Сармати: політична та етнічна історія, господарство та культура

Зважаючи на це, слід констатувати, що кочовики були неспроможними забезпечити себе цілою низкою життєво необхідних речей, зокрема якісними металевими знаряддями та зброєю, не говорячи вже про предмети розкошів – прикраси, люстра, парфуми тощо. Це змушувало кочовиків шукати шляхи одержання товарів ззовні.

Поряд з позаекономічними, силовими, шляхами отримання товарів, про які вже неодноразово говорилося вище, сармати використовували й мирні – торговельно-обмінні операції.

Хліб на протязі усієї  історії залишався головним предметом торгівлі і джерелом збагачення. Грецьким містам Причорномор’я був вигідний цей товарообмін. Мешканці Ольвії, Херсонесу і Боспору купували зерно за низькою ціною, а продавали його в інші регіони по більш високій. Недарма сармати постійно вели боротьбу з ними за порти, бажаючи самостійно торгувати хлібом з античним світом.

Крім хліба сармати, ймовірніше за все, продавали худобу і деякі виробинапівфабрикати: шкіру, вовну, каміння, деревину та інше, а також мед , віск, рибу та рабів.

Торгівля між сарматами та греками носила, переважно, натуральний характер.

Про це свідчить та невелика кількість монет, яка знайдена на городищах Малої Скіфії. З боку сарматського населення торговцями виступали цар та знать, які отримували від цих операцій головний прибуток.

В обмін на вищезгадані  товари античні центри поставляли олію і вино в амфорах, зброю, кружальний посуд, предмети розкоші та прикраси, фібули, підвіски, намисто та ін. Частина цих речей виготовлялася у Причорноморських центрах, частина завозилася мешканцями цих міст з Малої Азії, материкової та острівної Греції, Олександрії та Близького Сходу.

В елліністичний час, у період найбільшого розквіту царства, його торгівельні зв’язки були найбільш поширені. Наприклад, крім Херсонесу, амфорну тару завозили з Косу, Кніду, Родосу, Синопи, материкової Греції.

Черепицю привозили з Синопи та Херсонесу.

Привозними були також чорнолакова кераміка, мегарські чаші, бальзамарії, глеки, лутерії, кружальні сковороди, чаші, миски, лагіноси.

Серед прикрас імпортували  переважно вироби з золота і теракотові статуетки.

У римський час торгівельні зв’язки Сарматії з Середземномор’ям скорочуються і поступово занепадають. Проте збільшується завіз південнопонтійських товарів й імпорту з центрів Північного Причорномор’я.

Продовжує завозитися амфорна  тара. Серед червонолакової кераміки у цей час з’являються кубки, мисочки з високим кільцевим  піддоном, чашки, піфоси, скляний посуд, але він зустрічається дуже рідко  і коштував дуже дорого. Не припиняється імпорт черепиці. З прикрас завозили фібули, іноді з емаллю, браслети зі зміїними головами, амулети, каблучки, пряжки, підвіски, чоловічки, пташки, амфори, намисто і скарабеї з єгипетської пасти.

Останній мав торгівельні  зв’язки навіть з країнами Середньої Азії.

Існує припущення, що сармати Мали свій флот, якій базувався в Ольвії.

Можливо, що цей флот використовувався у торгівлі з іншими країнами, але швидше від усього, він був призначений для військових дій.

Торгівельні відносини у сарматів були і з фракійським світом (гето-даками), з зарубинецькими племенами і, звичайно, з сарматами. Предметом експорту переважно був хліб. В обмін сармати придбали у північних племен руду і продукти лісу. У фракійців і сарматів переважно худобу і зброю.

Торгівельні відносини, які виникли у сарматів з античним світом ще задовго до появи царства, існували протягом усього його існування незалежно від частих війн і припинилися з остаточною загибеллю цієї держави.

РОЗДІЛ ІІ. КУЛЬТУРА, РЕЛІГІЯ ТА ВОЄННА СПРАВА

 

2.1. Культурні  та релігійні пам’ятки

Проникнення сарматів на територію нашої країни засвідчується  появою на Лівобережжі Дніпра впускних поховань у давніші кургани у  вигляді видовжених (вузьких) ям. Трупопокладення орієнтовані головою на північ. Ці поховання, датовані 11—1 ст. до н. е., засвідчують формування Європейської Сарматії. Супровід їх доволі строкатий і включає не лише сарматські речі, а й імпортні.

Судячи з поховань, сарматські воїни були озброєні кинджалами й мечами з серпоподібним навертям або зі штирем для насадки руків'я, лише зрідка трапляються залізні наконечники до стріл. У похованнях знаті трапляються ще й шоломи південногрецьких та північноіталійських зразків, кінські вуздечки, до складу яких входили й фалари — круглі, напівсферичної форми, срібні з позолотою бляхи. Серед інших речей — люстерка зі штирем для насадки руків'я або й без ручки, ліпний (горщики, кухлі, миски) та гончарний античний посуд (канфари, бальзамарії, кухлі тощо), а ще бронзові латенські (кельтські) фібули — доволі поширені за тих часів.

Особливою розкішшю вирізняються царські поховання: Ногайчинський  курган у Криму, Соколова могила на Південному Бузі, курган поблизу с. Пороги на Дністрі, в якому, можливо, поховано Інісмея та його дружину.

Усі ці зміни засвідчують  нові хвилі сарматської експансії, які тривали й надалі і проявилися, зокрема, в поширенні на пізньому етапі речей, виконаних у "сердоліковому" стилі (або поліхромному). Центральне місце в оздобленні металевих застібок, накладок на паски, вуздечні ремінці тощо посідає сердолікова вставка, яка виділяється на тлі рельєфного орнаменту з голубими чи зеленими скляними вставками.

Попри багатий і своєрідний комплекс сарматської матеріальної культури, ми майже нічого не знаємо про їхній внутрішній світ — звичаї, релігію.

Мабуть, відсутність інтересу давніх авторів до цього народу можна пояснити ворожнечею сарматів і римлян.

Осілість означала повернення на шлях комплексного, найбільш перспективного землеробсько-скотарського господарства (не за сарматами було майбутнє), до того ж удосконаленого (наприклад застосування жорен) й доповненого значною мірою привнесеними греками галузями, як, скажімо, садівництво, виноградарство, а відтак і виноробство. Осілість, комплексне господарство породжують нові потреби, зокрема в розширенні асортименту посуду: простенькі горщики доповнює "столовий сервіз" — миски, кухлі, кружки.

Елліни намагаються  наповнити своє життя (і смерть) милими їхньому серцю речами, а з них  беруть приклад й інші, чи то виготовляючи схожі речі, чи то отримуючи їх шляхом обміну. Вагоме місце у матеріальному комплексі займають античні вироби: амфори (а значить олія, вино) з Родоса, Гераклеї, Синопи, а також Херсонесу, Боспору, гарний посуд (кіліки, тарілки, солонки, чаші), черепиця.

Мов різноголосий хор  звучить відлуння культури кримського населення.

Усе це визначає еллінізацію  пізньоскіфського об'єднання, як і поява, скажімо, надгробків у грецькому  стилі поряд із примітивними антропоморфними стелами.

Прикметою часу стають фунтові  могильники, де сусідять поховання  у склепах на зразок катакомб, підбоях, ямах, плитових могилах і навіть дитячі в амфорах.

Плугатар і воїн —  ці заняття важко гармонійно поєднати. Зброя стає привілеєм знатних  і майже не потрапляє до поховань. Скіфську добу визначало панування  певних, передових на той час, зразків зброї, тепер такими стають сарматські, а також кельтські зразки. Сарматизація і латенізація (тобто кельтизація) — ще дві ознаки цієї доби, через які все ж пробивається ще одна лінія — гето-дакінська, яскравіше виражена у Нижньому Подніпров'ї.

На час правління  Скілура та Палака влада пізньоскіфського царства в Криму, мабуть, простягалася аж до Ольвії (про це свідчить, зокрема, карбування там пізньоскіфських  монет), а відтак, мабуть, поширювалася і на населення Нижньої Наддніпрянщини. Проте віддаленість цього регіону від Криму та своєрідність тамтешньої культури дають підстави розглядати його як самостійне явище. Його репрезентовано низкою городищ і селищ понад Дніпром від гирла до Нікополя.

Вони зазвичай невеличкі (3—4 га), хоча є й значно більші, що складаються з акрополя та передмістя (найбільше, Знам'янське — 27 га). Інколи поблизу них розташовано ґрунтові могильники (Золота Балка, Миколаївка та ін.). Ще на початку XX ст. В. І. Гошкевич висловив припущення, що ці городища звели вихідці з Ольвії.

Однак треба було пережити момент заперечення, аби знову повернутися  до цієї гіпотези. Справді, грецький компонент  тут виражено доволі яскраво й  у різних деталях: акрополь, а іноді  й предграддя, обнесено кам'яними  мурами; садиби сплановано кварталами, розділеними вулицями, інколи забрукованими. Перші переселенці спочатку споруджували глинобитні оселі на кам'яних підмурках, їхні нащадки — уже кам'яні, вкриті черепицею. Деякі будівлі мали вигляд мегарона.

У керамічному комплексі  переважає грецький посуд: амфори з різних центрів (Синопа, Родос, Кос, Бос пор, Херсонес), а також такі суто грецькі форми, як кіліки, канфари, світильники, бальзамарії, блюда та інші речі ольвійського виробництва і більш віддалених центрів (Східне та Західне Середземномор'я). Трапляються теракотові і навіть мармурові статуетки (голова Геракла у вінку, Золота Балка).

Для розуміння вірування  і культів сарматів велике значення мають також знайдені в курганах і городищах Придонья та Прикубання глиняні глечики з ручками у вигляді фігур тварин, головним чином, - барана, птиці, голови яких завжди звернені до отвору глечика. Такі глеки або уламки їх ручок знайдені, зокрема, на Кобякова, Гніловском, Кізітірінском та інших ніжнедонскіх городищах і пов'язаних з ними могильниках, в кургані поблизу хутора Веселого біля північного кінця греблі Маничською каналу і т. д. Фігури тварин зроблені іноді вельми реалістично, а іноді, навпаки, вкрай схематично і умовно, аж до зображення лише окремих частин голови тварини - очей, вух, рогів.

Образ тварин, особливо - барана, займав чільне місце в релігійно-культових уявленнях сарматів, які вірили в оберігаючу силу тварини. Взагалі, культ барана - один з найдавніших культів для ряду народів та місцевостей земної кулі. Він сходить до тотемістичних уявлень первісних людей. Подекуди цей культ зберігався як пережиток дуже довго, аж до недавнього часу.

До складу могильного інвентарю входили:

• діадема (головний вінець, обруч) з листового золота, прикрашена різнокольоровими каменями - бірюзою, овальними гранатами та аметистами, перлами, різьбленим з халцедону жіночим бюстом з римською зачіскою, зображеннями оленів, птахів і дерев і різними сережками з золота;
• масивне золоте намисто з горельефними зображеннями тварин, в очі яких вставлені топази, а стегна інкрустовані бірюзою і рожевим коралом;
• два золотих масивних спіральних браслета, кожен з яких закінчується зображеннями лежачих чудовиськ, які гризуть хвіст один одному;
• три золоті складні коробочки
• золотий флакончик для духів (висотою в 9 см.) на ланцюжку; тулово флакончика оперізують зображення барса і орла, які терзають оленя; по шийці флакончика біжать тварини (мабуть, зайці);
• довгастий агатовий флакон-циліндр, з фігурками лева з карбованого золота;
• золота фігурка Ерота (бога любові), що грає на сопілці
• два золотих кубка-чаші, один з яких - з ручкою у вигляді оленя;
• два срібних глечика;
• безліч золотих прикрас, мабуть, від одягу, в тому числі - бляшки із зображенням оленя; 
• залишки золотих ниток;
• уламки різних срібних речей. 

 

2.2. Військова справа та значення жінок у сарматському суспільстві

Певна річ, сарматське суспільство  було цілком воєнізованим. Воїнами  були і чоловіки, і жінки. За свідченням Корнелія Тацита «…у сарматів має  значення не лише голос вождя: вони всі підбурюють один одного не допускати  в битві метання стріл, а попередити ворога сміливим натиском і вступити в рукопашну». Але родоплемінний лад сарматів знаходився на стадії розкладу, в соціальному житті сармати були ранньокласовим суспільством з пануванням військово-племінної верхівки. Про це свідчать сарматські кургани, що надто відрізняються один від одного за багатством поховального інвентаря.

Головним типом військ причорноморських сарматів була легка кіннота.

Сармати, які були вправними  вершниками, мали на озброєнні не лише лук та стріли, але і мечі, кинджали та важкі списи. Знать складала важку кінноту. За Тацитом у «ватажків та всієї знаті» сарматів, які напали 69 р. н. е. на Нижню Мезію, були панцирі «з залізних пластин або дуже товстої шкіри». Сармати рідко поставали перед ворогами пішими. Вони завжди були на конях. «Дивовижно, що вся доблесть сарматів лежить ніби поза ними самими. Вони вкрай боязкі в пішому бою; але, коли з'являються кінними загонами, навряд чи який стрій може їм опиратися» (Тацит).

У цілому сарматський  період в історії військової справи — це час, коли зростає значення важкоозброєної кінноти і прийомів ближнього бою. Основу війська ранніх сарматів складали легкоозброєні кінні стрільці, одягнені в шкіряні лати і шоломи. Але вже в середньосарматський період військова перевага була забезпечена дружинами важкоозброєнних вершників.

Чисельність таких загонів  і їхня роль у війську сарматів постійно зростали.

Захищений панцирем з  металевих або рогових пластинок  і конічним шоломом, знатний воїн сарматів перекидав супротивника списом і добивав його довгим мечем вершника. Своїх коней «лицарі» сарматів теж одягали в спеціальну збрую. Довгі мечі сармати носили на лівому боці, а на правому — короткі кинджали, схожі на скіфський акінак. У сагайдаках з поховань сарматів археологи іноді знаходять по декілька сотень вістер стріл. Помпоній Мела писав про сарматів: «Плем'я войовниче, вільне, непокірне і до того жорстоке і люте, що навіть жінки беруть участь у війнах нарівні з чоловіками».

Зброя сарматів відрізняється від скіфської. Так, наприклад, замість короткого кола скіфського меча у сарматів довгий рублячий кінний меч, його підвішують до пояса зліва. Скіфи билися пішими, сармати ж рубали мечем з коня. Рукоятки сарматських мечів не зберігаються. По уривчастих даними відомо, що рукоять мечів вони обмотували ременем. Так само відомо, що кинджали сармати прив'язували ременями до правої ноги.