Сармати: політична та етнічна історія, господарство та культура

Сармати носили металевий обладунок, він був пластинчастий або кольчужний. Кольчуги, тобто сорочки з залізних кілець, не утрудняли руху воїнів і були поширені вже в сарматський час. До сарматів цей предмет військового спорядження міг потрапити від римських військ, хоча кольчуга з'явилася ще VIII в. до н.е. в Ассирії.

Майже 600 років сармати тримали в жаху античний світ, і грім копит їх коней передрікав біду і смерть. Однак блиск сарматського золота померк, історія повторювалася. У III в. н. е.. відчутного удару їм завдали просувавші з північного заходу готи, а на початку IV в. н. е.. сармати опинилися на шляху гунів, «бича божого», як називали їх середньовічні хроністи. Гуни остаточно розгромили сарматів, і вони зійшли з історичної арени. Лише степові кургани досі зберігають пам'ять про них - народ, «оперезаний мечем».

Сарматські жінки

Своєрідною особливістю  суспільного ладу сарматів, особливо в ранній, савроматський період, було високе становище жінок в родині та суспільстві.

Вони були не лише хранительками  вогнищ і вихователями дітей, але  і воїнами нарівні з чоловіками. Знатні жінки нерідко виконували почесні жрецькі функції.

Показово, що в могилу померлої жінки, навіть дівчинки, нерідко клали, окрім прикрас, і предмети озброєння. Родове кладовище, зазвичай, формувалося навколо більш раннього поховання знатної жінки — проводирки або жриці, яку родичі вшановували як праматір.

Як уже згадувалося, легенда про походження скіфів, викладена Геродотом, свідчила, що сармати починають свій рід від амазонок, що виходили заміж за скіфських хлопців. Згідно з цією ж легендою степові красуні так і не змогли остаточно опанувати мову своїх чоловіків, «тому савромати говорять скіфською мовою, але спрадавна спотвореній». Також грецький історик зазначав, що їхні жінки «їздять верхи на полювання з чоловіками і без них, виходять на війну і носять однаковий з чоловіками одяг… жодна дівчина не виходить заміж, поки не вб'є ворога». Псевдо-Гіппократ (470—356 рр. до н. е.), також повідомляв, що сарматки їздять верхи, стріляють з лука і кидають дротики, і додавав: «Вони не виходять заміж, поки не вб'ють трьох ворогів», але після заміжжя «припиняють їздити верхи, доки не з'явиться необхідність у загальному поході». Він надає і таку дивовижну деталь: «у дівчат нерідко видаляли праві груди, аби вся сила і життєві соки перейшли в праве плече і руку і зробили б жінку сильною нарівні з чоловіком».

Найімовірніше, автор  приписував сарматським жінкам деякі  особливості міфічних амазонок, але і звичаї сарматів, безумовно, послужили основою багатьох легенд.

Античних письменників вражало почесне становище сарматських  жінок, їхня участь в суспільному  житті і війнах. В основі легенди  про царицю сарматів, Амагу, яку записав грекомовний письменник II ст. н. е. Полієн, лежать реальні історичні події на межі III—II ст. до н. е., які також є свідченням войовничості сарматських жінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Отже, дослідивши тему нашої  курсової роботи, ми можемо зробити  наступні висновки:

Термін «сармати» зустрічається  в працях давніх авторів з III в. до н. е. Племена савроматів (сарматів) стали просуватися на захід і досягли північного Причорномор'я в II в. до н.е.

Про сарматів залишили письмові свідчення давньогрецькі історики. У господарстві сарматських племен важливе місце займало землеробство. Основний вид господарської діяльності сарматів кочове скотарство.

За Геродотом сармати  говорили мовою, схожою з мовою скіфів. Різке зменшення чисельності сарматів змусило їх приєднатися до гунів. Різке зменшення чисельності сарматів в I в. до н.е. - I в. н.е. вчені пояснюють посиленням посушливості клімату.

Посилення посушливості клімату в I в. до н.е. - I в. н.е. призвело до різкого зменшення чисельності сарматів.

В сарматському суспільстві  в період військової демократії питання  внутрішньої і зовнішньої політики вирішувалися вождями і старійшинами. Племена епохи заліза, у яких громадська роль жінки була вищою, ніж в інших кочових племенах населяли сармати.

Громадський устрій сарматів - військова демократія. У військово демократичному суспільстві сарматів активну роль відігравали жінки. 

«Тваринний стиль» був породжений релігійними віруваннями, уявленнями, пов'язаними з поклонінням тваринам. Провідне ж місце в релігійних віруваннях сарматів займав культ вогню, пов'язаний із шануванням сонця як головного божества. Над могилою померлого родича вони розводили величезне похоронне багаття і засипали могильну яму його залишками, тобто вугіллям, що перегоріло і прожареною землею. У могилах жриць зустрічаються кам'яні переносні алтарики-жертовники, також пов'язані з культом вогню. У більш пізній час у сарматів набуло поширення поклоніння мечу, що символізує бога війни. 

Сармати не лише воювали, ворогували з іншими народами, але й мали досить широкі торговельні зв'язки із зовнішнім світом. Про географію цих зв'язків говорять знайдені в сарматських курганах оренбурзьких степів - Пятімарах, Метає-САЕ, Прохорівці, Покровці, Тара-Бутаков, Ніжинка, Орську, Філіпповке та ін, - прекрасні золоті вироби середньоазіатської роботи, іранські вироби і друк, фінікійське скло, алебастровий посудину з давньоєгипетської написом, самшитові гребінь, залізний панцир грецької роботи і т. п.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андрух С.И. Нижнедунайская Скифия в VI –начале I вв. до н.э. – Запорожье, 1995
2. Высотская Т.Н. Поздние скифы в юго-западном Крыму. – К., 1972
3. Высотская Т.Н. Неаполь – столица государства поздних скифов. – К., 1979
4. Высотская Т.Н. Своеобразие культуры поздних скифов в Крыму // Население и культура Крыма в первые века н.э. – К., 1983
5. Высотская Т.Н. Культы и обряды поздних скифов // Вестник древней истории. – 1976. – №3
6. Высотская Т.Н. Культы и обряды поздних скифов // Вестник древней истории. – 1976. – №3
7. Вязьмитина М.И. Культура населения Нижнего Днепра после распада единой Скифии // Советская археология. – 1969. – №4
8. Вязьмитина М.И. Золотобалковский могильник. – К., 1972
9. Вязьмитина М.И. Фракийские элементы в культуре населения городищ Нижнего Днепра // Древние фракийцы в Северном Причерноморье. – М., 1969
10. Вязьмитина М.И. Золотобалковский могильник…; Раевский Д.С. Скифы и сарматы в Крыму // Материалы и исследования по археологии. – 1971. – №177
11. Гаврилюк Н.А., Абикулова М.И. Позднескифские памятники Нижнего Поднепровья. – К., 1991. – 96 с. Вязьмітіна М.І. Золота Балка. – К., 1962
12. Гаврилюк Н.А. Словник-довідник з археології. – К., 1996
13. Демиденко С.В. Типология литых котлов савромато-сарматского времени с территории Нижнего Поволжья, Подонья и Северного Кавказа // Древности Евразии. М., 1997.
14. Дзиговський О.М. Культура сарматів Північно-Західного Причорномор’я. – Одеса, 2000
15. Симоненко, А. В. Сарматские всадники Северного Причерноморья. — СПб. : Факультет филологии и искусств СПбГУ; Нестор-История, 2010
16. Сымонович Э.А. Население столицы Позднескифского царства. – К., 1983
17. Сымонович Э.А. Культура поздних скифов и черняховские памятники в Нижнем Поднепровье // Материалы и исследования по археологии. – 1971. – №177
18. Шульц П.Н. Позднескифская культура и её варианты на Днепре и в Крыму // Материалы и исследования по археологии. – 1971. – №177
19. Хазанов А. М. Очерки военного дела сарматов. — М.: Наука, 1971