Методи детоксикація організму

Сечогінний засіб нирковий чай (ортосифон). Лист ниркового чаю надає помірно виражену сечогінну дію. Застосовують при порушенні функції нирок і при набряках на грунті недостатності кровообігу. Настій слід готувати щодня: 1 ст.л. листя ниркового чаю заварюють склянкаом киплячої води і настоюють в теплому місці 30 мін. Проціджують і доливають кип'яченою водою до первинного об'єму. Приймають в теплому вигляді по 0,5 склянкаа за 20-30 мін до їжі 2 рази на день. 

Сечогінний засіб лист брусниці. Висушене листя брусниці приймає у вигляді відварів і  настоїв як сечогінний засіб при  деяких захворюваннях нирок і  серця, при сечокам'яній хворобі. Відвари  і настої брусниці готують з розрахунку 1 ст.л. на 1 склянка води, приймають по 2 ст.л. 3-4 рази на день до їжі. Випускають брикети листя брусниці. Одну часточку брикета заливають склянкаом киплячої води, настоюють 30 мін. Приймають по 1 ст.л. 3-4 рази на день.

Ромашка аптечна. 2 ст.л. ромашки  залити в невеликому ковші склянкаом кип'ятку, підігрівати на водяній лазні 10 хвилин, потім 20 хвилин томити під кришкою. Прийом: 2-3 рази на день по одній третині склянкаа.Цикорій – подрібнене коріння. 1 ст.л. коріння залити 1 літром кип'ятку і кип'ятити на слабкому вогні 10 хвилин. Потім процідити, охолодити приймати по одній третині склянкаа 2-3 рази на день.

Жовчогінна дія рефлекторно  зумовлює деякий сечогінний ефект, але  для повної детоксикації слід цілеспрямовано стимулювати функцію нирок. Чищення нирок за народними методами, проводиться за допомогою сезонних харчових продуктів: полуниці, ожина, курага, калина, журавлина, огірки, кавуни, гарбузи. Також настої із лікарської рослинної сировини сечогінної дії: трава хвоща, березових бруньок, листя мучниці. Замість них до складу зборів включають траву ортосифону, листя берези, листя брусниці або траву вересу, кореневище кропиви дводомної, кукурудзяні стовпчики, квітки липи.

Сечогінні продукти:

1) Морква. Приготуємо з неї сік з м'якоттю і прийматимемо його по одній третині або половині склянки вранці, натщесерце. Цей сік може надати помітний послаблюючий ефект, тому не треба його пити перед далекою дорогою.

2. Гарбуз. Свіжовичавлений гарбузовий сік також п'ємо по половині склянки один раз в день – як зручно. Має м'яку дію.
3. Калина. Цю ягоду краще всього їсти з медом, ефект буде приголомшливий. Іноді готують відвар: 2 ст.л. калини розтирають і заливають кип'ятком, настоюють в термосі або тримають на повільному вогні без кип'ячення (або на водяній лазні). У охолоджений настій додають мед на кінчику чайної ложки і приймають 2-3 рази на день по одній третині склянки. Людям із слабким шлунково-кишковим трактом цей рецепт не підійде.
4. Ожина. Роблять відвар з ягід, приймають його по одній третині склянки 3 рази на день.
5. Зелена квасоля. Беремо стулки квасолі, подрібнюємо, 2 ст.л. заливаємо 300 мл води, доводимо до кипіння і варимо на маленькому вогні 15 хвилин. Настоюємо 2 години під серветкою, потім проціджуємо. Приймати: по одній третині склянки 3 рази на день за 20—30 хв. до їжі. Можна також приготувати суп із стручкової квасолі, він також володіє сечогінним ефектом.
6. Овес посівний - відвар із зерен. 1 ст. л. насіння вівса залити 4 склянкаами води і варити на маленькому вогні 3,5 години, при цьому періодично помішувати. Потім остудити і протерти всю масу через сито або вимісити в блендері і потім процідити через дрібний друшляк. Вийде «кисіль», який потрібно приймати по одній третині склянки 3 рази на день. Це засіб також благотворно впливає на печінку.
7. Курага або урюк. 200 г сухофруктів заливаємо 2 склянками киплячої води в термосі і настоюємо 6 годин. Проціджуємо, ягоди віджимаємо. Приймаємо по половині склянки 2 рази на день
8. Журавлина з медом. Можна її їсти також з цукром по 1 ст.л. 2-3 рази на день після їжі.
9. Чорноплідна горобина. Можна зробити сік з ягід або зварити варення – всі властивості зберігаються. Приймають по 1 ст. л. 3 рази на день.

4. Детоксикація.

Детоксикація (лат. detoxicatio < лат. de — відміна, усунення + грец. toxikon — отрута) - процес знешкодження отрут і прискорення видалення їх з організму. Гострі отруєння належать до патології, ступінь якої встановлюють за концентрацією отрути в крові, що необхідно для етіотропного лікування. Це визначає загальну спрямованість лікувальних заходів на припинення контакту з отрутою і захист організму від її шкідливого впливу. Виходячи з цього, невідкладна допомога при гострих інтоксикаціях включає прискорене виведення токсичних речовин; специфічну (антидотну) терапію; активну детоксикацію; корекцію порушених функцій організму. Всі методи активної детоксикації носять характер етіотропного лікування і повинні застосовуватися при будь-якому виді гострих отруєнь незалежно від їх тяжкості, а найбільший успіх приносить активна детоксикація до повного розподілу отрути в організмі на стадії резорбції (особливо при найвищій концентрації отрути в крові). При порушенні детоксикаційної функції паренхіматозних органів використовують штучну детоксикацію. Значення симптоматичного лікування збільшується з підвищенням тяжкості отруєння, що дозволяє організму зберегти мінімум життєдіяльності, при якому можлива активна детоксикація. Одним із методів активної детоксикації організму є посилення природних процесів Д.:

1) очищення ШКТ, викликавши блювання (зі шлунка частину отрути можна вивести з блювотними масами, тому при отруєнні деякими групами отрут необхідно викликати рефлекторне блювання); промивання шлунка;

2) форсований діурез — один із методів прискореного виведення з організму токсичних речовин, які виділяються із сечею. Метод форсованого діурезу є досить універсальним засобом прискореного видалення з організму водорозчинних токсичних речовин, у тому числі барбітуратів, морфіну, хініну, пахікарпіну, дихлоретану, важких металів та інших препаратів, які виводяться з організму нирками.

Для видалення токсичних речовин із крові застосовують метод форсованого діурезу, який є показаним і ефективним у випадках інтоксикації різними хімічними сполуками, що виводяться переважно нирками. Форсований діурез як метод детоксикації ґрунтується на застосуванні осмотичних діуретиків (сечовина, манітол) чи салуретиків (фуросемід, кислота етак-ринова), що сприяють різкому підвищенню діурезу, і є головним способом консервативного лікування хворих з інтоксикаціями у стаціонарі.

Форсований діурез є досить ефективним методом детоксикації при отруєннях барбітуратами, морфіном, хініном, пахікар-піном, фосфорорганічними сполуками, саліцилатами, солями важких металів тощо. Проведення форсованого діурезу передбачає попереднє водне навантаження, введення діуретика і замісиу терапію розчинами електролітів.

Крім того, при гострих отруєннях барбітуратами і саліцилатами показано разом з водним навантаженням (1000 мл ізотонічного розчину натрію хлориду) підвищувати лужні резерви крові шляхом внутрішньовенного крапельного введення 500— 1500 мл на добу 4% розчину натрію гідрогенкарбонату з одночасним контролем кислотно-основного стану.

Форсований діурез протипоказаний у випадках інтоксикацій, ускладнених гострою і хронічною недостатністю кровообігу, а також зниженої функціональної здатності нирок (олігурія, азотемія). Для підвищення природних процесів детоксикації організму застосовують лікувальну гіпервентиляцію. Інгаляції карбогену або застосування апарата штучної вентиляції легень дають змогу значно підвищувати хвилинний об'єм дихання. Це має особливе значення, коли токсичні речовини видаляються з організму через легені (наприклад, сірководень, хлоровані вуглеводи, чадний газ). Проте тривала гіпервентиляція є неможливою у зв'язку з порушенням газового складу крові і кислотно-основної рівноваги. Гіпервентиля-цію слід проводити по 15 — 20 хв повторно через 1—2 год протягом всієї токсикогенної стадії отруєння.

3) лікувальна гіпервентиляція — до цього методу вдаються при отруєнні леткими отрутами, що повністю видаляються з організму легенями з повітрям. Для гіпервентиляції застосовують апарат штучного дихання. Гіпервентиляція необхідна при отруєнні спиртами, ацетоном, хлороформом і вуглецю (II) оксидом;

4) регуляція ферментативної  активності (фармакологічна, методи  фізіо- і хіміогемотерапії). Біотрансформація токсичних речовин є одним з важливих шляхів природної детоксикації організму. При цьому можливе підвищення активності індукції ферментів, головним чином у мікросомах печінки, які відповідають за метаболізм токсичних сполук, або зниження активності цих ферментів, так звана інгібіція, яка призводить до затримки метаболізму. У клінічній практиці використовуються препарати-індуктори або інгібітори ферментів, які впливають на біотрансформацію ксенобіотиків з метою зниження їх токсичної дії. Індуктори можуть застосовуватися при отруєнні речовинами, найближчі метаболіти яких відрізняються значно нижчою токсичністю, ніж нативна речовина. Інгібітори можуть застосовуватися при отруєнні такими сполуками, біотрансформація яких відбувається за типом «летального синтезу», тобто з утворенням більш токсичних метаболітів. Найбільш вивченими індукторами є барбітурати, зокрема фенобарбітал або бензонал і спеціальний препарат зиксорин, а також гекамедин, карбамазепін, димедрол, супрастин, алкоголь. Клінічне застосування індукторів ферментативної активності показане при отруєннях стероїдними гормонами, антикоагулянтами кумаринового ряду, контрацептивними засобами стероїдної структури, НПВП, сульфаніламідами, протипухлинними препаратами, вітаміном D, а також деякими інсектицидами з групи карбамінової кислоти і фосфорорганічними сполуками;

5) гіпербарична оксигенація  — метод знайшов широке застосування при гострих екзогенних отруєннях, оскільки при цій патології виявляють всі основні типи і форми гіпоксії. Клінічна ефективність гіпербаричної оксигенації як методу Детоксикації. Найбільш яскраво проявляється при його ранньому застосуванні для стимуляції процесу біотрансформації карбоксигемоглобіну при отруєнні чадним газом, мет- і сульфгемоглобіну — при отруєнні нітритами, нітратами та їх похідними. Методи антидотної терапії. Використання антидотів (див. Антидоти) — ефективний метод Д. організму тільки на ранніх стадіях отруєння. Як антидот часто використовують активоване вугілля, а також групу речовин, які хімічно взаємодіють з отрутами, внаслідок чого відбувається інактивація отрут і перетворення їх на нетоксичні речовини, що виділяються з організму із сечею і калом.

Методи штучної Детоксикації:

1) обмінне переливання  крові — метод, який базується на заміщенні крові хворого кров’ю донора. Абсолютним показником для такого переливання є отруєння речовинами, які чинять безпосередню токсичну дію на кров і викликають тяжку метгемоглобінемію (більше 50–60% загального гемоглобіну), а також масивний гемоліз, що збільшується, і зниження холінестеразної активності крові до 10–15%;

2) гемодіаліз — метод прискореного виведення отруйних речовин, який базується на явищі діалізу. Його проводять за допомогою апарата «штучна нирка». Використовується при отруєнні речовинами з невеликою мол. м.: барбітуратами, хлордіазепоксидом, етиленгліколем, метиловим спиртом, чотирихлористим вуглецем, оцтовою кислотою, похідними фенотіазину, розчинними солями меркурію, арсену, плюмбуму та ін.;

3) перитоніальний діаліз  — метод введення в черевну порожнину спеціального розчину, в який із крові шляхом діалізу переходять токсичні речовини. При цьому напівпроникною мембраною служить очеревина, яка має велику поверхню. Як діалізуючі рідини використовують суміші розчинів калію, натрію, кальцію, магнію хлоридів, глюкози у відповідних співвідношеннях;

4) гемосорбція — метод базується на поглинанні отруйних речовин, що знаходяться у крові, різноманітними сорбентами. Як сорбенти використовують переважно активоване вугілля або іонообмінні смоли;

4.1.Детоксикація через шкіру

За ниркової недостатності  шкіра може перебирати на себе досить значну частину функції нирок. На жаль, не спостерігається зворотного процесу. Існують високотоксичні білкові  сполуки, які можуть бути видалені з організму лише через шкіру, найефективніше – під час потіння. Якщо людину позбавити можливості виділяти токсичні метаболіти й дихати через шкіру, вона гине протягом кількох годин. Гіподинамія, особливо у міського населення, призводить до дуже низьких показників потовиділення, а отже до затримання токсичних білкових сполук, багатьох легких сполук та солей всередині організму, що завдає йому шкоди. У сільського населення дещо інші проблеми – відсутність належних гігієнічних умов. Для запобігання зворотному всмоктуванню токсичних метаболітів їх необхідно систематично видаляти з поверхні шкіри – змивати теплою водою. Часте використання мила не бажане, оскільки воно змиває і захисний жировий шар, і не обхідні людині мікроорганізми, тим самим створюючи сприятливі умови для заселення шкіри патогенними штамами та грибами. Особливо це стосується мила «Сейфгард», інших дезінфекційних засобів.

Сауна є найдієвішим  способом детоксикації організму через шкіру, за ефективністю вона переважає всі інші види бань. Пацієнт відчуває позитивні зміни у здоров’ї вже через 4-5 відвідувань сауни (не частіше одного разу на тиждень). За наявності басейну з холодною водою одночасно відбувається ще й не прямий масаж судин завдяки різкому перепадові температур від 90-120 С у сауні до 13-15 С у басейні. Переваги басейну над душем у цьому випадку не викликають сумніву.

Відомі також випадки  значного полегшення стану хворих на метаболічні артрити, під час  використання сауни, проводились масажі (не припустимо під час загострень). Зменшуються набряки, болі, збільшення рухливості. Сауна показана хворим на ревматизм, зважаючи не лише на поліпшення стану суглобів, а й – насамперед – стану судин.

Під час розігрівання шкіри відкриваються пори, завдяки  чому можна в десятки разів  збільшити загальнорезорбтивну  дію зовнішніх засобів, тобто через шкіру ввести в організм, наприклад, ефірні олії, протизапальні та інші фактори у вигляді мазей, олій, розтирань.

Сауна з басейном набагато корисніша, ніж зимове «моржування». Слід зауважити, що розпивання спиртних напоїв під час сеансу межує із самогубством. Це стосується навіть пива, вживання якого допускається через 2-3 години після сауни.

4.2. Детоксикація  через органи дихання.

Взагалі приділяється увага  цій видільній системі лише в  разі її захворювання. Лікарські рослини, які мають відхаркувальну та бронхолітичну дію, впливають на частоту, і на інтенсивність дихання, але не настільки виражено, щоб звертати на це увагу. Глибину дихання використовують при виражених ураженнях бронхолегеневої системи, пропонуючи хворим змінити звичний принцип дихання на інший. Існують системи – Бутейка, Стрельникової, за Фроловим, йога та інші – ґрунтуються на єдиному принципі – накопиченні в організмі надлишку СО3, який утворює з водою вугільну кислоту Н2СО3. При взаємодії останньої з йонами Натрію всередині організму утворюється сода  NaCO3, лужна реакція якої дає змогу нейтралізувати накопичені токсичні сполуки, які провокують ацидоз, і видалити їх з організму у вигляді водорозчинних, переважно натрієвих, солей. Тому ці методи протипоказані хворим з протилежним порушенням обмінних процесів – за наявності алкалозу (найпростіше тестується за рН сечі). У пацієнтів, для яких зазначені методи дихальних вправ показані, вони при систематичних заняттях забезпечують глибоке очищення організму.

4.3. Детоксикація водою.

Базується на відновленні  порушених обмінних процесів, видаляє