Державний лад окремих країн Стародавнього Сходу

Право власності. Аналіз правових збірників дає можливість розглянути розвиток форм власності і зокрема становлення в країнах Стародавнього Сходу приватної власності на землю, рабів та інше майно.

Передусім приватна власність виникає на рухоме майно. Досить рано з'являється поряд з  державною приватна власність на рабів. Складнішим був розвиток приватної  власності на землю. У країнах  Стародавнього Сходу протягом тривалого  часу переважала общинна земельна власність.

Поступово розвивалася  державна (двірцева) власність на землю. Великими землевласниками в Єгипті та Вавилоні стають храми. Індивідуальне  володіння землею поступово перетворюється на приватну земельну власність. Так, у  Китаї в У І столітті до н.е. приватна власність на землю отримує в ряді царств офіційне визнання. "Артхашастра" дозволяла торговельні операції з землею, до розряду нерухомості включала поле, сад, зрошувальні споруди. Приватну власність на землю визнавали і вавилонські закони.

Закони царя Хаммурапі взагалі дуже показові у визначенні форм власності. Вони розрізняли власність двірцеву, храмову, общинну  і приватну, включаючи в перелік  об'єктів приватної власності  поле, сад, дім, рабів та інше майно. У Законах Хаммурапі розглядається і особливий правовий режим так званого майна "ілку". Таке майно у вигляді поля, саду, дому, надавалося царським воїнам за умови їхньої обов'язкової служби. Воїн володів і користувався майном "ілку", але не мав права його продати або обміняти. Згідно з Законами царя Хаммурапі документ чоловіка, який купив поле, сад чи дім редума, баїрума (тобто воїна), "слід розбити і цей чоловік втрачає своє срібло, а поле, сад, дім повертаються воїну.

Якщо хтось  купить у редума волів або овець, подарованих редуму царем, - він "втрачає своє срібло" (ст. 35). Однак і сам воїн "не може відписувати з своїх поля, саду чи дому, зв'язаних з його повинністю, своїй жінці або дочці", а також віддавати за свій борг (ст. 38). Якщо редум чи баїрум під час перебування на царській службі буде забраний у полон, а його син може нести повинність, слід віддати синові поле і сад. Якщо син малолітній, то слід віддати 1/3 поля і саду його матері, і мати виростить його. Водночас, якщо воїн не піде в царський похід або, найнявши найманця, пошле його замість себе, - "цього редума чи баїрума слід убити; найнятий ним дістає його дім".[8,124]

В Індії Закони Ману передбачали сім законних способів набуття власності: купівля, дарування, спадкування, знахідка, здобич, оплата за виконану роботу, позика під відсотки.

Особлива увага  приділялась у цих законах  власності на раба. У Вавилоні на людину, яка вивела за міську браму  чужого раба, сховала утікачів - раба або рабиню, - чекала страта. Цирульнику, який видалив рабу його тавро, відрізали  пальці. За Законами Хаммурапі, якщо раб скаже хазяїну: "Ти не мій пан", йому слід було відрізати вухо. Проте раб мушкенума або палацу мав право оженитися на вільній дівчині, мати дім, рухоме майно. [15,158]

Отже, перші  держави виникають ще в IV тис. до н.е.; кожна із них має власну історію виникнення, розвитку, падіння, характерні особливості права. Але можна виділити спільні риси, притаманні усім державам Стародавнього Сходу, а саме:

1. збереження значних пережитків первіснообщинного ладу, зокрема, сусідської (територіальної) общини; значною була питома вага праці самих общинників у виробництві;
2. відсутність на перших етапах розвитку приватної власності на землю;
3. наявність колективного рабоволодіння (храмів, общин);
4. домашній характер рабства, при якому раби мають майно, сім'ю тощо;
5. створення деспотичної форми правління, тобто державного ладу, який характеризується необмеженою владою монарха. Це пояснюється необхідністю тримати в покорі рабів, захищати землі від нападів чужинців та самим нападати на них, особливим способом виробництва, необхідністю створення міцних оборонних споруд;
6. наявність трьох відомств, які здійснювали управління державою: відомства внутрішніх справ (фінансового), публічних робіт та військового. Відомство внутрішніх справ займалося управлінням країною, стягненням податків, здійсненням правосуддя, охороною внутрішнього правопорядку. Військове відомство організовувало оборону країни від нападів агресорів. Відомство публічних робіт організовувало будівництво іригаційних каналів, водосховищ, вирубування лісів, будівництво пірамід тощо. Усю систему органів управління очолював фараон, цар. [14,35]

Стародавні  цивілізації існували протягом величезного  проміжку часу, з IV-Ш тисячоліть до н.е. і до середини 1 тисячоліття н.е. За своєю суттю це були рабовласницькі суспільства, основою яких став поділ на вільних і рабів. І хоч види рабської залежності були досить різноманітними і зустрічалися в ці часи різні форми власності на раба (державна, храмова, общинна, приватна), сутність рабства була єдиною - експропріація особи раба, зведення його до рівня засобів виробництва. Рабство, навіть у тих країнах, де кількість рабів була порівняно невеликою, мало значний вплив на статус різних груп вільного населення (підвладних членів сім'ї, різного роду боржників, представників нижчих каст тощо), навіть на становище селян-общинників, робочою силою яких могла розпоряджатися держава. Рабство залишало глибокий слід в ідеології, політичній та правовій свідомості вільного населення. Дуже значним був вплив рабовласницьких відносин на форми держави і державний лад, на діючі системи права.

Не всі народи земної кулі пройшли стадію класового  рабовласницького суспільства і  держави. На більшій частині нашої  планети в цю епоху продовжував  ще зберігатися родоплемінний лад, але рабовласницькі держави протягом усієї своєї історії значно впливали на первіснообщинну периферію, яка їх оточувала, прискорюючи в ній процес класоутворення.

В історичному  розвитку держав Стародавнього світу  можна побачити як єдині, загальні для  всіх них закономірності, так і значну своєрідність, особливості, притаманні кожній окремій державі. Усі вони, наприклад, за своєю суттю були рабовласницькими, однак характер рабства був різним. Повсюди існував апарат державного примусу, але форми правління, структура органів влади і управління, принципи організації державного апарату були неоднаковими. Істотні розбіжності мали і діючі в цих країнах системи права. У зв'язку з цим в історико-правовій науці всі стародавні держави світу поділяють на дві групи:

• держави стародавнього сходу
• держави античного світу.

Саме на основі такої внутрішньої періодизації і розглядається в підручнику історія держави і права Стародавнього  світу. [11,175]

 

2. Державний лад: поняття, ознаки
1. Поняття державного ладу

Організація державної  влади великою мірою залежить від форм держави. Розрізняють форму правління, форму державного устрою, форму державно-правового режиму.

 Форма правління  - це організація верховної державної  влади, порядок її утворення  й діяльності, компетенція і взаємозв'язок  її органів, а також взаємовідносини з населенням країни.

 Відомі дві  форми правління: монархія і  республіка.

 Монархія - така  форма правління, за якої верховну  владу в державі повністю або  частково здійснює одна особа,  що належить до правлячої династії (фараон, король, шах, цар, імператор і т. ін.).

 Монархія  буває абсолютною та обмеженою.  Абсолютна монархія- це форма  правління, за якої верховна  влада зосереджена в руках  одноособового глави держави  (монарха). За обмеженої (конституційної, парламентської) монархії законодавча влада належить парламентові, виконавча - монархові (чи кабінету міністрів), судова - судам, які обираються чи призначаються.

 Республіка - форма правління, де верховна  влада в державі належить колегіальним  виборним органам і здійснюється  ними. У теорії права розглядають аристократичні та демократичні республіки. В аристократичній республіці формальне право обирати та бути обраним належить лише вищим верствам (наприклад, рабовласницькі республіки у Стародавніх Афінах, Стародавньому Римі). [10,81]

 У демократичних республіках формальне право брати участь у виборах органів влади належить усьому населенню країни, тобто всім громадянам, які досягли певного віку, не визнані судом недієздатними чи їхнє право не обмежене на підставах, передбачених законом.

 Відомі три види демократичних республік: парламентські, президентські та змішані.

 У парламентських  республіках: 

- президент  обирається парламентом; 

- уряд формується  з представників партій, що мають  більшість у парламенті;

- уряд підзвітний  парламентові;

- парламент  може висловити урядові недовіру, що тягне за собою його відставку. 

 У президентській  республіці:

- президент  обирається всенародне або за  особливою процедурою;

- президент  є главою держави і здійснює  виконавчу владу; 

- законодавча  влада належить представницькому органові (парламентові);

- президент  має право відкладного вето  та інші права (скажімо, право  розпустити парламент). У змішаній  республіці є елементи як президентської, так і парламентської форм  правління (скажімо, в Україні).

 Форма територіального  устрою - національно-територіальна  та адміністративно-територіальна  організація державної влади.  Територія держави поділяється  на окремі національно-політичні  чи адміністративні одиниці, які  характеризуються співвідношенням  частин держави та її органів із державою в цілому та між собою (наприклад. Автономна Республіка Крим, Київська область. Залізничний район та ін. ). [17,181]

 Теорія права  розрізняє просту й складну  форми державного устрою.

 Проста (унітарна) держава - єдина держава, що не має всередині відокремлених державних утворень, які користуються певною самостійністю. Для державних органів характерна наявність: єдиної системи державних органів; єдиного законодавства; єдиної території; єдиного громадянства; єдиної загальнодержавної символіки тощо.

 Складна  держава - формується з відокремлених  державних утворень, що користуються  певною самостійністю. До такої  форми держави належать: федерація,  конфедерація, а за твердженням  деяких авторів - і імперія. 

 Федерація  - суверенне державне утворення (союз держав) з особливою структурою державного механізму, що криє в собі як загальнофедеративні державні (суспільні) організації, систему законодавства, так і аналогічні організації та законодавство суб'єктів федерації. Федерація створюється на добровільних засадах, здебільшого згідно з укладеними відповідними угодами (наприклад. Російська Федерація).

 Конфедерація - добровільне об'єднання самостійних  держав для досягнення конкретної  мети. У конфедерації немає єдиної (або подвійної) системи органів, законодавства, території, громадянства. Це нестійка форма об'єднання, яка з часом або розпадається, або перетворюється на федерацію.

 Імперія  - примусово утворена, зазвичай через  завоювання одного народу іншим,  складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади. [11,165]

 Державно-правовий  режим - сукупність засобів і  способів реалізації державної  влади, що відображають її характер  і зміст з огляду на співвідношення  демократичних і недемократичних  засад. Розрізняють демократичний  і недемократичний режими.

 Основними  ознаками демократичного режиму є:

- проведення  виборів державних органів у  центрі і на місцях та органів  місцевого самоврядування;

- плюралізм  у політичній, економічній, ідеологічній  та духовній сферах життєдіяльності  людей; 

- рівноправність  людей, гарантії здійснення ними своїх прав, виконання своїх обов'язків;

- демократизм  правосуддя, пріоритет методів переконання  перед методами примусу тощо.

 Отже, демократичний  правовий режим - це здійснення  державної влади на засадах  чинного права з використанням демократичних форм народного представництва, виконавчо-розпорядчої діяльності, правосуддя, контролю і нагляду, рівноправність населення, а також гарантування їхніх прав, свобод, законних інтересів, виконання кожним своїх обов'язків. [9,62]

 Недемократичні режими поділяють на тоталітарні та авторитарні.

 Тоталітарний  режим - це сукупність таких  засобів і способів реалізації  державної влади, за яких уся  життєдіяльність суспільства і  кожного окремого громадянина  (особи) абсолютно регламентована: влада на всіх рівнях формується закрито однією особою чи кількома людьми з правлячої верхівки, не контролюється населенням; відсутня будь-яка можливість для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення; найменші вільності негайно придушуються всіма засобами, аж до прямого насильства; існує однопартійна система, звичним є грубе втручання в особисте життя людини і громадянина.

 Авторитарний  режим - така сукупність засобів  і способів реалізації державної  влади, за яких вона концентрується  в руках правлячої верхівки; допускаються деяке розмежування політичних сил, легальні можливості через представницькі органи чи громадські об'єднання обстоювати інтереси певних верств населення. Але якщо така поляризація політичних сил стає антагоністичною, включається механізм дії реакційного закону чи пряме насильство.

 За іншими  ознаками демократичні режими  класифікуються як: демократично-ліберальний,  демократично-радикальний, демократично-консервативний  та ін. Серед недемократичних  розрізняють: військово-поліцейський, фашистський, расистський, терористичний, диктатуру певної партії, класу іншої групи чи прошарку в соціальне неоднорідному суспільстві тощо..