіх лексем-складників тексту, визначити, до яких частин мови належать ці лексеми, а також віднайти в тексті гімну України стійкі словосполученння – фразеологізми, з’ясувати їх значення, етимологію, розподілити за семантичною, функціональною, генетичною, стилістичною і структурно-граматичною типами класифікацій, встановити наявності різних типів міжслівних відношень між ними (явищ антонімії і синонімії).

До ключових понять, якими  необхідно оперуватися при дослідження  даної теми, належать такі поняття: слово, лексема, лексика, метафора, метонімія, синекдоха, фразеологія, фразеологізм, класифікація. З’ясування сутності таких понять, як метафора, метонімія і синекдоха необхідне для більш детального розуміння і осмислення такого поняття, як фразеологізм, що твориться внаслідок таких процесів, як метафоризація і метонімізація. Тобто, можна сказати, що для дослідження даної теми використовуємо гіпотетико-дедуктивний метод, оскільки, спочатку збираємо фактичний матеріал, розглядаємо теоретичні питання, а потім, на основі здобутих знань, здійснюємо дослідження даного тексту – вірша П. Чубинського «Ще не вмерла Україна» -- і робимо висновки. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Лінгвістичні засади дослідженнь.

 

1. . Основні типи лексичних значень слова.

Існування слова усвідомлюють не лише фахівці, озброєні лінгвістичними знаннями, а й інші носії мови незалежно від їх професій. Для них ця одиниця становить цілком окреслену реальність. За допомогою слів виражають думки, почуття, до слів прислухаються, засвоюють нові та незнайомі слова, вивчають слова інших мов, забуті слова рідної мови згадують. Значеннєва і формальна окресленість, вільна відтворюваність в усному і писемному мовленні дають можливість виділять окремі слова, повторювати їх у разі потреби. Поняття слова лягло в основу великої кількость стійких сполук, що використовуються як влучні характеристики морально-етичних якостей людини, манери спілкування, наприклад: додержувати слова, випускати слова на вітер, не вміти слова вимовити, цідити слово за словом, сипати словами, золоте слово, мудрее слово, добре слово тощо.

«Слово – мінімальна змістова одиниця мови, що вільно відтворюється в мові й служить для побудови висловлювань (речень)».[166, 2]

Слово, незважаючи на всі  труднощі, пов’язані з визначенням  цього поняття, являє собою одиницю, яка невідступно уявляється нашому розумінню як щось центральне в механізмі мови. Для усвідомлення реального існування слова першорядну вагу мають диференційні ознаки, які своєю єдністю і взаємодією формують його лінгвістичну природу, виділяючи з-поміж інших мовних одиниць, а саме: лексичне значення, номінативна функція, відокремленооформленість, внутрішньоструктурна цілісність, позиційна рухливість.

«Слово – основна  одиниця мови в цілому і лексична одиниця зокрема. Кожне слово має лексичне значення, тобто реальний, предметно – речовий зміст, який оформлений за законами граматики рідної мови і є елементом загальної семантичної системи словника».[27, 12]