Методы операционного исследования

Друга група параметрів – параметри організаційної структури.

1. Характеристика організаційної структури:

а) аспекти розподілу праці: горизонтальний; вертикальний; аспект впливу навколишнього середовища;

б) взаємодія розміру організації та структури: ступінь спеціалізації; ступінь нормування робіт; ступінь формальності документування та регістрації даних; ступінь централізації прийняття рішень; ступінь координації та інтеграції діяльності організації.

         2.  Розмір організації: чисельність  учасників організації; об’єм робіт; розмір активів.

         3. Вибір організаційного проекту: необхідність організаційної адаптації; основи розробки організаційних стратегій.

Ситуаційний підхід до управління є скоріш способом мислення, а не набіром конкретних дій. Метод припускає менеджерам швидко вирішувати проблеми в конкретній ситуації. Ситуаційний підхід частіш за все використовують в нестандартних та непередбачених ситуаціях.

В підхіді збережена концепція процесу управління, яка примінюється до всіх організацій. Але ситуаційний підхід визнає, що специфічні прийоми, які повинен використовувати керівник для ефективного досягнення цілей організації, можуть значно варіюватися. Керівництво повинно визначити, яка структура або прийом управління найбільш підходить для даної ситуації. Більш того, оскільки ситуація може змінюватися, керівництво повинно вирішувати, як необхідно відповідно змінити організаційну структуру, щоб зберегти ефективність організації.

Системний підхід.

Системний підхід – це підхід, при якому будь-яка система (явище, процес, який-небудь процес) розглядається як сукупність взаємозв’язаних елементів, що має вихід (ціль), вхід (ресурси), зв’язок з зовнішнім середовищем, зворотній зв’язок. Системний підхід – це спосіб мислення по відношенню до організації та управління.

Основними принципами системного підходу є:

1. Цілісність, яка дозволяє одночасно розглядати систему як єдине ціле і в той же самий час як підсистему для вищерозміщених рівней.
2. Ієрархічність будови, тобто наявність елементів, що знаходяться на основі підкорення елементів нижнього рівня вищим.
3. Структуризація, яка дозволяє аналізувати елементи системи та їх взаємозв’язок в рамках конкретної організаційної структури.
4. Множинність, яка дозволяє використовувати множину кібернетичних, економічних та математичних моделей для опису окремих елементів та системи в цілому.

Система – це деяка цілісність, яка складається із взаємозв’язаних частин, кожна з яких вносить свій вклад в характеристики цілого. Будь-яка організація розглядається як організаційно-економічна система, що має входи та виходи, та певну кількість зовнішніх зв’язків. Таким чином, організаційна система – це певна сукупність внутрішньо взаємозв’язаних частин організації, яка формує деяку цілісність.

Основними елементами організаційної системи виступають: виробництво; маркетинг та збут; фінанси; інформація; персонал; людські фактори – володіють системоутворюючою якістю і від них залежить ефективність використання всіх інших ресурсів.

Основні характеристики загальної теорії систем:

1. Компоненти системи (елементи, підсистеми). Будь-яка система, незалежно від відкритості, визначається через її склад. Ці компоненти та зв’язки між ними створюють властивості системи.
2. Границі системи – це різного роду матеріальні та нематеріальні обмежувачі, що тримають систему на певній відстані від зовнішнього середовища. З точки зору загальної теорії систем, кожна система виступає частиною великої системи ( яка називається надсистемою, суперсистемою). В свою чергу, кожна система складається з двох або більше підсистем.
3. Синергія. Це поняття використовується для опису явищ, при яких ціле завжди більше або менше, ніж сума частин, що складають це ціле. Система функціонує до тих пір, поки відношення між компонентами системи не набувають антагоністичного характеру.
4. Вхід – перетворення – вихід. Організаційна система в динаміці уявляється в якості трьох процесів. При системному підході важливе значення набирає вивчення характеристик організації як системи, тобто характеристик «входу», «процесу» («перетворення») та «виходу».
5. Цикл життя. Будь-яка відкрита система володіє циклом життя: виникнення – становлення – функціонування – криза – крах.
6. Системоутворюючий елемент – елемент системи, від якого в вирішуючій ступені залежить функціонування всіх інших елементів та життєдіяльність системи в цілому.

Існує два типи організаційних систем:

1. Закрита організаційна система – це та система , яка має жорсткі фіксовані границі та не має зв’язку з навколишнім середовищем.
2. Відкрита організаційна система – має зв'язки з навколишнім середовищем, тобто іншими організаціями, інститутами та характеризується: наявністю циклу подій; зворотнім зв’язком.

Будь-яка організація є відкритою системою, так як взаємодіє з зовнішнім середовищем.

Будь-яке підприємство – система, яка функціонує в середині більш крупної системи – зовнішньополітичного, економічного, соціального та технічного середовища, в якому вона постійно вступає в складні взаємозв’язки. Вона включає серію підсистем, які також взаємозв’язані та взаємодіють. Порушення функціонування в одній частині системи визиває важкості в інших її частинах.

Значення системного підходу полягає в тому, що менеджери можуть простіше узгодити свою певну роботу з роботою організації в цілому, якщо вони розуміють систему та свою роль в ній. Системний підхід допомагає встановити причини прийняття неефективних рішень, він же надає засоби та технічні прийоми для покращення планування та контролю.

Інтеграційний підхід.

Суть інтеграційного підходу полягає в тому, що дослідження здійснюється як по вертикалі (між від’ємними елементами системи управління), так і по горизонталі ( на всіх стадіях життєвого циклу продукту).

Інтеграція – об’єднання суб’єктів управління для посилення взаємодії всіх елементів системи управління конкретної організації. При такому підході з’являються більш міцні зв’язки між окремими підсистемами організації, більш конкретні завдання.

Інтеграція за стадіями життєвого циклу продукту по горизонталі потребує формування єдиної та чіткої інформаційної системи управління, яка повинна включати, перш за все, показники якості та кількості витрат за стадіями науково – дослідницької, конструкторської та технологічної підготовки виробництва, а також показники виробництва, впровадження, експлуації та зняття виробу з виробництва.

Така узгодженість показників за стадіями життєвого циклу дозволяє створити структуру управління, що забезпечує оперативність та гнучкість управління.

Інтеграція по вертикалі уявляє собою об’єднання самостійних організацій для найкращого досягнення поставлених цілей. Це запезбечується, по-перше, об'єднанням зусиль людей, тобто сінергетичним ефектом, по-друге, створенням нових науково – експерементальних баз, впровадженням нових технологій та нового устаткування.

Основи інтеграційного підходу:

1. Формування організації грунтується на наступних положеннях:

• Організація формується як реакція на економічні, соціальні, політичні та культурні потреби.

• Організація формується планомірно або стихійно, формально або неформально. В будь-якому випадку формування організації повинно бути легітимним для того, щоб навколишнє середовище сприймало її.

2. Організаційна поведінка зумовлена наступними положенням:

- людська поведінка є  основним параметром організаційної  поведінки. Щоб з високою ефективністю  здійснювати вплив на колектив, необхідно знати топологічні  особливості та психологічну  структуру кожного робітника;

- Влада та стилі керівництва в організації визначають тип поведінки її учасників та організаційних відносин між ними. Виділяють три стиля управління, що стали класичними: авторитарний, демократичний, попустильний.

- Адаптація поведінки учасників організації виконується шляхом керівництва, комунікації, прийняття рішення, стимулювання та контролю. Для успішного розвитку та функціонування організації, її співробітники повинні відчувати себе частиною цієї організації, розуміти своє місце в ній, чітко знати свої права, обов’язки та способи рішення поставлених задач;

- завдяки гнучкості інформаційної системи організація може здійснювати контроль над всіма позиціями її учасників тим самим запобігати ризикам та використовувати потенційні можливості на її користь.

3. Ріст організації та  її розвиток ґрунтуються на  наступних положеннях:

- сили організаційного  росту і розвитку зосереджені  на внутрішніх характеристиках  самої організації, а також на  організаційному кліматі на навколишньому  середовищі;

- динаміка росту і розвитку  організації – це закономірність, що виходить з динамічної природи  організації та взаємовідносин  з навколишнім середовищем;

- ефективність організації  та тривалість її існування  частково залежать від типу  відносин її учасників.

4. Взаємодія організації  з навколишнім середовищем:

- організація прагне встановлювати  динамічну рівновагу між вимогами  її існування і успіху, з однієї  сторони, і вимогами навколишнього  середовища та його обмеження  – з іншої. Така рівновага обумовлена  впливом внутрішніх характеристик  організації та зовнішніх змін  навколишнього середовища;

- існуюча організація  у стані змінити свої функції  та коректувати свою діяльність  для задовільнення нових потреб навколишнього середовища;

- організація характеризується  тривалістю діяльності, так як  її виходи забезпечують можливість  придбання нею необхідних входів;

- динамічна рівновага  організації здійснюється шляхом  сбалансування між витратами діяльності та віддачею від цих витрат.

Таким чином, застосування інтеграційного підходу створює умови для найкращого здійснення стратегічних задач на всіх рівнях в системі управління: на рівні холдингу, окремих компаній та конкретних підрозділів.

Структурний підхід.

Організації створюють структури для того, щоб забезпечувати координацію та контроль діяльності своїх підрозділів та робітників. Структури організації відрізняються одна від одної складністю (ступенем розділу діяльності на різноманітні функції), формалізацією ( ступенем використання заздалегідь встановлених правил та процедур), співвідношенням централізації та децентралізації (рівнями, на яких приймаються управлінські рішення).

Для того щоб ефективно досягти мети, необхідне розуміння структури робіт, підрозділів та функціональних одиниць. Організація роботи і людей дуже впливає на поведінку робітників.

Структура організації – це фіксовані взаємозв’язки, які існують між підрозділами та робітниками організації. Її можна розуміти як встановлену схему взаємодії та координації технологічних елементів та персоналу. Проте схема організації не враховує такий фактор, як людська поведінка, який впливає на порядок взаємодії та його координацію. Саме поведінка персоналу визначає ефективність функціонування організаційної структури в більшій мірі, ніж формальний розподіл функцій між підрозділами.

На ефективність діяльності організації впливають:

1. Реальні взаємозв’язки між людьми та їх роботою, що відображаються в схемах організаційних структур та посадових обов’язках;
2. Політика керівництва і методи, що впливають на поведінку персоналу;
3. Повноваження та функції робітників організації на різноманітних рівнях управління (нижчому, середньому, вищому).

 

 

Підхід організаційного розвитку.

Зміни – це соціальне явище, що стосується всіх організацій. На кінець увесь успіх в бізнесі залежить від здатності навчатися інтенсивно та безперервно. Організації, що першими виявили зміни мають найкращі шанси на успіх.

Зазвичай зміни розділяють на наступні види:

• Стихійні зміни;
• Ціленапрямлені, планомірні зміни;
• Поєднання двох попередніх змін.

Організаційні зміни – питання, що стосується всіх організацій. На думку деяких дослідників, більшість компаній та відділів крупних корпорацій приходять до виводу, що вони повинні проводити помірну реорганізацію принаймі раз на рік та корінну – кожні чотири або п’ять років. Зміни всередині організації зазвичай відбуваються як реакція на зміни в навколишньому середовищі.