Історія мистецтв

 

 

Виховання юнаків

V ст. до р.х. 

Бесіда жінок  біля джерела

Реконструкція

V ст. до р.х. 
 

 

 

Роботи по землеробству в маєтку

Реконструкція 
V ст. до р.х. 
З грецького розпису 
 

 

 

Сцени повсякденного  життя: бійка кішки з собакою, гра в лапту, боротьба

500 р. до р.х.

Зберігається в Археологічному музеї, Афіни, Греція

 

 

Гребінь

IV ст. до р.х.

З кургану Солоха поблизу  Нікополя.

Зберігається у Ермітажі, Санкт-Петербург, Росія

 

 

 

Надгробна стела

IV ст. до р.х. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сократ

IV ст. до р.х.

 

 

 

 

 

 

 

 

Платон 
IV ст. до р.х.

 

 

 

 

 

 

 

 

Перікл

Мармурова римська копія  з грецького оригіналу 

 

 

 

 

 

 

Афінська монета

478-400рр. до р.х.

  

 

Дискобол

Близько 450р. до р.х. 

Зберігається в Національному музеї, Рим, Італія  

 

 

 

 

Посейдон

Близько 450р. до р.х.

Зберігається в Національному  музеї, Афіни

 

 

 

 

 

Акрополь

Протягом тисячоліть Акрополь є символом Афін, священною  скелею, що є зв'язуючою ланкою між  величною цивілізацією стародавньої Греції і сучасністю. Акрополь з його пам'ятниками, історією і міфологією по праву є  предметом гордості афінян.  

 

Руїни Пропілеїв

Руїни Пропілєї цілком значні, проте повнота задуму архітектора розкривається сьогодні тільки при зверненні до планів споруди і його теоретичних реконструкцій, які з кожним поколінням дослідників стають все більш точними. Ці реконструкції тим більше важливі, що від площі перед Пропілеямі не залишилося сліду, а теперішнє сприйняття спотворено дерев'яними містками для натовпів туристів 

  

 

 

Храм Парфенон

Головний храм афінського Акрополя, присвячений Афіні Парфенос (тобто Дєвє), богині-покровительці  міста. Будівництво почалося у 447р. до р.х., освячення храму відбулося на святі Панафіней у 438 до р.х., проте обробка (головним чином скульптурні роботи) продовжувалася до 432р. до р.х. Парфенон – шедевр старогрецької архітектури і символ грецького генія.  

Храм Эрехтейон

 

Бронзова статуя Афіни Промахос

 

 

 

 

Сучасна свідомість тривалий час опиралася

 тому, щоб уявити поліхромность класичної

грецької архітектури. Тільки в теоретичних

реконструкціях нового часу розігрування звично

одноколірної мармурової архітектури в чотири

фарби стає нормою.

 

Статуя Афіни Перфенос

В стародавні часи усередині  Парфенона стояла десятиметрова  статуя богині Афіни Парфенос (Деви) у військовому одязі. В правій руці Афіна тримала двометрову скульптуру богині Перемоги Нікі. Пам'ятник мав дерев'яний каркас, голі частини статуї Афіни, а скульптура Никі цілком, були виконані із слонячої кістки, одежа і шолом Афіни - із знімних листів чеканного золота (звідси і назва статуї хрисоэлефантинная, тобто зроблена із золота і слонячої кістки). В перші роки візантійського періоду пам'ятник безслідно зник. Відомості, які є сьогодні в нашому розпорядженні, черпнули з творів стародавніх авторів і з докладних описів Павсанія, знаменитого грецького мандрівника II століття. Цінним джерелом інформації про втрачену статую послужили також знайдені копії, найважливіша з яких - Варвакіос Афіна.

 

Срібна тетрадрахма Пилипа II з музею у Фессалониках

 

 

Гіппократ

(Ιπποκράτης)

(460 до Р.Х. - 370 до Р.Х.)

Давньогрецький лікар, якого часто називають батьком медицини. До важливих положень Гіппократа відносяться вимоги чистоти (для пацієнтів і лікарів), помірність в їжі і питві, дати можливість природі провести своє лікування, жити там, де чисте повітря: Він був впевнений, що здоров'я залежить від балансу "рідин" в людині; порушення викликає хвороба. Ці ідеї пізніше були сприйняті Галеном.

 

 

 

 

Комічний актор  в жіночій ролі

IV ст. до р.х. 

Аттіка

 

 

 

 

Медальйон

Золотий медальйон з  портретом Пилипа II. Обличчя незвичайно повернено в ліву сторону, щоб  приховати вибите праве око.

 

 

 

 4. Елліністичний період  - новий етап розвитку мистецтва.

Період еллінізму в античній Греції розпочинається в останній третині IV століття до нашої ери й закінчується в останніх десятиліттях І століття до нашої ери, коли країну завоювали римляни. Це епоха воєнної, економічної та культурної експансії еллінського світу на схід. Культурі цього періоду притаманний синкретизм, наслідок взаємодії еллінської та місцевих культурних традицій. Початок еллінізмові поклала діяльність Александра Македонського, який за своє коротке, але видатне життя встиг створити новий світ.

336 року до нашої ери після смерті Філіппа II на престол став його двадцятирічний син Александр. Розпочалося дванадцятирічне правління Александра Великого, яке змінило обличчя не лише Еллади, а й усього східного світу.

Створивши першу в  історії імперію, що охоплювала таку велику територію в рамках однієї політичної структури (Мала Азія, Єгипет, Сирія, Персія, Согдіана в Середній Азії), Александр заклав підвалини для розвитку культури еллінізму. В основу нової політики він поклав принцип співробітництва: він прагнув не знищити чи підкорити завойовані ним народи, а об'єднати всіх на чолі з македонцями та греками в гармонійну єдність, що була б засадою культурного розквіту нової держави.

Проте велетенська монархія Александра Македонського не була довговічною. По його смерті вона розпалася на декілька монархій, очолюваних його спадкоємцями — діадохами. За час півстолітньої боротьби діадохів викристалізувалось елліністичне суспільство з новою соціальною структурою, новою державністю, новою культурою. Складниками елліністичного світу стали Єгипетська держава, очолена монархією Птоломеїв, Селевкидська держава в Передній Азії та Македонська держава з чималою частиною Греції у своєму складі, очолена Антігоном II.

Ці події означали політичну та соціально-культурну  переорієнтацію грецького світу. Давньогрецьку демократію, що почала розкладатися в IV столітті до нашої ери поглинула імперія Александра Македонського. Зроблений ним поворот від рабовласницької полісної системи до рабовласницької монархії завдав дошкульного удару античному грецькому суспільству. Разом зі своєрідністю грецької полісності втрачалася унікальна грецька культура, розчиняючись у синкретизмі елліністичного орієнталізму. Грецькі міста втратили свою незалежність в середині IV століття до нашої ери. Лише Афіни, якоюсь мірою Корінф та деякі острівні поліси зберігали формальні ознаки незалежності, проте фактично підкорялися Македонії.

Формування нової елліністичної  цивілізації не сприяло, однак, ефективному  виходові Греції з економічної та соціальної кризи пізньокласичного періоду. Основною тенденцією цього нового світу стало переміщення політичної та економічної могутності, а разом із цим і культурного розквіту, на Схід, у нові збудовані міста. Греція перетворюється на околиці елліністичного світу, знелюднені й бідні. В елліністичних державах синтез місцевих та грецьких господарських і технічних досягнень сприяв розвиткові землеробства, ремісництва, торгівлі.

Тимчасом грецькі поліси, опинившись осторонь головних торгових шляхів, утратили колишній рівень розвитку ремісництва й торгівлі. Тенденція кінця класичного періоду до зростання великого землеволодіння переважила остаточно. Проте загальний розвиток сільського господарства не поліпшував економічного стану суспільства, а лише збагачував нечисленний прошарок багатіїв-латифундистів. Минулося класичне давньогрецьке рабство, коли свобода була ознакою елліна, рабство —долею варвара: крім полонених, що були рабами македонських власників із часів війни, дедалі частіше греки потрапляли також у боргове рабство.

На темпах економічного розвитку Греції позначалися й політичні зміни, що їх вона зазнала в новій елліністичній державі. Втративши свої основні засади — автаркію (економічну незалежність), елевтерію (політичну свободу) й автономію (самоврядування), грецький поліс перетворився на звичайну одиницю місцевого самоврядування, економічно й політично цілком залежну від центральної влади.

Заміна полісного народовладдя на елліністичне монархічне єдиновладдя  на кшталт східних деспотій переорієнтувала  соціально-психологічний стан греків з громадянина поліса на царевого підданого.

Асимілятивні процеси  в елліністичному світі змінюють панеллінську орієнтацію грецького  світогляду. Дедалі менше важать етнічні  відмінності, зникає зверхнє ставлення  до варварського світу, що яскраво виявлялося на хвилі всееллінського патріотизму класичної доби.

Важливими залишаються  лише соціальні відмінності. Промовиста ознака етнічної цілісності елліністичного періоду — поява єдиної грецької мови, офіційної мови всіх елліністичних  держав і мови елліністичної літератури — койне.

За всієї різноманітності  в місцевих проявах елліністична культура — явище цілісне, результат  синтезу культур греків-завойовників і підкорених народів. Ще Александр  Македонський, вірний учень Арістотеля, прагнув у своїй політиці культурного єднання завойованих країн. Тому, втративши панівні соціально-політичні та економічні позиції, Греція проте відігравала роль головного об'єднавчого чинника елліністичної культури. Крім цілеспрямованого залучення Александром Великим греків і македонців до головних галузей створюваного культурного світу, цьому сприяла ще й характерна для періоду еллінізму підвищена рухомість населення. Завдяки цьому чимало греків опинилося в найбільших новоутворених культурних центрах елліністичних держав.

Крім того, грецькі поліси, особливо Афіни, залишалися культурними осередками, які вабили до себе цінителів мистецтва, грецької філософської освіти. Острівні поліси завдяки близькості до головних торгових шляхів між Азією, Єгиптом і Європою також прислужилися пропаганді грецької естетичної норми й культурних традицій. Острови Кос, Родос, Делос славилися своїми культурними надбаннями періоду еллінізму.

Тобто період еллінізму, хоча його перебіг і не був сприятливий  для грецького процвітання, все-таки виявив культурне панування Еллади в тогочасному світі. Історія поклала на Елладу велику місію —не державотворчу, а саме культурну. Світова імперія Александра Македонського розпалася дуже швидко, але в державах, що постали на її уламках, запанувала грецька культура...

Проте вона була вже відмінною від класичної грецької. По-перше, це була космополітична культура, яку творив «громадянин світу», а не тільки грецького поліса. Не на соціальній, а саме на культурній ниві втілювався ідеал єдності людства, що його вимріяв Александр Македонський. Тому елліністична культура — не лише втілення унікальності грецького духу, а й засвоєння найкращих здобутків культурного розмаїття об'єднаного світу. По-друге, це була культура різко стратифікованого суспільства: більше ніж будь-коли вона стала культурою інтелектуальної еліти, задовольняючи потреби нової рабовласницької знаті, потонулої у східних розкошах царських дворів. По-третє, ця культура віддзеркалила основні проблеми перехідного елліністичного періоду, як переходу людини з античної полісної колективності до народжуваного рабовласницькою монархічною державою індивідуалізму. В елліністичній культурі втілився світогляд людини, що випала зі стабільної полісної колективності й загубилася в масштабах централізованої імперії, зазнавши, проте, нового для античності відчуття індивідуалізму.

Дуже змінилися релігійні  уявлення греків. Традиційні для античної Греції релігійні вірування, поєднавшись  зі східними релігійними традиціями, народили нові форми релігії. Поширилося ототожнення богів грецького  пантеону зі стародавніми східними божествами, до яких греки й раніше ставилися з увагою. Деякі культи (Ісіди, Кібели) греки засвоїли майже незмінними, тільки перейменували Ісіду на Деметру, а Кібелу на Афродіту чи Артеміду. Новий культ Серапіса в еллінізованому Єгипті — поєднання мемфіського Осіріса-Апіса з грецькими богами Зевсом, Гадесом та Асклепієм. Поряд із місцевими культами з'являються й деякі універсальні божества, що поєднують у собі подібні функції найшанованіших богів різних народів.

Чільне місце в культурі еллінізму посідає культ Зевса Гіпсіста (Найвищого), що тотожний фінікійському Ваалові, єгипетському Амонові, вавилонському Белові, юдейському Ягве та багатьом іншим. Не меншого поширення набуває відроджений культ Діоніса. Тенденція до універсалізації релігійних вірувань стає прологом майбутнього монотеїзму.

Елліністична духовна  атмосфера соціальної, психологічної  нестабільності породжує потребу в  різних містичних обрядах, віру в  магію, астрологію, поширення містерій.

Східні релігійні традиції відповідають цим запитам своїм глибоким містицизмом, підвищеною роллю екстазу в обрядовості. Не менш потрібен новоствореній рабовласницькій імперській державності притаманний східним релігійним традиціям культ царської особи.

Елліністичні правителі  ретельно підтримували що запозичену в східних деспотій іще Александром Македонським традицію. Александрові ще доводилося переборювати опір греків незвичному для них обожненню живої людини. Проте надалі воно стало нормою релігійної свідомості еллінського світу, поєднавши давньосхідні погляди на божественність царської влади з грецьким культом героїв та ойкістів (засновників міста), які в міфологічному уявленні греків були причетні до олімпійських богів.

У II столітті до нашої  ери склалася філологічна школа  при Пергамській бібліотеці (засновник — Кратет із Малла), яка вивчала грецьку ораторську та філософську прозу.

Александрійці уславилися своїми коментарями до Гомера, Гесіода, загалом до грецької поезії.

Характерні риси мистецтва  еллінізму — світськість (адже найбільшими  замовниками були царі та багатії), патетика (адже вони вимагали уславлення), інтерес до побутових тем.

Докорінних змін зазнала  література. Традиційні жанри класичної  епохи відступили на другий план. Майже  зникли трагедія та ораторська література. Поезія перетворюється на мистецтво обраних, задовольняючи нахили до високоінтелектуальної літератури й улесливо оспівуючи багатих замовників.