Методи ФР при операціях на органах черевної порожнини

В усіх випадках майбутнього інгаляційного наркозу, особливо в осіб літнього і похилого віку, при супутніх серцево-легеневих захворюваннях доцільне проведення гелій-кисневих інгаляцій. Співвідношення компонентів дихальної суміші при цьому: кисню - 33 %, гелію - 67 %; процедури проводяться щодня по 20-30 хвилин. При супутній бронхіальній астмі експозицію процедур варто збільшити до 45 хвилин 2-3 рази день.

Ультрафіолетове опромінення (УФО) у передопераційному періоді проводять у вигляді загальних групових чи індивідуальних опромінень, починаючи з 1/4 біодози, доводячи до 3 біодоз на передню і задню поверхню по черзі (ділянками чи полями по черзі). УФО області рани і навколишньої шкіри по 3-4 біодози під час перев'язок.За показниками застосовують локальне опромінення комірцевої області по 3 поля щодня. Методикою вибору є лазерне опромінення у виді сегментарних локальних скануючих чи крапкових рефлекторних впливів. Можна використовувати як червоний, так і інфрачервоний лазер.

При утворенні спайок в черевній порожнині після операції для знеболювання і розсмоктування, а також для тонізації кишкової мускулатури, посилення перистальтики кишечника і зміцнення м'язів черевної стінки застосовують такі види фізіотерапевтичних процедур: індуктотермію, сантиметрові хвилі (СМВ), діадинамотерапія (ДДТ) на ділянку сонячного сплетення.

УВЧ-терапія. Цей метод належить до протизапальних методів, прискорює реґіонарну гемо- і лімфодинаміку, у тому числі в судинах мікроциркуляторного русла; усуває спазм гладких м'язів судин, сприяє тромбопластина і зростанню толерантності плазми до гепарину в перші 2-3 добу після утворення рани, а в наступному активації плазминогена, що збільшує розплавлювання фібрину. При інфільтратах, флегмоні в області післяопераційного шва застосовуються УВЧ на область шва через пов'язку. Електричне поле УВЧ сприяє відокремленню запального вогнища, підвищенню проникності ендотелія, міграції в рань поліморфно-клітинних лейкоцитів, макрофагів з активацією лейкоцитарних і лизосомальних ферментів - протеаз, кислих фосфотаз. В другій фазі ранєвого процесу застосування електричного полючи УВЧ стимулює функціональну активність, ріст судинних елементів грануляційної тканини. У першій фазі ранєвого процесу УВЧ-терапію призначають у нетеплових дозуваннях, у другий - у субтеплових і теплових. Можливе застосування цього методу в третій фазі - для поліпшення епителизації (теплові дозування). Застосовують електричне поле УВЧ із частотою 40,68 і 27,12 МГЦ, потужністю 20-40 Ут. Призначають щодня по 10-12 хв.; курс від 5 до 10 процедур (у залежності від фази запалення - при призначенні тільки в першій фазі курс коротше).

Парафінотерапія. Поліпшує кровообіг у рані, що приводить до розсмоктування інфільтратів і стимуляції проліферативних і репаративних процесів у тканинах. Застосовують переважно в третій фазі загоєння ран, однак для прискорення росту грануляцій допускається застосування в другій фазі. У таких випадках роблять аплікацію парафіну на очищену ранєву поверхня із широким захопленням навколишньої здорової шкіри через 2-3 шаруючи стерильної марлевої серветки на 1-3 г (щодня; курс 6-10 процедур) чи тривалі аплікації (до 4-7 діб): свіжий парафін, двічі профільтрований і прокип'ячений, наносять на рану пульверизатором, потім зверху шар парафіну кюветно-апплікаціонним способом (аплікацію прибинтовують). Цей метод фізичного лікування підсилює стимуляцію тканин під парафіновою «пломбою» продуктами розпаду, тому що вони не можуть бути вилучені з ексудатом. Процедури не проводять при значному гнійному виділенні, наявності сірих грануляцій із гнійним нальотом, запальних змінах шкіри навколо рани. З появою ознак інтоксикації (підвищення температури тіла, озноб) аплікацію необхідно негайно зняти. Можливе застосування суміші Лепского (75 % парафіну, 25 % рослинної чи олії риб'ячого жиру, з додаванням 0,1 м риванолу), що наносять у розігрітому виді і залишають на кілька днів. Процедури проводять щодня; курс 8-10 процедур.

Застосовують також грязьові, або озокеритові аплікації на ділянку живота.

1.6 Дієтотерапія.

Дієтотерапія є важливою складовою частиною комплексної реабілітації хворих після оперативного втручання на органах черевної порожнини.

Харчування в післяопераційному періоді будується виходячи з того, що в багатьох хворих розвивається дефіцит білка, вітамінів, тенденція до ацидозу, зневоднення. Дієтотерапія спрямована на корекцію метаболичних порушень, забезпечення фізіологічних потреб організму в харчових речовинах і енергії, захисту уражених органів, підвищення опірності організму і стимуляцію загоєння операційної рани.

Застосовують номерну систему лікувальних дієт - від 0-нульових до № 15 по М.І. Певзнеру (від грецького dіaіta - спосіб життя - спеціально підібраний по кількості, хімічному складу, енергетичній цінності і кулінарній обробці раціон, а також режим харчування). Ця система забезпечує індивідуальність лікувального харчування для людей з різними захворюваннями. Деякі дієти мають кілька варіантів, що позначають буквами в номері основної дієти. Особливу групу дієт складають нульові (чи хірургічні) дієти, а також спеціальні розвантажувальні дієти.

1.7 Трудотерапія.

Трудотерапія - це активний метод відновлення порушених функцій і працездатності в хворих за допомогою трудових операцій. Трудотерапія - лікувальний та профілактичний фактор. З фізичної точки зору вона відновлює чи поліпшує м'язову силу і рухливість у суглобах, нормалізує кровообіг і трофіку, пристосовує і тренує хворого для використання в оптимальних умовах залишкових функцій. З психологічної точки зору трудотерапія розвиває в хворого увагу, вселяє надію на видужання, зберігає фізичну активність і знижує рівень інвалідності. Із соціальної точки зору трудотерапія надає хворим можливість працювати в колективі.

Робота повинна виконуватися хворими під постійним спостереженням інструктора по праці чи медичної сестри. Трудотерапія сприяє підвищенню життєвого тонусу і відновленню втрачених функцій руху, а також побутових і професійних навичок. Кінцевою метою трудотерапії повинне бути повне чи часткове (до максимально можливого) відновлення працездатності хворого.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Існує цілий ряд захворювань та ушкоджень органів черевної порожнини, які потребують невідкладного хірургічного втручання,що призводять до серйозних ускладнень та потребують використання відповідних реабілітаційних заходів на різних етапах реабілітації.

Використання методів та засобів фізичної реабілітації (ЛФК, масаж, фізіотерапія, трудотерапія, дієтотерапія й ін.) у максимальному ступені сприяє відновленню функцій життєво важливих систем організму, попереджає виникнення післяопераційних ускладнень, сприяє скорішому видужуванню та відновленню працездатності, відновленню їхньої нормальної життєдіяльності.

Необхідність застосування ЛФК під час підготовки хворих до операції, а також на різних етапах лікування після операції доведена численними клінічними та експериментальними спостереженнями.

Провідним фактором профілактики можливих ускладнень і найшвидшої ліквідації наслідків перенесеної операції є ЛФК. Методики ЛФК розробляються з урахуванням патогенезу захворювань, клінічної картини, віку, статті, стану тренованості й поставлених лікувальних завдань, та має відповідати руховому режиму.

Особливе значення має масаж в післяопераційному періоді, допомагаючи попередити післяопераційні ускладнення, зокрема пневмонію в осіб похилого віку і ослаблених хворих, стимулюючи регенеративні процеси, і в комплексі з іншими засобами реабілітації скорочує терміни одужання хворих.

Вплив фізіотерапевтичних процедур на організм хворих після оперативного втручання з приводу захворювань органів черевної порожнини проявляється у ліквідації больового синдрому, нормалізації секреторної та моторної функції внутрішніх органів, зменшення активності запальних процесів, поліпшення трофіки органів, поліпшення регенеративних процесів.

CПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. Мурза В.П. Фізична реабілітація:[підручник] / В. П. Мурза. - К.: Олан, 2004. - 508 с.
2. Мурза В.П. Психолого-фізична реабілітація:[ підручник]/ В. П. Мурза. - К.: Олан, 2005. - 607с.
3. Мухін В.Т. Фізична реабілітація:[ підручник] / В. М. Мухін. - К.: Олімпійська      література,  2000.  - 423 с.
4. Основи курортології. / за ред. М. В. Лободи, Е. О.Колесника. - К.: Купріянова О. О., 2003. - 512 с.
5. Федорів Я.-Р. М. Загальна фізіотерапія:[підручник] / Федорів Я.-Р. М., Філіпюк А. Л., Грицко Р. Ю.  К.: Здоров’я, 2004. - 214 с.
6. Физическая реабилитация:[учебник для студентов высших учебных заведений] / под ред. проф. С. Н. Попова. - Ростов н/Д: Феникс,2004.- 608с.
7. Добровольский В.М. Лечебная физкультура в хирургии. / В. М. Добровольский. - М.: Медицина, 1990. - 354 с.
8. Інтрнет ресурси

• http// www. Mymassage.ru
• http// www.hardgainer.ru
• http// www. Rus-medserver.ru