Гетьманство П.Тетері

У березні 1658 р. почалися «місія Тетері» - черговий його дипломатичний тріумф. Він добивається припинення походу польських військ в Україну; веде тісні переговори з польським урядом через Беневського, працює над трактатом, який у майбутньому ляже в основу Гадяцького договору 1658 р..

5 липня 1658 р. – датовані «пункти  Тетері» - себто перед останній етап перед редакцією договору. Також, безумовно, значний вплив на формування пунктів договору мали І. Виговський та Ю. Немирич. Договір своїм змістом стверджував абсолютно нову політику у тогочасній Європі, Україна та Річ Посполита перетворювалися в монархічну республіку, Україна, а саме козаки залишали за собою всі права та вольності, маєтності під зверхністю короля.

Сам гетьман І. Виговський через  посередництво П. Тетері, задоволений  більшістю пунктів договорів, передавав  прохання королю, і просив прискорити укладання угоди з союзниками, укладання домовленості з ханом про спільні дії проти Московії і підготувати військо (польське)до вступу на терени України.

28 жовтня 1658 р. П. Тетеря отримав  аудієнцію у короля Яна ІІ  Казимира, розмовляючи з польськими  дипломатами П. Тетеря запевняв, що гетьман залишатиметься вірним Янові ІІ Казимиру «Ю. Хмельницький зміцнює своє угрупування, Запорожжя налаштоване вороже, а вірних полководців мало» [15, C. 261].

У ході переговорів були узгоджені найголовніші статті майбутнього договору. Звертає на себе увагу мимохідь висловлене полковником міркування що він у разі відступу І. Виговського від короля разом з вірними козаками залишить гетьмана [16, C. 97], тобто він давав зрозуміти, що за необхідності Річ Посполита може покластися на нього, а це означало, що П. Тетеря почав виконувати плани захоплення гетьманської булави. З цього часу він наполегливо прагне створити собі репутацію людини безмежно відданої інтересам короля та Польщі. З кінця 1658 р. перестає бути переяславським полковником, виступає в ролі експерта в українських справах при королівському дворі, веде спосіб життя магната і придворного. Отримує пенсію з королівської каси і титули: королівського секретаря, мельницького підчашого (на Підлящщі), польського стольника.

Дехто з істориків  вороже настроєних до П. Тетері, цим періодом датує зраду П. Тетері й оголошує його «платним інформатором» варшавського двору [15, C. 261-262], але ця думка вельми хибна, адже більшість істориків не бере до уваги, що саме у цей час П. Тетеря відсторонився від політики і стає приватною особою. За заслуги перед Польщею у березні 1659 р. сейм підтвердив шляхетство П. Тетері та його права на маєтки та землі, як у Польщі так і в Україні.

Проживаючи у Речі Посполитій, П. Тетеря зберігав якісь  невизначені впливи. В Україну П. Тетеря повертається лише під час загострення політичної ситуації в козацькому таборі, та й попри це П. Тетеря повернувся до України не з своєї волі, а на прохання Яна ІІ Казимира, за для врегулю-вання ситуації на Україні. За деякими даними вважається, що П. Тетеря перебував біля Ю. Хмельницького вже під час Чуднівської кампанії 1660 р., разом з С.К. Баневським.

Після завершення Чуднівської кампанії він прибув разом з Ю. Хмель-ницьким до Корсуня, де на Корсунській раді того ж року, Ю. Хмельницький прагнув зректися булави, але під впливом С.К. Беневського та палких промов П. Тетері його вмовили залишитися гетьманом, а П. Тетеря отримав посаду генерального писаря в його уряді.

Під час Корсунської  ради 1660 р. завдяки своїм ораторським здібностям та авторитету, здобутому в попередні роки, новообраний генеральний писар зумів переконати присутніх у доцільності відмови від царської протекції й обрання курсу на підпорядкування Українського гетьманату королеві. Красномовно засвідчує вплив П. Тетері на козацтво, ця фраза «Не дай нам, Боже, думати про царя»,- так говорили козаки після ради [12, C. 43]. «Водночас П. Тетеря промовляв, що козацтво вже й так неоднора-зово змінювало протекцію, і якщо це трапиться ще раз, то він не лише печаті не буде знати, а й усієї України» [12, C. 43]. Звідси слідує, що попри всі нама-гання об’єднати Україну під однією булавою, ні Ю. Хмельницький, ні П. Тетеря не змогли приблизитися навіть на один крок до цілі, а навпаки, ще більше розбурхали Україну, як через свою невдалу політику, так і у зв’язку з внутрішніми протиріччями, та й зрештою, «Після битви під Чудновим Україна розпалася на дві частини: Правобережжя опинилося на стороні Польщі, а Лівобережжя – під владою Москви »[4, C. 423].

Тому зовсім не дивно, що за сприяння П. Тетері та аж надто скрутного становища Ю. Хмельницького був підписаний Слободищенський договір 1660 р., за яким Правобережжя під гетьманом Ю. Хмельницьким знову опи-нилося під владою Польщі. У цьому ж 1660 р., П. Тетеря одружився з донькою Б. Хмельницького Оленою, тим самим забезпечивши собі майбутні права на гетьманську булаву.

Як дослідив В. Газін, у цей період генеральному писарю П. Тетері не лише збоку польського уряду, а й від імені козацтва, делегованого на Генеральну раду, фактично доручався контроль над усіма діями гетьмана. Козаки наказували йому « керувати молодістю Хмельницького » [12, C. 43-45].

Але вже в листопаді 1660 р. гетьманський «регент» повернувся до Варшави. Не виключно, що це сталося  через суперечки з Ю. Хмельницьким, а наприкінці лютого 1661 р. П. Тетеря відзвітувався перед Яном ІІ Казими-ром, що до подій на Україні.

У 1658-1661 рр. П. Тетеря зміцнив  – принаймні у Варшаві –  думку про себе, як про знавця відносин в Україні. Одруження на донці Великого гетьмана, без сумніву, збільшило його престиж в Україні і за її межами, та й частина маєтностей, які належали Олені, навряд чи були зайвими для П. Те-тері. У Польщі П. Тетеря здобув собі славу вірного слуги короля, але як стверджував Я. Дашкевич « але чи ставши магнатом цілком замазав козацькі бунтарські гріхи і чи остаточно відмовився від козацького способу мислення – сумнівно » [15, C. 263].

У 1661 р. Ян ІІ казимир за порадою Є. Любомирського запланував провести великий спільний з’їзд-нараду, де були б присутні найвищі посадові особи Речі Посполитої та Українського гетьманату. На ньому планували обговорити деталі майбутнього договору – поляки, аж надто боялися чергової зради гетьманського уряду, і усіма способами намагалися схилити Ю. Хмельницького на свою сторону, але Юрій залишався неприступним і поляки пішли іншим шляхом, таємно підкупаючи старшин та послів, які у разі необхідності стали б на бік Речі Посполитої. Навіть самому Ю. Хмель-ницькому були передані маєтки у Суботові, Медведівці, Новоселівці та привілеї на м. Гадяч, що свідчить про серйозні наміри польського уряду сильно переломити ситуацію в Україні, « як гетьману йому також дозволили збирати мито з іноземних купців, що проїжджали територією козацької України » [5, C. 61].

Все це робилося задля  того, щоб перетягнути гетьманат на свій бік у війні з Росією, а також не дати можливості Ю. Хмельницькому укласти союз з Кримським ханом та у майбутньому використати козацтво у своїх цілях.

Яка ж роль П. Тетері у  відносинах Речі Посполитої з Українським  гетьманатом. Певно, що безпосередньо через нього Ян ІІ Казимир здійснював вплив на Ю. Хмельницького та більшість його дій на Правобережній Україні.

Так, на прохання козацтва і з власних  міркувань Ян ІІ Казимир направляє  П. Тетерю до України. Приблизно 8 лютого 1662 р. П. Тетеря вже у статусі королівського секретаря прибуває до Українського гетьманату. Метою його приїзду було з’ясування причин нейтралітету Ю. Хмель-ницького, щодо заворушень та захоплення маєтків у шляхти на території гетьманату, а також за особистим наказом Яна Казимира П. тетеря повинен був шпигувати за Юрієм, звітувати про його внутрішню та зовнішню політику, дії гетьмана та не допускати зносин гетьмана з Кримом й Росією. Прибувши до Чигирина, до ставки уряду гетьмана, П. Тетеря одразу ж роз-почав насаджувати вигідну для королівського двору політику. Вдруге П. Те-теря відвідав Ю. Хмельницького у травні , а в липні одержав дозвіл на збирання мита (індикти й ефекти) з товарів, що ввозилися і вивозилися з України.

У своїх листах до короля П. Тетеря неодноразово висловлював думку про неспроможність володарювання Ю. Хмельницького, і навіть в одному з листів за твердженням Чухліба Т., він писав « Якщо, цей жереб впаде на мою голову і якщо воля його Королівської Милості і Речі Посполитої будуть потребувати моїх послуг, то я прийму його зі всією доброзичливістю » [12, C. 44]. Тому, не виключно, і це підтверджує вище згадана фраза П. Тетері , що починаючи з 1662 р. він розгорнув активну діяльність, спрямовану на здобуття булави.

На думку Я. Дашкевича можливо, саме П. Тетеря підштовхнув Ю. Хмельницького на невдалий похід на Лівобережну Україну [15, C. 264], це й зрештою поставило крапку у гетьмануванні Юрія, що дозволило П. Тетері 13 вересня відзвітувати польському уряду про фактичну втрату гетьманом влади над Військом Запорозьким і, « що єдиним способом утримання козацької України під владою короля є якнайшвидша присилка сюди коронних військ » [12, C. 44]. Тобто, П. Тетеря переконав, що втрата булави Ю. Хмельницьким, це лише справа часу і, нажаль, його прогнози справдились.

Після п’яти невдалих походів Ю. Хмельницького на Лівобережну  Україну  у 1660-1662 рр. та остаточної поразки влітку 1662 р., Ю. Хмельниць-кий на початку жовтня відсилає посольство до короля, вказує на П. Тетерю як свого наступника і складає булаву під Корсунем – у Вільшанці, перед Василіанським монастирем.

Ось і настав зоряний час Павла  Тетері, на його шляху до гетьманської булави залишилося лише декілька супротивників (старшин та полковників), серед них: Г. Гуляницький, М. Ханенко та П. Дорошенко, але шанси П. Тете-рі були переважаючими, ба більше, саме козацтво схиляло П . Тетерю до прийняття булави про що він яскраво засвідчував у своєму листі до Яна II Казимира « Багато полковників умовляли мене шукати булави » [16, C. 99].

П. Тетерю було обрано гетьманом Війська Запорозького на Генеральній раді яка відбулася за свідченням істориків 1-2 січня, або 6 січня на думку Я. Дашкевича 1663 р.

У березні до Чигирина з Варшави  був відправлений І. Мазепа, який мав  вручити П. Тетері монарші insignia – привілеї на гетьманство, булаву, хоруг-ву, бубни, печатку, а також домовитися про час та місце прийняття від нього присяги королю Яну ІІ Казимиру. Однак П. Тетеря, зважаючи на низький статус І. Мазепи (королівські покойовий), відмовився отримати з його рук клейноди.

Польський хроніст Веспазіан  Каховський описав цю подію « Пізніше  полковники голосними вигуками поздоровляли Тетерю, гордого від отри-маної влади. Його винесли з кімнати на кріслі і, піднявши вгору, показали товариству. Народ, стверджуючи вибір на гетьмана, кидав шапками – якби не забрали його (назад), то закидали. Знову же на ганку він давав оглядати себе скільки завгодно, а згаданому вище народові розкидав дрібні гроші та, щоб усім приподобатися, поставив багато горілки як почастунок козакам » [15, C. 265].

Так отримав гетьманську  булаву П.Тетеря. Його шлях до булави був  вельми тернистим та все ж, П. Тетеря домігся права на володіння булавою  з ряду певних причин, і вони були, аж ніяк, як стверджують деякі історики не протизаконні і антигетьманські. Людину, яка від звичайного писаря у містечку стала одним з найбагатших полковників при Б. Хмельницькому, та одним з найкращих дипломатів того часу, який проводив проукраїнську політику, навіть в умовах сильного тиску збоку Польщі, Росії та Кримського Ханства – навряд чи можна назвати людиною, що не заслужила гетьманської булави,тому і не дивно, що так само, думав козацький уряд та козацтво.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2

Гетьманство П. Тетері

          2.1. Внутрішня політика П. Тетері

Перш ніж перейти  безпосередньо до висвітлення політичних дій П. Те-тері за часу його гетьманування, необхідно зазначити, які настрої були, що до новообраного гетьмана, як з боку інших правителів і держав, так і збоку правобережного козацтва, згадати про погляди істориків, що до особи і взагалі приходу до влади П. Тетері і насамкінець згадати про те, у якому ста-ні Українське гетьманство перейшло з булавою до рук П. Тетері.

Не вагаючись слід зазначити, що гетьманство П.Тетері стало несподіванкою  мабуть для  всіх, окрім нього самого. Навіть його патрон, польський король Ян ІІ Казимир, був вельми здивований, що без його дозволу та веління, П. Тетерю було обрано гетьманом Правобережної України, не кажучи вже про правителів Московії, Молдавії, Кримського ханства.

П. Тетеря ж не даремно  вельми прискіпливо готувався до свого  гетьманства, підкуповуючи старшин, полковників та схиляючи на свій бік все більше й більше козацтва, користувався своїм статусом, вельми швидко домігся того, що його визнали і признали, « як незмінного й найдостойнішого гетьмана» більшість козацтва, лише деякі козацькі ватажки намагалися скон-центрувати довкола себе опозицію проти П. Тетері. Серед останніх найбіль-шим противником гетьмана був І. Виговський, причини невдоволення у новому гетьманові – крилися або в особистих чварах, або у незадоволенні політикою нового гетьмана.

Що до доцільності  обрання П. Тетері гетьманом Правобережної  України, то тут історичні думки  розходяться. Одні вважають, що обрання  гетьманом П. Тетері було вельми закономірним і не несло у собі усього того негативу, який закидають у бік гетьмана. Інші дослідники схильні вважати, що обрання гетьманом П. Тетері стало останнім цвяхом у домовині української державності. Наприклад, О.М. Апанович зазначав « За час свого гетьманування П. Тетеря показав себе прислужником польських магнатів, ненаситним, хитрим, лукавим, немилосердним користолюбцем, який діяв із безмежним егоїзмом і жорстокістю » [2, C. 94].

Стан у якому Правобережна Україна потрапила до рук П. Тетері навряд чи можна назвати тим, про  який «мріяв кожен гетьман». Розірвана на Лівобе-режну та Правобережну Україну гетьманство знаходилося у край важкому стані, окрім того, що кожна з частин України знаходилася під зверхністю, чи то Речі Посполитої, чи Москви, уряди яких відверто ворогували і тільки й мріяли про те, як розв’язати війну, та ще й бажано не на своїй територій, а «десь там… на тій Україні», водночас не було єдності і між урядами Лівого та Правого берегу Дніпра. Все це супроводжувалося загальним економічним, культурним і соціальним занепадом, який виливається у постійні міжусобні сутички і боротьбу за владу у Гетьманщині – котра в історії отримала назву Руїна. Тому зовсім не дивно, що гетьманування П. Тетері було, аж надто коротким і неспокійним.