Кримінальний злочин, класифікація злочинів та їх кваліфікація

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Загальна характеристика та кваліфікація злочинів проти здоров'я, та їх різновиди.

 

2. 1. Загальна  характеристика тілесних ушкоджень.

Одним із найважливіших особистих  благ є здоров'я людини.

Тілесне ушкодження - це протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що полягає в порушенні анатомічної цілісності або фізичної функції органів і тканин тіла людини.

  Об'єктом тілесного ушкодження є здоров'я людини. Будь-яке тілесне ушкодження заподіює певну шкоду здоров'ю людини. У випадках, якщо заподіяння шкоди здоров'ю виступає як засіб заподіяння суспільно небезпечних наслідків будь-яким правоохоронним інтересам, відповідальність за цю шкоду може охоплюватися іншими статтями КК.

  Здоров'я людини як об'єкт тілесного ушкодження може виступати з моменту початку родового процесу. Закон охороняє здоров'я кожної людини незалежно від її фізичного стану (бездоганно здорова людина, хворий, божевільний, особа, яка перебуває в безнадійному стані внаслідок травми тощо), а також від її моральних якостей, віку, посадового положення тощо [3, с.4].

  Злочинами проти здоров'я називаються суспільно небезпечні умисні чи необережні дії (або бездіяльність), спрямовані на заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи. Заподіяння шкоди своєму власному здоров'ю утворює склад злочину лише в тих випадках, коли такі дії є способом учинення іншого злочину (наприклад, ухилення від військової служби способом самокалічення - ст. 409 ).

  Спрямованими на заподіяння шкоди здоров'ю визнаються лише ті злочини, головним безпосереднім об'єктом яких є здоров'я іншої особи (потерпілого). Такими не вважаються злочини, при яких заподіяння шкоди здоров'ю є додатковим наслідком і здоров'я для них є додатковим об'єктом. Це, зокрема, злочини, передбачені статтями 187, 189, 239, 240, 271, 274, 286, 314, 326, 327, 346, 350 КК.

  Кримінально-правова охорона здоров'я починається з дня народження людини і забезпечується до самої смерті.

 Заподіяння шкоди здоров'ю  виключає кримінальну відповідальність, якщо шкоду було заподіяно:

1) у стані необхідної  оборони, крайньої необхідності  чи під час затримання злочинця (статті 36 і 38, 39 КК);

2)  при лікуванні за  згодою потерпілого (ампутація  ноги, резекція шлунка, пересадка  нирки та ін.)  [7, с.34].

2.2. Різновиди тілесних ушкоджень.

До злочинів проти здоров'я  належать: різні види тілесних ушкоджень (статті 121-125,128), побої та мордування (ст. 126), катування (ст. 127), спеціальні види тілесних ушкоджень: зараження вірусом  імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою (ст. 130), зараження венеричною хворобою (ст. 133).

  Тілесне ушкодження - це посягання на здоров'я іншої людини. Заподіяння самому собі тілесного ушкодження, навіть тяжкого, за загальним правилом не є злочином і кримінальну відповідальність тягне лише у випадках, якщо воно є засобом здійснення іншого злочину. Наприклад, ухилення від військової служби, вчинене військовослужбовцем шляхом заподіяння собі тілесного ушкодження, містить склад злочину, передбаченого ст. 409  КК України.

  З об'єктивної сторони тілесне ушкодження може бути заподіяно дією або бездіяльністю винного. Вплив застосовується як фізичний (завдання удару, заподіяння опіку тощо), так і психічний (загроза або переляк, що спричинили душевне захворювання та ін.). Винний може використати різні знаряддя й засоби, фактори природи тощо.

  При заподіянні тілесного ушкодження шляхом бездіяльності йдеться про нездійснення винним дій, які запобігли б заподіянню шкоди чужому здоров'ю, за умови, якщо він був зобов'язаний і мав можливість здійснити їх (наприклад, вигул злого собаки без намордника, внаслідок чого він покусав перехожого, заподіявши йому тілесні ушкодження).

  Склад тілесного ушкодження вважається закінченим з моменту настання злочинного наслідку у вигляді шкоди здоров'ю людині різної тяжкості. При цьому необхідно встановити причинний зв'язок між діянням винного і шкідливими наслідками для здоров'я потерпілого, які настали.

 Для відповідальності  за тілесне ушкодження необхідно,  щоб заподіяння шкоди здоров'ю  іншої людини було протиправним. Заподіяння такої шкоди за  обставин, що виключають  протиправність  діяння (наприклад, у стані необхідної  оборони, крайньої необхідності  та ін.), не може тягти відповідальність  за тілесні ушкодження. Згода  потерпілого на заподіяння йому  тілесних ушкоджень не усуває  відповідальності особи, яка їх  заподіяла, якщо згоду було  дано для досягнення суспільно  небезпечних і тим більше злочинних  цілей [7, с.15].

  Суб'єктивна сторона тілесних ушкоджень може виражатися в умисній і необережній вині.

  Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, відповідальність настає за фактично заподіяне тілесне ушкодження. Фактичне заподіяння більш легкого тілесного ушкодження, ніж те, на яке був спрямований умисел винного, тягне відповідальність за замах на заподіяння тілесного ушкодження, яке винний бажав спричинити.

  Суб'єктом злочинів, передбачених статтями 121 і 122, може бути особа, яка досягла 14 років. За інші тілесні ушкодження відповідальність настає з 16 років.

  За ступенем тяжкості тілесні ушкодження в КК поділяють на тяжкі, середньої тяжкості та легкі.

 

Стаття 121. Умисне тяжке тілесне ушкодження.

1. Умисне тяжке тілесне  ушкодження, тобто умисне тілесне  ушкодження, небезпечне для життя  в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого  органа або його функцій, психічну  хворобу або інший розлад здоров'я,  поєднаний зі стійкою втратою  працездатності не менш як  на одну третину, або переривання  вагітності чи непоправне знівечення  обличчя, —

карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

2. Умисне тяжке тілесне  ушкодження, вчинене способом, що  має характер особливого мучення,  або вчинене групою осіб, а  також з метою залякування  потерпілого або інших осіб, або  вчинене на замовлення, або спричинило  смерть потерпілого, — 

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років [2 с.46].

Належна кримінально-правова  охорона здоров'я людини — важливе  завдання кримінального права, успішне  виконання якого значною мірою  залежить від правильного застосування кримінального закону. До числа злочинів проти здоров'я належать перш за все різні види тілесних ушкоджень. Чинне кримінальне законодавство не містить визначення поняття тілесного ушкодження. Теорія і практика визначають тілесне ушкодження як протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що полягає у порушенні анатомічної цілісності чи фізіологічної функції органів і тканин тіла людини.

Безпосереднім об'єктом тілесного ушкодження є здоров'я людини. Будь-яке тілесне ушкодження незалежно від ступеня його тяжкості заподіює певну шкоду здоров'ю людини. Здоров'я звичайно прийнято визначати як нормальне функціонування тканин і органів тіла людини. Разом із тим посягання на здоров'я людини заподіює шкоду суспільним відносинам, які забезпечують недоторканність здоров'я громадянина. В тих випадках, коли заподіяння шкоди здоров'ю є засобом заподіяння шкоди іншим правоохоро-нюваним інтересам, відповідальність за цю шкоду може охоплюватися іншими статтями КК (наприклад, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при вчиненні розбою тягне відповідальність за ч. 4 ст. 187 КК).

Здоров'я людини може бути об'єктом тілесного ушкодження з  моменту початку пологового процесу. Закон однаковою мірою охороняє здоров'я будь-якої людини незалежно  від того, яким є це здоров'я фактично (здоров'я бездоганно здорової людини, здоров'я хворого, божевільного, людини, яка перебуває в безнадійному стані внаслідок травм, хвороби, тощо), а також незалежно від  її моральних якостей, віку (немовляти, старого), службового становища тощо.

Тілесним ушкодженням є посягання на здоров'я іншої людини. Заподіяння самому собі тілесного ушкодження, навіть тяжкого, за загальним правилом не є злочином і тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, коли, порушуючи державні та суспільні інтереси, воно є засобом вчинення іншого злочину. Так, ухилення від військової служби, вчинене військовослужбовцем шляхом заподіяння собі тілесного ушкодження, містить склад злочину, передбаченого ст. 409 КК.

З об'єктивної сторони тілесне ушкодження характеризується: 1) дією або бездіяльністю у виді посягання на здоров'я іншої людини; 2) наслідками у виді спричинення тілесних ушкоджень; 3) причинним зв'язком між зазначеними діянням та наслідками.

При вчиненні розглядуваного злочину шляхом дії може бути застосовано як фізичний вплив на потерпілого (завдання удару, спричинення опіку та ін.), так і психічний (погроза або залякування, що викликали душевну хворобу та ін.). Для заподіяння тілесного ушкодження винний може застосувати м'язові зусилля свого тіла або різні знаряддя (ніж, ціпок тощо), а також привести в дію різні механізми і речовини (пістолет, отруту та ін.). Винним для цього можуть бути використані фактори природи, джерела підвищеної небезпеки, обстановка стихійного лиха тощо.

При заподіянні тілесного ушкодження шляхом бездіяльності йдеться про невчинення винним дії, яка б запобігла заподіянню шкоди здоров'ю іншої людини, за умови, що він був зобов'язаний здійснити її та мав можливість зробити це. Такий обов'язок діяти може випливати із закону або інших нормативних актів (наприклад, обов'язок батьків турбуватися про здоров'я дітей); службового становища або професійних обов'язків (наприклад, обов'язок особи медичного персоналу лікувати хворого); попередніх дій винного (наприклад, наражання когось на небезпеку покладає на винного обов'язок вжити заходів щодо охорони здоров'я потерпілого) тощо.

Необхідною ознакою закінченого складу тілесного ушкодження є настання злочинного наслідку у виді різної тяжкості шкоди здоров'ю людини. Відсутність такого наслідку виключає можливість притягнення до відповідальності за закінчене тілесне ушкодження. У таких випадках може постати питання про наявність в діях винного ознак замаху на злочин, а у випадках створення умов для вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК) або умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (ст. 122 КК) — готування до злочину.

Для притягнення до відповідальності за заподіяння тілесного ушкодження необхідним є встановлення причинного зв'язку між діянням винного і шкідливими наслідками, що настали для здоров'я потерпілого. Це питання має вирішуватися слідчими і судовими органами в кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

 

Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

1. Умисне середньої тяжкості  тілесне ушкодження, тобто умисне  ушкодження, яке не є небезпечним  для життя і не потягло за  собою наслідків, передбачених  у статті 121 цього Кодексу, але  таке, що спричинило тривалий  розлад здоров'я або значну  стійку втрату працездатності  менш як на одну третину,  —

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або  позбавленням волі на строк до трьох  років.

2. Ті самі дії, вчинені  з метою залякування потерпілого  або його родичів чи примусу  до певних дій, —

караються позбавленням волі від трьох до п'яти років [2, с.47].

З об'єктивної сторони злочин характеризується: 1) дією або бездіяльністю, спрямованими на заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження; 2) наслідками у виді спричинення середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причинним зв'язком між зазначеними діянням та наслідками.

Тілесним ушкодженням середньої тяжкості є таке ушкодження, яке не заподіює здоров'ю шкоди, небезпечної для життя в момент заподіяння, не потягло за собою інших наслідків, властивих тяжкому тілесному ушкодженню, але разом із тим спричинило тривале порушення функцій будь-якого органу або інший тривалий розлад здоров'я.

Тривалий розлад здоров'я  у більшості випадків виявляється  в порушенні функцій будь-якого  органу, до якого Правила відносять  послаблення функцій органів  зору, слуху, язика (мовлення), руки, ноги та ін. Повна втрата органа або позбавлення  його назавжди здатності функціонувати  є тяжким тілесним ушкодженням і  за ст. 122 КК кваліфікуватися не може. Разом з тим склад злочину, що розглядається, може мати місце й у випадках повної, але тимчасової втрати органом його функцій. До тривалого розладу здоров'я в розумінні ст. 122 КК слід відносити також випадки, коли заподіяна здоров'ю шкода не була пов'язана з порушенням функцій будь-якого органа, але викликала втрату працездатності (наприклад, інфекційне захворювання).

Стаття 122 КК застосовується лише за умови, що розлад здоров'я був  тривалим, яким, згідно з Правилами, визнається розлад здоров'я строком  понад три тижні (більше ніж 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину слід розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33 відсотків.

Правила вимагають, щоб судово-медичний експерт, оцінюючи характер і тривалість захворювання або порушення функцій, пов'язаних з ушкодженням, виходив з об'єктивних медичних даних, встановлених у процесі проведення експертизи. Якщо тривалість захворювання, що зазначена в наявних медичних документах, не відповідає характеру заподіяного тілесного ушкодження і не підтверджується об'єктивними даними, судово-медичний експерт визначає цю обставину і встановлює ступінь тяжкості виходячи із звичних термінів. Тому сам по собі листок непрацездатності без урахування характеру ушкодження не може свідчити про тяжкість тілесного ушкодження, оскільки він може бути необґрунтовано продовжений, або, навпаки, на прохання потерпілого передчасно закритий, а тому не відбиваючи справжньої тривалості захворювання.