Пареміологія у складі фразеології

 

 

ВСТУП

У центрі уваги сучасної лінгвістики знаходяться проблеми, пов'язані з відображенням національної культури та історії у мовах. Роль мови в накопиченні культурних здобутків є очевидною і значною. При цьому вона, як одна з основних ознак нації, виражає культуру народу, який говорить цією мовою, тобто створює національну культуру.

За допомогою мовних засобів формуються концепти часу, простору, різноманітних об'єктів та явищ, моделюються способи організації всесвіту. Мова віддзеркалює як матеріальні сторони життя народу, так і духовні сторони носіїв мови. Мова – скарбничка культури, що зберігає культурні цінності – у лексиці, у граматиці, в ідіоматиці, у прислів'ях, приказках, у фольклорі, у художній і науковій літературі, у формах письмового й усного мовлення. При вивченні іноземної мови відбувається поринання в культуру народу. Важливим історико-лексичним пластом кожної мови являється фольклор, в тому числі прислів'я та приказки. Наша увага буде зосереджена на компонентах фразеологізмів, а саме тих лексемах, які відображають культуру та психологію народу – носія української та англійської мов – паремій (прислів'їв та приказок).

Проблема паремій, зокрема  історія виникнення й походження прислів'їв та приказок, їх функціонування та класифікації здавна привертали увагу дослідників. Зацікавленість цим жанром усної народної творчості зумовлена сучасним станом лінгвістики. Дослідженням паремій, з'ясуванням їх історії та значення, займалося багато дослідників різних країн, як вітчизняних так і зарубіжних, таких як В.В. Виноградов, В.Л. Архангельський, В.М. Мокієнко, В.П. Жуков, О.М. Мелерович, Л.Г. Авксентьєв, М.Т. Демський, Н. Шанський, В. Флейшер, В. Мідер, В. Айсманн, Ш. Баллі та Л.П. Сміт. Такі лінгвісти як О.І. Смирницький, О.В. Кунін, Н.М. Амосова, А.І. Альохіна досліджували фразеологію англійської мови. Але на сучасному етапі розвитку пареміології, порівняльний аналіз паремій різноспоріднених мов є явищем новітнім, тому тема нашої роботи є актуальною.

Об’єктом роботи є англійські та українські  прислів'я на позначення руху.

Предметом дослідження є порівняльний аналіз семантики прислів'їв на позначення руху в англійській та українській мовах.

Мета дослідження полягає у порівнянні та комплексному аналізі семантики прислів'їв на позначення руху.

Для досягнення мети дослідження  необхідно вирішити такі завдання:

1. Розглянути загальне поняття фразеологізмів, паремій, прислів'їв.
2. Проаналізувати особливості прислів'їв як фольклорного елементу окремо в кожній мові.
3. Порівняти та зробити аналіз вибірки прислів'їв на позначення руху в українській та англійській мовах.
4. Зробити висновки щодо схожості та відмінності семантики прислів'їв на позначення руху в обох мовах.

За матеріал дослідження було обрано суцільну вибірку прислів’їв на позначення руху з фразеологічних словників української та англійської мови у кількості 55 одиниць. Методи дослідження представлені методом суцільної вибірки, описовим, порівняльним та кількісним.

Теоретична значущість полягає у тому, що результати даної роботи є внеском у порівняльну пареміологію української та англійської мов. Робота може бути використана при викладанні таких курсів, як «Фразеологія англійської мови», «Порівняльна лексикологія», в чому і полягає її практична цінність.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що відбувся порівняльний аналіз українських та англійських прислів’їв на позначення руху щодо семантики та плану змісту прислів’їв. Результати роботи були презентовані на декаді студентської науки Маріупольського державного університету 2013 року.

Структура роботи. Наша робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу та загальних висновків. У першій частині ми розглянули проблему визначення паремій, зокрема, прислів’їв, визначили, як прислів’я відображають світогляд народу та проаналізували погляди дослідників щодо даної проблеми. Друга частина присвячена безпосередньо аналізу українських та англійських прислів’їв на позначення руху.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I

 ПАРЕМІОЛОГІЯ  У СКЛАДІ ФРАЗЕОЛОГІЇ

 

1.1 Класифікація  фразеологічних одиниць

 

Фразеологія як наука виникла лише на початку 20 століття.

Предмет фразеології –  це сполучення слів, що не утворюються спонтанно у мовленні, а входять у нього як готові блоки з певними значеннями. Часто значення фразеологізму не зводиться до суми значень слів, що входять у нього. Фразеологізмам властива метафоричність та образність, вони можуть належати до стилістично забарвленої лексики.

Дослідження цього розділу  лексичної системи доводить що, як і слова, вони можуть входити до синонімічних рядів, можуть мати антоніми та можуть мати варіанти.

Визначення фразеологізму  як структури, семантично цілісної, відтворюваної  у готовому вигляді у мовленні і ідіоматичної, є загальноприйнятим.

Тож фразеологізм – це стійкі сполучення слів, що не утворюються спонтанно у мовленні, а входять у нього як готові блоки з певними значеннями [17].

Існують різні підходи  щодо принципів класифікації фразеологізмів: структурно-семантичний, граматичний, функціонально-стилістичний. Найбільш поширеною є структурно-семантична класифікація В.В. Виноградова. Він виділяє 3 типи фразеологізмів:

– фразеологізми – зрощення ;

– фразеологічні єдності;

– фразеологічні сполуки [5].

Як пояснює М.П. Кочерган, дана класифікація ґрунтується на критерії аналітичності фразеологізму.

П.Г.Єрченко класифікує фразеологізми за смислорозрізнювальною функцією компонента на фразеологічні одиниці (ФО), ФО з нормативним смислом, проміжні ФО, ФО з ідіоматичним смислом та ілюстративні [8].

У О.В. Куніна знаходимо розподіл фразем у відповідності з трьома розділами, на які автор поділяє  фразеологію: власне ФО, або ідіоми, ідіофразеоматизми та фразеологізми  неідіоматичного характеру, але  з ускладненим значенням. Цей  розподіл ґрунтується на різних типах  значення фразеологізмів: від більш  ускладнених до менш ускладнених [7].

Та все ж таки, як правило, при класифікації фразеологізмів учені  нашої країни використовують запропоновану  ще в 1977 році російським академіком В.В. Виноградовим систему виділення з-посеред фразеологічних одиниць трьох основних класів за ознакою їх умотивованості чи то збереження словами-компонентами в тій чи іншій мірі значень цих слів. Зазвичай поділяються:

- фразеологічні зрощення – немотивовані одиниці, значення яких нібито зовсім не виводиться зі значень компонентів. Звичайно приводяться приклади таких сполучень, що або мають у своєму складі слово-архаїзм, відсутнє в активному словнику мовця, або метафоричність виразу настільки відсунула значення слова у складі фразеологізму від основного, що він уже ніяк не асоціюється з певною денотативною семантикою слів-компонентів. Такі фразеологізми у реченні виступають своєрідним синтаксичним монолітом, не допускають ніякої реструктуризації чи вкраплень у вигляді додаткових означень чи уточнень.

- фразеологічні сполучення – це такі, один з компонентів якого є зв’язним, а інший зберігає своє денотативне значення і легко дешифрується. До таких сполучень часто входять слова що мають обмежену валентність. Кількість фразеологічних сполучень у такому розумінні надзвичайно велика; сюди звичайно відносять дієслівно-іменні перифрази простих дієслів, прикметникові сполучення з постійним епітетом, прийменникові групи з усталеним порядком слів у функції прислівника чи прикметника.

- фразеологічні єдності – це такі фразеологізми, що є семантично неподільними, але загальне значення мовцями все ж таки сприймається як мотивоване, асоціації [5].

До них додаються ще фразеологічні вислови за класифікацією М. М. Шанського – це стійкі звороти мови, які семантичне не діляться і складаються з слів із вільним значенням, але в процесі мовлення відтворюються як сталі мовні одиниці. До них належать фразеологічні вислови комунікативного типу (речення). Це прислів'я, приказки, крилаті вислови, народні порівняння тощо.

За походженням (етимологією) Л.А. Булаховський поділив фразеологізми на:

1. Сталі вислови з народної  мови (побутового народного мовлення, анекдотів, жартів тощо): сам не  гам і другому не дам; рука  руку миє; як горохом об стіну; про вовка помовка. Сюди належать прислів'я і приказки.

2. Професіоналізми, що набули  метафоричного вжитку: чорним по  білому; лити воду на млин; зняти  полуду з очей; закласти фундамент;  відігравати роль; знімати стружку; на космічній швидкості; дати гарантію; підкласти міну; гірка пілюля; спіймати на гачок.

3. Переклади з інших мов або  запозичення фразеологізмів без  перекладу: ставити крапку над  і; дивитися крізь пальці; від  колиски до могили лиш один маленький крок.

4. Вислови з античної культури: гордіїв вузол; прокрустове ложе; піррова перемога; авгієві стайні; не можна двічі увійти в  ту саму річку.

5. Біблійні та євангельські  вислови: не одним хлібом живе  людина; лікарю, вилікуй себе самого; козел відпущення; притча во язицех; пісня пісень.

6. Вислови відомих людей (афоризми, цитати) - іскра вогню великого; за  всіх скажу, за всіх переболію:  за вашу і нашу свободу; мертві сраму не імуть.

Є й інші класифікації, в яких ураховано  семантичні й стилістичні відтінки [2].

Невисоким ступенем ідіоматичності характеризуються парні сполучення слів будь-якої частини мови, компоненти яких є або синонімами чи антонімами, або словами спорідненими за значенням  у якомусь іншому сенсі. Експресивні  та емфатичні, вони зустрічаються як в англійській, так і в українській  мовах, хоча ступінь мотивованості  може бути різним.

Фразеологізми за співвіднесеністю з окремими частинами мови, тобто за їхнім сукупним лексичним і граматичним значенням (за тим, шо вони позначають — предмет, ознаку, дію, обставину чи почуття, емоції — і якими членами речення виступають), бувають:

- іменникові — називають предмет чи явище: козацьке сонце, рятівна соломинка, наріжний камінь, сім чудес світу, лебедина пісня, біла ворона, синя панчоха, ласий шматок, каїнова печать, скрегіт зубовний, содом і гоморра, казка про білого бичка;

- прикметникові — називають ознаки: не в тім 'я битий, кров з молоком, не остання спиця в колесі, не з полохливого десятка, нечистий на руку, у ступі не влучиш, білими нитками шитий, одним миром мазані, купи не держиться, собака на сіні, під мухою, хоч викрути [1].

Кунін також виділяє декілька груп ФО на основі їх походження, однак  ця класифікація у даного автора не є домінуючою: 1) власне англійські ФО; 2) міжмовні запозичення, тобто ФО, які  запозичені з іноземних мов шляхом того чи іншого виду перекладу; 3) внутрішньомовні запозичення, тобто ФО, які запозичені з американського варіанту англійської мови; 4) ФО, що запозичені в іншомовній формі [7].

 

1.2. Паремії – приказки та прислів'я як складова фразеології

 

Неможливо зрозуміти теперішнє  та побачити минуле будь-якого народу, коли його історія невідома. А історія  кожної мови унікальна та дуже цікава. Зв’язок історії та культури народу з мовою особливо яскраво проявляється на фразеологічному рівні. Тож одним із джерел вивчення як мов, так і характеру та світогляду народу являються паремії.

 Паремія (грец. рareimia –  прислів'я або лат. proverbium – приказка, прислів'я) – це видове позначення фольклорних малих жанрів афористичного спрямування [18]. Саме паремії містять уявлення про норми співіснування і взаємодії людей та представляють їх цінності.

Сучасні лінгвісти вирізняють понад десять різновидів паремій:

 Першим видом є вітання  – сталі вислови-кліше, які  говорять при зустрічі знайомої  людини. Окрему групу становлять  святкові вітання, тобто усталені  фрази, якими вітають один одного  лише у певні свята. Побажаннями  називаються словесні мініатюри  зичення добра, щастя, матеріального  статку, а тостами – застільні  побажання, висловлені господарям  дому або гостям. Побажання-подяки, прощання, формули-побажання до певних  нагод також є пареміями. Прокльони,  присяги (словесні формули, якими  людина підтверджує правоту своїх  слів із зазначенням, що у  разі обману чи невиконання  обіцяного, лихо чи нещастя  повинно впасти на неї), приказки-застереження (формули, якими один співрозмовник  спиняє іншого або й самого  себе, щоб не сказати зайвого)  також причисляють до паремійних  одиниць. Ще виділяють прикмети  народний календар (перелік прикмет  на кожен день року і пов'язана  з ним народна мудрість), народні порівняння (стійкі словесні формули, в яких одні предмети, явища або дії зіставляються з іншими предметами, явищами або діями на основі спільності, подібності, спорідненості). Щодо гумористичних різновидів, то сюди належать каламбури та стягнені анекдоти. До жанрів дитячої пареміографії належать казкові зачини і кінцівки, дитячі примовки, скоромовки [15].

В даній роботі ми аналізуємо паремії на прикладі прислів’їв та приказок. При вивченні будь-якої іноземної мови відбувається зіткнення з історією та культурою народу, які, крім інших чинників, виражаються через прислів’я та приказки. Велика їх кількість позначає специфічні національні риси, а своїм корінням вони сягають в давнішню історію народу, його побут, звичаї, традиції. Прислів'я та приказки – це безмежне мовне багатство народу, що створювалось впродовж віків. В них міститься багатовіковий досвід суспільного розуму.