Особливості князівської влади в Галицько-Волинському князівстві

Смерть Юрія-Болеслава стала переломним моментом в історії Галицько-Волинської землі: вона відкрила шлях до прямих втручань у справи князівства з боку сусідніх держав.

Значення Галицько-Волинської держави важко переоцінити. На думку відомого українського історика Томашівського, це була «перша чисто українська політична організація», котра в періоди своєї могутності обіймала 9/10, а під кінець існування – залюднених просторів України.

------------------------------------------

1. Іванов В.М.  Історія держави і права України: Навч. посіб. –  Ч. І. – С. 47.

 

 

РОЗДІЛ 2. ОРГАНИ ВЛАДИ Й УПРАВЛІННЯ В ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОМУ  КНЯЗІВСТВІ

 

2.1. Особливості князівської влади в Галицько-Волинському князівстві

 

Носієм верховної влади був великий князь. Як і в Київській Русі, ця прерогатива в першу чергу належала представникам роду Володимира Великого. Галицько-волинські князі не мали сильної соціальної опори і широкої економічної бази, тому їхня влада була слабкою і часто непередбачуваною. За традицією влада передавалась у спадок старшому синові, але цієї лінії дотримувались не завжди¹.

В Галицько-Волинському князівстві державна влада належала великому князю, який спирався на бояр-землевласників та міський патриціат. І князь, і феодальна верхівка були пов'язані спільними класовими інтересами, що згуртовували їх проти селян, дрібних бояр та нижчих верств городян. Разом з тим між князем і боярством точилася постійна боротьба за владу. Князь намагався зосередити в своїх руках усі державні функції й стати «самодержцем», бояри — обмежити його владу та зробити виконавцем своєї волі².

Галицько-волинські володарі розглядали князівство як свою «отчину», а себе як «уроджених князів». Нерідко вони титулувалися «великими князями». Після коронування Данила в 1253 р. літописець постійно й послідовно називає його королем; титулом «короля Русі» користувався Юрій Львович³. З початку XIV ст. Галицько-Волинські князі починають

-----------------------------------------------------------

1. Історія держави  і права України /За ред.  А.С. Чайковського. – С.86

2. Історія України: Курс лекцій: У 2 кн. К.1. – Від найдавніших часів до кінця ХІХ століття / Мельник Л.Г., Демченко М.В. та ін. –  С. 77.

3. . Крип’якевич І. П.  Галицько-Волинське князізство. К.,  1984. – С. 120.

титулуватися володарями землі «божою милістю». Так, Андрій і Лев Юрійовичі називають себе «божою милістю князі всієї землі Русі». Для сусідніх монархів назва «королівство Русі» щодо Галицько-Волинського князівства була загальноприйнятою¹.

Галицько-волинські князі мали такі ознаки (атрибути) влади: «вінець» (корону), герб, державну печатку, прапор². Під впливом зв'язків із західними державами ці ознаки влади набули в Галицько-Волинському князівстві особливого розвитку. З початку XIV ст. гербом Галицько-Волинської держави утверджується зображення золотого лева на синьому щиті. Таке зображення вперше знаходимо на печаті Юрія Львовича, а також на печатці, прикріпленій до грамоти князів Андрія і Лева, датованої 1310 р. Лев як державний герб є й на печатці Любарта — правителя Волині, який вважав себе спадкоємцем Галицько-Волинського князівства. Прапором-корогвою князівства було синє полотнище із зображенням лева.

Князь здійснював усі функції державної  влади — законодавчу, виконавчу, судову, тому літописець називав його «самодержцем». Стародавнє віче в Галицько-Волинській землі в XII—XIII ст. втрачає своє значення, проте князь за традицією нерідко скликав народні збори для вирішення найважливіших питань. При ньому існувала рада бояр, без згоди якої не можна було проводити в життя будь-яку велику справу. Відбувалися також князівські з'їзди (снеми), на яких укладалися різні угоди, зокрема договори (ряди) про мир³.

Вплив галицького боярства поширювався  навіть на князівський престол. Були випадки, коли воно запрошувало чи усувало  князів, не

-------------------------------------------------------

1. Історія держави і права України: У 2 ч. / За ред. А.Й. Рогожина. —  С. 101.

2. Іванов В.М.  Історія держави і права України: Навч. посіб. – Ч. І. – С. 49

3. Історія України: Курс лекцій: У 2 кн. К.1. – Від найдавніших часів до кінця ХІХ століття / Мельник Л.Г., Демченко М.В. та ін. –  С. 77.

 

зупиняючись навіть перед  їх фізичним знищенням. Так, були повішені у 1208 р. князі Володимир і Роман Ігоревичі, а в 1210 р. у Галичі "вокняжився" багатий боярин Владислав Кормильчич.

У Галицько-Волинській державі, як і  в більшості середньовічних феодальних держав, існувала система сюзеренітету—васалітету, за якою встановлювалася своєрідна  ієрархія у середовищі феодального стану. Кожне князівське володіння було політично незалежним, проте князі, які втратили підтримку боярства, були змушені залишати свої посади. Боярські заколоти нерідко очолювали представники церковної знаті, а тому князі шукали підтримки середніх та дрібних феодалів, міського патриціату¹.

Династичний порядок успадкування посади першого правителя мав  як позитивні, так і негативні  сторони. З одного боку, він підтримував єдність держави, а з другого — йому бракувало досконалості й стабільності. Сам принцип престолонаслідування поступово змінювався. Боротьба за вищу сходинку влади тривала постійно, і в ній фактично перемагав не той, хто мав на це більше підстав, а той, хто мав більшу силу, а головне — заручався підтримкою боярства.

Компетенція та влада князя не були чітко окресленими й залежали від його авторитету та реальної можливості диктувати свою волю. Однак у будь-якому випадку єдиновладець був головним воєначальником, він ініціював та організовував військові походи. Галицько-волинські правителі мали широкі судові, військові, адміністративні та інші повноваження. Питання державного управління та суду князь, як правило, вирішував за допомогою своїх радників, до складу яких входили представники служилих феодалів, духовної та міської знаті, а також вищі посадові особи держави. З їх числа призначалися намісники на волості, які не тільки отримували за службу землеволодіння, а й збирали з населення податки та митні збори і навіть

---------------------------------------------------------

1. Історія держави  і права України: Підручник / За ред. А.С. Чайковського.  – С. 86-87.

карбували монети та відали казною. Але групи княжих радників не оформилися в якийсь постійно діючий орган з чітко регламентованими правами й обов'язками.

Князь очолював військо держави, до складу якого, як і за часів Київської Русі, входили професійні воїни-дружинники та народне ополчення (вої). Своє військо мали і галицькі бояри, причому їхні полки за кількістю інколи переважали князівське військо. Бояри являли собою сильну противагу верховному правителеві не тільки у військовій, а й у судовій, адміністративній та інших сферах державного управління. Князь змушений був допускати бояр до управління, оскільки фактично залежав від них, часто був знаряддям забезпечення інтересів панівної верхівки.

Все це дозволяє зробити висновок, що в Галицько-Волинському князівстві існувала така форма правління, як монархія обмежена впливом аристократичного боярства.

 

 

2.2. Боярська рада, віче

Галицьке боярство здійснювало  державне управління через боярську раду. Тепер важко визначити, був цей орган постійно діючим, політичним інститутом, чи скликався час від часу, у разі необхідності. Значення боярської ради як державно-політичної інституції особливо зросло на початку XIII ст., коли боярство набуло найбільшої могутності та впливу. Намагаючись максимально обмежити владу державного правителя, воно позбавило князя права розпоряджатися фондом землеволодінь Галицько-Волинської Русі. Як вже зазначалося, після смерті князя Романа у 1205 р. під Завихостом у Польщі бояри не дозволили вдові правити від імені свого малолітнього сина Данила, вигнали її з дітьми з Галича, і законні спадкоємці престолу змушені були деякий час перебувати при дворі угорського короля.

Боярська рада була місцевим різновидом олігархічної форми правління, що протистояла князівському єдиновладдю. До її складу входили великі землевласники, впливове духовенство, найвищі державні сановники. Вона скликалась переважно з ініціативи боярства, це свідчить про те, що рада не залежала від князя. Правитель не міг видати жодного законодавчого акту без згоди боярської ради. Сам глава держави був заінтересований у співпраці з боярами, оскільки потребував відповідної військової та фінансової підтримки для утвердження власного авторитету і здійснення задуманих заходів.

Сильне згуртоване боярство не дозволяло князеві зосередити в своїх руках усю повноту керівництва державою. Бояри підтримували князівську владу тільки в тих питаннях, які виражали їхні власні інтереси, захищали від внутрішньої смути та зовнішньої небезпеки. В окремі періоди значення великокнязівських прерогатив настільки принижувалося, що без відома і підтримки бояр не проходила жодна політична акція. Все це дає підстави вважати, що за формою правління Галицько-Волинська держава нагадувала феодальну монархію з яскраво вираженими олігархічними тенденціями місцевого боярства¹.

Органом державної влади були також князівські з'їзди (снеми). Під час їх роботи укладались різні угоди, підписувались мирні договори. Рішення князівських снемів мали здебільшого рекомендаційний характер.

У Галицько-Волинській державі, як і  в інших давньоруських землях, існувало віче, яке скликав князь. Однак тут воно не набуло таких форм і не мало такого впливу, як, наприклад, у Новгороді чи Пскові, бо не мало ні окресленої компетенції, ні чіткого порядку скликання. Князь намагався спертись на нього у протистоянні боярській опозиції. Данило Галицький двічі (у 1213 та в 1235 рр.) скликав віче, прагнучи подолати боярські міжусобиці та об'єднати розірвану на частини Галицько-Волинську Русь, однак очікуваної реальної допомоги та істотної підтримки правитель не отримав. Позаяк міське населення було нечисленним, віче не відігравало

----------------------------------------------

1. Історія держави  і права України: Підручник  / За ред. А.С. Чайковського.  – С. 88.

практично ніякої політичної ролі в житті краю. У випадку  незадовільної діяльності урядовців  віче могло лише скаржитися князеві  на зловживання представників адміністрації. Віче, як і боярська рада, не набуло якихось станово-представницьких форм, не перетворилось на певну інстанцію, а залишилось випадковим зібранням, у якому вирішальну роль відігравала верхівка феодалів.

 

2.3. Система посадових осіб у Галицько-Волинському князівстві

 

Для здійснення внутрішнього управління державою існувала розвинена система посадових осіб, яких особисто призначав князь. Досить рано виникло двірцево-вотчинне управління. Своєрідність його полягає в тому, що особи, які обіймали посади двірцево-вотчинних слуг у князівському домені, одночасно виконували функції управління в межах всієї держави. Центральною фігурою в цій системі був дворецький, який завідував князівський палацом і очолював апарат управління. Від імені князя дворецький часто здійснював також судочинство, виступаючи в ролі "судді князівського двору". Він виконував обов'язки воєначальника, забезпечував охорону верховного головнокомандуючого під час воєнних дій, супроводжував князя під час його виїздів за межі держави¹.

Організацію оборони окремої землі було покладено на тисяцького, призначуваного з-поміж вірних бояр. Тисяцькі нерідко командували полками та брали участь у дипломатичних переговорах².

Особливе  місце  в  органах  управління  належало   канцлерові-печатнику, який був не лише хранителем державної печатки, а й автором

---------------------------------------------------------

1. Історія держави і права України: Підручник / За ред. А.С. Чайковського.  – С. 89.

2. Історія України: Курс лекцій: У 2 кн. К.1. – Від найдавніших часів до кінця ХІХ століття / Мельник Л.Г., Демченко М.В. та ін. – С. 78.

текстів князівських  грамот; після затвердження правителем прикладав до документів печатку  — знак владного верховенства. Цей  чиновник виконував також дипломатичні та військові доручення князя. Він мав у своєму розпорядженні канцелярію — штат писців, перекладачів, канцеляристів, хранителів князівської скарбниці та архіву. Управління князівськими маєтками в межах його володінь здійснював стольник. Головний його обов'язок полягав у забезпеченні своєчасного надходження доходів з князівських володінь, він також був постачальником продуктів харчування до князівського двору. У розпорядженні цього чиновника перебували посадові особи нижчого рангу, зокрема, ловчий та конюший.  Ловчий відав полюванням, супроводжував князя та його почет під час цієї церемонії. Головною функцією  конюшого  було  обслуговування  князівських  конюшень, спорядження урочистих екіпажів¹.

Вся князівська адміністрація  утримувалася за рахунок княжих земельних  дарувань. Грошово-матеріальне забезпечення чиновницького апарату здійснювалося шляхом застосування системи «кормлінь».

 

 

2.4. Місцеве самоуправління

 

Держава поділялась на ряд  князівств-земель, а ті, у свою чергу, — на волості, центрами яких були міста ("городи"). Землі-князівства належали на правах "отчини" "уродженим князям", тобто боярській аристократії, а управителів волостей (волостелів) призначав з місцевих бояр великий князь².

У Галицько-Волинській державі, як і в Київській Русі, існувала також

------------------------------------------------------------------

1. Музиченко П. П. Історія держави і права України Навч. посіб. К. – С. 60

2. Історія держави і права України: Підручник / За ред. А.С. Чайковського.  – С. 89-90.

 

десяткова система управління, що виникла з військових організацій. Звичайний територіальний округ (тисячу) очолював тисяцький. У межах своїх володінь він був керівником військових сил округу, здійснював судово-поліцейські та фіскальні функції. З часом місце тисяцьких зайняли воєводи, які очолювали збройні сили впливових бояр. Підпорядковані тисяцьким соцькі та десяцькі поступово ввійшли до складу двірцево-вотчинного апарату князя¹.