Стосунки з Укріїною

 

ANOTATION

In this study, we investigated the control Tunisia as an economic relationship. I investigated the overall state of the economy, the availability of factors of production, the value of the country at the international level, socio - cultural potential of the country, stosuny of Ukraine. Also, using macroeconomic indicators built table and graphs of some of them.

 

 

АНОТАЦІЯ

У цій контрольній роботі ми досліджували Туніс як суб’єкт  економічних відносин. Я дослідила  загальний стан економіки країни, забезпеченість факторами виробництва, значення країни на світовому рівні, соціально – культурний потенціал  країни, стосуни з Україною. Також користуючись макроекономічними показниками побудувала таблицю та графіки деяких з них.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ:

ВСТУП…………………………………………………………………………………………………….4.

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика економіки країни………………………………………………...5.

РОЗДІЛ 2. Забезпеченість факторами  виробництва…………………………………………..………10.

РОЗДІЛ 3. Значення країни на регіональному та глобальному рівнях……………………...………12.

РОЗДІЛ 4. Соціально –  культурний потенціал………………………………………………………..13.

РОЗДІЛ 5. Стосунки з Укріїною………………………………………………………………………..16.

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………………………..19. 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………………………………….21.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Туніс за площею - одна з малих країн  Північної Африки. Його територія, яка  становить 164 2 тис. кв. км по конфігурації нагадує трикутник, витягнутий в меридіональному напрямку. Туніс - офіційна назва - Туніська Республіка, оточений  Середземним морем, горами Атлас і пустелею Сахара.

В історії  Тунісу помітну роль зіграли особливості  його географічного положення. Країна знаходиться в центрі Середземноморського  басейну і як би повернута «обличчям» до моря: її порізані береги витягнуті  на 1,2 тис. км. Берегова лінія Тунісу за довжиною лише на 50 км поступається морських кордонів Алжиру.

У 2009 р.  у Тунісі мешкало 10,4 млн. осіб. Темпи приросту населення – 1,09%. 
Практично всі тунісці – мусульмани, причому майже виключно суніти малікітського толку. На острові Джерба діє секта ібадитів. Після отримання країною незалежності помітно скоротилася чисельність християн і іудеїв. Так, з 1956 до початку 1990-х років чисельність немусульман поменшала з-понад 300 тис. до менше 50 тис. осіб.  
Населення Тунісу сформувалося на основі берберської культури, свій внесок у його формування зробили також фінікійці і карфагеняни. З 7 ст. на територію країни стали переселятися араби, що надали всебічний вплив на розвиток місцевого суспільства. Більшість тунісців вважають себе арабами, а арабська – офіційна і найбільш поширена в країні мова. Досі зберігаються невеликі групи берберомовного населення, які проживають на о-ві Джерба і в області Матмата. Французька мова широко використовується у діловому житті, але останнім часом починає поступатися місцем арабській мові.

Туніс - республіка. Діє тимчасова конституція, що прийнята Національною установчою асамблеєю Тунісу 11 грудня 2011 р. До цього діяла конституція  Туніської Республіки від 1 червня 1959 р.  з наступними змінами від 1988 р., 1999 р., 2002 р., 2008 р. З 1881 р. - протекторат Франції.

Глава   держави  - президент. Президент  є головнокомандуючим збройними силами.  
Президент Туніської Республіки – Монсеф МАРЗУКІ (Moncef Marzouki), обраний 12 грудня 2011р. 

Законодавча  влада здійснюється Національною установчою асамблеєю, яка складається з 217 депутатів. Обрана 23 жовтня 2011 р.  Голова -  Мустафа бен ДЖААФАР (Mustapha ben Jaafar), обраний 22 листопада 2011 р.

Виконавча  влада здійснюється урядом національної єдності.  
Прем'єр-міністр Туніської Республіки - Алі ЛАРАЄД (Ali Larayedh), обраний 22 лютого 2013 р.

Якщо  говорити про економічну ситуацію в  країні, то можна сказати, що сільськогосподарське виробництво – основа економіки країни, у ньому зайнято майже чверть працездатного населення. Дві третини території Тунісу мають сприятливі умови для господарювання сільського. Країну можна розділити на п'ять сільськогосподарських районів: родючі гірські долини півночі, де вирощується пшениця; північно-східні області, включаючи Ет-Тіб, що спеціалізуються на виробництві цитрусових і винограду; північна частина центрального району, відома своїми оливками; центральний район – центр вівчарства і оазиси посушливої південної частини центральної області.

Незалежність  проголошена 20 березня 1956 р.  Республіка проголошена 25 липня 1957 р.

Державний прапор - зазнав дуже мало змін після прийняття в 1831 році султаном Хассіном Першим. Зірка і півмісяць вказують на історичні зв'язки з імперією Османа.

 

Рисунок 1. Державний прапор Тунісу

Державний герб - являє собою щит золотого кольору на якому зображено корабель, лев, що тримає меч і ваги. У центрі, під кораблем, є арабський текст з національним девізом: укр. «Свобода - Порядок - Правосуддя».Центральна емблема національного прапора знаходиться вище щита. Фон є золотим у всіх секціях. Кожен символ означає окрему чесноту країни: лев є символом порядку, галера — свобода, а ваги — справедливість. Галера також має відношення до стародавніх часів, коли нинішні кордони Тунісу територією фінікійської цивілізації, а потім центром держави був Карфаген.

Національний гімн - «Himat Al Hima».

 

Рисунок 2. Державний  герб Туніссу

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Загальна характеристика економіки країни

Туніс є найпівнічнішою країною в Африці і частиною природного кордону між Західним і Східним Середземномор'ям. У старовину він був центром карфагенської держави, а потім став серцем римської провінції Африка.

У серпні 1947 р. французький  губернатор сформував уряд, що складається  з корінних жителів Тунісу. 3 червня 1955 р. прем'єр-міністр Тунісу Тахар бен-аммара підписав ряд угод і протоколів, значно збільшивши самоврядування Тунісу. Проте Франція, як і раніше, контролювала зовнішню політику і оборону країни[16].

17 вересня 1955 р. в Тунісі  вперше з'явився уряд, що складається  лише з корінних жителів країни. 20 березня 1956 р. Туніс був визнаний  повністю суверенної конституційною  монархією, а правителем країни  ставав Бей. Перші вибори в  історії країни призвели до  рішучої перемоги партії Новий  Дестур. 12 листопада 1956р. Туніс увійшов до складу ООН. 25 липня 1957 р. національне зібрання знищило останні сліди монархії, скинуло Бея, і проголосило Туніс республікою. У перші місяці 1958 р. криза зовнішньої політики посилився. 8 лютого французькі бомбардувальники перетнули кордон з Алжиром і знищили туніське село Сакіят-Сіді-Юсуф. При наліт загинуло 68 жителів і було поранено близько 100. 1 жовтня 1958 р. Туніс став членом Арабської Ліги, але через півмісяця розірвав відносини з Єгиптом, і незабаром вийшов зі складу Ліги. 15 квітня 1959 р. Франція і Туніс підписали угоду про технічну допомоги з боку Франції. У відповідь на відмову французів евакуювати морську базу в Бізерте, Туніські війська почали облогу бази 19 липня 1961 р. Через добу французькі війська прорвали блокаду і оточили все місто, перебивши більше тисячі жителів. 25 серпня генеральна асамблея ООН прийняла рішення про те, що французькі війська повинні покинути Бізерту. Після тривалих переговорів база була евакуйована лише в жовтні 1963р [13].

У 1963-1964 рр.. Туніс розвивав економічне та політичне співробітництво  з країнами Північної Африки. На початку 70-х років економічний  розвиток Тунісу протікав успішно —  головним чином завдяки запасів  нафти. Відносини з Францією покращилися. На квітневих виборах 1989 р. демократична конституційна партія завоювала  всі місця в парламенті, а Бен  Алі був обраний президентом. З початку 90-х років він проводив серйозну боротьбу проти мусульман-фундаменталістів. В кінці 2010 року в країні загострилася економічна криза, що спричинила масові протести, які призвели до відставки бен Алі[11].

Туніс – аграрно-сировинна  країна, одна з найрозвиненіших у  Африці. Основні галузі промисловості: нафтодобувна та нафтопереробна, хімічна, гірничо-металургійна, харчова, текстильна, цементна. В Т. розвинуті всі види транспорту. Осн. порти: Туніс, Сфакс, Бізерта, Габес, Сехіра, Сус. Нафтовий термінал в Сехірі на березі затоки Габес пов'язаний з внутрішніми районами нафтовидобутку нафтопроводами. П'ять великих міст мають в своєму розпорядженні власні аеропорти: Аль-Увайна (Туніс-Картаж), Монастір, Джерба, Таузар і Табарка.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП – $ 21,3 млрд. Темп зростання ВВП – 5%. ВВП на душу населення – $2283. Прямі закордонні інвестиції – $ 0,577 млрд. Імпорт – $ 9,6 млрд. (г.ч. Франція – 27%; Італія – 19,5%; Німеччина – 12,3%; Іспанія – 4,3%; Бельгія – 3,8%). Експорт – $ 9 млрд. (г.ч. Франція –27%; Італія – 21,4%; Німеччина – 15,1%; Бельгія – 6,4%; Лівія – 4%). Основні статті імпорту - машини і обладнання, сира і перероблена нафта, продовольчі товари, транспортні засоби, деревина, а також бавовна-сирець і бавовняна пряжа. Експортують текстильні товари і шкіру, хімічні і супутні товари, машини і транспортне обладнання, сільськогосподарські продукти і продовольчі товари, мінеральну сировину, паливо і мастильні матеріали. Важливі статті експорту – фосфорити і продукти їх переробки, оливкова олія, вино, свинець, залізо і сталь[5].

Рисунок 3.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) Тунісу, 1970-2011 рр.

Таблиця 1. 1. Експорт Тунісу, 1970-2011 рр.
Рік	Експорт, млрд. дол.		Доля в світовому експорті, ‰		Доля експорту у ВВП, %		Експорт на душу населення, доларів		Темп росту експорту,%
1970	0.31		0.81		19.4		60
1975	1.3		1.28		27.1		229		108.3
1980	3.5		1.55		36.5		542		125
1985	2.6		1.17		28		355		96.3
1990	5.3		1.21		37.9		645		117.8
1995	8		1.24		40		895		115.9
2000	8.5		1.06		40.5		899		97.7
2005	15		1.16		46.9		1513		115.4
2010	22		1.18		50		2099		110
2011	23		1.02		50		2171		104.5
Таблиця 1. 2. Імпорт Тунісу, 1970-2011 рр.
Рік	Імпорт, млрд. дол.	Доля в світовому імпорті, ‰		Доля імпорту у ВВП, %		Імпорт на душу населення, доларів		Темп росту імпорту,%
1970	0.38	0.99		23.8		74
1975	1.5	1.47		31.3		265		125
1980	4	1.74		41.7		619		129
1985	3.2	1.42		34.4		437		88.9
1990	6.1	1.37		43.6		743		124.5
1995	8.7	1.37		43.5		974		117.6
2000	9.2	1.15		43.8		973		100
2005	15	1.17		46.9		1513		107.1
2010	24	1.32		54.5		2290		114.3
2011	26	1.19		56.5		2454		108.3

 

Коли  в 1956 Туніс отримав незалежність, він був аграрною країною. Відтоді  значно розширилася промислова база Туніса, домінуюча роль в якій належить декільком великим секторам. Розвиток туніської економіки залежить від  експорту нафти і мінеральної  сировини, зростання обробних галузей, розвитку туризму і надходжень з-за кордону. Внутрішній валовий продукт (ВВП) Туніса в 1997 становив 18,7 млрд дол., а у 2000 – понад 21 млрд дол США. У останні роки неухильно збільшувався прибуток на душу населення, з 1956 по 2000 він зріс з 300 до 2283 дол.

Негативний  вплив на розвиток економіки справили жорстока посуха у 1980-х, раптове падіння  світових цін на нафту в 1986 (викликало  кризу платежів). Це спонукало уряд Туніса звернутися за фінансовою допомогою до Міжнародного валютного фонду (МВФ). Наслідки кризи були згладжені в 1987, коли були підвищені світові ціни на нафту, а часті осади дозволили зібрати хороший урожай. Проте внаслідок негативного впливу військових дій в зоні Персидської затоки на розвиток експорту і туризму в 1991 уряд Туніса було вимушений вдатися до жорсткої економії державних коштів. Країна швидко оправилася від наслідків війни, і в 1992 ВВП збільшився на 8,6%. У 1995 між Тунісом і Європейським союзом була досягнута угода про лібералізацію торгівлі.

У 1994 в економіці Туніса було зайнято 2,8 млн. чоловік, бл. 77% з них чоловіки. Приблизно 22% трудових ресурсів було зосереджено в сільському господарстві, 20% - в обробній промисловості, 29% - в сфері послуг, 14% - в торгівлі, ресторанному і готельному бізнесі і 13% - в сфері будівництва.

Економіка Тунісу вийшла з-під жорсткого державного контролю і зараз є переважно  лібералізованою. Підтримка Світового  Банку та Міжнародного Валютного  Фонду у поєднанні з розважливою  економічною політикою, яку уряд Тунісу проводив у середині 80-х років  після кризи платіжного балансу, призвели до постійного стабільного  зростання. Хоча воно дещо послабилося  після подій 11-го вересня 2001-го року, коли економіка швидко повернулася  до нормального стану завдяки  значному об’єму експорту, відновленому зростанню туризму та сприятливим  кліматичним умовам, які призвели до збільшення сільськогосподарського виробництва[8].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Забезпеченість факторами виробництва

Фактори виробництва — ресурси, необхідні для виробництва товарів або послуг. Класичними факторами виробництва є робоча сила (всі розумові та фізичні здібності людей), земля (природні багатства), капітал (наявні, вироблені засоби виробництва, а також фінансовий капітал). Четвертим фактором вважається підприємливість, яка об'єднує попередні три фактори.