Форми вираження авторськоі свідомості

Для персонажа-оповідача взагалі характерна внутрішня психологічна позиція, адже він розкриває власні переживання, думки, мрії. Щодо інших персонажів, то оповідач знаходиться на зовнішній позиції, тобто малює їх зовнішність, передає вчинки, слова – те, що може бачити спостерігач, але не може знати, що думають інші люди.

В образі автора органічно поєдналися як ліричне, так і епічне начала. Світогляд автора простежується не лише позасуб’єктно (у характерології, сюжетиці, психологічних основах образності), а й у самій внутрішній композиції творів як вияві глибинних суб’єктно-об’єктних структурних зв’язків його художнього світу. [9]

 

 

 

  

 

  Розділ II. Авторська свідомість у ліричній практиці поетів-шістдесятників

Авторську присутність у художньому тексті зазвичай пов’язують зі специфікою авторської свідомості. Важливим смислоутворюючим чинником доробку поетів-шістдестників, їх стильової системи  вважається образ автора, представлений  в образі ліричного героя або оповідача. Не можна не зазначити, що в українській літературі дуже багато прикладів, особливо в ліричних творах поетів-шістдесятників, де чітко відчувається та  відстежується присутність образа автора, як суб’єктивної форми вираження авторської свідомості. Тому слід навести кілька прикладів проаналізованих творів для увиразнення теоретичної частини дослідження.

Щодо творчості В. Симоненка, як одного з представників шістдесятництва, характер ліричного героя часто розкривається через дії, вчинки. Рання лірика поета характеризується емоційно-суб’єктивною спрямованістю. У вірші «Не вір мені» закоханий ліричний герой так характеризує стан своєї душі:

Слова ясні, лише мені відомі,

У бурмотіння скучне переллю,

Свою усмішку у холодній втомі

Бездумно, безголово утоплю.

І буду нерозумно обридати,

І недоречно скиглити чомусь,

Але як треба буде заридати,

Я гомерично, тупо засміюсь. (посилання)

Важливе місце у ліричних творах займає пряма авторська характеристика. В. Симоненко звертається до обивателя зі словами:

Вас не будить тривога ранками,

В мозок ваш не впивається піт,

Ядовитими диво-фіранками

Ви закрили од себе світ.

Ви премудрі, багато знаєте,

Ви умієте геть усе,

Анекдотами позіхаєте,

Коли вибухом землю трясе.

Ліричний герой поезії Симоненка – людина, яка опинилась на складних перехрестях історії, поставлена у злиденні умови буття, але бореться проти морального занепаду, бездуховності, бореться за свою гідність, ніби примушуючи замислитись усіх над неповторністю і значимістю кожної людини:

Ти знаєш, що ти – людина!

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

Далі ми бачимо,що ліричний герой його поезій хвилюється за долю нащадків, за відносини між народами планети і це можна чітко побачити у ліриці В. Симоненка, але більш за все слід зазначити, що відчувається присутність автора: його дух, сила та воля, переживання за свій народ, рідну землю, за свою Батьківщину і тому без будь-яких труднощів можна відстежити образ автора, як суб’єктну форму вираження свідомості. Що стосується інтимної лірики поета, то можна чітко визначити, що Симоненко підніс її до високого рівня, до глибоких філософських узагальнень:

Мені здається, - може, я не знаю, -

Було і буде так у всі часи:

Любов, як сонце, світу відкриває

Безмежну велич людської краси.

Знову ж таки відчувається авторська присутність:  ось це поетове «мені» веде до того, що читач розуміє, що це образ автора і ніхто інший. Крізь призму такого засобу, як роздум («мені здається…»), він і розкриває внутрішній світ людини, людську красу, сенс життя, загальнолюдські цінності. Тут домінує так звана форма «рольової лірики», саме тут автор грає роль то однієї, то другої особи.

Світовідчуття В. Симоненка реалізується в домінантних мотивах та моральних категоріях. Форми авторського «Я» в його ліриці актуалізуються в тексті через відповідні структури, зокрема, через парадигму займенників «я» («мене», «мені»), що увиразнює авторські інтенції, оприявнює стверджувальний дискурс загального й екзистенційного «Я-для-себе».

Отже, зробивши короткий огляд ліричних творів В. Симоненка, можна твердо стверджувати, що у поета переважає все ж таки суб’єктна форма авторської свідомості  - категорія «образ автора».  Автор є структурним елементом художнього твору, його присутність виявляється у поетиці, змісті, формі, значенні та образах твору. Читач відчуває авторську присутність у творах («я», «своє», «мені»): його почуття, думки, переживання.  Поет вміло застосовує таку форму вираження авторської свідомості  і крізь призму цього «я» намагається передати свій внутрішній стан і тому це, безумовно, впливає на свідомість читача.

Ліричний герой не просто тісно пов’язаний з автором, його світосприйняттям, духовно-біографічним досвідом, душевним настроєм, манерою мовленнєвої поведінки, а й невіддільним від нього, як це бачимо у ліриці Ліни Костенко:

Я вам цей борг ніколи не залишу.

Ви й так уже, як прокляті, в боргах.

Віддайте мені дощ. Віддайте мені тишу.

Віддайте мені ліс і річечку в лугах. [8, с. 537]

Авторська свідомість Ліни Костенко у художній формі фіксує знання про навколишню дійсність, природу, суспільство. Рівень свідомості поетеси безпосередньо залежить від рівня засвоєння знань і досвіду особистості. Ерудованість та інтелектуальність Ліни Костенко проявляється у її творах. Автор виокремлює себе у предметному світі як суб’єкт пізнання, розрізнює суб’єкт «Я» та об’єкт «Не Я», протиставляє себе як особистість іншому об’єктивному світові. Авторська свідомість характеризується активністю. У процесі відображення дійсності інформація свідомо обробляється відповідно до мети. Внаслідок цього складного процесу на папері з’являються проекції свідомості поетеси у вигляді таких ліричних жанрів, як вірш, поема-балада, драматична поема, катрен, сонет, триптих, пастораль, псалом, пісня, ідилія, романс, ода, елегія, балада, дума, медитація, етюд. Вірш є найпростішою формою цілісного поетичного розкриття переживань ліричного героя. Таких жанрових виявів поетичного обдарування у Ліни Костенко найбільше («Щасливиця, я маю трохи неба», «На цямру монастирської кринички», «Пливли ми ввечері лиманом» тощо), і в цьому вона є традиційною. Ліричне мислення поетеси у віршах позначене глибоким філософським узагальненням і водночас – характерною для лірики суб’єктивністю, часто – майже епічним змістом («Колись давно, в сумних біженських мандрах», «Горислава-Рогніда», «У Корчуватому, під Києвом» тощо). Катрени Ліни Костенко, як і належить цьому виду поезії, містять у чотирьох рядках закінчену думку, і в цих строфах – своєрідний «потік свідомості» автора.

Поетичному мисленню Ліни Костенко властиво метафорично проектувати свої уявлення, відчуття, переживання на об’єкти, що оточують її в дійсності, і на художні образи. Багатовимірність інтерпретацій авторської свідомості зумовлена здатністю людини відчувати різноманітність та полівалентність явищ життя і прагненням застосовувати ту ж саму модель до тексту, створеного фантазією поета. У медитативній ліриці поетеса більше дивиться вглиб, всередину, ніж назовні, і її свідомість працює над самоаналізом. У філософській ліриці спостерігаємо, що свідомість Ліни Костенко розростається до масштабів світобудови, час сприймається як вічність: «Що зможеш ти… зробити для вселюдського прогресу?» («І скаже світ: – Ти крихта у мені»). Характерний для інтимної лірики поетеси відкритий стиль, зваженість кожного наступного слова, пронизливий інтерес до індивідуальності, усвідомлення того, що боротьба за своє щастя відбувається  саме тут і зараз. Проте лірика не обмежується сферою внутрішнього життя та психології людей. Інтерес для неї незмінно становлять душевні стани, що знаменують зосередженість особистості на зовнішніх реаліях. Тому лірична поезія виявляється художнім освоєнням станів не лише свідомості, але й буття. Незвичайне сприйняття дійсності, образне мислення поетеси струменить в кожному авторському рядку, на підтвердження чого постійно натрапляємо:

І по якій несповідимій карті

знаходиш ти поетів на землі? [8, с. 78]

Поетична індивідуальність Ліни Костенко є органічним синтезом творця, мислителя, художника, борця, політика і музиканта. Особливості авторського світосприйняття Ліни Костенко є прикметною ознакою її поезій та рефлексій, що чи не найкраще визначає відмінності поетики ліричних творів автора.  Працюючи над своїми віршами, поетеса вкладає у рядки своє розуміння життя і мистецтва, а також свій професіоналізм. Авторська свідомість у творі «Ті журавлі і їх прощальні сурми», спроектована в образний лад на основі розгорнутої  метафори. Сумний осінній настрій ліричної героїні та природи відтворено за допомогою тропів. Епітет «прощальні сурми» підкреслює небажання журавлів відлітати у вирій з рідного краю, передає звуки прощальних голосів птахів.

Ліна Костенко також доволі часто використовує у ліричних творах елементи автохарактеристики:

Коли я буду навіть сивою,

і життя моє піде мрякою,

я для тебе буду красивою,

а для когось, може, ніякою.

А для когось лихою, впертою,

ще для когось відьмою, коброю.

А між іншим, якщо відверто,

то була я дурною і доброю...

(Л. Костенко, «Між іншим»)

Отже, у ліриці Л. Костенко бачимо, що сама людина в її суб’єктивному внутрішньому житті стає художнім твором, а лірика виступає найкращим родом літератури, який може тонко і вишукано передати найменші порухи свідомості поетеси.

Ліричну систему М.Вінграновського характеризує рішуча актуалізованість суб’єктивного плану. В авторській картині художнього світу митця чітко окреслена лірична персона, а зв’язок ліричного суб’єкта з авторським «Я» потверджує думку Аристотеля про те, що в ліричному наративі «виклад здійснюється від «Я». Особливості авторського буття поета, іманентний йому тип авторської свідомості транспонуються в лірику митця насамперед через суб’єктну сферу тексту.

М.Вінграновський – яскрава індивідуальність із характерною авторською манерою. В його ліриці суб’єктом поезії переважно виступає власне автор, що є «суб’єктом ліричного пізнання найбільш широких і загальних суспільних та філософських проблем». Суб’єктна форма вираження авторської свідомості власне автор у М.Вінграновського здебільшого виступає автономно. Домінування названої суб’єктної форми визначила емоційну тональність лірики поета, її жанрову специфіку, побудову мовної композиції, що охоплює переважно «предметно спрямоване авторське» слово. Різні модуси цієї суб’єктної форми експлуатувались поетом упродовж всього творчого еволюційного шляху.

В естетичних версіях художньої творчості М.Вінграновського «механізм диференціації авторської свідомості» суб’єктивує її основні акценти. Навіть у поліметричних композиційних структурах із домінантною епічною тональністю тексту дистанціювання суб’єкта від об’єкта й адресата мінімалізується, увиразнюючи природу естетичного ідеалу поета як основного змістового складника авторського «Я».

У парадигмі суб’єктної організації ліричного твору суттєвим структуротвірним чинником виступає «співвіднесеність між автором та героєм у формі стосунку між «Я» - суб’єктом та «іншим». Ліричний суб’єкт у поезії М.Вінграновського  Я-центричний. Гомогенізований ліричний герой «глибоко уподібнений» до автора. Художня практика митця репрезентує гомогенізуючий тип авторської свідомості, який передбачає високу константність творчо-психологічної установки автора.

Гомогенізуючий тип авторської свідомості вмотивовує медитативно-виражальну спрямованість ліричного висловлювання митця. Його лірика продовжує майже втрачені в сучасній українській літературі класичні традиції поетичного романтизму, де панівною суб’єктною формою є ліричний монолог:

Привіт тобі,ріко моєї долі!..

Ні,я себе не можу уявить

Без тебе,Дніпре,як і без тополі,

Що в серці моїм змалку тополиць.

Однією з  домінантних суб’єктних форм внутрішньої комунікації в поезії М.Вінграновського є лірична сповідь,що акцентує присутність автора в тексті й модифікується у ліричні одкровення, послання до передбачуваного адресата, віртуального,ідеального реципієнта (В. Шмід).

У ліричному наративі багатьох віршів М.Вінграновського переважає волютативна функція,тому ліричний суб’єкт стає «носієм висловлювання» (М. Ткачук). Попри виразну автоцентричність лірики М.Вінграновського спостерігаємо присутність і дієгетичного, а не лише автодієгетичного наратора. Перший виражає колективну свідомість і стає маркером оцінного пафосу, другий пов’язаний з індивідуальною свідомістю автора і знакує чуттєвий тембр наративу. Така ознака поетики свідчить,що серед суб’єктних форм вираження авторської свідомості митця наявні і поліметричні структури,атрибути якої вимагають ретельного вивчення.

  Засоби стилістичної майстерності у ліричних творах Б. Олійника також підпорядковані вираженню авторської свідомості. Форма художнього твору має певний стиль саме внаслідок своєї образності та емоційності. Серед творчого доробку поета – більше десяти поем. Лірична система поета наповнена ліричним героєм, як суб’єкта авторської свідомості. Думки й почуття ліричного героя творів Б. Олійника - то думки й почуття нашого сучасника, найактивнішого співучасника великих всенародних звершень. Ліричний герой відчуває себе спадкоємцем духовної спадщини людства; його погляди, ідеї - то цвіт людської думки, викоханий протягом століть.