Реферат
На тему: ” Посередники:
поняття, види, дослідження каналів збуту
продукції “
Виконав:
Перевірила:
Харків, 2014
План
Вступ
1. Поняття та класифікація фінансового
посередництва
2. Канали розподілу і
збуту
Висновки
Використана література
ВСТУП
Наразі фінансова
система – чи не найважливіша сфера національного
господарства будь-якої розвинутої держави.
Її практична роль визначається тим, що
вона керує в державі системою платежів
і розрахунків; велику частину своїх комерційних
справ здійснює через внески, інвестиції
і кредитні операції.
Сучасна фінансова система
- це сфера різноманітних послуг своїм
клієнтам - від традиційних депозитно-позикових
і розрахунково-касових операцій, що визначають
основу банківської справи, до новітніх
форм грошово-кредитних і фінансових інструментів,
використовуваних банківськими і небанківськими
структурами (лізинг, факторинг, траст
і так далі).
Створення стійкої, гнучкої
й ефективної інфраструктури фінансового
ринку - одна з найважливіших (і надзвичайно
складних) задач в ході розвитку ринкових
відносин в Україні. Також важливим
є вивчення іноземного досвіду, тому що
саме практика закордонних банків та небанківських
фінансових установ визначає становлення
сучасної вітчизняної фінансової системи,
наближає її до міжнародних стандартів
і, таким чином, обумовлює вихід українських
фінансових посередників на світовий
рівень, а отже, і відновлення та зміцнення
довіри з боку іноземних партнерів стосовно
нашої країни.
Сьогодні, в умовах
стрімкого розвитку фінансового ринку,
структура його різко ускладнюється. З'являються
нові види фінансових установ, нові кредитні
установи, інструменти і методи обслуговування
клієнтури.
Дана робота присвячена вивченню існуючих
на Україні в даний час форм кредитних
і фінансових установ, вивчений також
світовий досвід.
Мета даної роботи: розкрити суть фінансового
посередництва, відзначити особливості
його існування на Україні, розкрити відмінності
банківської і небанківської фінансових
сфер.
1. Поняття та класифікація
фінансового посередництва
Фінансові посередники – це
інвестиційні компанії, банки, страхові
компанії, кредитні спілки, трастові компанії,
пенсійні фонди тощо.
Основна функція фінансових
посередників – це допомога в передачі
коштів від потенційних заощаджувачів
до потенційних інвесторів, і навпаки.
Фінансові посередники утворюють
свої власні фонди, беручи кошти в борг
у заощаджувачів, за що останнім виплачується
відсотковий дохід. Акумулюючи кошти в
такий спосіб, вони надають їх під вищі
відсотки інвесторам. Різниця між отриманим
і виплаченим відсотковим доходом іде
на покриття витрат фінансового посередника
та його прибуток.
До причин користування послугами
фінансових посередників, а не інших суб'єктів
ринкових відносин, можна віднести:
1) знижується ризик неповернення
позики або ризик неефективних
капіталовкладень;
2) знижуються сумарні
витрати позичальника на отримання
позики за рахунок зменшення
моральних і фізичних витрат
часу на відшкодування декількох
заощаджувачів для отримання відповідної
сумарної позики;
3) через фінансових посередників
є можливість одержання гарантованого
доходу;
4) фінансові посередники
зменшують вартість здійснення
фінансових операцій і це досягається
шляхом їх спеціалізації.
Роль фінансових посередників
визначена через те, що вони:
- зменшують операційні
витрати:
- знижують ризик;
- зменшують асиметричність
інформації.
Оскільки існують різні фінансові
ринки і різні види посередницьких послуг,
то існують і різні типи фінансових посередників.
Можна виділити три основні групи фінансових
посередників:
• депозитарні установи;
• ощадні установи контрактного
типу;
• інвестиційні посередники.
Депозитарна установа - це фінансовий
інститут, що має право приймати внески
та депозити. До них відносяться:
1) депозитарій, тобто установа,
що здійснює зберігання, облік
та розрахунки за цінними паперами.
Основні функції депозитарних
установ - це залучення коштів
населення та установ у вигляді
депозитів та надання позик
населенню та підприємствам;
2) комерційний банк;
3) ощадні установи, які
діють без контракту і до
яких відносяться позикоощадні асоціації,
взаємоощадні банки і кредитні спілки.
Позикоощадна асоціація - це
фінансовий інститут, джерелами надходження
якого є ощадні, термінові та чекові депозити.
В цих установах закумульовані грошові
кошти, які переважно використовуються
на надання позик під заставу нерухомості.
Взаємоощадні банки дуже подібні
до попередніх в системі функціонування,
але відрізняються організаційною структурою,
тому що вони завжди організовані на кооперативних
засадах і вкладники банку є його співвласниками.
Кредитні спілки - це невеликі
фінансові установи, які створені на кооперативних
засадах в певній соціальній групі для
надання позик (як правило, споживчих).
Ощадні установи контрактного
типу залучають довготермінові заощадження
на контрактній основі. Свої фонди ці установи
формують у вигляді періодичних внесків
згідно з контрактами. Ці установи - це
страхові компанії та пенсійні фонди.
Страхові компанії - це фінансові
посередники, що здійснюють виплати своїм
клієнтам при настанні певних подій, обумовлених
в страховому полісі. Власники полісів
сплачують страховій компанії премії
в обмін на зобов'язання сплатити обумовлені
суми в майбутньому при настанні певних
подій. Страхові внески використовують
для придбання облігацій, акцій, заставних
та інших цінних паперів.
Пенсійні фонди забезпечують
працівників доходом після виходу на пенсію
У формі періодичних виплат. Засновниками
пенсійного фонду виступають корпорації,
приватні фірми, установи, спілки і фізичні
особи. Кошти залучаються до фонду через
надходження періодичних внесків як роботодавців,
так і працівників. До 90 % активів пенсійних
фондів становлять акції та цінні папери
з фіксованим доходом, Що обумовлюється
специфікою діяльності фондів, а саме
- необхідністю здійснювати періодичні
виплати пенсіонерам протягом тривалого
періоду.
До інвестиційних посередників
відносять інвестиційні банки, інвестиційні
компанії, іпотечні і житлові банки, фінансові
компанії взаємні фонди, взаємні фонди
грошового ринку.
Інвестиційний банк мобілізує
довготерміновий позичковий капітал і
передає його позичальникам через випуск
та розміщення облігацій або інших боргових
зобов'язань.
Інвестиційна компанія - це
компанія, яка спеціалізується на інвестиціях
в цінні папери інших компаній. Інвестиційна
компанія акумулює кошти приватних інвесторів
шляхом емісії акцій. Вона відрізняється
від інвестиційного банку тим, що виражає
інтереси індивідуального інвестора.
Іпотечний банк - це банк, що
спеціалізується на іпотечних операціях,
тобто видає депозитарні і довготермінові
кредити під іпотеку, акумулює ресурси
за рахунок емісії та розміщення іпотечних
облігацій і виконує операції, які пов'язані
з оформленням іпотечних позик.
Житловий банк - це банк, який
спеціалізується на кредитуванні та фінансуванні
житлового будівництва.
Фінансові компанії отримують
свої фонди шляхом продажу комерційних
паперів та випуску акцій і облігації.
Одержані позики надаються споживачам
у вигляді кредитів на придбання дорогих
товарів. Вони утворюються при великих
виробництвах для стимулювання продажу
своїх товарів шляхом надання кредитів
покупцям.
Взаємний фонд продає акції
багатьом дрібним інвесторам і залучені
кошти формує у диверсифікованому портфелі
цінних паперів. Існування взаємного фонду
дає можливість вкладникам фонду об’єднати
кошти та отримати виграш за рахунок зниження
питомих витрат на придбання акцій та
облігацій великими пакетами.
На фінансовому ринку функціонують
взаємні фонди грошового ринку, які є різновидами
взаємних фондів, мають їхні ознаки, але
їхній спектр операцій дещо розширений.
Наприклад, акціонери фонду мають право
виписувати чеки з певним обмеженням на
їх суми. Залучені кошти інвесторів потім
вкладаються в середньотермінові цінні
папери. Отримані відсотки виплачуються
акціонерам фонду.
2. Канали розподілу
і збуту
Основні канали збуту передбачають
три методи збуту:
• прямий - виробник безпосередньо
реалізує продукцію покупцям;
• через посередників - збут
організовано через незалежних посередників;
• комбінований — збут здійснюється
через організацію зі спільним капіталом
фірми виробника і незалежної фірми.
Управління підприємствами,
які дедалі більше мають за мету швидше
одержати готовий капітал, ідуть шляхом
створення власної торговельної мережі,
магазинів біля воріт підприємства, фірмових
магазинів тощо. Безумовно, це дає можливість
де що зменшити витрати в оплаті послуг
посередників.
Наступним етапом у плануванні
політики розподілу є вивчення типів та
кількості ринків каналу розподілу.
Канал розподілу - це шлях, який
проходить товар від виробника до споживача.
Існує кілька схем каналів розподілу.
Складовою частиною планування
є вивчення ширини каналу розподілу - тобто
кількості незалежних учасників каналу
розподілу на окремому етапі збуту продукції;
скільки оптових покупців буде залучено
до збуту, скільки збутових сегментів
треба тощо.
При вивченні інтенсивності
каналу розподілу традиційно розглядаються
три методи реалізації товару (продукції):
інтенсивність, на правах випадковості
і через фірмову мережу споживачів.
Інтенсивність розподілу передбачає
розміщення на реалізацію виробів через
якесь підприємство роздрібної торгівлі,
яке згодне цим займатися. І сьогодні цей
метод не втратив свого значення для виробників
дрібних та недорогих виробів масового
споживання й товарів повсякденного попиту.
Розподіл на правах випадковості
полягає у виборі якогось одного товарного
посередника вданому географічному регіоні.
Найчастіше йому надається виняткове
право на реалізацію продукції підприємства
в даному регіоні. У цьому випадку фірма-посередник
одержує статус «уповноваженого дилера»
підприємства-виробника. Розподіл на ринку
через фірмову мережу (селекційний метод)
— це коли підприємство-виробник укладає
угоду з двома або більше організаціями
роздрібної торгівлі, яким надається виняткове
право реалізовувати продукцію підприємства
в тому чи іншому регіоні.
Метод реалізації підприємством
своєї продукції залежить, насамперед
від вибору та специфіки господарської
діяльності у даному регіоні. Однак головне
- виробник повинен чітко уявляти, де саме
споживач шукатиме його товар.