Фразеологізмів у прозових творах Євгена Гуцала

Генетична класифікація, що передбачає групування фразеологічного матеріалу за джерелами походження, найбільш детально опрацьована в дослідженнях Л. А. Булаховського, який визначає такі групи:

 “1) прислів'я і приказки;

2) професіоналізми, що набули  метафоричного вжитку;

3) усталені вислови з  анекдотів, жартів і под.;

4) цитати й образи з  „Старого" і „Нового" завітів;

5) численні ремінісценції  античної старовини;

6) переклади поширених  іншомовних висловів;

7) крилаті слова українських  та іноземних письменників;

8) влучні фрази видатних людей"[13,с 52] .

 Генетична класифікація, надзвичайно корисна з погляду  історичного вивчення фразеології  кожної національної мови, на  жаль, не може охопити всіх  фразеологічних одиниць, бо далеко  не завжди можна навіть при  спеціальних дослідженнях точно встановити джерело виникнення того чи іншого вислову.

 

1.5.Джерела української фразеології

Переважна більшість фразеологізмів, як і слів, за походженням є корінними українськими. Серед них виділяються спільнослов'янські, спільно східнослов'янські і власне українські. До складу української фразеології входять також усталені звороти, засвоєні з інших мов. Дуже часто це вислови, поширені в багатьох мовах світу . До складу української фразеології ввійшли висловлювання К.Маркса і Ф. Енгельса, звороти спортивних та державних документів. Найбільше засвоєно українською мовою фразеологічних зворотів з російської мови - висловлювання Леніна, російських письменників, фразеологізми з народної мови [11,с.45]

 Широко використовуються  в української мові фразеологізми античного походження - старогрецькі, староримські, усталені звороти з західноєвропейських мов - німецької, французької, англійської, італійської та ін[10,с.45].

 Основним, невичерпним джерелом української фразеології є народна мова, якій властиві влучність, образність. Саме влучні, метафоричні вислови стають усталеними і поповнюють фразеологічні запаси мови. Особливо багато фразеологічних зворотів виробничо - професійного походження .

 Ряд фразеологізмів  є дотепними висловами з анекдотів, жартів та інших жанрів усної народної творчості: не до солі, вийшов пшик, ростуть груші на вербі .

 У фразеологізмах відбиті  спостереження над оточуючим  життям, людьми, природою: жувати жуйку; розправляти крила; скриготати зубами; задирати носа [8,с.67].

 В української фразеології віддзеркалюються найрізноманітніші сфери життя народу, його історія, культура, суспільні відносини, виробнича діяльність, морально - етичні норми, погляди, вірування, прагнення. У ряді фразеологізмів чується відгук боротьби народу з татарськими нападниками, польською шляхтою, згадуються часи козацтва, розкриваються класова невірність, боротьба народу проти панства, бюрократизм чиновників, хабарництво. Історія багатьох фразеологічних зворотів здається загадковою і незрозумілою. Живе людина, що добре знає свою справу і кажуть про неї : "Він на цьому ділі собаку з'їв ".А трапиться незугарний працівник , який не вміє зробити того , за що взявся , як говорять: "Зробив із лемеша швайку", і за кожним висловом стоїть своя, цікава історія, тепер уже забута, хоч зворот живе в різних сферах сучасної людської діяльності[14,с.56].

 Так, історія фразеологізму  перемивати (перетирати) кістки (кісточки) -займатись пересудами , обмовляти  кого-небудь - зв'язана з обрядом  другого поховання, яке організовувалось у східних слов'ян через кілька років після смерті людини . Наші предки вважали, що покійника треба звільнити від гріхів, зняти з нього закляття через очищення останків небіжчика.

 Перемиваючи кості  в прямому значенні цих слів, пригадували життя покійного, переповідали окремі події, найяскравіші сторінки біографії, говорили про характер, вихваляли, возвеличували його. Так поняття перемивати кістки було пов'язане з аналізом життя, вчинків, рис людини, яку вдруге ховали[12,с.90].

 Живе в нашій мові  фразеологічний зворот прикласти руку - взяти участь у чомусь . Історія його походження відкриває завісі над особливостями організації в давнину діловодства . Сьогодні, написавши будь-який діловий папір, документ, ми засвідчуємо його достовірність власноручним підписом. Так робили і в давнину, бо знали про своєрідність підпису кожної людини. Проте письмом у давні часи володіло не так багато людей і неписьменні, замість підпису прикладали до паперу руку або палець, попередньо злегка пофарбувавши їх. Відбиток руки або пальця надійно замінював підпис [11,с.65].

 Майже всі ідіоми  та й інші фразеологічні звороти  мають цікаву історію. Ознайомлення  з нею не тільки дає відповідь  на запитання, чому ми так говоримо, а й збагачує знання про  життя, історію, культуру, побут нашого народу в минулому.

 Українська фразеологія  багата крилатими висловами власне  українського походження. Це афоризми, що належать перу письменників: Караюсь, мучуся, але не каюсь! І  чужому научайтесь, й свого не  цурайтесь (Т.Шевченко); всякому городу  нрав і права (Г.Сковорода); пропаща сила (П.Мирний) ; коні не винні (М.Коцюбинський); досвітні вогні (Л.Українка)[7,с.78].

Фразеологічні засоби мови є квінтесенцією її національного обличчя. Вони містять у собі велику силу експресії та емоційної наснаги.

 Фразеологізми здавна вважаються однією зі специфічних рис кожної мови. Вони набагато виразніше, ніж окремі слова, розподіляються з певних структурно-функціональних стилях, виявляючи свою належність до кожного з них, а також до сфери усного чи писемного мовлення, мають більш яскраве експресивне чи емоційне забарвлення[11,с.56].

 

 

 

Розділ ІІ. Характеристика фразеологізмів у прозових творах Євгена Гуцала

 

2.1.Вживання фразеологізмів  та їх роль у художніх  творах

Із давніх-давен увагу науковців привертала проблема вивчення художнього твору як явища словесного мистецтва та визначення способів його стилістичного й лінгвістичного аналізу. В.В.Виноградов, О.О.Потебня, Л. В. Щерба проводили дослідження в цьому напрямі. У працях Г. О. Винокура, Б. М. Ейхенбаума, Б. О. Ларіна розроблено й обґрунтовано принципи аналізу прозового художнього тексту як єдиної структури. На лінгвістичний підхід до стилістичного аналізу художнього твору вказували М. О. Рудяков, М. М. Кожина. Однак і сьогодні лишається актуальною думка В. В. Виноградова, який уважав, що вивчення мови художнього твору та визначення способів його стилістичного аналізу - це проблеми, яким у нас присвячено дуже багато статей і досліджень, але які ще далекі не тільки віднаукового вирішення, а й навіть від більш чи менш задовільного пояснення [4,с.169].

Основною категорією в галузі лінгвістичного вивчення художньої літератури є поняття індиві дуального стилю, тобто “своєрідної, історично зумовленої, складної, але структурно єдиної та внутрішньо зв’язаної системи засобів і форм словесного вираження”[4,с.85].Спільними для багатьох письменників є багато ідей, думок, проблем, однак композиційне, мовне, образне втілення цих ідей у кожного автора інше. Поняття “індивідуальний стиль” слід розглядати як ідейно-художню, мовностилістичну своєрідність творчості письменника й безпосередньо відбір і синтез мовних виражальних засобів

Використання мовних засобів підпорядковане розкриттю ідейних та естетичних настанов митця. Мовна картина світу художника слова є вербальним відображенням світовідчуття письменника, його ціннісних орієнтирів. Поряд із проблемами дослідження композиції, прийомів метафоризації тощо художніх творів висвітлення проблеми функціонування фразеологічних одиниць теж наближає дослідника до розуміння індивідуального стилю письменника.

Мова художньої літератури з лінгвістичного погляду становить органічну єдність широкого спектра взаємодіючих виражальних засобів, серед яких помітне місце належить фразеологічним одиницям. О. І. Єфимов, дослідник стилістики фразеологічних одиниць, підкреслив провідну роль фразеологізмів у системі мовних засобів художньої виражальності, вони визначають стиль [15,с.280]. Адже можливості формування експресивних емоційно-оцінних конотацій у сфері фразеології набагато ширші, ніж у сфері лексики. Тож особливості семантики слова та фразеологічної одиниці зумовлюють неоднакове їх призначення в художньому мовленні, оскільки у фразеологізмі конотативний елемент значення завжди домінує над денотативним. Фразеологічні одиниці, порівняно зі словами, як зазначає

Л. Г. Скрипник, є виразнішими з емоційно-експресивного погляду [6,с.10]. Здебільшого фразеологізми не лише називають предмети, дії, явища, а й одночасно оцінюють їх, виражають ставлення до них, експресивно характеризують. Естетична роль фразеологічних одиниць у художній літературі, вважає І. Б. Голуб, зумовлена їх природною образністю й емотивністю, а також умінням автора відібрати потрібний матеріал і ввести його в текст, підпорядкувати авторському задумові .

Посилення інтересу науковців до проблем лінгвістики тексту зумовлює необхідність розгляду питань, пов’язаних із функціями фразеологічних одиниць у художніх творах.

Питанням функціонування фразеологізмів у текстах присвячено роботи Л. Г. Авксентьєва, М. Ф. Алефіренка, В. М. Білоноженко, В. М. Вакурова, С. А. Ганжі, І. С. Гнатюк, С. Горожанової, І. В. Дубинського, В. С. Калашника, В. П. Ковальова, М. П. Коломійця, Л. Петленко, Ю. Ф. Прадіда, Л. Г. Скрипник, А. П. Супрун, В. Д. Ужченка, О. І. Федорова, Т. В. Цимбалюк, В. А. Чабаненка, М. М. Шанського, Л. Ф. Щербачук та ін. Усе ж у нашій науковій літературі ще мало праць, які спеціально висвітлювали б фразеологію мови окремих письменників[8,с.45].

Саме через призму авторського художньо-образного світобачення виступають фразеологізми в художніх текстах. Вони є органічним елементом у мові творів. Стійкі звороти – активний образо творчий чинник авторської оповіді. Через них письменник передає ставлення до зображуваних подій, акцентує смислову та стильову позиції мовних засобів. За допомогою фразеологізмів краще розкриваються читачеві внутрішній світ, настрій, світогляд персонажів тощо. Стилістичне використання фразеологізмів письменниками – творчий процес. Фразеологізми в художніх текстах – одне з невичерпних джерел посилення експресивності, поглиблення логізації викладу, тому вони набувають особливої естетичної значущості.

Єдність у змісті фразеологізмів емоційно-оцінних і номінативних елементів дає можливість письменникові використовувати фразеологічні одиниці для передачі і логічного змісту думки, і уявлення про щось, а через останнє – і для вираження емоційного ставлення до предмета думки[15,с. 75]. Стилістичне використання фразеологічних одиниць письменником, на думку М. Шанського, завжди є творчим [15,с.149].

Фразеологізми, ці згустки розуму й емоцій, як і мова, отже, наскрізь пронизані враженнями, оцінками, почуттями, пристосовані до вербалізації семантики мовця і слухача, читача; вони суціль комунікативні й прагматичні, з найширшою й деталізованою шкалою конотацій. Таке переплетення найтонших нюансів звучання й становить їх експресивно-стилістичне забарвлення, зумовлює стильове розшарування з незглибимими потенціями функціонального використання. Істотні зміни в усіх сферах суспільного життя сприяють не тільки формуванню нового мислення, а й становленню адекватних засобів фразеологічного вираження.

 

2.2.Функціонування  фразеологічних одиниць у прозових  творах Євгена Гуцала. Збірка  «З вогню воскресли» (Повісті  «З вогню воскресли», «Мертва  зона», «Біль і гнів».)

Фразеологічне новаторство Євгена Гуцала має пряме відношення до розвитку й збагачення мови. Його фразеологічна творчість виявляється перш за все в оновленні звичних для слова контекстів, в котрі це слово зазвичай вступає, а це тягне за собою процес смислової і стилістичної зміни. Одним із найкращих художніх засобів є трансформація фразеологізмів, «які неодмінно передбачають стилістичну мету, бо вони випливають з прагнення письменника органічно поєднати, злити воєдино з контекстом загальновідомий вираз, уточнити й деталізувати значення фразеологічних одиниць в зв’язку з конкретною ситуацією художнього твору» .

Дослідженням трансформацій фразеологічних одиниць на матеріалі української фразеології займалися Г. В. Павловська, П. С. Дудик, Л. Г. Скрипник, В. А. Чабаненко, А. П. Коваль, В. М. Білоноженко, І. С. Гнатюк, В. Д. Ужченко, А.П. Грищенко, О. Д. Пономарів та ін.

 Збірка Є. Гуцала «З вогню воскресли» надзвичайно вагома у конкретно-практичному використанні традиційних фразеологізмів. Мовна тканина є тим своєрідним і благодатним середовищем, у якому розкривається значення фразеологізму, усувається багатозначність, повно і всебічно виявляються його виразні емоційно-оцінні властивості. Це збірка на воєнну тематику. У повісті «Мертва зона» відбилося нове, формоване в 60-ті роки, бачення війни як тотального спустошення світу людей. Мертва зона – це те, що завжди породжується тоталітаризмом – чи то гітлерівського, чи то сталінського ґатунку. І в зоні люди залишаються людьми, вони здатні на благородство, героїчний вчи-нок, але вони – приречені. Це суперечило «возвеличенню героїчного подвигу народу», ламало схеми, в яких закостеніла воєнна тематика. Такий погляд на війну утверджує письменник і згодом у низці інших повістей збірки «З вогню воскресли» (1978), в основу якої покладено розповіді мешканців спалених сіл. Письменник керується не так критерієм доцільності фразеологізмів у повістях збірки, як намаганням не повторювати їх. Фразеологічний запас Є. Гуцала просто-таки невичерпний. Увиразнюючи фразеологічну семантику, письменник змінює форму усталених висловів, обігрує зміст, конкретизує значення, прив’язує їх до неповторних контекстів.

Сама  вже назва збірки «З вогню воскресли» є певним чином авторським фразеологізмом,а скоріше його трансформацією, адже з попелу воскресає птах фенікс.

У повістях «З вогню воскресли», «Мертва зона», Безголів’я» зустрічається досить велика кількість різних типів фразеологічних одиниць.

У цих творах Є.Гуцало використовує такі фразеологічні зрощення як:

Мотря з Торбою заплющила очі й бубоніла скоромовкою: — Ідіть од мене, прокляті, в огонь вічний [5,с.120].

Раптом Галя  скочила  і до дверей метнулась 5[, с.156].

Так наче ж  нема від кого й живіт нагуляти…. [5,с.177].

Я знаю, Христино, що ви гостра на язик…….. [5,с.180].

Якби в мене такі були, з рану до вечора тільки те й робив би, що березовою кашею  годував[5,с.155].

Після того й не бачились ні разу, як у воду канув…. [5,с.165].

Де той Ілько ходить, ще вскочить у яку халепу, ой, лишенько…. [5,с.182].

А він тільки губи закушував – то верхню, то нижню, і все не обзивався, ніби язик проковтнув[5,с.156].

А що не пішов дядько Андрій із села, що й досі переховується тут – не сумнівається Ілько, бо не вперше присилає його сюди мати з харчами і, либонь, не востаннє, хоч і в самих, правда, їжі тієї – мов кіт наплакав [5,с.175].

Поте переборює своє бажання, бо зрозумів, що мусить тримати язик за зубами…… [5,с.175].