Фразеологізмів у прозових творах Євгена Гуцала

Ідіоматичні вирази мають у мові спеціальне смислове призначення: вони підкреслюють, підсилюють значення висловлюваної думки. Наприклад, вираз там зібралося людей тьма-тьмуща передає думку набагато виразніше, ніж вираз – там зібралося багато людей.

У фразеологічних зрощеннях часто зберігаються незрозумілі слова. Граматичні форми, що вже вийшли з ужитку, діалектизми тощо.

Фразеологічні єдності

Це сталі, неподільні мовні вислови, загальне значення яких пов'язане з тими словами, що входять до їх складу. Наприклад: п'ятами накивати; класти зуби на полицю; держати камінь за пазухою; пошитися в дурні; на городі — бузина, а в Києві — дядько; робити з мухи слона; брати гору; серед білого дня; дивитися крізь пальці; тримати язик за зубами та ін.

Ця фразеологічна категорія стала, в ній немає незрозумілого. До її складу входять фразові штампи, професійні вирази, що набули метафоричного значення, часто вживані образні вислови, узяті з мови народу, біблійні вирази тощо[6,с.93].

Фразеологічні єдності мають такі характерні ознаки:

1. неподільність, неможливість перебудови та заміни одних елементів іншими;
2. переносне, образне, не завжди чітко виявлене значення;
3. експресивна насиченість;
4. можливість синонімічної заміни або цілим фразеологічним виразом. або одним словом з еквівалентним значенням.

Фразелогічні єдності , як і фразеологічні зрощення, утворюються різними способами. Багато з них зв’язані з повсякденним життям, побутом, історією народу, народною творчістю, літературою[6,с.94].

Фразеологічні єдності утворилися із слів з конкретним лексичним значенням, але ці слова семантично не самостійні, і значення кожного з них підпорядковане єдності загального образного значення всього фразеологічного виразу в цілому.  В основі загального значення фразеологічної єдності лежить легко уловлюваний образ. Багато фразеологічних єдностей у своїй основі є образними виразами. Група фразеологічних єдностей складна і різноманітна. До неї входять  фразові штампи, професійні вирази, що набули метафоричного значення, і ходячі образні вирази, взяті з мови широких мас народу, і різні вислови, засвоєні  з інших мов. І вислови з античної культури, і деякі біблілійні та євангельські вирази.

Фразеологічні сполучення

“Фразеологічні сполучення - тип фраз, створюваних реалізацією зв"язних значень слів"[5,с.67]. Фразеологічні сполучення не є безумовними семантичними єдностями. Вони аналітичні, наприклад: зачепити почуття; зачепити гордість; зачепити інтереси.

 Слова з фразеологічно зв'язним значенням можуть поєднуватися з одним словом чи з обмеженим рядом слів (страх, жаль, зло, досада бере , радість, задоволення, насолода бере).

Фразеологічні сполучення   становлять собою перший ступінь переходу від вільних словосполучень  до фразеологізмів.

Фразеологічні сполучення характеризуються певною стійкістю, сталістю у складі компонентів і відрізняються від вільних сполучень слів  тим, що в них один із компонентів завжди обмежений  у своєму вживанні певним колом слів, тоді як у вільних сполученнях можна підставляти  будь-яке слово[6,с.95].

Прислів’я та приказки

Поділ усіх фразеологізмів на три типи не є ще остаточним, оскільки питання про прислів’я і приказки, які належать до фразеології, по-різному інтерпретуються радянськими вченими. В.В.Виноградов не включає  їх ні до одної із зазначених вище груп фразеологічних одиниць.

О.І.Єфімов  відносить їх до  фразеологічних одиниць, М.М. Шанський розглядає їх як фразеологічні вирази.

Прислів’я і приказки мають свої характерні риси, що відрізняють їх від інших фразеологічних одиниць.

Характерними ознаками прислів’їв і приказок є їх ідейний зміст і висока художня якість, а саме: стислість вислову, образність, метафоричність і віршова форма. Цей різновид є багатим на метафори, гіперболи , перебільшення, протиставлення, порівняння, епітети.

Прислів’я і приказки вживаються в літературній мові для вираження народної мудрості. За своїм змістом вони охоплюють майже всі сторони життя.

Класифікаційна схема В. В. Виноградова — важливий етап у становленні фразеологічної теорії. Але в процесі вивчення фразеологічного фонду багатьох мов стали очевидними її вразливі місця, зокрема нечіткість критерію умотивованості значення, неможливість застосувати його до всіх одиниць, залучених до категорії фразеологічних єдностей тощо.

Зберігши три основні класи фразеологічних одиниць за схемою В.В.Виноградова, М. М. Шанський виділив четвертий клас — фразеологічні вирази, до яких належать "такі стійкі в-своєму складі і вживанні фразеологічні звороти, які не тільки є семантичне подільними, але й складаються цілком із слів з вільним значенням"[ 13,с.67].

 Наприклад: серйозно й  надовго; Вовків боятися — в  ліс не ходити; Не все те  золото, що блищить.

 Характером зв'язків  слів, що входять до їх складу, і загальним значенням фразеологічні  вирази нічим не відрізняються  від вільних словосполучень і речень. Специфікою їх є те, що вони не створюються мовцями, а відтворюються, як готові структурні і значеннєві одиниці.

 Серед фразеологічних  виразів М. М. Шанський розрізняє  дві групи:

 „1) фразеологічні вирази  комунікативного характеру, що являють  собою предикативні словосполучення, рівноцінні реченню, є цілим висловленням, виражають те чи інше судження.

 Наприклад: Людина —  це звучить гордо; Хрін від  редьки не солодший;

2) фразеологічні вирази  номінативного характеру, що є  сполученням слів, ідентичним лише певній частині речення, є словесною формою того чи іншого поняття і, як і слова, виконують у мові номінативну функцію.

 Наприклад: трудові успіхи, палії війни, вищий учбовий заклад  і т. ін.

 Семантична класифікація  фразеологічних одиниць у плані  діахронії опрацьована Б.О.Ларіним. У становленні переважної більшості фразеологічних одиниць вихідними є вільні звороти мови, повні за лексичним складом, нормальні за граматичною будовою і прямі за значенням[13,с.76].

 Класифікація Б. О. Ларіна  відбиває етапи розвитку і перебудови первісних вихідних словосполучень, вона включає:

 “а) перемінні словосполучення;

 б) стійкі словосполучення, що відзначаються наявністю стереотипності, традиційності і метафоричного  переосмислення, відходом від первісного  значення;

 в) ідіоми, які відзначаються  у порівнянні з стійкими метафоричними  словосполученнями більш деформованим, скороченим, далеким від первісного  лексичним і граматичним складом  і помітним послабленням тієї  семантичної подільності, яка зумовлює  метафоричність, тобто смислову двоплановість” [4,с.45].

 Спробу систематизації  стійких (фразеологічних) сполук у  функціональному аспекті здійснив  С. Гаврин. Він виділяє шість основних  типів:

1. Образно-виразні стійкі  сполуки, до яких належать метафоричні  одиниці (пустити червоного півня; гора народила мишу), сполуки з метафоричними компонентами (яблуко незгоди), сталі порівняння (берегти як зіницю ока), евфонізми (із грязі в князі), сталі гіперболи і літоти (гарматою не проб'єш; виїденого яйця не вартий), тавтологічні сполуки (свиня свинею; ливом лити), сполуки, що створюються на основі поетичного синтаксису (правда — добре, а щастя — краще).

 Такі експресивно-емоційно  забарвлені сполуки відзначаються  певною художньою своєрідністю. Вони утворилися не тільки  внаслідок звичайного добору слів, але і внаслідок вияву фантазії, гри уяви, що виражається у вдалому переносному вживанні слів, влучності зіставлення, порівняння тощо[7,с.78].

2. Еліптичні сполуки, що  об'єднують усічені стійкі сполуки  слів: рад не рад; хоч куди; ні  пуху ні пера.

3. Термінологічні фразеологізми, що охоплюють складені терміни  науки, техніки, мистецтва та ін.: заломлення променів; річ у собі; колінчастий вал; соціалістичний  реалізм; культ особи. Заміна в  них одного з компонентів синонімом (пор. ланцюгова реакція — послідовна реакція) руйнує термінологічність.

4. Афористичні фразеологізми, що виражають узагальнюючі умовиводи: друзі пізнаються в біді; буття  визначає свідомість.

5. Контекстологічні сполуки, які ототожнюються із стійкими  утвореннями, що в класифікації В. В. Виноградова називаються фразеологічними сполученнями.

6. Ідіоми — всі стійкі  словосполуки, що втратили внутрішню  форму: собаку з'їсти, була не була, рос. — і под[12,с.56].

 На думку С. Г. Гаврина, такого роду систематизація розкриває  природу творення стійких сполук, механізм формування фразеологічного складу мови.

Крім того, вона одночасно вказує і на ті функції, які фразеологічний склад мови виконує в мовленні “образно-виразні сполуки виконують образно-виражальну і одночасно емоційно-експресивну функцію; еліптичні — лаконізують мову; термінологічні — забезпечують точність; сполуки з узагальнюючими умовиводами вносять у мовлення перлини народно-авторської думки; контекстологічна фразеологія виконує функцію полегшення конструювання мовлення” [ 4,с.34].

 Помітне місце в  теоретичних дослідженнях посідає  граматичний принцип класифікації  фразеологічних одиниць.

 Морфологічна класифікація  передбачає визначення лексико-граматичної  природи стрижневого слова, співвіднесення  фразеологічних одиниць із певними частинами мови тощо. Послідовне здійснення морфологічної класифікації ускладнюється тим, що в ряді випадків визначити граматичний центр фразеологічного звороту неможливо.

 Заслуговує на увагу  класифікація фразеологічних одиниць  за граматичною формою і семантичними ознаками, опрацьована в ряді праць В.Л. Архангельським . У ній фразеологічні одиниці поділяються на фраземи і стійкі фрази. Термін фразема охоплює фразеологічні одиниці з структурою словосполучень, а термін стійка фраза охоплює фразеологічні одиниці з структурою речень.

 Критерієм синтаксичного  принципу класифікації є врахування  синтаксичних функцій фразеологічних  одиниць. Незважаючи на те, що  ті чи інші категорії фразеологічних  одиниць виступають саме у  певній, типовій для них синтаксичній функції, спостерігаються факти багатофункціональності їх, що теж унеможливлює послідовне проведення цього принципу[6,с.68].

 Спроба класифікації  фразеологічних одиниць, виходячи  не з характеру внутрішньо фразеологічної структури, а з особливостей їх природних структурних зв'язків з іншими одиницями у системі мови, належить М.Т. Тагієву. Фразеологічну одиницю він вирізняє „ як самостійну одиницю мови за її оточенням, що створюється на основі власне структурного зв'язку цілого і не збігається із поняттям поширення слів-компонентів на основі їх валентних відношень. Оточення — невід'ємний супутник фразеологічної одиниці. Взята в ізольованому вигляді, фразеологічна одиниця не може бути визначена через саму себе, через лексико-граматичні ознаки своїх компонентів"[3,с.67]. Вона об'єктивно виділяється із своїм оточенням, разом з яким створює структуру. Так, словосполучення вивести із себе недостатнє без залежного оточення (вивів із себе — кого?), тобто без іменника із семантикою особи у знахідному відмінку.

 У контексті „ він вивів із себе Сидора вчора на вулиці через дрібницю" слова, що вказують на час (вчора), місце (на вулиці), причину дії (через дрібницю) не є структурно необхідними, вони виражають лише ситуативні зв'язки фразеологічної одиниці[13,с.56].

 На матеріалі дієслівних  фразеологічних одиниць у цій  класифікації виділяються:

 а) фразеологічні одиниці  з однопозиційним оточенням, яке  може бути виражене й окремим  словом у певній граматичній  формі (лізти на стіну вимагає  оточення, вираженого іменником у називному відмінку з семантикою особи), синтаксичними конструкціями (у фразеологічній одиниці комар носа не підточить у функції оточення виступає головна частина складного синтаксичного цілого), і варіативними засобами: над нами не капає і на нас не капає;

 б) фразеологічні одиниці  з двопозиційним оточенням, у  яких структурно необхідними  елементами є суб'єктивне і  залежне оточення:

 хто + взяв слово + з  кого; що + червоною ниткою проходить + через що;

 в) фразеологічні одиниці  з трипозиційним оточенням — суб'єктним і двома залежними:

 хто + коле очі + кому + чим[12,с.23].

 Ці основні групи  в свою чергу розмежовуються  на підгрупи — з однорідним, неоднорідним і варіантним оточеннями, вираженими різними граматичними  формами слів і синтаксичними  конструкціями.

 Метод аналізу фразеологічних  одиниць за оточенням загострює  увагу на дослідженні структурних  зв'язків фразеологічних одиниць, що допомагає вирізнити фразеологічні  одиниці на фоні інших лінгвістичних  одиниць, сприяє визначенню їх  семантики (значення фразеологічних одиниць часто безпосередньо пов'язується з оточенням) тощо, але класифікація усього фразеологічного фонду за цією схемою занадто деталізована і складна.