Літопис Григорія Грабянки як зразок української барокової літератури

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Східноукраїнський національний університет

імені Володимира Даля

 

 

 

 

 

 

  Кафедра української мови

та літератури

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з історії світової літератури на тему:

«Літопис Григорія Грабянки як зразок української 

барокової літератури»

 

Виконала студентка II курсу

групи ФФ – 111

філологічного факультету

денної форми навчання

Базікало Анна Миколаївна

 

Науковий керівник:

канд. філол. наук, доцент

Будівська Лариса Петрівна

Луганськ 2012

 

                                            ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………….3

 

РОЗДІЛ 1. Специфіка українського бароко…………………………………..7

1.1 Походження терміну «бароко»……………………………………..7

1.2 Бароко в українській літературі та його риси………………………8

1.3Літературне бароко в Україні……………………………………….10

1.4 Барокові  твори української літератури XVII -  XVIII століття…..15

 

РОЗДІЛ 2. Літопис Григорія Грабянки як зразок української барокової літератури……………………………………………………………………….25

2.1 Постать Григорія Грабянки  як козацького літописця…………….25

2.2 Ідейно-художній аналіз Літопису Григорія Грабянки…………….28

 

ВИСНОВКИ………………….…………………………………………………37

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………...39

 

ВСТУП

 

Актуальність дослідження

 

Кожна нація розвивалась  на перехресті багатьох впливів різних регіональних форм світової культури. Але на Україні ми маємо рідкісну ситуацію накладання різних цивілізацій: античної та візантійської, західноєвропейської та східнослов'янської. Тому кордонність української культури призводить врешті-решт до свого роду принципу палімпсесту, коли крізь новий текст проступають старі літери, що були стерті часом. Цій палімпсестності чи не найбільше відповідає культурний напрям бароко, з його новим типом свідомості, що одержала плідний та органічний розвиток на терені української цивілізації.

Бароко — літературний і загально-мистецький напрям, що зародився  в Італії та Іспанії в середині XVI ст., поширився на інші європейські країни, де існував упродовж XVI—XVIII ст.. Поетика літературного бароко поєднує різнорідні, протилежні елементи й форми. Бароко гармонійно сполучає трагічне з комічним, піднесене з вульгарним, жахливе з кумедним. Примхливо синтезуються в ньому християнські та язичницькі елементи. Таке поєднання «непоєднанного» і стає однією з найхарактерніших барокових рис. Типовими рисами бароко є також інакомовність і ускладненість. До того ж, від твору вимагалася багатоплановість щодо можливості різних його тлумачень.

Українське бароко виникає  на межі XVI—XVII ст. і розвивається протягом двох віків. Бароко поширюється в усіх жанрах тодішньої літератури. В поезії українського бароко виникає силабічний вірш, поряд з яким існує також вірш народний. Найвідомішим жанром барокової поезії була духовна пісня. Також набув розквіту український бароковий театр.Бароко в українській літературі XVII—XVIII ст. мало велике значення: воно взяло на себе важливі функції гуманізації духовної культури, зокрема літератури. Адже в Україні доби Відродження не існувало. Письменники барокового напряму брали теми для своїх творів із сучасного їм життя. В основу цих творів лягали трагічні події, страждання людей від урядових утисків, беззаконня чиновників, невлаштованості побуту, різних невдач тощо. Особливостями композиції цих творів було те, що в них поєднувалося непоєднанне — добро і зло, прекрасне й потворне, високе й низьке. Зокрема у Літописі Григорія Грабянки, який датується 1710 роком,описано події від найдавніших часів до 1709 року, а основна увага приділяється національно – визвольній війні.

Протягом довгого часу вчені намагалися розглядати літопис  Грабянки як історичне джерело. Але  згодом, з введенням в науковий обіг цілого ряду документів, вдалося  встановити, що твір містить багато фактичних помилок. В ньому знайшли своє яскраве втілення риси, які становлять естетичну домінанту того часу — риси барокко. Серед найвизначніших набутків бароко вирізняється також виражена в літературній формі заглибленість у внутрішній світ людини, нетерпимість до зла в будь-яких його проявах і гуманізм, поширення можливостей зображувально-виражальних засобів. Українське Бароко мало значний вплив на подальший розвиток української літератури: урізноманітнення літературних жанрів, гуманізація духовної культури, розвиток драматургії.

Мета роботи полягає у вивченні та розгляді особливостей феномену українського бароко у Літописі відомого козацького літписця Григорія Граб’янки.

Завдання роботи обумовлені її метою:

• виявити та опрацювати фахову літературу з теми курсової роботи;
• визначити вплив бароко на розвиток літератури на прикладі Літопису Григорія Граб’янки;
• проаналізувати у теоретичному і практико-методичному аспекті Літопис Григорія Граб’янки;
• розкрити особливості побудови та написання твору.

Об'єктом дослідження є барокові риси Літопису Григорія Грабянки

Предметом дослідження є Літопис Григорія Граб’янки як зразок барокової літератури .

Теоретико-методологічна  основа:

Курсова робота підготовлена на основі вивчення виявленої літератури, у якій відображено досліджувану тему.

Значний внесок у дослідження феномену українського бароко зробив Ю.Івашко, який в своїх працях аналізує основні риси бароко, вплив бароко на розвиток літератури . Дослідниками козацьких творів є такі відомі історики, науковці, філологи як Ізмаїл Срезневський, який склав «Короткий опис Малоросії» (рос. мовою) про події від Київської Русі до скасування гетьманства в 1734 році, Петро Симоновський, що у 1765 році скомпонував «Краткое описание о козацком народе» з описом подій від найдавніших часів до 1751 року, Яків Лизогуб, Степан Лукомський. Літописно-історичні праці про Україну писали також зарубіжні автори – Гійом Боплан, Гаммердерфер, Йоган Енгель, Зарульський, Рігельман та інші.

Особистий внесок з огляду на вищезазначене, можемо зробити висновок, що Літопис Григорія Грабянки через призму барокової літератури розглядається та досліджується вперше.

Методи дослідження:

У роботі поєднано теоретичний  та описовий методи дослідження із системно-аналітичним підходом до представлення  літературних явищ.

Теоретична та практична цінність курсової роботи полягає в дослідженні комплексно проаналізованого та узагальненого матеріалу щодо Літопису Григорія Граб’янки

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми.

Курсова робота складається  з вступу, основної частини,що складаэться з двох розділів, висновків та списку використаної літератури, загальний обсяг роботи зі списком використаної літератури – 39 сторінок.

 

РОЗДІЛ 1

Специфіка українського бароко.

1. Походження терміна бароко

Термін «бароко» був уведений у XVIII столітті, причому не представниками напряму, а їхніми супротивниками — класицистами, які вбачали в мистецтві бароко цілком негативне явище. До речі, із засудженням ставилися до бароко й у XX столітті, зокрема — в офіційному радянському літературознавстві. Нерідко взагалі відкидалася сама можливість існування цього напряму в українській і російській літературах.

Етимологія терміна «бароко» не визначена й сьогодні. Існують принаймні три версії щодо його походження. Відповідно до першої, термін сходить до португальського виразу «perola Barroca» — «перлина неправильної форми». За словами Альбрехта Шене, це «екзотичне коштовне, мерехтливе багатокольоровим переливом, нерівномірне й незавершене за формою утворення перлини щасливо підійшло до назви доби».

За другою версією, термін «бароко» походить від латинського  «baroco». Ця назва використовувалась у схоластичній логіці стосовно одного з різновидів силогізму, що відзначався особливою складністю та дивовижністю. Згідно з третьою, найменш поширеною версією походження терміна «бароко», він сходить до французького жаргонізму художніх майстерень «baroquer», який означав «розчиняти, пом’якшувати контур». Термін «бароко» вперше був застосований для характеристики стилю архітектурних споруд. Але згодом його починають вживати для позначення інших мистецьких явищ. У XVIII столітті термін «бароко» застосовують до музики, у XIX столітті його вживають стосовно скульптури та живопису. Наприкінці XIX століття починають говорити про бароко в літературі. Вважається, що першим термін «бароко» щодо літератури використав Фрідріх Ніцше: у 1878 році видатний філософ писав про бароковий стиль грецького дифірамба, а також про бароковий період грецького красномовства.

Але справжнє поширення терміна  стосовно літературних явищ розпочинається після того, як швейцарський філолог  Генріх Вельфлін видав у 1888 році свою книгу «Ренесанс і бароко». Порівнюючи два твори італійської літератури XVI столітті - «Шалений Роланд» Аріосто і «Звільнений Єрусалим» Тассо, - Вельфлін говорить про їхні відмінності як про відмінності стилів - ренесансу й бароко. Вже через п’ять років після опублікування праці Генріха Вельфліна, у 1893 році, польський історик і філолог Едвард Порембович вживає термін «бароко» в монографії, присвяченій поетові Яну Анджею Морштину.На початку XX століття розпочинаються дискусії про бароко у східнослов’янських літературах, зокрема - в українській літературі. Так, після жвавої дискусії на сторінках української періодики народилася думка про бароко як найхарактерніше вираження українського національного стилю в мистецтві. Згодом відомі літературознавці Олександр Білецький та Ігор Єрьомін, аналізуючи творчість Симеона Полоцького, вводять поняття «бароко».

 

2. Бароко в українській літературі та його риси

 

Література, як і саме людське  життя, розвивається за своїми законами. Так само, як на зміну одній історичній епосі, одному соціальному ладу приходить  інший, так і в літературному  процесі на зміну одному мистецькому  напряму приходить новий.

XVII—XVIII сторіччя стали  періодом розвитку українського бароко. Бароко - це не лише мистецький стиль, але й особлива модель світосприймання. Ми зустрічаємо барокові мотиви в архітектурі, живописі, навіть в оздобленні інтер’єрів.  Свій вплив мистецтво бароко мало на літературу - як європейську, так і українську. Бароко, так би мовити, припало до душі українським митцям, тож здобутки нашого мистецтва в межах цього стилю нічим не поступаються бароко  європейському.

Які ж характерні риси цього  напряму? Насамперед це метафоричність світосприймання, в чомусь - навіть складність. Світ стає мінливим, сповненим  символів, реальність метафорична та неоднозначна. Такою постає дійсність для людини епохи бароко. Вплив церкви та держави посилюється, мотиви церковного та світського мистецтва поєднуються між собою - це принципово нове  явище українського мистецтва, оскільки до початку XVII століття ці мотиви різко розмежовувались. Складна образність дедалі більше приваблює авторів, алегоричність та метафоричність творів робить їх ніби нашаруванням смислів та  образів. Але ця складність не відлякувала читача, а навіть зацікавлювала його,  бо бароковий твір часто містив гру, мав бути розгаданим і розшифрованим, ніби  ребус.

Митці часто грали на контрастах, уводячи до своїх творів напруженість та  трагічність. Дивне поєднання  песимізму, трагічності і гри  спостерігаємо в творах цього  періоду.

Значення бароко для розвитку української літератури можна зрозуміти хоча б з того, що цей стиль проіснував в українській літературі більш ніж два сторіччя, нехай навіть змінюючись та еволюціонуючи. Бароко дістало своє відображення в усіх жанрах літератури та мистецтва. Це і проповіді Галятовського та Радивиловського, і вірші (як духовного, так і світського спрямування), і драми…

Надзвичайно цікавим і неймовірним здається те, що стільки сторіч тому українське письменство вже створювало такі довершені тексти, вдало поєднуючи зміст і форму художнього твору. Дійсно, форма барокового твору мала особливе значення. Часом письменники надто ускладнювали її, але експерименти з формою принесли нам оригінальні і дуже цікаві жанри. Відомий всім акровірш як жанровий різновид поезії, виявляється, також виник у цей період. Акровірш — це особливий вірш, з  перших літер рядків якого складається слово або й цілий вислів. Були й інші «ігрові» форми поезії, наприклад вірші могли записуватись певними фігурами (у формі зірки, хреста, навіть корабля!), поети шифрували в своїх творах  дати, вислови, малюнки, але від того поезія не втрачала ані свого ліризму, ані  глибини сенсу. Напевно, треба було оволодіти справжньою майстерністю поета,  аби створювати такі поезії. Наприклад, Іван Величковський вигадав так звані «раки літеральні», тобто вірші, рядки яких можна було читати в будь-якому напрямі.

Багато в чому загадкові і дивакуваті барокові характери полишили свій слід і в українському мистецтві XVII-XVIII ст.

 

1.3Літературне бароко на Україні

 

Літературне бароко на Україні є явищем XVII-XVIII ст. Бароко в сфері пластичних мистецтв іноді називали «козацьким бароко». Без достатньої підстави: бо козаки зовсім не були єдиною культурно-продуктивною групою на Україні тих часів. Ще менше підстав називати літературне бароко «козацьким»: українські письменники тих часів були здебільшого не козаками, а ченцями. Та й читачі літератури навряд чи були головне козаками. Але українське бароко — не таке універсальне явище, як бароко Заходу. В ньому ми маємо значну перевагу духовних елементів над світськими. Ще більшу знайдемо, мабуть, лише в чехів. Світських елементів не бракує цілком: маємо й світську лірику, і новелу, і - хоч і випадкові -  світські елементи в драмі», нарешті - маємо світську хроніку, лист, науковий трактат. Але «духовний» елемент переважає в змісті. Зовсім бракує типового для бароко природознавчого трактату: спочатку бракувало місця (високої школи), що плекала б цей ґатунок літератури, а пізніше (у XIII ст.) українці-природознавці знайшли для себе ґрунт лише в чужій (російській) науковій літературі.