Готичний стиль

Одна із збережених і  найцікавіших ратуш – ратуша а  Комп’єні (ХV ст.) з прекрасною вежею. 
До характерних пам’яток цього типу, відноситься найбільша будівля, ратуша Арраса (поч. ХІV століття). Композиція її фасаду по своєму принципу нагадує будівлю палацу доджей в Венеції в двох поверховому варіанті, в зменшеному і спрощеному виді. Висока вежа (бефруа) в верхній частині уже має барочні форми і не узгоджувалась з самим типом будівлі. Ця вежа була майже повністю зруйнована в період першої Світової Війни, але пізніше реставрована. 
В порівнянні з непомітним розвитком архітектури міських ратуш, помітно розвивалася архітектура житлових будинків. Житлові будинки, як і міські так і сільські будувались переважно з дерева, каменю (в сільській місцевості з того і з того), це залежало від місцевих матеріалів і традицій. 
Міські будинки будувались в два, три, чотири поверхи, частіше всього це були дерев, які будинки, часто з кам’яним, або цегляним цоколем, деколи з каменю викладався весь перший поверх будинку, верхні поверхи якого будувались із дерева,. В конструкції каркас був створений з’єднанням вертикальних та горизонтальних брусків з розкосами, а заповненням цих отворів став бутовий камінь на глиняному розчині, або ж цегла. 
Будівлі, що збереглися відносяться не раніше XV століття. Найбільш старі з них, дуже прості; з другої половини ХV ст. спочатку готичний, а пізніше ренесансний декор. В кінці ХV століття заповнення фахверка, що раніше було відкритим, ховається під дерев’яним панно, і весь фасад будівлі набуває характер столярного виробу. 
Кам’яні будинки, що збереглись від ХІІІ ст., і навіть в більш рідкісних випадках, від ХІІ століття. Окремі будинки існують в Руані, Парижі; найбагатший в цьому відношенні Південь Франції. Зміна в архітектурному виді житлового будинку просліджується перш за все в формах вікон; прості, прямокутні, були перекриті замком із цілого каменю, довжина якого показувала їх ширину. Починаючи з ХІІІ століття, вікна розділились на дві частини горизонтальним бруском віконного переплетіння; в ХІV ст., отримав поширення перепліт, розділений на чотири частини шляхом введення стійки в середині вікна. 
В залежності від використаного матеріалу, розмірів сектора і місцевих традицій, можна розрізнити ряд архітектурних типів міської будівлі. В більш радніших будівлях, розміщення до вулиць більш довгою частиною будівлі. Пізніше все більше розповсюджувалась орієнтація будівлі на вулицю торцевою стороною, що завершувалась фронтоном. 
Тип будівлі, що бев розповсюджений в Бургундії, Ніверні і Шампані, характерний для ХІІ століття, і замикає в собі риси перехідні від романського до готичного житла. Перший поверх кам’яний, другий, нависаючий, - фахверковий. Дім має обширній перекритий зводами підвал. Продольні стіни виступають із плоскості фасаду; їх виступи грають роль фахверка. В плані будівля майже квадратна (10 на 11 м.). архітектурні елементи фасаду, ще романські, але більш вільні в своєму трактуванні. 
Суміжні будівлі з одними для двох будівель стінами були дуже розповсюджені в французьких містах. Інколи такі здвоєні будівлі мали одну й туж покрівлю, як приклад дім в Монреалі (поч. ХІІІ ст.) його поздовжні стіни сильно виступали з плоскості фасаду, оброблені у виді консолей і підтримують балкони другого поверху. 
Вже повністю зрілий тип готичного житлового будинку являв собою дім Амєне на вулиці св. Мартина збудований у 1230 – 1240 рр., з каменю. Його парні вікна заповняють усю площину другого поверху, збереглись від ХІІІ століття. Перший поверх – реконструйований Віолле де Дюком. 
В Реймсі зберігся знаменитий бюргерський дім середньовіччя, так званий “Дім музиканта” (1240 – 1250 рр.), котрий став відомим завдяки своєму скульптурному вбрані. Другий приклад в Реймсі (ХVст.), дає характерний приклад фахверкової конструкції з нависаючими поверхами. 
Ряд будівель ХІV століття, що належали знаменитим людям, збереглись в Корді. Тут графи тулузькі літом розміщали свій двір.

Варто зазначити, що будівлі  придворних людей побудовані на найбільш тихих вулицях міста, що дійшли до наших днів майже без змін в  їхньому зовнішньому вигляді. 
Повен, відомий в середні віки промисловістю та торгівлею, володіє багатьма будівлями середньовіччя, серед яких один найбільш інтересний – дім Волюзана (перша половина ХІV ст.), можливо виконував роль готелю. Перекриті склепіннями великі приміщення першого поверху, очевидно, належало для зберігання запасів. На другому поверсі знаходився зал, прикрашений рядом стрілчастих вікон, у верхній арочній системі застіклених. Житлові кімнати розташовувались на третьому поверсі, під покрівлею. 
Архітектура готичних житлових будівель була своєрідним проявом мистецтва середньовіччя, що деяким чином вплинула на подальші епохи в мистецтві Європи. 
2.3 Архітектура господарського та торгового значення 
Розглянутий вище згаданий тип будівель не вичерпується багатообразністю середньовічного міста. В готичний період складались нові типи будівель, важливих по закладених в них можливостях подальшого розвитку. До них відносяться готелі, госпіталі, коледжі, ранні промислові та господарчі будівлі і т.п. Наприклад ті об’єкти, які спочатку створювались в рамках монастирського будівництва, але свій розвиток отримали в місті як будівлі суспільної архітектури. 
Близькі до плану, монастирські приміщення розрізнялись між собою пропорцією та обробкою деталей, декоративними перекриттями. Важливим приміщенням був зал капітули. Великий, прямокутний, або квадратний в плані, він мав склепінчасте і часто розділявся на нефи рядами колон. Найбільш значними були зали капітули при соборах. Серед найкраще збережених залів, можна вважати зал капітули цестерціанського монастиря Фатьєнє. До цих монастирських приміщень дуже близькі по формі будівлі господарського призначення, а також будівлі промислового характеру. 
З найбільш ранніх збереглися будівлі промислового значення, архітектурний інтерес являє собою кузня в монастирі Фонтєнє, господарство якого мало промисловий характер. Ця кузня мала два поверхи. Тут в спрощеному початковому виді, на лице таж сама система побудови фасадів, яка присутня і в інших монастирських будівлях, такі як дорміторії та госпіталі. 
Характерний поділ простору рядами окремо стоячих стовпів, або колон мали і великі монастирські ризі і амбари, які використовувались для різноманітних потреб. Багато з них були обнесені огорожею, мали вартові вежі і під час війни були схованкою для селян. На скільки сильно могли бути укріплені господарчі будівлі, показує млин в Барбасте (ХV ст.), що має характер захисної споруди. 
В містах, що залежали від монастирів, торгівля відбувалася під покрівлею ріг, або амбаріврів, а перші покриті базари, які пізніше почали будуватися в цих містах з спрощенням їх самостійності, будувалися по тому же типу, що і ці споруди: вони – відкриті зі всіх сторін – створені з покриття, що трималось на кам’яних стовпах, інші були закриті зі всіх сторін. Багато таких ринків створилося в містах Франції в ХІІІ столітті, (вони були сильно перероблені в ХV ст.). До таких ринків відносять ринки в Корцє (ХІV ст.) і Кремє (ХV ст.). 
До кінця ХІІІ століття розробляється план лікарського замку: в одному приміщенні об’єднується палата і капелла. Така схема лежить в основі госпіталю в Таннере (1298 – 1308 рр.) – одного із найбільших в Франції того часу. Його особливості схожість зовнішніми нервюрами до великого залу замка, з тою різницею, що святкове місце з апсидою з двома невеликими капелами, розташованими в торці залу і перекритими кам’яними склепіннями. 
Один із перших і найбільш відомих Паризьких коледжей був заснований у 1253 році Робером де Сербоном: це був збудований на пагорбі Сент – Женев’єв дім для бідних студентів – теологів. З часом з,явилися коледжі в Кельві, Прелюнтрі, Клюні, Трезорї, що пізніше об,єдналися в університет. В ХІV – ХV століттях було побудовано дуже багато коледжів і шкіл в Парижі, але майже ні одна з цих будівель не дійшла до наших днів.

3. Готична архітектура Німеччини. Будівництво міст 
Перехід від романської архітектури в готиці відбувався в Германії значно повільніше, ніж у Франції. В протилежність Франції і Англії, де в умовах розвиненого феодалізму почали складається централізовані монархії., у Германії через особливі історичні умови політична роздробленість продовжувала посилюватися. «Вормський конкордат» закріпив феодальну роздробленість країни, визнав за духовними феодалами ті ж права, що і за світськими. У XIII в. Німецьке королівство фактично розпалося на територіальні князівства. 
Початок готичної архітектури Німеччини сходить до середини ХIII в., тоді як у Франції принципи Готики сформувалися вже в XII в. проте, не дивлячись на вплив досвіду французьких майстрів, готична архітектура Німеччини отримала самостійний розвиток і виробила місцеві особливості. Ці особливості перш за все ґрунтуються на своєрідності типів будівлі, обумовлених соціально-економічними життю суспільства, а також властивостями місцевих будівельних матеріалів і національними традиціями. Так, в Германії була розроблена система зальних церков, вперше застосовані принципи готики в архітектурі будівель центричного плану, по-новому вирішена проблема зведення башт-колоколень. Істотне значення мало і ширше, ніж в інших країнах, застосування в готичної архітектури Німеччини фахверкової системи конструкцій, а також розповсюдження на півночі і північному сході країни так званої цегляної готики, що створили нові конструктивні і художні прийоми. 
Готична архітектура Німеччини зазвичай ділиться на три періоди: рання готика (XIII ст.), висока, або зріла, готика (XIV – поч. XV ст.) і пізня готика (XV – поч. XVI ст.). Грануй між ранньої і високої готики простежується не так виразно, як перехід до пізньої готики. 
Деякі німецькі історики архітектури, щоб показати раніше, ніж це було насправді, появі «готичних елементів» в архітектурі Німеччини часто привертають пам'ятники навіть XII ст., убачаючи їх зародження нового стилю. Так наголошується поява хрестового зведення на нервюрах в нових перекриттях романських церков. Проте справа не тільки в тому, що хрестове зведення на нервюрах не створює готики, але ще і в тому, що це були не готичні хрестові зведення. Їх «нервюри» були товстими не профільованими гуртами. Без застосування замкових каменів (Рейнська обл.) при подібному перекритті конструкція виходить іншій, чим готичних спорудах. Тут ще не було ні каркасної конструкції у поєднанні із стрілчастою аркою, і стрілчастого нервюрного зведення. Вінець капел, перенесений з Бургундії, характерний не для однієї готики: мі зустрічали його також і в романському архітектурі, де він і виник. Нарешті збільшення віконних отворів (наприклад, у верхньому поверсі романської по характеру церкви Гедеона в Кельні поч. XIII ст.) залишається прийомів, застосованим до романської основи і таким, що характеризує пізній етап романської архітектури. 
З початку будівництво знаходилося переважно в руках майстерень - «баухютте», що виникали при крупних церквах. 
З XIV ст. світські споруди, а за часту і церкви зводилися міськими, що об’єднувалися в цехові корпорації. У XIV-XV ст. будівельні цехи Німеччині досягають розквіту. В цей час висувається багато крупних архітекторів. Широку популярність здобули як в самій Німеччині, так і за її прибудовами сім'ї архітекторів: Партери з Гмюнда (Швабія), Беблінгери з Еслінгена, Арнольд Вестфальський, Генріх з Брунзберга, що працював в Саксонії, Якоб з Швейнфурта, Конрад і Матієс Роріцери, Регензбургер, що будували, і Нюрберге і ін. 
З'явилося і керівництво і по архітектурі наприклад, Матієс Роріцер написав трактат про правильну побудову Фіалов (1486 р.). 
Містобудування 
Планування і забудова міст Німеччини відображали соціально-економічні відносини, що панували у той час. Економічна і політична роз'єднаність, відсутність загальних державних фінансів, законодавство, судна гальмували розвиток економіки країни. Що утворився в XIV ст. союз північнонімецьких міст - Ганза, в яких увійшли і деякі знов засновані і міста Прибалтики, що сильно виросли, був створений для дозволу завдань зовнішньої торгівлі, а не через економічні зв'язки між членами.

Не рідко міста союзу  Ганзейського вели активну боротьбу друг з іншому. Міста даного періоду, як і взагалі середньовічні міста  Німеччини, підрозділяються на дві  основні категорії: міста, що складалися поступово як центри ремесла і торгівлі навколо монастирів єпископських резиденцій, світських бургов на перехрестях транзитних шляхів, на стратегічних зручних територіях і т. д., і міста, створені для певного призначення, головним чином в знов завойованих районах. 
Відмінність в характері виникнення міст знаходила віддзеркалення інших структур. Міста першого типу - найрегулярніші, проте ця нерегулярність викликалася топографічною будовою місцевості, так вони переважно розташовувалися на возвишенностях або терасах. То ж можна сказати і про криві вулиці, що слідували рельєфу місцевості; будівельники того часу майстерно враховували ситуацію місцевості (Вассербург, Фрейбург, Нюрнберг і ін.). 
Різноманітні типи планувань, вироблені вже в кінці романського періоду, застосовувалися дуже гнучко залежно від місцевих завдань. Одним з найбільш поширених типів було місто, в якому вулиці променями розходилися з центру (Мюнстер у Вестфалії, Ахен, Сост, Нордлінгер і ін.). Це було викликано тим, що багато міст будувалися на возвишенностях, а в таких умовах вимоги економіки і оборони диктували саме радіально-кільцеве планування, як найбільш доцільну. Ці міста росли концентрично. Так, наприклад, Нордлінгер ріс навколо центру, утвореного ратушею, ринковою площею і собором. План міста членувався також п'ятьма радіальними вулицями. 
Заснований в ХII ст., місто значно розширилося в ХIV ст., коли був створений новий пояс забудови, що пішов концентричним кругом навколо міста. 
Іноді райони міста розвивалися самостійно, а потім об'єднувалися в єдине ціле. Прикладом такого міста може служити Паросток, в якому до старого міста прилучилося із заходу середнє місто з собором, ратушею і ринком. У 1252-1265 рр. місто знову збільшилося в західному напрямі, і нова частина була оточена кріпосними стінами. При цьому найважливіші вулиці приладнували і в новій забудові. 
Прикладом міста з системою паралельних вулиць є Любек. Місто з бургом і собором розташоване на всій території острова, обмежений двома рукавами Ельби. Головна вулиця перетинає острів по всій його довжині, слідуючи хребту горба; бічні вулиці розташовані паралельно один одному і мають ухил. Головна вулиця служить віссю і центром всього міста, на ній розміщені всі основні монументальні будівлі. У Ній марці, Тімонінге, Стайєрові основу планування складає широка вулиця-площа (у Неймаркте - ринкова, в середині якого коштує ратуша). 
Мала місце і таке планування міст, в якому виявився вплив стародавніх традицій, що панували колись в організації поселень на даних і довколишніх територіях. Так, для Ротвейля характерний перетин головних вулиць під прямим кутом. Місто членується за допомогою двох хрестоподібно розташованих широких вулиць на чотири квартали, усередині яких є лише допоміжні вулиці. Головні вулиці ведуть до трьом комірам. Четверта сторона (північна) замикається великим домініканським монастирем. На перетині головних вулиць знаходяться ринковий колодязь і дзвіниця; у західній стороні - ратуша. Проте це перехрестя, що нагадує про систему планувань римських таборів, тут, як і в інших містах такого типу (Науєнбург, Віллінгент і ін.), не строго геометричний, а накреслений, м'яко, склавшись на місцевості природно. 
Місто з декілька видозміненим типом цієї системи, в якому лише одна з пересічних вулиць стає головною вулицею, - Фрейнбург в Брейстау. Головна вісь міста проходить в нім із заходу на схід, перетинаючись з поперечною так, що утворюється хрест. Собор Фрейнбурга стоїть осторонь і поряд поперечних вулиць пов'язаний з широкою ринковою транзитною вулицею, що сполучає між собою в'їзні ворота. Регулярні розчленовування території на прямокутні ділянки є в Найбранденбурге, Фрідбурге і інших містах. 
Міста Німеччини цього часу незалежно від системи планування були сильно укріплені оборонними системами і природними рубежами.

Показовий в цьому  відношенні Вассербург, розташований на півострові і майже повністю оточений водою. 
На початку XIII ст. посилилася колонізація східних земель духовно-рицарськими орденами. Протягом XIII ст. були завойовані Лівонія, Пруссія; у XIV ст. Тевтонський орден завоював Помор'я і Литву. На захоплених територіях розвивалося будівництво фортець і міст. Орденські міста, як правило, мали сильніші зміцнення, ніж інші міста Німеччини. 
В цілому міста Німеччини готичної епохи, при відмінності їх планування, мали багато в чому схожу загальну структуру, однакове розташування головних споруд і в основному близьку зовнішність. Центром міста зазвичай був ринок, поряд з ним або іноді на сусідній площі, через ряд будинків, розміщувалися собор і ратуша, в об'єми яких підносилися і панували серед тісною, часто не впорядкованою забудовою. Кожне ремесло мало зазвичай своє місце в місті - вулицю, провулок, квартал. Житлові будинки споруджувалися по загальноприйнятих правилах. У об'ємі будинків, в їх зовнішності, місцеположенні відбивалася соціальна і майнова приналежність господарів. 
Кульмінаційним пунктом розвитку середньовічних міст Німеччини був VIII ст., коли вони, вийшовши з під опіку своїх духовних і світських сеньйорів, отримали узаконену свободу (хартії) і розвинулися в самостійне, а деколи і автономні, економічно політично незалежні одиниці. У VII-VIII ст. тільки у північно-східній частині країни було закладено близько 350 міст, а всього за ці два сторіччя в Германії було засновано близько 800 міст. Багато хто з них, проте, захирів і перетворився на поселення або ж села. 
У готичну епоху характер міської забудови, силует міста, зовнішність вулиць і площ Німеччини значно змінилися в порівнянні з романським періодом. Могутні кам'яні кріпосні стіни, що оточували місто, над якими підносилися іноді десятки башт, після введення вогнепальної зброї, а також відповідно до нових умов життя добудовувалися і видозмінилась. З посиленням політичного значення міста на городян покладено будівництво міських зміцнень. У зв'язку з цим форми, характерні для цивільних будівель, зокрема ступінчасті цегляні фронтони, вертикальне розчленовування, складні форми цоколів і завершень, стали переносити на міські зміцнення і надвратні башти. 
Міські ворота зводилися в місцях основних напрямів в'їзду в місто, зазвичай більш уразливих для нападу супротивника. 
Перед головними комірами іноді ставилися додаткові башти (Унгольштадт, Ланзберг і ін.) що служили перед ними комірами між головними і передніми комірами зазвичай проходив рів. При розширенні міст старі башти, стіні і ворота, як правило, не зносилися, а включалися в систему зміцнень як другі і треті оборонні лінії. Ворота представляли обличчя міста, і тому їх зовнішності приділяли особливу увагу. Наприклад, ворота в Ланзберге (1425 р.) мають із зовнішньої сторони ніші, прикрашені гербами і скульптурними вставками. 
Міські ворота готичного часу збереглися в Германії в порівняно великому числі. Це звичайно масивні башти, циліндрові або прямокутні в плані, з арочним проїздом, увінчані шатрами або зубцями. Прикладами циліндрових башт, поставлених попарно, можуть служити ворота Гольстен в Любеке, башти міських воріт Пріксенштадта (Франконія), двобаштові ворота Гереона в Кельне і ін. Ворота Гольстен в Любеке (1466-1478 рр.) є круглими баштами із загостреними дахами, що фланкують арку проїзду. 
Башти побудовані з цеглини - будівельного матеріалу, характерного для північних областей Німеччини. З боку міста коміра на всю довжину оброблені в три яруси аркатурою і завершені в середині ступінчастим фронтоном. 
Подібна структура міських воріт, коли одне або двохарочний отвір фланкирован двома виступаючими вперед циліндровими баштами, сходить до римських прототипів. Найбільш поширеним, проте, типом були ворота, розміщені в нижньому ярусі прямокутною в плані надвратной башти. Такі, наприклад, багатоярусна надворотня Швабська башта Фрейбурга в Брейсгау; висока надворотня башта в Ротенбурге; кам'яні башти в Монгейме, Госларе, Штольберге, Наумбурге; цегляні північно-німецькі башти у Фрідланде, Штральзунде; почата кам'яною, але завершена цегляною кладкою башта в Стендале і ін.