Голодомор в Україні в 1932-1933 рр

Наслідки голодомору. Історики і демографи сперечаються про кількість жертв голодомору, виголошуючи різні данини від 3 до 10 мільйонів. Швидше за все, враховуючи матеріали перепису населення 37 - го року, втрати населення внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на основі розладу психіки та соціального колапсу, жертви становили близько 7 мільйонів чоловік на теренах України.

Вчені продовжують  вивчати архівні джерела, з'ясовуючи абсолютні та відносні дані кількості  жертв голодомору. Очевидно, критерієм масштабності трагедії є не лише цифри, а й здатність кожної людини сприймати чуже горе, як своє. Всеосяжність національної катастрофи тридцять третього можна осягнути лише глибиною внутрішнього потрясіння кожного, хто вважає себе цивілізованою людиною. За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 33 - го року виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення селянства, якою скористався тоталітарний режим в Україні. Політико-правова оцінка голоду 33-го року вимагає нетрадиційних історико-політологічних методик з'ясування його специфіки. Обмежитися простим переліком причин та висвітленням наслідків голоду на сьогодні вже недостатньо. Географія смертності від голоду в Україні строката. Менш уражені північні райони першої половини 32 - го і суцільний мор в усіх областях протягом другої половини 32 - го і першої половини тридцять третій років. Голодній смертністю відрізнялися села і райони, які мали економічну зумовленість, тобто впиралися в обсяги, терміни і методи хлібозаготівель.

Голод 33 - го року в Україну - це не фізіологічне явище, а, перш за все, цинічна форма  політичного терору, проблемами якої повинні перейматися історики, соціологи, юристи і політики. Наслідки та масштаби голодомору у містах та селах України  в 1932-33 роках засвідчують глобальну  соціо-гуманітарну катастрофу в  історії людства, а не тільки Україну.

Архівні документи зберегли інформацію про  загальну кількість населення, яке  нестерпно голодувало. Так, навесні  тридцять третього в 66-ти районах Київської  області зафіксували півмільйона  голодуючих селян, а на Дніпропетровщині голод охопив більше 70 відсотків населення. В таємних листах керівників держави, керівників обласного рівня до ЦК КПУ за травень тридцять третього року повідомлялося про смертність в окремих селах, яка сягала від 450 до 600 осіб. Поіменні списки полеглих від голоду селян, які відтворені краєзнавцями та активістами Асоціації дослідників голодомору в Україні, це вже не статистика, це загальнонаціональна трагедія.

Найбільш  досконала статистика не спроможна  передати глибини і масштабності соціально-економічних, політичних та морально-психологічних наслідків  голодомору, жахливого свавілля владних  структур і масових випадків ганебного  для людини явища - канібалізму. Голодне  лихоліття, яке охопило адміністративні  райони з населення понад 40 млн. чоловік, і тривало майже два роки, явище  не стихійне, а цілком рукотворне.

Реакція міжнародного співтовариства на голодомор. Про обставини та масштаби голоду в Україні, судячи з спец-повідомленнями закордонних консулів в Києві, Одесі, Харкові, було відомо керівникам інших  держав. Про жахливі наслідки голоду в Україні йшло в зверненнях голови еміграційного уряду УНР в  Парижі професора Олександра Шульгіна до Ліги націй, а також до міжнародного Червоного Хреста, до міжнародних  торговим організаціям. Але політичний і бізнес кола зарубіжних країн мовчазно споглядали.

Міжнародна  комісія з розслідування голоду тридцять третього років в Україну  користувалася загальноприйнятні  нормами міжнародного права, зокрема  Конвенцією ГА ООН про запобігання  злочину геноциду та покарання за нього від 9 грудня 48 - го року. У ній  геноцид означає акт, учинений з  наміром знищити повністю або  частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу, зокрема сумісне  створення для членів групи таких  умов життя, розрахованих на проведення її фізичного знищення повністю або  частково. Голодомор в Україні  як дійсний історичний факт визнали  у 1988 році Конгрес США та Міжнародна комісія юристів.

До проекту рекомендацій парламентських слухань 12.02.03г. включений пункт про порушення перед ООН питання про визнання голодомору 1932-33 років в Україні актом геноциду проти української нації, при чому мається на увазі українська політична нації, складовою частиною якої були і представники інших етносів. Міжнародні установи повинні дати політико-правову оцінку цьому безпрецедентному і заздалегідь спланованим знищення мільйонів людей в Україну.

Ставлення Української держави до голодомору. Постанови Верховної Ради України, рішення Президента України та Кабінету Міністрів України щодо підготовки та проведення заходів у зв'язку з сімдесятих роковинами голодомору в Україні, по суті, вперше за п'ятнадцять років офіційно визнали факт голоду державними органами України. Вони заклали юридичну базу для широкомасштабного дослідження, правового тлумачення і політичної оцінки злочинів проти людяності.Визнання голоду актом геноциду має принципове значення для стабілізації суспільно-політичних відносин в Україні і є фактором відновлення історичної справедливості, морального зцілення кількох поколінь від страшного шоку, заподіяного масовими репресіями та голодоморами. Перед нинішнім урядом України, перед Верховною Радою України, як і перед всім українським суспільством стоять завдання щодо належного вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років, які не обмежуються лише відміткою скорботної 70-ї річниці жахливого мору. Організаційний комітет з підготовки та проведення заходів у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні на чолі з Прем'єр-міністром України В. Ф. Януковичем почав реалізацію масштабних загальнодержавних заходів, одним з яких буде спорудження в місті Києві національного меморіального комплексу жертвам голодомору та політичних репресій як втілення болі і спокути перед невинно загиблими і не народилися співвітчизниками.

Визнаючи  українських селян жертвами геноциду 1932-33 років, Україна не тільки увічнює  пам'ять про загиблих, а хоче стати, справді, державотворчої нацією, цивілізованою  і гуманною, шанобливою і культурною, здатною до прозріння і спокути. 
2.2. Закон про п'ять колосків

7 серпня 1932 верхівка Радянської  країни прийняла власноруч написану  Сталіним постанову "про охорону  майна державних підприємств,  колгоспів і кооперативів та  про зміцнення громадської (соціалістичної) власності". Згідно з цим законодавчого  акта розкрадання майна колгоспів  і кооперативів каралося розстрілом, а за при пом'якшуючих обставин - позбавленням волі на строк  не менше 10 років. За полкармана  зерна, принесеного з поля голодуючій  сім'ї, селянин отримував повний  термін у сталінських концтаборах.  У народі цей драконівський  акт Сталіна і його поплічників  охрестили "законом про п'ять  колосків". Соціалістична власність  була проголошена священною і  недоторканною, а замах на неї  отримував статус ворога народу. За розкрадання соціалістичної  власності закон передбачав розстріл  з конфіскацією всього майна.  При наявності пом'якшувальних  провину обставин могли замінити  «вишку» 10-річним терміном. Амністія  до засуджених за розкрадання  такого роду не застосовувалася.  Суворі санкції закону не обумовлювалися  ні розмірами, ні способами  розкрадання. Таким чином були  створені всі умови для застосування  закону в широких масштабах  і у зв'язку з незначними  крадіжками. На підставі цього  документа, який отримав у народі  назву «закону про п'ять колосків»,  до кримінальної відповідальності  притягувалися навіть діти.

Закон встановлював кримінальну відповідальність не тільки за розкрадання соціалістичної власності, а й за агітацію проти  колгоспів, насильство або загрозу  насильства по відношенню до колгоспників. За вчинення хоча б одного з цих  злочинів передбачалося позбавлення  волі строком від 5 до 10 років.

На початок 1933 року, тобто за 5 місяців, відповідно до цього закону було засуджено 54 645 осіб, з них 2110 - до вищої міри - розстрілу. Всього, за деякими відомостями, за цим законом за 1932-1939 рр.. було засуджено 183 000 осіб.¹

2.3. Діяльність надзвичайної  комісії В.М. Молотова по реалізації  сталінської політики геноциду  до українських селян.

Молотов перебував в Україну  майже 2 місяці, а не дві декади, як передбачалося, а на допомогу йому приїздив ще й Каганович. Фактично, вони повністю взяли на себе керівництво і нагляд за вилученням пожитків українських  селян. Фактично, по жовтню брати вже  не було що.Діючи в межах вже  встановлених "добрих традицій" більшовицького сіонізму, Каганович під виглядом підвищених зобов'язань щодо збільшення здачі зерна до "закромів держави" спочатку вибрав у колгоспів навіть те зерно, які планували на посів, а потім став розгортати штаби "розкуркулення". Епілогом стало створення спеціальних  полків НКВС для боротьби з селянами, які чинили опір більшовицькому сваволі  на територіях України. 14 грудня 1932 вийшла постанова ЦК ВКП (б) і РНК СРСР. Про фарисейском характері висловлювання  і, відповідно, дії "великого вождя" і його сіоністського оточення щодо Україні й організованого геноциду українського народу свідчать дані експорту зерна з СРСР в інші країни, які  склали в 1932 році - 1736298 т., а в 1933 р. - 1689790т. Урожай в Україну в 1933р. становив 36 пудів лише зернових культур на душу населення, на той час як по всьому СРСР з України разом ця цифра становила 28 пудів. Голодомор  був спрямований на знищення саме українців, а відбувався він лише на українських землях окремі області  України втратили або не третину  свого населення, а на Кубані, Придонні, Ставрополі та в Криму загинув  кожен четвертий - п'ятий житель сіл  та хуторів.Незабаром з'явився закон  про "боротьбу зі спекуляцією", який передбачав ув'язнення в концтаборах  від 5 до 10 років для тих селян, які, від голоду, намагалися обміняти домашні речі на харчові продукти в містах. Купити продукти вони не могли, тому що з 1928 р. продовольство в містах розподілялося за картками. Селяни опинилися в безвихідному становищі. Тим часом хлібозаготівельні  плани зростали. У 1931 р. українські селяни здали державі 39% валового збору  зернових, в 1932 р. - 55%. У жовтні 1932 р. в  республіку для нагляду за хлібозаготівельної компанією прибула надзвичайна  комісія на чолі з В. Г. Молотовим. Комісія діяла грубими методами. "Для роботи" на селі були мобілізовані партійні активісти. До сіл входили регулярні війська і підрозділи ДПУ, які силою відбирали у селян останнє зерно. Партійні і радянські працівники, голови колгоспів, які робили спроби перешкодити насильству, вказівкою Сталіна були репресовані.

До організації голоду додали руку Л. М. Каганович, який прибув в Україну  слідом за Молотовим, генеральний секретар ЦК КП (б) У С. В Косіор, голова Раднаркому УСРР В. Я. Чубар. У січні 1933 р. Сталін відрядив в Україну свого уповноваженого П.П.Постишева, який став секретарем ЦК КП (б) У, а фактично - диктатором України. За його вказівкою в селах були проведені обшуки і вилучене останнє  зерно.

Сталін - Кагановичу, Молотову ... 20 липня 1932 Кагановичу, Молотову. Пишу вам обом разом, тому що часу до від'їзду фельд'єгеря залишається мало. ... 3. За останній час почастішали, по-перше, розкрадання вантажів на залізничному транспорті (розкрадають на десятки міл. Руб.), По-друге, розкрадання кооперативного і колгоспного майна. Розкрадання організовуються головним чином кулаками (розкуркуленим) та іншими антигромадськими елементами, які намагаються розхитати наш новий лад. За законом ці панове розглядаються як звичайні злодії, отримують два-три роки в'язниці (формально!), а на ділі через 6-8 місяців амністується. Подібний режим щодо цих панів, який не можна назвати соціалістичним, тільки заохочує їх по суті справи справжню контрреволюційну «роботу». Терпіти далі таке становище немислимо. Пропоную видати закон (в вилучення або скасування існуючих законів), який би:

а) прирівнював за своїм значенням  залізничні вантажі, колгоспне майно  і кооперативне майно - до майна державного;

б) карав за розкрадання (крадіжка) майна вказаних категорій мінімум  десятьма роками ув'язнення, а як правило - смертною карою;

в) скасував застосування амністії до злочинців таких «професій». Без цих (і подібних до них) драконівських соціалістичних заходів неможливо встановити нову суспільну дисципліну, а без такої дисципліни - неможливо відстояти і зміцнити наш новий лад. Я думаю, що з виданням такого закону не можна зволікати.

Прокурор СРСР, А. Я. Вишинський, виступив в газеті «Правда» із статтею, різко  засуджує подібні дії.

.... Виявилося та інше  явище, не менш неприпустиме  в роботі органів юстиції: застосування  закону від 7 серпня у випадках  незначних розкрадань, не представляють  не тільки особливою, але і  якою б то не було соціальної  небезпеки, і призначення притому  жорстких заходів соціального  захисту. Засуджувалися колгоспники  і одноосібники трудящі за  качан капусти, взятий для власного  вживання і т. п.; залучалися  в загальному порядку, а не  через виробничо-товариські суди; робітники за привласнення незначних  предметів або матеріалів на  суму не менше 50 руб., Колгоспники  - за кілька колосків і т.  п. Така практика приводила  в кінцевому рахунку до змазування  значення закону 7 серпня і відволікала  увагу і сили від боротьби  з дійсними розкраданнями, що  представляють велику соціальну  небезпеку. Як відмічені випадки  правооппортуніческой недооцінки  значення закону 7 серпня, так і  дані моменти перегинів в його  застосуванні і в поширенні  його дії на випадки, явно  під нього не підпадають, кваліфіковані  Колегією НКЮ як результати  впливу класово-ворожих людей,  як всередині, так і поза  апарату органів юстиції ...

Потім Вишинський домігся в Політбюро  прийняття так званого постанову  про зняття судимості з колгоспників, репресованих за сумно відомого закону «про три колоски». Протягом семи місяців  майже вісімсот тисяч людей були позбавлені судимості і були відновлені в правах.

26 липня  1935 Політбюро прийняло рішення,  що стосується долі значної  частини селянства: «Про зняття  судимо ¬ сти з колгоспників»  (воно було оформлено як постанова  РНК і ЦВК СРСР від 29 липня). Постанова про те «зняти судимість з колгоспників, засуджених до позбавлення сво ¬ боди на терміни не більше 5 років, або до інших, більш м'яким заходам покарання і які відбули дане їм покарання або до ¬ терміново звільнених до видання цієї постанови, якщо вони в даний час сумлінно і чесно працюють в колгоспах, хоча б вони в момент вчинення злочину були одноосібними ». Дія постанови не розпрощався ¬ ранить на засуджених за контрреволюційні злочини ¬ ня, на засуджених за всіма злочинів на терміни понад 5 років позбавлення волі, на рецидивістів і т. д., однак, і без цього воно зачіпало інтереси сотень тисяч селян. Зняття судимості, згідно з постановою, звільняло селян від всіх правообмежень, пов'язаних з нею. Для проведення по ¬ становлення в життя в районах, краях, областях і союзних республіках, які не мали крайового і обласного поділу, со ¬ здавались комісії у складі прокурора, голови суду, начальника управління НКВС, на чолі з головою соот ¬ ветствующего виконкому. Роботу по зняттю судимості з кол-хозніков передбачалося закінчити до 1 листопада 1935

Ніхто з  підписали закон не поніс відповідальності, а жертви не отримали компенсацій. А. С. Єнукідзе.², , розстріляному в 1937-му році, закон про колоски не був інкриміновано. Згодом він був реабілітований як жертва політичних репресій.

3. наслідки голодомору

Зусилля влади дали свої результати. Якщо до кінця 1932 року люди ще якось справлялися  з все погіршується становище, то з настанням нового року і введенням  нових жорстких державних обмежень біда перетворилася на катастрофу. З лютого 1933 року почався колосальний  ріст смертності.

Тривалий  час керівництво Радянської держави  або приховувало сам факт вибухнула  голоду, або применшувало його масштаби. Лише наприкінці 80-х років ХХ століття стали відкриватися радянські архіви, і багато документів, у тому числі  статистичні матеріали по смертності в СРСР за першу половину 1930-х  років, підсумки Всесоюзного перепису 1937 року, стали доступні для аналізу  вчених.

Як відомо, найсильніше пов'язані з голодом  трагічні події торкнулися Україна, де вони розцінюються як одна з найбільш значних трагедій ХХ століття. У пам'ять про жертви цього страшного Голодомору 25 листопада 2002 року на Україну відзначався День пам'яті жертв голоду і політичних репресій у відповідності з раніше опублікованими Указом Президента України від 7 лютого 2002 року «Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні».