Кримінальний злочин, класифікація злочинів та їх кваліфікація

З об'єктивної сторонизлочин  характеризується:

1) дією або бездіяльністю,  спрямованими на заподіяння легкого  тілесного ушкодження;

2) наслідками у виді  спричинення легкого тілесного  ушкодження;

3) причинним зв'язком між  вказаними діянням та наслідками.

У частині 1 ст. 125 КК встановлюється відповідальність за легке тілесне  ушкодження, яке виявилося в порушенні  анатомічної цілісності тканини  або в порушенні нормального  функціонування тканин чи органів тіла людини, але не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної  стійкої втрати працездатності. До них Правила відносять такі ушкодження, що мали незначні скороминучі наслідки, тривалістю не більше шести днів. Це, наприклад, садно, синець тощо.

Суб'єктивна стороназлочину, що розглядається, характеризується тільки умисною виною. Відповідальність за ст. 125 КК настає і у тих випадках, коли умисел винного був спрямований  на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю  і фактично було заподіяно легке  тілесне ушкодження. Заподіяння легкого  тілесного ушкодження внаслідок  необережної вини не є караним.

Заподіяння легкого тілесного  ушкодження в стані сильного душевного  хвилювання, у разі перевищення меж  необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Суб'єктомцього злочину є  осудна особа, якій виповнилося 16 років.

Кваліфікуючою ознакою злочину  згідно з ч. 2 ст. 125 КК є заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я  або незначну втрату працездатності. Згідно з п. 2.3 Правил короткоча­сним належить вважати розлад здоров'я тривалістю понад шість днів, але не більше 21 дня (три тижні). Під незначною стійкою втратою працездатності слід розуміти втрату загальної працездатності до 10 відсотків.

При вирішенні питання  про тривалість захворювання необхідно  керуватися об'єктивними даними, які  характеризують тяжкість ушкодження, а не тільки листком непрацездатності. Наприклад, незначне ушкодження пальця руки у майстра, позбавленого можливості протягом семи днів виконувати свою професійну роботу, само по собі ще не свідчить про наявність розладу здоров'я в розумінні ч. 2 ст. 125 КК.

 

Стаття 128. Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Необережне тяжке або  середньої тяжкості тілесне ушкодження — карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, абообмеженням  волі на строк до двох років [2, с.48].

Необережне тілесне ушкодження тягне кримінальну відповідальність за умови, якщо були заподіяні тяжкі  або середньої тяжкості тілесні  ушкодження. Заподіяння з необережності легких тілесних ушкоджень не є караним.

З об'єктивної сторонизлочин  характеризується:

1) дією або бездіяльністю  у виді посягання на здоров'я  іншої людини;

2) наслідками у виді  спричинення тяжких або середньої  тяжкості тілесних ушкоджень;

3) причинним зв'язком між  вказаними діяннями та наслідками.

Суб'єктивна сторона злочину  може виявлятися у формі як злочинної  самовпевненості, так і злочинної  недбалості.

Заподіяння тяжкого або  середньої тяжкості тілесного ушкодження внаслідок злочинної самовпевненості  має місце тоді, коли винний передбачає можливість настання зазначеної шкоди, але легковажно розраховує на її відвернення. При цьому має бути розрахунок на конкретні обставини, які, на думку винного, перешкодять настанню злочинного наслідку. Цей розрахунок об'єктивно виявляється легковажним.

Наприклад, В. викопав яму  для колодязя біля свого будинку, тимчасово обгородив її тонкою мотузкою на кілках. Неповнолітній К., який пробігав пізно увечері біля будинку, порвав мотузку і упав у яму, одержавши  середньої тяжкостітілесні ушкодження.

Необережне тілесне ушкодження внаслідок злочинної самовпевненості  слід відмежовувати від випадків заподіяння його з непрямим умислом, коли винний передбачав можливість заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини і  свідомо припускав її настання. Про наявність непрямого умислу свідчить, зокрема, розрахунок винного на випадковість, «навмання».

Заподіяння тяжкого або  середньої тяжкості тілесного ушкодження внаслідок злочинної недбалості має місце тоді, коли винний не передбачає можливості настання зазначеної шкоди для здоров'я іншої особи, але повинен був і міг передбачити це, діючи з більшою обачністю.

Так, ВСУ знайшов наявність  необережного заподіяння середньої  тяжкості тілесного ушкодження внаслідок  злочинної недбалості в діях Т. Винний під час скирду-вання сіна самовільно сів за кермо трактора і під'їхав до копиці сіна, щоб забрати її до скирди. Не помітивши жінок, які сиділи там, він наїхав на них, заподіявши однії"! жінці тілесні ушкодження середньої тяжкості. ВСУ зазначив, що, рухаючись трактором по полю і знаючи, що під копицями сіна проводять свій обідній відпочинок колгоспники, Т. повинен був і міг передбачити можливість наїзду на людей (Рад. право. - 1972. - № 1. - С. 109 -110).

Під час сварки, яка переросла  в бійку, М. ударив У. по обличчю, від  чого той упав і, ударившись головою  об східець сходів, одержав перелом  кісток основи черепа, що віднесено  судово-медичним експертом до тяжкого  тілесного ушкодження. Виходячи з  того, що умислом М. не охоплювалось заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, було визнано, що він вчинив необережне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, оскільки, ударяючи п'яного У. по обличчю, М. хоча й не передбачав, але повинен  був і міг передбачити, що потерпілий може впасти і одержати трав­му внаслідок  удару об сходи (Судебная практика... — С. 174).

Необережне заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок злочинної  недбалості слід відрізняти від казусу, коли особа не передбачала можливості настання шкоди для здоров'я іншої  людини, не повинна була і не могла  її передбачити. Кримінальна відповідальність у таких випадках виключається.

Необережне заподіяння тілесного  ушкодження, що викликало смерть потерпілого, щодо якої має місце необережна вина, кваліфікується як вбивство через необережність.

Суб'єктом злочину є  осудна особа, яка досягла 16-ти років.

 

Стаття 126. Побої  і мордування.

1. Умисне завдання удару,  побоїв або вчинення інших  насильницьких дій, які завдали  фізичного болю і не спричинили  тілесних ушкоджень, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів  громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або  виправними роботами на строк до одного року.

2. Ті самі діяння, що  мають характер мордування, вчинені  групою осіб, або з метою залякування  потерпілого чи його близьких, —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або  позбавленням волі на той самий строк [2, с.48].

Об'єктивна стороназлочину характеризується завданням удару, побоїв або вчиненням інших насильницьких  дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

Під ударом слід розуміти одноразовий  вплив тупим предметом на тіло людини, що заподіяв фізичний біль.

 Побої — це неодноразове  завдання потерпілому численних  ударів.

Під іншими насильницькими діями слід розуміти фізичний вплив  на людину (крім ударів та побоїв), що спричинив  болісні відчуття (стискування частин тіла, виривання волосся тощо). Передбачений у ст. 126 КК злочин не спричиняє порушення анатомічної цілості тканин або нормального функціонування тканин чи органів тіла людини. За цією ознакою він відрізняється від тілесного ушкодження. Водночас він повинен обов'язково викликати фізичний біль. Побої, не будучи особливим видом тілесних ушкоджень, характеризуються заподіянням болю шляхом завдання кількох ударів. Факти завдання ударів, побоїв або інших болісних насильницьких дій визначаються судом, а не експертизою.

Суб'єктивна стороназлочину характеризується умисною виною.

Суб'єктомє осудна особа, яка  досягла 16-річного віку.

Кваліфікуючими ознаками згідно з ч. 2 ст. 126 КК є вчинення діянь, передбачених ч. 1 цієї статті:

1) що мають характер  мордування;

2) групою осіб;

3) з метою залякування  потерпілого чи його близьких.

Під мордуванням Правила  розуміють дії, що полягають у  багаторазовому або тривалому спричиненні  болю: щипання, шмагання, завдання численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, дія  термічних факторів та інші аналогічні дії. Якщо внаслідок таких дій заподіяно тілесні ушкодження, то відповідальність повинна наставати залежно від ступеня їх тяжкості за статтями 121, 122 чи 125 КК.

Вчинення побоїв і мордування групою осіб згідно з ч. 1 ст. 28 КК має  місце у випадках, якщо в ньому  брали участь декілька (два або  більше) виконавців без попередньої  змови між собою. Як вчинення розглядуваного злочину групою осіб слід також розглядати умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене за попередньою змовою групою осіб та організованою групою (див. коментар до ст. 28 КК).

Побої і мордування, вчинені  з метою залякування потерпілого  чи його близьких мають місце, якщо особа вчиняє злочин, прагнучи викликати  почуття страху перед винним або  іншими особами. Залякування близьких потерпілому осіб може бути вчинене щодо його родичів, друзів, а також інших осіб, близьких до потерпілого, в яких, на думку винного, спричинення потерпілому побоїв або мордування викличе почуття страху.

 

Стаття 127. Катування.

1. Катування, тобто умисне  заподіяння сильного фізичного  болю або фізичного чи морального  страждання шляхом нанесення  побоїв, мучення або інших насильницьких  дій з метою спонукати потерпілого  або іншу особу вчинити дії,  що суперечать їх волі, —

карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти  років.

2. Ті самі дії, вчинені  повторно або за попередньою  змовою групою осіб, —          

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Стаття 127 включена до КК відповідно до Конвенції 00Н проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або  таких, що принижують гідність, видів  поводження і покарання від 10 грудня 1984 р., ратифікованої Україною 26 січня 1987 р. (Міжнародні договори України 1988—1990. — К., 1997. - Т. 1. - С. 190).

З об'єктивної стороницей злочин характеризується:

1) діями у виді завдання  побоїв, мучення або іншими насильницькими  діями; 2) наслідками у вигляді  заподіяння сильного фізичного  болю або фізичного чи морального  страждання;

3) причинним зв'язком між  зазначеними діями і наслідками.

Під мученням слід розуміти дії, що заподіяли потерпілому страждання шляхом тривалого позбавлення їжі, пиття, тепла, залишення його в шкідливих  для здоров'я умовах та інші подібні  дії. Інші насильницькі дії можуть полягати у мордуванні, тобто діях, пов'язаних з багаторазовим або тривалим спричиненням болю (щипання, шмагання, завдання численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гос-троколючими предметами, застосування термічних факторів тощо), посяганні на статеву недоторканність, заподіянні тілесних ушкоджень тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків  у виді заподіяння потерпілому сильного фізичного болю або фізичного  чи морального страждання, а також  причинного зв'язку між вказаними  діяннями й наслідками. Заподіяння під час катування потерпілому  умисного тяжкого тілесного ушкодження потребує додаткової кваліфікації за ст. 121 КК.

Якщо катування було поєднане з незаконним позбавленням волі, зґвалтуванням, насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, то вчинене належить кваліфікувати  за сукупністю злочинів, пе­редбачених  ст. 127 та відповідно статтями 146, 152 чи 153 КК.

З суб'єктивної сторонизлочин  характеризується умисною формою вини та наявністю спеціальної мети —  спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать її волі. Це, наприклад, мордування потерпілого з метою спонукати його повідомити якісь відомості, що він бажає зберегти у таємниці тощо.

Суб'єктомкатування є осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Кваліфікуючими ознаками згідно із ч. 2 ст. 127 КК є вчинення діянь, передбачених ч. 1 цієї статті:

1) повторно;

2) за попередньою змовою  групою осіб.

 

2.3. Спеціальні види тілесних ушкоджень.

Стаття 130. Зараження  вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної  хвороби.

1. Свідоме поставлення  іншої особи в небезпеку зараження  вірусом імунодефіциту людини  чи іншої невиліковної інфекційної  хвороби, що є небезпечною для  життя людини, —

карається арештом на строк  до трьох місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років, або  позбавленням волі на строк до трьох  років.

2. Зараження іншої особи  вірусом імунодефіциту людини  чи іншої невиліковної інфекційної  хвороби особою, яка знала про  те, що вона є носієм цього  вірусу, —

карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.