Джерела криміналістичної інформації та їх класифікація

Механізм одночасного  використання двох простих джерел схематично має такий вигляд. Суб`єкт сприймає матеріальний слід-відображення, декодує сигнально-знакове відображення і порівнює його із слідами-знаннями, що зберігаються в його пам`яті. Якщо ідеальні сліди-знання збігаються з характером матеріального відображення, тобто отримано код прочитання сигнально-знакового відображення, то спеціаліст не тільки зчитує матеріальну інформацію, але й інтерпретує її у світлі своїх спеціальних знань.

Таким чином, механізм утворення нової інформації у  системному джерелі являє складний психічний взаємозв`язок, коли ідеальне проектується на матеріальне, відбуваються “накладення” і зіставлення двох видів відображень, зосереджених у простих джерелах.

Особливостями використання складних (системних) джерел є такі положення:

а) застосування джерел “люди-речі” викликає появу  нової інформації, яка у кожному  простому джерелі відсутня;

б) складне (системне) джерело – поняття криміналістичне, оскільки реалізація спеціальних знань  при використанні складного джерела  потребує проведення процесуальних  процедур, без дотримання яких отримана інформація втрачає  доказове значення;

в) поняття складного (системного) джерела дозволяє класифікувати  дії, використовуючи джерела як основи.

Глава 9. Основи слідоутворення джерел криміналістичної інформації

§ 1. Поняття  слідів злочину, їхні властивості і  криміналістичне значення при розслідуванні злочинів

Кожний злочин викликає зміни у навколишньому  середовищі. За природою ці зміни матеріальні  та ідеальні і є результатом відображення. У криміналістиці вони називаються слідами злочину. Останні по своїй суті являють собою матеріальні і ідеальні продукти механізму злочину, тобто результат взаємодії суб`єктів злочину між собою і матеріальним середовищем. Оскільки сліди злочину реально відображають механізм учинення злочину та його учасників, то їхня роль у розкритті, розслідуванні і попередженні злочинів надзвичайно важлива.

Сліди злочинів – це джерела інформації про події  минулого. Діяльність щодо виявлення, фіксації, дослідження, оцінки і використання слідів-джерел інформації (фактичних даних) складає суть розслідування. Отже, вміння “читати” сліди злочину – одна з головних задач співробітників правоохоронних органів.

У науці криміналістиці сліди злочину прийнято розглядати у широкому та вузькому аспектах.

Сліди в широкому розумінні – це всякі зміни  в матеріальному середовищі, пов`язані з учиненим злочином, і є його наслідком. Вони виникають в результаті взаємодії суб`єктів злочину з об`єктами матеріального середовища і найчастіше сконцентровані на місці учинення злочину. Оскільки у взаємодію можуть вступати об`єкти біологічного походження – люди, тварини, мікроорганізми і фізичні тіла неорганічного походження – тверді, сипучі, рідкі та газоподібні, то вони по-різному відображають один одного. Тверді предмети, які мають стійку зовнішню форму, копіюють останню на слідосприймаючому предметі, що дозволяє ідентифікувати по сліду конкретний об`єкт (сокиру, лом, стамеску). Сипучі, рідкі та газоподібні тіла відображають себе через поділ цілого на частини, оскільки вони не мають самостійної фіксованої зовнішньої форми. Таким чином, криміналістична ідентифікація по слідах сипучих, рідких і газоподібних речовин не можлива. У процесі порівняння таких слідів встановлюється лише рід, вид і група речовини або їхня якісно-кількісна однорідність. Наприклад, визначається однакова група крові порівнювальних зразків або однорідність викраденого бензину і зразка бензину, який міститься в ємності.

Розділ криміналістики, що займається вивченням усіх матеріальних слідів і розробляє засоби і методи їх виявлення, дослідження і використання при доказуванні, називається слідознавством. Предметом слідознавства є закономірності механізму утворення та відображення взаємодіючих об`єктів при механічній, фізичній, хімічній, біологічній формах руху матерії в процесі контактної і безконтактної взаємодії. Тому об`єктами слідознавства є матеріальні сліди людини і засоби учинення злочину як відображаючі зовнішню форму предмета, так і не відображаючі її.  Наприклад, сліди рідин, сипучих і газоподібних речовин.

Щодо розгляду слідів у вузькому аспекті, то це –  матеріальні джерела, що відображають зовнішню будову і форму контактної частини слідоутворюючого об`єкта. Такі сліди треба називати джерелами трасологічної інформації, чи трасологічними слідами. Як, наприклад, сліди пальців рук, ніг, транспортних засобів, знарядь злому та ін. Це контактні сліди, які утворюються в момент взаємодії за рахунок змін (деформації, формування, зсуву, руйнування) зовнішніх ознак і внутрішніх властивостей слідоутворюючого об`єкта. Отже, слідоутворюючий об`єкт повинен бути більш твердим, ніж слідосприймаючий, а також не бути предметом, який не має власної зовнішньої форми. Слідосприймаючим об`єктом може бути як тверде, так і сипуче чи рідке тіло з тонкими нашаруваннями. Так, об`ємний слід взуття на піску, снігу, а іноді на в`язкій речовині або грунті (багно, нашарування густої мастики) може відображати форму слідоутворюючого об`єкта, скажімо, форму і вигляд папілярного візерунка пальців злочинця, який брав змащену зброю.

Розділ науки  криміналістики, що вивчає закономірності утворення і відображення в матеріальних слідах зовнішньої форми і внутрішніх властивостей слідоутворюючого об`єкта називається трасологією (від франц. La trass – слід і лат. logos – вчення).

Таким чином, трасологія вивчає тільки ті матеріальні сліди, в котрих відображається форма і  розмір взаємодіючих об`єктів. Отже, трасологія лише частина слідознавства як вчення про матеріальні сліди. Тому слідоутворюючими об`єктами трасологічного дослідження не можуть бути сипучі, рідкі та газоподібні речовини. Вони зустрічаються лише як слідоутворюючі речовини. Тому некоректно відносити пил, багно до слідоутворюючих трасологічних об`єктів, хоча вони й утворюють периферійні та контактні сліди нашарування.

Разом з тим  злочин та його механізм, подібно до інших соціальних явищ, відображаються не стільки матеріальними слідами, скільки ідеальними. Останні є джерелами вербальної інформації, мають перевагу при розслідуванні і доказуванні порівняно з матеріальними. Слід пам`яті в інформаційному плані більш об`ємний, він може відображати об`єкт в статичному і динамічному стані, зберігати його форму і внутрішній зміст. Однак сліди пам`яті не є об`єктами дослідження слідознавства і трасології як складових розділів криміналістики. Хоча деякі сторони ідеальних слідів розглядаються у слідчій тактиці у зв`язку з формуванням і зберіганням показів обвинуваченого, потерпілого і свідка. Основні якості і закономірності механізму утворення слідів пам`яті вивчає і досліджує судова психологія.

Сліди пам`яті  специфічні, оскільки вони є обов`язковими елементами механізму злочину, тому що його суб`єкти, насамперед, злочинець, потерпілий, свідки-очевидці були присутні на місці учинення злочину і сприймали його картину. Однак їхнє ідеальне відображення (сліди пам`яті) не є об`єктами слідознавства і трасології. Тому всі сліди у криміналістиці потрібно розглядати в трьох аспектах: криміналістичному, слідознавчому, трасологічному.

Криміналістичний  аспект передбачає розгляд слідів як джерел, що містять інформацію про всі ознаки і властивості будь-яких об`єктів матеріального світу.

Слідознавчий аспект орієнтує на дослідження всіх матеріальних слідів, крім ідеальних. І виходить, що безпосередніми об`єктами слідознавства є сліди-відображення, сліди-предмети і сліди-речовини.

Трасологічний аспект дослідження охоплює лише ті матеріальні сліди, які відображають ознаки зовнішньої будови слідоутворюючого об`єкта, що дозволяє проводити криміналістичну ідентифікацію.

Сліди злочину, розглянуті у трьох аспектах, в  інформаційному плані представляють  знаки, сигнали про відображену  і потенційно збережену в джерелі  криміналістичну інформацію. З появою суб`єкта (користувача) сигнали інформації будуть дешифровані, а отримана інформація використана при доказуванні.

Будь-який слід являє собою відображення – ідеальне або матеріальне, до того ж як наслідок має певні властивості: інформативність, індивідуальність і стійкість.

Інформативність означає, що будь-який слід може відображати три види відомостей: 1) про зовнішню будову слідоутворюючого об`єкта і відповідати на запитання: “Який об`єкт?”; 2) про механізм слідоутворення, тобто свідчити про те, як виник слід; 3) про навички суб`єкта взаємодії, тобто відповідати на запитання: “Хто діяв і які використані прийоми?”.

Індивідуальність слідів полягає в ототожненні об`єкта самому собі, в неповторності сукупності зовнішніх ознак і властивостей, які має даний предмет, його поверхня, що вступає у контактну взаємодію. Об`єкти індивідуального виробництва завжди тотожні самі собі і неповторні. Об`єкти масового виробництва, виготовлені на одному і тому ж обладнанні за стандартною технологією, мають схожу зовнішню будову і рідко піддаються криміналістичній ідентифікації. Ідентифікаційні ознаки для таких масових об`єктів виникають внаслідок їхньої експлуатації і утворення на них таких випадкових дефектів, як заглиблення, тріщини, потертості, нашарування та ін.

Таким чином, вихідним пунктом індивідуальності предметів  і речей є їхні природні властивості  і ознаки, а також особливості, що виникають у процесі виготовлення (дефекти прес-форми, що відображаються на формі масових об`єктів, приміром, гудзиків, цвяхів); або експлуатації – вищербленість на лезі сокири, нерівномірна стоптаність підбора та ін. Індивідуальність сліду залежить від якості відображення, яке пов`язане із структурою слідосприймаючого об`єкта, силою контакту і видом енергії взаємодії. Тому сліди можуть бути придатні і не придатні для ідентифікації. У кожному випадку придатність сліду визначається індивідуально.

Стійкість сліду – це властивість об`єкта певний час зберігати свою будову та інші індивідуальні ознаки. Період, протягом якого об`єкт зберігає свої властивості та ознаки, які дозволяють ототожнювати його, називається ідентифікаційним. Оскільки всі об`єкти матеріального світу постійно змінюються, то стійкість слідів треба розуміти як відносні властивості, коли зміни, що відбулися, є такими, при яких річ залишається ще сама собою.

Звідси випливає, що ідеальні і матеріальні сліди  в криміналістиці дозволяють розв`язувати такі науково-практичні задачі, що виникають при розслідуванні злочинів. А саме:

1. Проводити  ідентифікацію осіб і предметів  по слідах їх внутрішньої структури.

2. Проводити  групофікацію і класифікацію об`єктів як індивідуальних, так і масового походження.

3. Встановлювати  анатомо-фізіологічні особливості,  притаманні людині, наприклад, стать, зріст, вік.

4. Встановлювати  механізм слідоутворення і пов`язані з ним обставини – місце, час, вид енергії взаємодії тощо.

§ 2. Класифікація слідів у криміналістиці (історичний аспект)

Криміналістика  як спеціальна галузь знання виникла  з потреб практики – надавати спеціальними пізнаннями допомогу при розкритті злочинів, передусім у розшуку злочинця по його слідах. Тому сліди людини завжди є джерелами інформації. Історичні події свідчать, що розшук злочинця по слідах ніг (“гоніння по сліду”), використання слідів рук ймовірно були першими матеріальними слідами, що використовувалися при розслідуванні. Згодом почали використовувати сліди, відображення навичок людини – ходу (доріжку слідів), письмову і звукову мову, спосіб учинення і т. п.

Тому ще на етапі  становлення криміналістичних знань  у працях учених, хоч і далеких від криміналістики, натрапляємо на згадки про конкретні види слідів, що використовувались для розкриття злочинів. Так, Ф. Демеля (1604 р.) радив використовувати почерк; Мальпігі (1687 р.) звертає увагу на індивідуальну будову папілярних візерунків і використання їхніх відображень для встановлення особи; В. Гершель і Г. Фолдс (1850–1880 рр.) науково обгрунтували можливість використання слідів рук для розшуку людей; А. Бертільон (1881 р.) увів у кримінально-процесуальну практику розшук злочинців по слідах зовнішньої будови тіла людини; нарешті, Г. Грос (1892–1893 рр.) у відомій праці “Керівництво для судових слідчих” вперше подав накопичені до того часу відомості про сліди людини і засоби учинення злочину. Цю сукупність відомостей він назвав системою криміналістики.

Однак зібрану  інформацію не можна назвати класифікацією, це навіть не система, а скоріше сукупність блоків знань про сліди людини, засоби учинення злочину і способи, які чекають на свою класифікацію.

У ранніх працях вітчизняних криміналістів були запропоновані різні класифікації матеріальних слідів, які зводилися  до їхнього перерахування у розділі  криміналістичної техніки. Так, основоположники  вітчизняної трасології І. Н. Якимов, Б. І. Шевченко розрізняли у трасології сліди: рук, ніг, знарядь злому, зубів, транспортних засобів, тварин, крові, вогнепальної зброї, пилу, бруду і т. ін. За механізмом творення сліди ділили на динамічні та статичні; об`ємні та поверхневі (плоскісні); локальні та периферійні; зафарбовані та безкольорові; видимі, слабовидимі (маловидимі) та невидимі; точкові та лінійні.

Пізніше робилися спроби класифікувати сліди у  трасології як на єдиній, так і на змішаних основах. Так, Ф. П. Сова за формою і матеріальною природою слідосприймаючої речовини сліду всі сліди розділив на сліди-предмети, сліди-відображення і сліди-речовини.

Сліди-предмети – це матеріальні предмети або їх частини, що опинилися на місці учинення злочину, наприклад, покинутий недокурок, залишена сокира, носова хустинка, уламок розбитого фарного розсіювача, відламаний шматок дроту, частина леза лому, ножа, шила, які використали як знаряддя злому.

Сліди-відображення – це елементарні (об`ємні або плоскі) копії слідоутворюючого об`єкта, що виникають на слідосприймаючому об`єкті внаслідок змін його властивостей і ознак. Сліди-відображення можуть бути поверхневими, локальними і периферійними, лінійними і точковими. Вони можуть бути утворені внаслідок нашарування сипучих і рідких речовин.

Сліди-речовини – це роз`єднані подією злочину частини (об`єми) цілої маси сипучих, рідких або газоподібних речовин. Наприклад, плями крові, розсипаний тютюн, залишки цементу, зерна, сліди запаху в кімнаті, де ночував злочинець, тощо.

Зрозуміло, що усередині кожної групи може бути проведена класифікація слідів на різних основах. Приміром, на матеріалі рідких, сипучих і газоподібних речовин; за видом і формою відображень; за органолептичним (візуальним) спостереженням сліду.

З. Г. Самошина і В. М. Герасимов запропонували класифікувати сліди у трасології на змішаних основах (мал. 1). Однак запропонована класифікація не відрізняється будовою і не охоплює всіх слідів у трасології. Наприклад, сліди зовнішньої будови людини названі не всі, випущені сліди шкірного покриву обличчя, форми зовнішньої будови тіла взагалі, крім слідів рук, ніг і зубів. Проте не можна стверджувати, що основою для ділення слідів на безкольорові і зафарбовані є механізм утворення слідів.

Зараз у криміналістиці немає достатньо точних класифікацій слідів як у трасології, так і  у слідознавстві. У підручниках, як правило, сліди класифікують за допомогою простого перерахування, наприклад, сліди рук, ніг, сліди злому, сліди транспортних засобів, інші сліди-об`єкти трасологічного дослідження³ або сліди людини, сліди знаряддя та інструментів, сліди транспортних засобів⁴.