Види та порядок здійснення розрахунків при здійсненні зовнішньоторгівельних операцій ПАТ «Червонський цукровик»

Тому розрахунки з використанням трансферабельного  акредитива досить, привабливі для  підприємців, але в українському законодавстві існує цікава колізія: згідно з Інструкцією №22 про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р., кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований, тобто використання трансферабельного акредитива фактично заборонене. Слід зазначити, що ця норма стосується тільки розрахунків у народному господарстві, розрахунки ж за зовнішньоекономічними операціями регламентуються уніфікованими правилами. До речі, саме заборона використання трансферабельного акредитив в господарському обороті України є одним із чинників, що зменшують інтерес до цієї форми розрахунків з боку вітчизняних підприємців. Його використання повністю заборонено у розрахунках між резидентами України. Якщо резидент відкриває трансферабельний акредитив на користь, нерезидента, останній може його використовувати без жодних обмежень з боку українського законодавства, навіть якщо іншим бенефіціаром виступатиме резидент України.

Якщо ж на користь українського експортера відкрито трансферабельний акредитив, він може бути переказаний нерезиденту; але якщо іншим бенефіціаром виступатиме резидент - власник товару, а така ситуація має місце найчастіше, в експортера виникнуть труднощі з боку іншого законодавчого акта - а саме Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” під 19 лютого 1993року №15 - 93, відповідно до пункту 1 статті 3 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України. В той же час згідно з UCP валюта акредитива при переказі не може бути змінена. Внаслідок цього переказ акредитива, відкритого в будь-якій іноземній валюті експортером на користь іншого резидента України, порушує вищевказаний декрет і фактично неможливий. Інша річ, коли валютою платежу по зовнішньоекономічному контракту є гривня. В цьому випадку експортер може переказати акредитив на користь власника товару - резидента. Але при цьому слід мати на увазі, що розрахунки у гривнях можуть здійснюватися тільки з контрагентами - резидентами країн колишнього СРСР, крім Естонії.

У практичній діяльності існуюча колізія може бути вирішена таким чином:

1. Експортер  може укласти з власником товару  договір переуступки виручки.  Так, згідно з UСР той факт, що акредитив не обумовлює  можливості переведення, не повинен  утискати права бенефіціара на переуступку виручки, на яку він має або може мати право.

2. Експортер  може відкрити зустрічний акредитив  у гривнях на користь виробника  на умовах, найбільш наближених  до умов первісного акредитива.

3. Отримання  кредиту в банку теж є одним із шляхів, але без використання додаткових ліквідних активів як застави він неможливий, тому що сам акредитив не може бути предметом застави.

4. Можливий випадок,  коли імпортер укладає з банком  експортера договір-доручення, згідно  з яким кошти імпортера в сумі контракту переказуються на рахунок у цьому банку на обумовлений термін та з відомим рівнем доходу. При цьому імпортер доручає банку видати гарантію експортеру для проведення конкретної операції; забезпеченням гарантії мають бути кошти імпортера на цьому рахунку. І вже експортер, маючи банківську гарантію, може укладати угоду з постачальником необхідних імпортерові товарів.

Усі наведені схеми  мають свої як переваги, так і  недоліки. Використання якоїсь із них  можливе лише з урахуванням відносин та ступеня довіри між конкретними імпортером і експортером, а також між експортером та його банком.

По-третє, слід зазначити, що використання акредитива - чи то простого, чи то трансферабельного - досить багато коштує порівняно з  іншими формами розрахунків. Підприємці повинні відшкодувати банкам поштово-телеграфні витрати, оплату послуг системи СВІФТ, а крім того - сплатити комісійні, середні тарифи яких по банках України наведено в таблиці 3.1 (Додаток В).

В той же час  перекази за межі України за дорученням клієнта коштуватимуть 0,15-0,2% (але не менш ніж 20 доларів США), а при використанні інкасо клієнт сплачує комісійні:

прийняття документів на інкасо - 0,1%, але не менше 160 грн.;

видача документів проти платежу чи акцепту - 0,1%, але  не менше 140 грн.;

авізування  документів по інкасо - 0,1%;

зміна інструкцій по інкасо - не менше 54 грн. [24; c.114]

Витрати по цих  формах розрахунків значно нижчі  від аналогічних витрат за умови  використання акредитива.

Усе це не дає  змоги ширше використовувати  акредитивну форму розрахунків, незважаючи на всю її безпечність та надійність. Однак, з нашої точки зору, серед можливих заходів, які б сприяли захистові вітчизняних підприємців та стимуляції розрахунків з використанням акредитива, було б доцільним:

Дозволити переказ експортних акредитивів, відкритих на користь резидентів в іноземній валюті, іншим бенефіціарам, які також виступають резидентами України, для чого внести відповідні зміни до валютного законодавства України.

Доцільною була б своєрідна спеціалізація одного з великих українських банків на проведенні міжнародних розрахунків із застосуванням саме акредитива. Для цього він повинен регулярно проходити міжнародну аудиторську перевірку, отримуючи певний рейтинг, мати розгалужену систему кореспондентських відносин з провідними банками різних країн світу та за рахунок залишків на власних НОСТРО-рахунках гарантувати виконання акредитивів, емітованих чи то підтверджених ним. З одного боку, така спеціалізація потребує дуже багато зусиль та попередніх витрат, але слід зважати на те, що авізування акредитиву приносить біля 0,1%, а відкриття чи підтвердження: 0,2-0,3% комісійних від його суми. Хоча такий процент і здається зависоким для підприємця, про що вже йшлося, але ж це плата за надійність та безпечність.

ПАТ «Червонський цукровик» можна порекомендувати погоджуватися на розрахунки за акредитивними листами лише за умови, якщо акредитивні листи виписуватимуться банками-кореспондентами Національного банку України та іншими відомими іноземними банками, платоспроможність яких не викликає сумніву, а також з урахуванням того, що така форма розрахунків здійснюватиметься обома сторонами на принципах взаємності. В іншому акредитивні листи відповідають документарним акредитивам.

Також із метою  більш кваліфікованого управління фінансовими ресурсами вітчизняним підприємствам необхідно сміливіше використовувати схеми торгового фінансування, які пропонуються українськими банками:

фінансування  імпортних контрактів (українському підприємству-імпортеру надається  можливість здійснити оплату отриманого товару вже після його реалізації на внутрішньому ринку - в цьому випадку банк відкриває акредитив певному підприємству або надає гарантію з відстрочкою платежу з підтвердженням акредитива зарубіжними банками в рамках кредитних ліній, що відкриті українському банку);

фінансування  експортних контрактів (підприємства-експортери можуть фінансуватися на етапі виробництва  експортної продукції, що дозволяє виробити необхідну продукцію без відволікання власних коштів. У цьому випадку  банк надає фінансування у формі кредиту за умови, що формою розрахунків за контрактом є акредитив відомого іноземного банку, який відкрито на користь українського експортера (перед експортне пряме фінансування). Якщо кредит іноземного банку надається для фінансування експорту українського виробника, то за наявності акредитива вітчизняний банк надає гарантію повернення кредиту іноземному банку (передекспортне фінансування за рахунок коштів іноземного партнера або банку). За умови, що в експортному контракті передбачена оплата відвантаженого товару акредитивом, який відкрито іноземним банком на користь підприємства-експортера з відстрочкою платежу, український банк видає цьому підприємству кредит після надання ним пакета відвантажувальних документів (постекспортне фінансування).

Використання  цих продуктів та послуг при імпортних  операціях забезпечить підприємствам  ряд переваг: зниження кредитних  ризиків за рахунок відмови від  авансових платежів, зниження ризику країни та юридичних ризиків у  зовнішньоторгових контрактах, забезпечення гарантії оплати постачальнику тільки за умови постачання товару у чіткій відповідності з номенклатурою, якістю та строком відвантаження. Переваги від використання інструментів торгового фінансування отримують і українські експортери. Їм гарантується отримання оплати від банку за поставлений товар при виконанні умов контракту з відвантаження товару, швидка процедура отримання оплати за поставлений товар після відвантаження. Підвищується конкурентоспроможність товару за рахунок пропозиції різних форм оплати за товар без підвищення ризику несплати, з'являється можливість отримання фінансування для купівлі товару за рахунок трансферабельних або компенсаційних акредитивів.

Таким чином, використання запропонованих форм міжнародних розрахунків  дозволить більш кваліфіковано та ефективно управляти грошовими ресурсами ПАТ «Червонський цукровик» при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності, а також підвищити ефективність бізнесу шляхом застосування нових інструментів торгового фінансування.

Використовуючи, такі способи удосконалення ефективності експорту цукру на ПАТ «Червонський цукровик» можливо досягти таких результатів, які зазначені в таблицях 2.12 та в 2.13. Розглянемо нову географічну структуру експортних поставок цукру, наведену в таблиці 2.12.

Таблиця 2.12

Географічна структура  експортних поставок ПАТ «Червонський цукровик»

Дана таблиця  свідчить про те, що на першому місці  по збуту продукції цукрових буряків  стоїть Італія, так за 2013-2015рр.  об’єм  поставах до цієї країни  зростуть на 12%.

Тепер розглянемо нову характеристику зовнішньоекономічної діяльності ПАТ «Червонський цукровик» в таблиці 2.17

  Таблиця  2.17

Характеристика зовнішньоекономічної діяльності ПАТ «Червонський цукровик»

Збільшення  суми грошових надходжень від експортних операцій  буде зумовлене зростанням кількості країн-імпортерів і кількості контрактів. Це свідчитеме про закріплення стійких позицій у колі своєї діяльності. ними партнерами.

З метою ефективного  ведення зовнішньоекономічної діяльності на підприємстві повинен бути створений міжнародний відділ.

Відділ зовнішньоекономічних зв'язків (ВЗЕЗ) не являється самостійним структурним підрозділом підприємства. Він являє собою частину апарату управління. Його головне завдання полягає в управлінні ЗЕД як елементом єдиної цілісної системи внутріфірмового управління. Цей відділ не займається безпосередньо транспортуванням вантажів, митними процедурами і т.д. Він створюється, як правило, для планування, організації і координації ЗЕД.

Головними завданнями ВЗЕЗ підприємства можуть бути: