Видатні діячі української науки середини ХІХ – початку ХХ ст

Чималу данину віддав Грушевський  красному письменству як автор оповідань, драм і нарисів (зб. „Під зорями, оповідання, начерки, замітки, історичні образи”, 1928).

 Загальне число опублікованих  праць Грушевського перевищує  1800. Бібліографія їх за час  1888-1904 подана в „Науковому Збірнику, присвяченому професору М.Грушевському  мучениками й прихильниками” (Л. 1906), за 1905 – 1928 – в ІІІ т.  „Ювілейного зб. ВУАН на пошану  академіка М.С. Грушевського”. (К., 1929).

 Великі заслуги Грушевського, ученого, що здійснив головні  завдання української історіографії  – створення синтези українського  історичного процесу, організатора  української національної науки,  громадсько-політичного діяча, одного  з найвизначніших у добу визвольних  змагань, викликане, не зважаючи  на поворот Грушевський в 1924 р. на підсовітську Україну,  гостро негативне до нього  ставлення у большевиків як  за життя, так і по смерті  Грушевського. Зокрема, постанови  ЦК КП(б)У з 1946 і пізніші сов.  Публікації характеризують його  як „націоналістичного історика”.

 У цей час М.С.Грушевський  повернувся до своєї давньої  мрії – написати книгу з  історії України, яку він уявляв  „короткою і загальноприступною”.