Турецький вектор зовнішньої політики Б. Хмельницького

                                               РОЗДІЛ 3

                УКРАЇНО-ТУРЕЦЬКІ ТА УКРАЇНО-КРИМСЬКІ                                                                   ВІДНОСИНИ

3.1 Cтосунки між Військом Запорозьким та Туреччиною у 1648 -1654 рр.

Дипломатичні  зносини між Туреччиною та Україною почалися влітку 1648 р. Ще у червні 1648 р. Б.Хмельницький відправив до Стамбулу полковника Філона Джалалія. Про цей факт у відносинах між Туреччиною та Військом Запорізьким дає відомості османський державний історіограф Мустафа Насім. Державний історіограф подає розповідь про початок зв’язків Богдана Хмельницького з кримським ханом та турецьким султаном. На підставі інформації Насіми дізнаємось, що коли посланці Іслам Гірея ІІІ повернулися на початку серпня 1648 р. з військового походу на «Руси» і прийшли з благою звісткою до великого візира[26, c. 65].

Між Османською імперією і Богданом Хмельницьким з Військом Запорозьким після березневого 1648 р. договору з кримським ханом у міжчасі був укладений у червні 1648 р. турецький договір. Текст цього договору досі ще не віднайдений, але морська конвенція має назву «Договір між Цісарем Турецьким і Військом Запорозьким з народом Руським, стосовно торгівлі на Чорному морі»[27, c. 85] і свого часу була введена в науковий обіг першим імператорським архівістом молдавсько-українського роду Миколою Бантиш-Каменським, а опрацьована Іваном Крип'якевичем та Омеляном Пріцаком[49, c. 178].

Іншою угодою, яку  теж з української сторони  представляв Філон Джалалій був  відомий договір про право  вільного плавання українських купців по Чорному морю. Ще у вересні 1648 року із-під Пилявець Хмельницький відправив до Стамбулу полковника Філона Джалалія. Уряд недавно сівшого на трон Мухамеда ІV, яке було зайняте внутрішніми незгодами і війною з Венецією, довго не відповідало гетьману і не відпускало його посла. Однак на початку 1649 р. воно було виведено з такого стану погрожуючою позицією Польщі і поспішило визначити своє відношення до Війська Запорізького. Одразу після повернення Б.Хмельницького в Переяслав, у лютому 1649 р., сюди прибув турецький посланець Осман-ага. Останньому було поручено сповістити про готовність турецького уряду надати допомогу козакам.

Туреччина брала  на себе обов’язок надавати українським купцям право вільного плавання по Чорному морю, а також право вільного безпошлинної торгівлі в турецьких володіннях на протязі ста років. Гетьман зі свого боку зобов’язувався не допустити того, щоб донські чи запорозькі козаки здійснювали напади на турецькі володіння[24, c. 314].

Досягнута домовленість забезпечувала Україні важливі  комерційні вигоди і одночасно ставило її в якесь положення, при якому вона могла використовувати свої відносини з Портою для впливу на Польщу, з однієї сторони, і Кримське ханство, з іншої.

Зрада з боку Криму та ведення переговорів  між поляками і татарами вимусило обернути погляд Хмельницького на Туреччину. 30 липня 1650 р. до Чигирина прибув турецький посол Осман-ага. Автор «Літописа Самовидця» пояснює відносини Війська Запорозького із Туреччиною як деяку протидію польсько-кримським переговорам, так як гетьман, «уразумев бо крымского хана замысел, что для того с ляхами побратался (мається на увазі обмін посольствами Бечинського в Крим і Мустафи аги до Варшави), дабы его, Хмельницкого и Украину паки придать в лядскую работу»[ 33, c. 79 ].

Осман-ага привіз грамоту султану. Зміст її відомий через копію, яку достав під час свого перебування в Чигирині російський посол В.Унковський. У грамоті говорилося, що козаки в разі потреби можуть розраховувати на допомогу Туреччини. За підтримку Порта просила щоб козаки  не нападали на її володіння[25, c. 340].

Турецький султан Мухамед IV у своїй Грамоті Богдану Хмельницькому від 10 серпня 1650 р. посилається на османсько-козацький договір від червня 1648 р.[16, c. 263].

Грамоти в турецькій  канцелярії класифікували на дві групи: перша - турецькою мовою «jazyladzaq» - чернетка, що має бути переписана; друга - тобто яка написана і надіслана, - «ja-zykat». У заголовку копій Грамоти турецького султана від 10 серпня 1650 p. в бібліотеці Ґетгінґенського університету є напис, який характеризує її як Грамоту, яка не вислана до адресата. У перекладі українською мовою: «Цей напис перед заголовком документа, а саме, що це є копія Листа, який має бути написаний, примушує нас мати застереження». Тобто це копія чернетки, яка не була переписана і вислана. Проблема полягає у тому - чому за такий короткий час у тій самій справі турецького протекторату гетьману Б. Хмельницькому з усім Військом Запорозьким написано дві Грамоти Мухамеда IV: одна - від 10 серпня 1650 p., а друга - від 22 лютого - 3 березня 1651р. Грамота від 10 серпня 1650 p., яка збереглася в Ґеттінґенського університету, класифікована як та, що має бути вислана, - «jazyladmq».[31, c. 177-192].

Обидві Грамоти  були написані в ті часи, коли великим  візиром став Мелек Агмед Паша (від 5 серпня 1650 р. до 21 серпня 1651 р.). Зміни в османському уряді не були цьому причиною. Мусила існувати інша причина, а саме: ісламський турецький васал Іслам Ґірей III в союзі з потенційним васалом Богданом Хмельницьким напали у вересні 1650 р. на османського васала Молдавію; в той самий час Б. Хмельницький пропонує султанові Мухамеду IV відновити протекторат[43, c. 104].  Усе це створювало небезпечну силу. Туреччина ніколи не хотіла об'єднувати васальні князівства. Зрозуміло, що Богдан Хмельницький свій перший військовий похід на Молдавію разом з кримським ханом у вересні 1650 р. здійснив без відома і згоди турецького султана та його «дивану». Турецький двір опинився у складній ситуації: 5 серпня 1650 р. Б. Хмельницький відправив козацьке посольство на чолі з полковником Антоном Ждановичем до турецького султана у Царгород зі своїм Листом, в якому гетьман виклав, на котрих умовах Військо Запорозьке приймає протекцію султана, і чому він тепер напав на підвладне Османській імперії Молдавське князівство[31, c. 185].

Козацьке посольство теж потрапило в складну ситуацію, бо не могло виправдати цей похід. Великий візир Мелек Агмед Паша побоявся розпочати конфлікт, бо Військо Запорозьке було грізною військовою силою у Чорноморському ареалі, а також дуже потрібне Османській імперії. Тому Мелек Агмед Паша швидко відправив козацьке посольство і на знак султанської ласки нагородив послів кафтанами і різним одягом. Великий візир вичікував, як розгорнуться воєнні події в Молдавії, і, очевидно, прийняв рішення султанську Грамоту від 10 серпня 1650 р. не висилати. Щойно це було вирішено, Мелек Агмед Паша запропонував султанові написати і надіслати Війську Запорозькому нову Грамоту про протекторат (22 лютого - 3 березня 1651 p.), яка має особливе значення і є головним документом[61, c. 89].

Обидва документи, султанські Грамоти Мухамеда IV - одна 1650 p., друга 1651 р. - є офіційним підтвердженням султаном протекторату над Військом Запорозьким і мають чіткі дати. Отже, документ від 1650 р. не може бути документом від 1651 p., це можна обґрунтувати тим, що султанська Грамота з 1650р. була написана, але не вислана[32, c. 152].

Визнання султаном Мухамедом IV протекторату Б. Хмельницькому на умовах, які Османська імперія давала християнським васалам, є спільне. З тим, що Богдан Хмельницький, замість платити Порті, повинен зі своєю армією допомагати султанові на випадок, якщо турецькі війська діятимуть неподалік України і стримуватимуть козаків від морських походів. Про те, що це був договір, зрозуміло з імператорської Грамоти козацькому гетьманові від 22 лютого - 3 березня

1651 p., де пишеться, що зі сторони імператорської буде висланий «cahd-name», тобто договір. «Тому, що Ви засвідчили свою вірність і що у Ваших краях є порядок, ми повідомляємо Вам, що Вам, як і іншим християнським володарям, невдовзі буде надісланий договір з усіма умовами й обов'язками»[ 32, c. 156-159].

Грамота турецького султана Мухамеда IV від першої декади місяця Rebic-ul-ewel 1651 p. має два моменти, які відсутні у султанській Грамоті від 10 серпня 1650 p., а саме: у Грамоті 1651 р. чітко сказано, що разом з нею був висланий cahd-name, тобто офіційний договір про зв'язки Війська Запорізького з Османською Портою.

Від 22 лютого - 3 березня 1651 р. було надіслано пакет  турецьких документів: два Богдану  Хмельницькому й один кримському хану. Можливо, що з ними був надісланий саhd-пате. Три основні документи, написані в той самий проміжок 22 лютого - 3 березня 1651 p., збереглися в різних місцях[23, c. 387].

Таким чином, є три документи, які творять одну цілість згідно із протоколом Османської канцелярії. Це: 1) фірман султана, в якому Мухамед IV бере під свою протекцію Богдана Хмельницького з Військом Запорозьким; 2) Лист великого візира Медек Агмед Паші, котрий те саме підтверджує; 3) Лист султана Іслам Ґірею III із наказом допомогти Б. Хмельницькому проти Польщі. Всі документи видані у той самий проміжок — 22 лютого - 3 березня 1651 р. Із тих усіх документів основним є Грамота султана Мухамеда IV Богдану Хмельницькому з Військом Запорозьким про протекторат 1651 р. (22 лютого - 3 березня). Тому для підкреслення важливості султанської грамоти від 1651 р. великий візир Мелек Агмед Паша (5 серпня 1650 р. - 21 серпня 1651 р.) одночасно написав Лист Богдану Хмельницькому у справі підтвердження йому протекторату[ 42, c. 63 ].

Про те, що Хмельницький прийняв протекторат Туреччини  ще в 1651 р. засвідчує і лист Мухамеда ІV до Іслама Гірея ІІІ. В документі говориться, що в разі нападу на Військо Запорозьке «підданих нашої великої держави» (Лист Мухамеда ІV Іслам Гірею ІІІ) поляків, хан повинен покарати їх за цей вчинок[22, c. 139].

З поданих вище документів видно, що Богдан Хмельницький з усім Військом Запорозьким у 1651 р. прийняв турецький протекторат. У султанській Грамоті 1651 р. подається, що після того, як Богдан Хмельницький визнав зверхність султана, йому посилається документ, де чітко подані умови договору, в османсько-турецькій термінології - cahd-name. На жаль, цей четвертий документ cahd-name, із згаданого пакета турецьких документів, не зберігся. Матеріали козацько-османських посольств, які дійшли до нас неповністю, не можуть дати відповіді на питання, які ж були умови турецького султана згідно з османсько-козацьким договором 1651 р. про протекторат. Про обопільні посольства тут ледве чи можна сказати ширше, ніж те, що зібрав Михайло Грушевський.

3.2 Дипломатичні відносини держави Б. Хмельницького з Османською Портою та Кримом у 1654 – 1657 рр.

1654-1657 роки храктеризувалися подальшими взаєминами між Військом Запорозьким та Оттоманською Портою. Найбільша увага на початку 1654 р. належить українському посольству до Стамбулу. Погляд, що можна зустріти у наукових дослідженнях, згідно з яким козацькі гінці одразу після підданства Війська Запорозького Москві паралельно просили протекторат у султана не підтверджується. Найбільше, що могло бути, це гетьманські запевнення, ніби українсько-московський союз не скерований проти Порти[ 40, c. 21 ].

Завдання послам під Війська Запорозького до Порти  передбачало дві мети. По-перше, як і у попередніх роках, козаки шукали у султана впливу на Іслам Ґірея, щоб той не розривав старої ліги проти Речі Посполитої. По-друге, посольська інструкція, як відомо з реляцій австрійського та семигородського резидентів у Стамбулі, передбачала знайти порозуміння з Мухамедом IV у справі Василя Лупула. Богдан Хмельницький хотів перехопити ініціативу у кримського хана, котрий мав намір відновити владу старого господаря в Молдавії, скинувши Стефана Ґеорґіцу. При цьому сам Лупул виявляв блискучі дипломатичні здібності. Маючи підтримку у турецькому дивані, зокрема, у візира, Василеві вдалося залучити до молдавської акції козаків і татар, між якими визрівав конфлікт у питанні зовнішньополітичної орієнтації             [ 43, c. 181 ].

З боку Б.Хмельницького  така діяльність може бути цілком логічною і виправданою. Скинувши Стефана  Ґеорґіцу, Україна сильно послабила  б впливи Речі Посполитої у придунайському регіоні. Але невідомо, що спонукало Іслам Ґірея так енергійно залучитися до молдавської акції. Може бути, що Василь Лупул підкупив його та інших урядовців Бахчисараю. Залишається також загадкою, як Лупул збирався маневрувати між українсько-московським та польсько-татарським союзами[28, c. 165].

В усякому випадку  Порта рішуче припинила таку діяльність, ув'язнивши його у Стамбулі. Надалі турецькі урядовці використовували  фігуру старого молдавського господаря  для підтримки лояльності придунайських країн до Османської імперії. Чималу роль тут віддіграли інтриги Стефана Ґеорґіци, котрий всіляко намагався дискредитувати і Лупула, і Хмельницького в опінії Мухамеда IV[51, c. 154].

Одним із серйозних  важелів цієї дискредитації були козацько-московські плани визволення християн від турецької неволі на Балканах. Переживаючи кризу у венеціанській війні, для Стамбулу така небезпека з боку Олексія Михайловича відігравала велике значення, тим більше, що султан був проінформований про зв'язки сербів, болгар та інших підвладних йому народів як з московським царем, так і з козацьким гетьманом. Для оцінки того, наскільки сильно Порта була занепокоєна перспективними козацько-московського походу, може слугувати хоча б те, що частина турецького флоту, призначеного для війни з Венецією, залиши оберігати османську столицю від раптового нападу[ 49, c. 77 ].

Інше, що турбувало  султана у зв'язку з приєднанням України до Москви - це можливість укладання антитурецької військової ліги між Московською державою і Персією. Про оцінку в Стамбулі такої загреози є згадка в одній хроніці XVІI ст. англійського сучасника. Однак подібна небезпека не мала підстав через напружені стосунки Росії та Персії, здебільшого, через боротьбу за впливи на Кавказі. Тим не менше, московсько-турецькі відносини можна оцінювати, якщо не ворожими, то напруженими[ 49, c. 84 ].

У 1655 р. дипломатичні зносини не вщухли. Яскравим прикладом  є Лист Богдана Хмельницького Мухамеду IV кінця листопада - початку грудня 1655 р. Хмельницький знов звертається до султана заради приєднання до Туреччини. В Листі Б. Хмельницький повідомляє, що Військо Запорозьке залишається з Османською імперією у договорі на всіх тих умовах, які досі між ним і султаном були встановлені. Значить, що ці умови в принципі були однакові, як у 1651 p., так і в 1655 p.

Однак Богдан Хмельницький жодним словом не згадує про своє ставлення  до Москви. На підставі існуючих документів і пізнішого розвитку османсько-козацьких взаємин можна вважати, що умови, які прийняв Б. Хмельницький, забезпечували його Військо Запорозьке повною автономією без того, щоб Козацька держава, як Молдавія, Волощина (Мультенія) і Трансільванія (Семигород), платила гарадж. За це Б. Хмельницький з Військом Запорозьким мусив допомагати військовою силою, якщо османська армія воювала неподалік від кордонів Козацької держави. Б. Хмельницький вважав за необхідне залишатися у братерському союзі з кримським ханом, власне, це було головним для гетьмана в османсько-козацькому договорі[50, c. 128]. Оскільки без татарської кінноти Б. Хмельницький не міг побороти такого сильного супротивника, як Польща, йому іноді доводилося поступатися кримському ханові, щоб зберегти дружні стосунки. Ці умови стали постійними у наступних зв'язках українських гетьманів з Османською імперією[ 54, c. 203-207 ].