Практична частина експериментальної роботи викладання іншомовної лексики

     Лінгвокраїнознавча компетенція включає таке явище як хрононіми, які, як визначає електронна енциклопедія “Вікіпедія”, називають події історії та явища культурного життя, побуту народу, співвіднесені з певним відрізком часу, який (завдяки цим подіям) став важливим моментом в історичному та культурному розвитку народу, людства в цілому. Таким чином, денотат хрононіма - час реальних історичних і культурних подій, або час соціальний, - характеризується:

а) чіткими хронологічними межами;

б) історичним і соціокультурним значенням для народу чи всього людства.

     Відповідність найменування факту історії, культурній події, що дала початок хрононіму, може бути прямою (історичні хрононіми: рос. Петровская эпоха, укр. Злука, англ. Anglo-Saxon invasion) і опосередкованою (соціокультурні хрононіми: рос. Чистый четверг, укр. Проводи, англ. Spring Bank Holiday), має точний часовий вираз (рос. гражданская война, Щедрый вечер, укр. День Незалежностi України) і може бути в хронологічному плані неясною, розмитою (рос. День Ивана Купала, Масленица, поліськ. Майска весна).

     Соціокультурні хрононіми поділяються на такі, що співвідносяться з постійною датою (рос. Благовещение, укр. Головосік, англ. St. Patrick's Day) і рухливі, “зрушення” яких визначається церковним календарем (рос. Страстная неделя, укр. Навський Великдень, поліськ. Суха середа, англ. Ash Wednesday). Хрононіми можуть називати унікальні історичні події (рос. Октябрь, укр. IV Унiверсал, Переяславська Рада), рухливі релігійні свята (рос. Вознесение, Троица, укр. Білий тиждень, поліськ. Колядуха маслена, англ. Palm Sunday), а також дні, що відзначаються кілька разів на рік (рос. Егорьев день, Никола, укр. Ганна) [48].

     Для лінгвокраїнознавства великий інтерес представляють фразеологізми, у яких відбивається національна своєрідність історії, культури, традиційного способу життя народу - носіїв мови. Фразеологізм, за електронною енциклопедією “Вікіпедія”, семантично пов'язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (висловів або речень), не виникає в процесі мовлення відповідно до загальних граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання лексем, а відтворюється у вигляді усталеної, неподільної, цілісної конструкції [48].

Більшість фразеологізмів з'явилося в процесі спостереження за навколишньою дійсністю - історичною, суспільними процесами, виробничою діяльністю й побутом, морально-етичними нормами і родинними стосунками, природним середовищем, тваринним та рослинним світом.

Фразеологізми, з одного боку, мають ознаки, спільні зі словами, словосполученнями і реченнями, а з другого - відрізняються від них.

Як і слова, фразеологізми:

1) не користуються щоразу, а відтворюються як готові, наявні  в мові одиниці з певним  значенням;

2) відзначаються стійкістю  складу і сталістю структури;

3) часто позначають одне поняття і вступають у синонімічні зв'язки з словами;

4) виконують ту ж функцію, що й слова. Наприклад: накивати  п'ятами втекти, пасти задніх - відставати.

 

На відміну від слів фразеологізми:

 

1) складаються із самостійних  одиниць мови - слів. Які найчастіше  функціонують окремо та мають  відповідні форми;

2) відрізняються більшою  точністю значення, яке частіше, ніж у словах супроводжується  образною характеристикою. Наприклад: пройти вогонь і воду; чужими руками жар загрібати. Фразеологізми мають сталу конструкцію, одні й ті ж компоненти, заміна чи доповнення руйнує їх.

     Лінгвокраїнознавча компетенція містить у собі знання основних особливостей соціокультурного розвитку країни мова якої вивчається на даному етапі, уміння порівнювати їх з аналогічними явищами рідної культури і здійснювати свою мовну поведінку відповідно до них.

     Соціолінгвістична компетенція - здатність використовувати правила делікатного та розмовного мовлення в спілкуванні. В. Соколова стверджує, що у навчанні англійській мові потрібно приділити більшу увагу соціолінгвістичній компетенції, тобто розвивати здібності вивчаючих використовувати й перетворювати мовні форми відповідно до ситуації спілкування, володіти ситуативними варіантами володіння мовою. Формування соціолінгвістичної компетенції припускає створення вмінь використовувати і дотримувати:

 

- маркери соціальних відносин, наприклад, студентський або так  званий молодіжний сленг: No kidding - Серйозно. Правда. I bet so - Я впевнений. You blue it - Ти все зіпсував. I'm happening - Я щасливий. I flunk the exam - Я провалив іспит. Whatever - Однаково. I am positive - Я впевнений.

 

- правила ввічливості - на  питання How are you? ніхто не очікує  від вас почути про ваш головний  біль, про проблеми в сім'ї та  ін., тільки Good. Fine. Те ж саме з How is it going? What's going on? - Not much. Same old, same old.

 

- регістри спілкування: нейтральний - Shall we begin?, неофіційний - What aboutmaking a start?, розмовний (Colloquial) - OK. Let's get going [37].

 

Соціолінгвістична компетенція, як підкреслює В. Соколова, є найважливішим компонентом соціокультурної компетенції, необхідної для придбання професійної компетентності в цілому.

     Соціолінгвістична компетенція співвідноситься з мовною картиною світу, це варто визначати як оволодіння набором мовних засобів й уміння здійснити їх вибір залежно від соціально-культурного й ситуативного аспектів контексту. Це, у свою чергу, припускає оволодіння лексикою з національно-культурним компонентом; фразеологізмами з національно-культурною семантикою; формулами мовного спілкування; прислів'ями, приказками, крилатими словами [37].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Соціокультурний  підхід в мовній освіті.

     Специфіка  функціонування мови як іноземної  полягає в тому, що її комунікативна  функція забезпечує міжкультурне  спілкування. Виникає ситуація зустрічі  людей, які користуючись однаковою  мовою, неоднаково сприймають повідомлення, оскільки породжувані ними мовні  структури побудовані на основі  різних соціокультурних структур. Соціокультурні фактори останнім  часом стали предметом пильної  уваги методистів, які визначають  соціокультурні умови, які склалися  в суспільстві ставленням до  народу, що говорить тією чи  іншою іноземною мовою, його культурі, суспільству, а також системою  культурних і соціальних відносин, прийнятої в суспільстві і  т. д.

     Міждисциплінарний  характер змісту предмета «іноземна  мова» володіє сприятливими можливостями  для створення досить широкого  соціокультурного освітнього простору, використання ж соціокультурного  підходу в мовній освіті дозволяє  по-новому, більш глибоко і значимо  розкрити всі складові поняття  рівня функціональної соціокультурної  грамотності. Соціокультурна компетенція  може бути досягнута і за  рахунок інших дисциплін, а такі  джерела соціокультурної інформації, як література, засоби масової  інформації, Інтернет, фільми, можуть  служити істотним доповненням  при розвитку соціокультурної  компетенції.

     Правомірно  постає питання про дидактичну  наповненість соціокультурної компетенції  при навчанні іноземної мови. Традиційно в науковій літературі  компетенція розглядається в  термінах: знання, уміння і навички. Організація навчального процесу  при комунікативному навчанні  носить циклічний характер. Це  означає, що процес навчання розбитий  на цикли, що включають декілька  уроків. У кожному циклі ставиться  комплекс цілей - пізнавальних, власне  навчальних, розвивальних і виховних. Але оскільки розвиток, пізнання  і виховання здійснюються через спілкування, то основною ознакою для виділення циклів уроків служить навчальний аспект, який забезпечує цілісність методичного і предметного змісту.

     Пізнання культури  країни досліджуваного мови не  є самоціллю, а лише приводом (засобом) для більш глибокого розуміння  і осмислення своєї рідної  культури. Головне в процесі пізнання - не лише накопичення відомостей  про країну, а й пізнання людей, своїх однолітків, їх способу  мислення, поведінки, ставлення до  загальнолюдських цінностей.

     Кожен навчальний  предмет сприяє створенню у  школярів цілісного уявлення  про світ, але під певним кутом  зору. Навчальний предмет «іноземна  мова» в силу своєї специфіки, будучи засобом спілкування про  пізнання, відіграє особливу роль  у формуванні у школярів досить  цілісної картини світу, це одночасно  і мовна, і соціокультурна картина  світу. Специфіка предмета «іноземна  мова» полягає в тому, що провідні  компоненти змісту навчання іноземної  мови є не основи наук, а  способи їх діяльності: навчання  читання, письма, аудіювання, говоріння. Ще одна особливість у навчанні  іноземної мови - це те, що навчання  мовленнєвої діяльності можливо  лише в спілкуванні (усному чи  письмовому). Перед учнями, що засвоюють  соціокультурну грамотність стоїть  ряд досить складних задач, і  дуже важливо в психолого-педагогічному  плані, щоб ці завдання стали  для них особистісно-значущими.

     Протягом всього  періоду навчання іноземної мови  формується комунікативна компетенція, складовою якої є:

• Лінгвістична;

• Соціолінгвістична;

• Дискусивна;

• Стратегічна;

• Соціальна;

 

• Соціокультурна - знання про національно-культурні особливості країни мови, що вивчається, культурі мовної поведінки.

 

     Здатність  застосувати знання про національно-культурні  особливості країн досліджуваної  мови складається з:

• Лінгвокраїнознавчих знань (фонові знаки, реалії країни досліджуваної мови, мовної і немовної поведінки в ситуаціях усного спілкування, безеквівалентна лексика);

• Країнознавчих знань (природно-кліматичні умови, суспільно-політичні, економічні та соціальні особливості, основні етапи історичного і культурного розвитку країни досліджуваної мови);

• Знань про культуру країни мови, що вивчається (традиції і звичаї, побут, особливості національного характеру і психології країни досліджуваної мови).

     Основна мета при вивченні іноземної мови - формування комунікативної компетенції, де всі інші цілі (освітня, виховна та розвиваюча) реалізуються в процесі досягнення цієї головної мети. Комунікативна компетенція в сучасному її розумінні передбачає формування здатності до міжнародної взаємодії.

     Які ж якості (властивості) особистості учня необхідно  формувати, щоб він був здатний  брати участь у міжкультурному  спілкуванні на іноземній мові? На підставі сказаного можна визначити в якості важливого завдання навчання іноземної мови розвиток наступних особистісних якостей, необхідних для успішного здійснення спілкування в інтеркультурних комунікативних ситуаціях, як:

• Відкритість (свобода від упереджень по відношенню до людей - представникам іншої культури);

• Толерантність (терпимість);

• Здатність чути і слухати співрозмовника;

• Здатність бачити спільність і особливості, зумовлені національними чинниками;

• Здатність розуміти і приймати відмінності культур поведінки рідної мови і мови досліджуваної країни;

• Готовність до практичного використання іноземної мови як засобу спілкування з носіями мови;

• Потреба самостійно вивчати іноземну мову у позаурочний час.

 

     Викладене  положення представлено у схемі  відносно цілей навчання ІМ. Воно  показує, що всі складові взаємопов'язані  і взаємообумовлюють один одного.

     Для того, щоб  учні належним чином осягали  соціокультурні ази необхідні  певні вимоги до вчителя:

• Володіння звуковою стороною мови, яке відповідає орфоепічним нормам мови, що викладається;

• Уміння грамотно будувати і сприймати іншомовну мову на слух;

• Володіння лексичним запасом, що дозволяє навчати учнів спілкуванню в межах тем і ситуацій, передбачених стандартами іноземної мови;

• Країнознавчі знання та знання про культуру мови, що викладаеться.

     На підставі викладеного слід ще раз підкреслити той факт, що опанування іноземних мов без ознайомлення з культурою країни досліджуваної мови, з менталітетом людей, що говорять на цій мові, і т.д. не може бути повноцінним. Іншими словами, потрібно освоїти не тільки саму мова, але й «образ світу» говорячи на ньому, так як представники іншої культури не повинні бути для нас психологічно «чужими».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Зміст формування соціокультурної компетенції учнів середніх класів

 

     Положення про необхідність вивчення ІМ у нерозривному зв'язку з культурою народу - носіями даної мови вже давно сприймається у методиці ІМ як аксіома. Використання країнознавчої інформації у процесі навчання забезпечує підвищення пізнавальної активності учнів, сприяє розвитку їхніх комунікативних навичок і умінь, а також позитивній мотивації, дає стимул до самостійної роботи над мовою і вирішенню виховних завдань.

     Основною метою навчання ІМ в середній школі є розвиток особистості школяра у нерозривному зв'язку з викладанням культури країни мова якої вивчається, сприяючи бажанню “брати участь у міжкультурній комунікації і самостійно вдосконалюватися у діяльності, якою він оволодів”, зазначає З. Никитенко [21].